Біографія О.С.Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович (1771 -1848 ), походив з поміщицької, колись багатої родини. Від маєтків предків (в Ніжегородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він марнотратив, зовсім не цікавлячись господарством. Служив він в Московському комісаріаті, але службою не був заклопотаний

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і сам писав французькі і російські вірші, які, втім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського "арапа", зображеного в романі Пушкіна «Арап Петра Великого».

Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, що мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїзджаючи на літо в повіт Захарово, в підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були діти - старша дочка Ольга і молодший син Лев, щоправда,. батьки не приділяли їм багато уваги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною.

Його брат Лев писав згодом про дитячі роки Олександра: "До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык; Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою".

В 1810 році виник проект створення привілейованого учбового закладу - ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра I. Пушкін, маючи впливові знайомства, вирішив відправити туди свого сина Олександра. В червні 1811 р. Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербургу і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя ліцеїста Пушкіна.

Царське Село.

Ліцей був закритим учбовим закладом, в нього було прийнято всього 30 учнів. Це були діти середніх малозабезпечених дворян, що мали неабиякий вплив на службі.

У зв'язку з політичними подіями 1812 р. узяття французами Москви ставило під загрозу Петербург. Через великий потік солдатів, що прямували повз Царське Село, в ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра I і його оточення.

Кругозір Пушкіна у той час розширював П.Чаадаєв, що опинився в гусарському полку в Царському Селі і додержувався  вельми ліберальних настроїв, він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль в етичних поняттях Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаєву один з перших своїх політичних віршів.

В ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що він і отримав прізвисько "француз". Серед ліцеїстів проводилися змагання, де Пушкін довгий час брав гору. З російських поетів Пушкіна приваблював Батюшков і група письменників, що об'єдналися навкруги Карамзина. З цією групою Пушкін був пов'язаний через дядька, який був вхожий до неї.


В будинку Карамзина, який знаходився в Царському Селі, Олександр познайомився з Жуковським і Вяземським, їх вплив знайшов відображення у творчості Пушкіна починаючи з 1815 року. Улюбленим поетом Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін зобов'язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири.

Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш "Безверие". Після закінчення ліцею Пушкіна було призначено в колегію закордонних справ, яка згодом (в 1832 році) перетворилася в міністерство закордонних справ.

Через місяць після початку служби Пушкін вже отримав відпустку до вересня і близько двох місяців провів в Михайлівському, псковському маєтку матері. Потім Пушкін три роки лишався в Петербурзі. Після ліцею в 1817 році Пушкін друкується в журналах, підбирає вірші для своєї збірки, працює над поемою "Руслан і Людмила", яку він почав писати в останній рік ліцею.

В березні 1819 року Олександр Сергійович вступає до літературного товариства "Зелена лампа", там за гулянками йде розповсюдження ліберальних ідей і критика олександрівського режиму. В цей період Пушкін написав політичні вірші: "Вольность" (1817 рік), "К Чаадаеву" (1818 рік), "Сказки" (1818 рік), "Деревня" (1819 рік).

Нерадикальність програми Пушкіна створила йому погану репутацію в уряді. Під ім'ям Пушкіна ходили цикли епіграм, направлених проти Олександра І, Аркачєєва та інших, але далеко не всі вони, належать Пушкіну. Вірші Пушкіна стали знаряддям літературної пропаганди в руках членів таємних гуртків. Вони отримали величезну популярність в списках, особливо серед офіцерства, і створили славу Пушкіну не меншу, ніж його твори, що з'являлися у пресі.

За два роки - 1818 і 1819 - Пушкін надрукував тільки шість віршів. В ці роки він писав "Руслана і Людмилу". В петербурзький період Пушкін вів марнотратне життя, відвідував світські салони.

Пиятики, карти і серцеві захоплення були звичайною формою проведення часу Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскраво бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього.

Зібралася гроза, Олександр I вирішив розправитися з Пушкіним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з”явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами у таємній канцелярії. «Пушкина надобно сослать… Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает», - розпорядився монарх.

Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом'якшено та прийнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія була підпорядкована колегії закордонних справ, і, таким чином, заслання мало пристойну форму переадресації по службі.


