Публічна бібліотека
ім. Самеда Вургуна

Український дім Самеда Вургуна

Головна сторінка
ЦБС

Бібліотека.... Хто, хоч раз побував у її книгосховищі, відчув той священний трепіт перед мудрістю поколінь, перед цим невичерпним джерелом знань, що лине крізь віки, перед порухами людської душі: її болем і радістю, перед всім тим, що несуть в собі наші дорогі друзі - книги.

В 1974 році на новому масиві Оболонь в місті Києві відкрила свої двері читачам нова бібліотека, яка в 1978 році увіковічила ім'я відомого азербайджанського поета Самеда Вургуна. З того часу бібліотека стає провідником слова великого сина землі азербайджанської. Вургун - псевдонім поета, в перекладі українською – “закоханий”. Він любив Україну, часто приїздив, очолюючи делегації творчої азербайджанської інтелігенції. Його пов'язувала міцна дружба з багатьма українськими письменниками: М. Рильським, П. Тичиною, В. Сосюрою, М. Нагнибідою, Л. Первомайським, А. Малишко та іншими.

Серед численних творів поета, серед його літературно-критичних статей і висловлювань про письменників союзних республік особливе місце займають ті, які присвячені Україні, її народу, героїчним синам, літературі, поезії.

У січні 1942 року, в найважчі дні Великої Вітчизняної війни, Самед Вургун пише свій вірш "Українським партизанам", в якому висловив солідарність азербайджанського народу до народу України в його боротьбі з німецькими загарбниками. Вірш цей - поетичний гімн, в якому оспівуються мужність і патріотизм українських партизан. Поет порівнює народних месників України з легендарним героєм азербайджанського національного епосу "Кер-оглу", в образній формі розкриваючи історичну спадкоємність героїчних традицій народів. Для поета дуже важливо, що партизани України, відстоюючи честь і свободу рідної землі захищають тисячолітню багатонаціональну культуру, майбутнє прийдешніх поколінь. Він називає українських партизан своїми братами, соратниками і товаришами.

Вірш був перекладений багатьма мовами і розповсюджувався, як листівки, літаками в розташування партизанських загонів на окупованій території України

Маючи на увазі цей вірш, Максим Рильський писав: "Як український поет і громадянин, я не можу забути, що в дні Великої Вітчизняної війни з полум'яним листом звернувся до українських партизанів громадянин і поет Азербайджану Самед Вургун. Це була людина не тільки великого поетичного таланту, а й світлого широкого розуму і великого серця…".

Восени 1943 роки Самед Вургун побував в тільки що звільненому від фашистів місті Мелітополі. Під враженням побаченого створює ще один вірш, присвячений Україні - "Голуб". В ньому поет описує трагічну картину невеликого українського містечка, повністю зруйнованого німцями. На гілці вигорілого осиротілого дерева, що потемніла від пожежі, він бачить голуба - єдину живу істоту. Образ птаха набуває великої сили поетичного узагальнення, стає символом чистоти, вірності, ніжності. Ліричні ноти переплітаються з трагічними, навіяними суворою дійсністю, страхітливою картиною руйнування.

Вірш "Голуб" пройнятий вірою в урочистість розуму, перекликається з поемою Т. Г. Шевченка "Кавказ". Якщо Кобзар висловив глибоку філософську думку про непереможність народу, звертаючись до теми Кавказу, то Самед Вургун виразив її звертаючись до теми України в інший час, в дні фашистської окупації, в найважчі і трагічні дні її народу. Образи убитої німцями дівчини та одинокого голуба, завдяки силі художнього узагальнення, піднімаються до рівня Прометея, символізуючи ідею безсмертя . Так виникає співзвуччя поетичних голосів і спадкоємність традицій, долаючи час і простір, виявляючи історичну єдність народів, близькість їх естетичного ідеалу і духовних спрямувань.

