8 січня виповнюється 90 років від дня народження одного з найвизначніших українських поетів ХХ століття Василя Симоненка. Народився майбутній поет на Полтавщині 8 січня 1935 року. Його творчість пронизана людяністю, щирістю та патріотизмом, тому і досі знаходить відгук у наших серцях. Український поет, журналіст, діяч українського опору, яке отримало назву шестидесятники, Василь Симоненко залишив по собі невеликий, але яскравий літературний доробок: неперевершену лірику, казки, численні статті, театральні та літературні рецензії. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: «Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди». Симоненка посмертно відзначено найвищою літературною нагородою країни – Національною премією України імені Тараса Шевченка (1995), яка підкреслила значущість його творчого внеску у збереження української ідентичності, а вірші стали знаковими творами, що говорять про цінність людського життя, любов до Батьківщини та моральну відповідальність. Навесні 1963 року його жорстоко побили працівники міліції на залізничній станції у місті Сміла, у грудні того ж року він помер через загострення хвороби. Проте його творчість продовжує жити і надихати нові покоління українців, а найкращий спосіб віддати шану ювілярові – прочитати його твори.
Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Василь Симоненко
