Пушкін українською мовою

Переклади творів Пушкіна українською мовою мають свою історію. Ще за життя поета у 1830 році в «Вестнике Европы» був надрукований переклад О.Боровиковського шотландської пісні Пушкіна «Ворон к ворону летит». Цікаво, що у Пушкіна переробка шотландської пісні забарвлена в російський колорит, а у Боровиковського в національно народний український, він замінив Пушкінського богатиря – козаком, хазяйку – козачкою, Цим шляхом пішли і інші перекладачі творів Пушкіна, з яких особливо характерний Семен Руданський. Ось відомий початок «Песни о вещем Олеге»:

У Пушкіна:

Как ныне сбирается вещий Олег

От мстить неразумным хазарам:

Их села и нивы, за буйный набег,

Обрек он мечам и пожарам.

С дружиной своей, в цареградской броне,

Князь по полю едет на верном коне.

У Руданського:

Не у гості, а на кості

Ходили хазари.

Та не пиво-ж і їм буде,

А кров та пожари!

Вже зібрався Олег віщий

На вражу недолю,

Їде конем білогривим

По чистому полю

Блищить броня царгородська,

Шолом аж палає,

А кінь його білогривий

Соколом ступає.

Олег їде чистим полем,

Грає білогривий…

Переклад Ю.Карського

Збирається віщий Олег-войовник

З хозарами знов воювати:

За напад мечам і пожарам прирік

Він ниви козацькі і хати.

Як бачимо, у Руданського більша кількість рядків, інший розмір та інший колорит. Це, власне, не переклад, а варіація в пісенно-народному стилі. Такий жанр художньої творчості абсолютно дозволений і дає часом результати, ліпші за дослівний переклад.
Сучасний переклад Ю.Карського відповідає вимогам сучасного, збережено віршовий розмір, кольори та урочистість тону оригіналу.
Обирати переспів Руданського чи переклад Карського – вирішувати читачеві.

Наведемо ще два переклади поеми Олександра Сергійовича Пушкіна «Полтава».

Оригінал:

И вся полна негодованьем

К ней мать идет, и с содроганьем

Схватив ей руку, говорит:

Бесстыдный! старец нечестивый!

Возможно ль?... Нет, пока мы живы,

Нет! Он греха не совершит.

Он, должный быть отцом и другом

Невинной крестницы совец…

Безумец! На закате дней

Он вздумал быть ее супругом

Мария вздрогнула, лицо

Покрыла бледность гробовая,

И, охладев, как неживая,

Упала дева на крыльцо.

У Павла Гребінки:


Ось вийшла мати і з сльозами

Приголубливими словами,

За руку взявши, каже їй:

«Бридкий, мерзенний, глянь, поганець!

Чи можна? Ні, паскудний ланець,

Гріха ти не збудуєш, злий!

Тобі б, як то ведеться віком,

Хрещенициним батьком буть…

Його чорти у пеклі ждуть –

Він хоче буть ії чоловіком!

Маруся задрижала, з рук

Упала хустка шовковая.

Поблідши, ніби неживая,

Упала дівка на рундук.

Переклад нашого сучасника Сави Голованіського:

І гнівом виповнена мати

Дочці іде назустріч з хати.

І, вся здригнувшись, мовить їй:

«Старий безстидник! Як він сміє!

Та поки мати животіє,

Цей гріх не станеться тяжкий!

Хрещений батько, покохати

Дочку хрещену він насмів

Безумний мужем захотів

На схилі сивих літ ії стати!»

Та вчувши ці страшні слова

Марія зблідла й затремтіла

І впала тоскна й схолодніла

На сходи, ніби нежива.

Звичайно, проти деяких епітетів у перекладі Голованіського можна заперечувати. Навряд чи вираз «на схилі сивих літ» властивий поетиці Пушкіна. І в той же час мова літературного напряму, до якого належав Гребінка не давала йому змоги достроїтися до пушкінського стилю. Здається, тільки Шевченко підніс українську літературну мову на такі висоти, з яких можна було ширяти поруч з Пушкіним. Він не перекладав Пушкіна, але добре знав і дуже любив.

Пантелеймон Куліш теж високо цінував Пушкіна, але частіше не перекладав його, а давав свої варіації на пушкінські тексти. Пушкінське «Я помню чудное мнгновенье, передо мной явилась ты…» Куліш передає у своїй варіації «Я згадую той день і час благословенний, як дух твій молодий мене з землі підняв». Пушкін, автор «Графа Нулина», «Евгения Онегина». «Домика в Коломне» не піднімав поезію із землі а зводив її на нашу прекрасну землю. Це якраз було чуже Кулішеві і рідне Шевченкові.

Великий український поет Іван Франко здавна цікавився Пушкіним, високо цінив його і перекладав його твори на українську мову. Вже хворий, наприкінці свого життя, він працював над перекладами «Маленьких трагедій» Пушкіна, поспішаючи закінчити їх доки рука тримала перо. Це був високий подвиг, що говорить про велику любов українського каменяра» до «російського генія».

Царський уряд, як відомо, заборонив українську мову, літературу, культуру. Навіть саме слово «Україна» було заборонено. Крізь ігольне вушко царської цензури не могла пролізти навіть «Казка про рибака і рибку» в українському перекладі. І українські націоналісти були цілком  солідарні з царським режимом. Вони обстоювали, що Пушкіна не потрібно перекладати українською. Вони казали «Адже Пушкіна прочитає кожен і в оригіналі». Одвертіші стверджували «Навіщо нам твори цього москаля, представника народа – гнобителя, не європейського поета», ніби насправді російський народ не був поруч з українським народом гноблений тою ж самою тупою силою – царем, паном, фабрикантом, попом, ніби Пушкін не був європейцем у кращому розумінні цього слова.

Звісно переклади Пушкіна на українську мову конче потрібні. Це, по-перше, засіб наблизити пушкінську спадщину до широких мас нашого народу, які думають і говорять українською мовою, а по-друге, це прекрасний спосіб піднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку. Переклади Пушкіна на українську мову, отже, збагачують українську мову, українську поезію, літературу взагалі.

Повний список статей