20 березня 2019 року в затишній малій залі ЦПРБ ім. О.С Пушкіна відбулася урочиста поетична зустріч, цілком присвячена Всесвітньому Дню Поезії, який відзначають в цей день  у всьому світі, починаючи з 2000 року.

 Для того, щоб достойно вшанувати витончене мистецтво поетичного слова, до нас завітали на гостину три чудові поетеси, яскраві особистості та надзвичайно світлі жінки, які своїми віршами зігріли серця слухачів і осяяли похмурий день внутрішнім теплом своєї творчості, принесли подих весни, юності та кохання, яким присвячені їх вірші.

Тема пробудження природи, весняного сонечка, молодого кохання звучала особливо натхненно тому,  що ці мотиви вічні і завжди актуальні - тепер, на початку весни, коли повітря лише починає прогріватися, а морози ще не зовсім поступилися теплу, кожен відчуває збурення почуттів і хвиля весняного кохання огортає світ.

Цьому дивовижному явищу присвятили свої строки поетеси - Тетяна Логвіновська, Євгенія Зінченко та наша почесна гостя Валентина Козак – відома українська поетеса, сатирик, перекладач, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України, лауреат Всеукраїнських літературних конкурсів та володар Почесної відзнаки НСПУ.

Сьогодні слухачів до нашої зали завітало повно, а віршів звучало надзвичайно багато - вони струменіли легко, не вимушено і ця легкість рим навіть підбурювала декого зі слухачів взятися за віршування, пригадати свої власні перші поетичні спроби.

Наша зустріч розпочалася дуже чуйною музично-поетичною композицією поетес Тетяни Логвіновської та Євгенії Зінченко, які розповіли про свій поетичний досвід, шлях до творчої мети, торкнулися філософії поетичного слова і заглибилися у  безодні хвилі рим. Їх поетика особлива, ніжна, дуже жіноча і тепла. За кожним словом променяться світлі почуття, бажання захоплювати своєю радістю слухачів, ділитися потоками весняної енергії, пробуджувати доброту і людяність. Вірші про кохання не мають віку, вони наповнюють душі і юних, і старших людей, тож творчість обох поетес спрямована на широке коло прихильників, їх слова, хоча й по різному, але   торкаються струн кожної душі і виграють ласкаву музику.

Далі слово надали чудовій жінці і відомій поетесі, Валентині Козак, світло душі якої осяяло усіх нас через її іскристу посмішку, неймовірно яскравий артистизм і той чудовий витончений гумор і, водночас, сильні почуття, які народжує її поетична думка. Валентина Спиридонівна захоплююче і неймовірно образно, поєднуючи поезію та прозу, блискуче розповідала про  край, де вона народилася, його краєзнавчі перлини, про історію рідного села  і його мешканців, і особливо – про поезію самого життя, її власне поступове і дуже раннє занурення у творчість, українське віршоване слово, гуморески і серйозні твори.

Її поезія сильна, наповнена точними і влучними образами, ємними описами, від яких стає тепло на серці і уява сама народжує цілі поетичні картини, змушує згадувати, пробуджує солодку ностальгію, таку, як спогади дитинства і юності, або ж весело та енергійно поринає у нашу сучасну дійсність. На сьогодні видано багато книжок її поезії, поетеса часто відвідує літературні події і живе насиченим творчим життям. Ми дуже раді, що вона знайшла час для того, щоб відвідати і нашу поетичну зустріч.

Захід відбувся дуже насиченим, яскравим, повним цікавих зустрічей, віршованого слова і приємного спілкування з аудиторією. Він проходив у чудовій поетичній та затишній атмосфері, і ми маємо сподівання на продовження співпраці з нашими гостями.