Зупинимось детальніше на цьому періоді життя поета.

11 травня 1820- року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили  образ:

  

Пушкін всебічно знав Україну, обїздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки).

Уявімо собі українські міста і села сто шістнадцять років тому, які він проїхав за першим маршрутом у травні 1820 року: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів. Ліси і болота Чернігівщини.

«Совершенно изобильных урожаев у нас никогда не бывало, с 1803 по 1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах», - свідчить тодішній міністр державного майна.

Після Обичева Олександр Сергійович вїздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога перерізала центр Полтавщини.

В Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); в Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же в Кременчуці він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два року Пушкін буде писати статтю, повну гніву і сарказму.

Переправившись через Дніпро деревяним мостом, Пушкін поїхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Тут треба було приступати до примусової служби. В бібліографічній літературі широко відомі епізоди зі спогадів лікаря Рудиковського та листів самого Пушкіна (катання по Дніпру, утікачі в кайданах, хвороба, зустріч з Раєвськими). Та це не вичерпує того, що йому довелось побачити в самому Катеринославі. Ми можемо лиш уявляти, на підставі архівних данних, який широкий був повстанський рух селян від Бахмата до Дніпра, на придушення якого царський уряд кидав озброєні батальйони. Ці враження вилилися через два роки в поемі «Братья-разбойники».

4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Цей маршрут пролягав чудовим степом з могилами. Вони зупинялися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса – переправа через Дніпро. Згадки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар’ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та у Маруполі. У першій половині червня тут іще цвіли червоні маки, безмежними хвилями шелестів ковиль. Читаючи «Полтаву», бачимо колоритні місця, навіяні Поетові степовою частиною України.

Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих водах (нині Пятигорськ) Пушкін провів два місяці - з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

У вересні місяці Олександр Сергійович після Кавказа, Тамані, Чорного моря і Криму  через Перекоп, Каховку, Одесу, Тирасполь та Нові Дубоссари прибув до Кишинева. В листопаді того ж року йому вдається поїхати в Камянку на Київщину. На цей раз шлях його лежав через правобережну Україну. На протязі майже 400 кілометрів Пушкін спостерігав як у аракчеєвських селах солдати-кріпаки саджали шовковицю на вулицях і тягнулись струною перед начальством. Ці краї періодично вибухали заколотами. В Камянці Поет захворів і прожив у маєтку Давидових до початку березня 1821 року. У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярмарок. Вони гуляли мальовничими Дніпровськими кручами, відвідали могили Іскри і Кочубея в Лаврі, побували на горі Щекавиця, де за Несторовським літописом поховано князя Олега. Побували вони і на виставах трупи М.С. Щепкіна та в Зеленому готелі на Печерську (проти іподрому).

У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поезі: «Морской берег». «Красавица перед дзеркалом» і «Муза», після чого знову повернувся до Камянки. Тут 23 лютого була закінчена поема «Кавказкий пленник». Взагалі, перебуваючи у Кишиневі, Поет частенько приїзджає до Камянки, звідки у кінці квітня 1821 приблизно на місяць їде в Одесу. Тут у травні 1822 року було написано епілог і посвяту до «Кавказького пленника». Повернувшись з Одеси, Олександр Сергійович у грудні того ж року подорожує Бессарабією. В 1822 році, листопаді місяці, ще раз їде в Камянку тим же шляхом через Новомиргород. Цієї осені він написав там вірш «Адель». В липні 1823 року Пушкін переїхав на службу в Одесу, де захоплено працює над «Євгенієм Онєгіним»та пише біля 20 відомих нам ліричних віршів та політичних епіграм. Після цього за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсону і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов царський наказ негайно вислати Поета в село Михайлівське Псковської губернії. І Олександр Сергійович, видавши розписку про те, що виконає наданий йому маршрут, не заїжджаючи до Києва 30 липня попрощався з Одесою. До Миколаєва їхав уже знайомою дорогою, а далі повертає на схід. Тут «на бреге синего Днепра» - переправа в Кременчук, а далі – той самий шлях на Хорол, Лубни, Ніжин, Чернігів, по якому Поет їхав чотири роки тому.