Наприкінці 1953 року, у зв'язку з проведенням Днів літератури і мистецтва Азербайджану в Києві, Самед Вургун написав дві статті, назвавши їх майже однаково: "Наше братерство" і "Велике братерство". В них, поет з властивою йому щирістю писав про дружбу народів України і Азербайджану, стверджуючи, що "дружба народів сприяє бурхливому розвитку і процвітанню матеріальної і духовної культури наших республік". Він пишався зустріччю з українською землею, з прекрасним містом Києвом, з письменниками України, з українською культурою. Він писав: "Я люблю український народ за його велике минуле, за його поезію і музику, за те, що його доля, як у минулому, так і в наш час, багатьма своїми особливостями схожа на багатовікову історію азербайджанського народу". Головна думка, яка пронизує ці статті і складає їх концептуальну основу, це те, що "нас об'єднують великі ідеали, властиві нам нові моральні принципи і, звичайно, наша поезія, наші пісні і наша взаємна любов". Розглядаючи дружбу і братерство наших народів, поет справедливо стверджував, що багатонаціональна література є втіленням цього великого братерства. У зв'язку з цим він особливо підкреслював необхідність і важливість систематичних взаємних зв'язків і взаємних контактів як однієї з вирішальних умов розвитку літератури і культури. Будь-який крок в цьому напрямі гаряче сприймався поетом, який вважав, що кращі твори кожної з національних літератур збагачують розум і почуття людства, входять в скарбницю не тільки даної національної літератури, а й всесвітньої. За словами поета, безсмертні поетичні твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, як і художні твори кращих письменників братських народів, міцно увійшли до свідомості і душі азербайджанського читача.

Поет заклав міцну основу азербайджано - українських зв'язків, стверджував, що "кожен великий і малий народ з власного гіркого історичного досвіду знає, що єдиний шлях до свободи - це шлях взаємної любові і поваги, шлях мирної співпраці, взаємодопомоги".

Паростки українсько – азербайджанських зв’язків, закладені Самедом Вургуном, продовжує колектив бібліотеки.

В бібліотеці відбуваються вечори поезії, літературні конференції, зустрічі з митцями культури України та Азербайджану, з політиками.

Відомий дитячий письменник, академік педагогічних наук Дмитро Білоус, коли вперше завітав до бібліотеки, став на коліна перед портретом Самеда Вургуна і промовив: « здраствуй, друже, я навіть не сподівався, що знову зустрінуся з тобою на нашій українській землі».

Його щирі слова:

«О друзі, рідні і знайомі,
Я задоволений сповна,
Що побував у ріднім домі
Співця Самеда Вургуна»

засвідчують, що світлий образ та славетне ім’я поета закарбувалися в душах і серцях співробітників і читачів бібліотеки.

Традиційно в день народження поета 21 березня, в бібліотеці збираються шанувальники його творчості.

Двічі до бібліотеки приїздила дочка поета – Айбеніз Векілова.

В книзі почесних гостей назавжди залишаться її теплі слова про ці зустрічі:

«Сьогодні, святкуючи день народження мого батька в Києві, в бібліотеці, названої його ім’ям, я відчула його незриму присутність. Я впевнена, що він був би дуже радий. Він дуже любив Україну, прекрасних, добрих, привітних українців, серед яких мав вірних друзів: М. Рильського, П. Тичину, М. Бажана та інших. Я горджуся тим, що і я була з ними знайома і на своїх долонях відчувала тепло їхніх рук».

Протягом багатьох років бібліотека плідно працює з Посольством Азербайджанської республіки в Україні, Конгресом азербайджанців України.

При сприянні Посольства Азербайджанської республіки в Україні, Оболонської райдержадміністрації в місті Києві, з нагоди 100-річчя від дня народження Самеда Вургуна, біля бібліотеки було відкрито пам’ятник поетові.

Бібліотека об’єднала багатьох азербайджанців, які проживають в місті Києві, в Україні, тому, що саме тут можна знайти книгу рідною мовою, тут відбуваються їхні зустрічі з представниками української літератури та культури, з земляками.

Колектив бібліотеки надає допомогу у підготовці та проведенні національних азербайджанських свят.

Книжковий фонд бібліотеки налічує більше 40 тисяч примірників книг українською, російською, азербайджанською мовою. Унікальну цінність мають твори Самеда Вургуна.

Щорічно обслуговується понад 5 тисяч користувачів.

Тож нехай цей невеликий внесок у розвиток українсько-азербайджанських культурних зв’язків, буде тим початком, що об’єднає народи заради процвітання, добра та слави наших держав.

Кисла Галина

return_links(); ?>