4 серпня 1824 року він залишив Україну. Невеселі 4 роки заслання минули. Невесело було поетові спостерігати життя людей на лоні чарівної природи і тому він у «Полтаві», згадуючи Укаїну, знаходить такі епітети: «и Малоросии печальной» або «Украина смутно зашумела». Бо тоді і справді в Україні було неспокійно: заколоти військових поселян, повстання від Бахмату до Катеринослава, повстанські загони Кармалюка, розбійник Горкуша на лівобережжі.

Пушкін писав

Такою була Україна за часів Пушкіна. Проїхавши країною біля 5700 кілометрів, побувавши у самому її серці, Поет у 1828 році написав «Полтаву», а 1829 року готує матеріали для написання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні матеріали, креслить карту України, читає фольклорні збірники, знайомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи І здавили його, творчі плани обірвалися у поєдинку з кріпосницьким режимом. Але український народ памятає Великого російського поета, його крилаті фрази стали частиною нашої лексики.

Незабаром сім'я Пушкіна виїхала з Михайлівського. В цей період його життя протікало досить спокійно це був час посиленої творчості і історичних досліджень Пушкін займався сучасною історією, проводячи паралелі зі стародавньою.

Це відобразилося у його творах. В Михайлівському Пушкін продовжив роботу над романом "Євгеній Онегін" (було написано 4 розділи та в корені змінено план роману), закінчив роботу над поемою "Цигани", розпочату в Одесі. Останнім великим твором, написаним в Михайлівському, була жартівлива поема "Граф Нулін" (13 грудня 1825 р.).

14 грудня 1825 р. під час повстання декабристів Пушкін, що залишився в стороні від змови і розправи, сподівався на зміну своєї долі. Жуковський писав йому: " Ты не в чем не замешан - это правда?. Но в бумагах каждого из действовавших находятся стихи твои. Это худой способ подружиться с правительством".

Уряд Миколи I шукав можливість обеззброїти Пушкіна. Для цього в Михайлівське був посланий таємний політичний агент Бошняк аби з'ясувати: що говорить Пушкін про уряд, чи не закликає він селян до збурення. Але нічого кримінального той агент не вивідав і тоді уряд вирішив інакше. У вересні Пушкін з фельд'єгерем був відправлений до Москви на побачення з Миколою I.

8 вересня 1826 р. Пушкін прибув до Москви в цей же день був представлений Миколі I. У результаті цього побачення: Пушкін отримав свободу пересування, але твори його надходили на перегляд за дозволом на публікацію самому Миколі I, а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф.

В листопаді 1826 р. Пушкін повернувся з Москви в Михайлівське, отримавши завдання від Миколи І написати записку про народне виховання. Виконання цієї вимоги носило характер політичного іспиту Пушкіна. Він написав записку ухильно, прагнучи задовольнити вимоги Миколи І і в той же час не суперечити собі. На записку була накладена резолюція і Бенкендорф повідомив Пушкіну, що він не витримав випробування.

Після публічного читання "Бориса Годунова" Пушкіну було повідомлено, що він позбавляється права на друк своїх творів і вони подаються на розгляд Миколі І через Бенкендорфа.

Політика уряду по відношенню до Пушкіна диктувалася прагненням привернути його на свій бік і спожити як глашатая казенних ідей.

З 1827 року Пушкін, живучи вільним життям, починає замислюється над можливістю сімейного. В 1828 році він робить спробу одружитися з Ганною Оленіной. Спроба не вдалася з вини самого Пушкіна. В ці роки находять до друку багато його творів. В цей час він пише незакінчений роман "Арап Петра Великого", продовжує писати "Євгенія Онегіна", пише поему "Полтава".


Наталія Миколаївна Гончарова

В 1829 році Пушкін приїзджає з Петербургу до Москви і сватається до Наталії Миколаївни Гончарової, але дістає відмову. Тоді він їде на Кавказ, всупереч забороні Миколи I аби взяти участь у Турецькій війні та побачитися з друзями. Свою поїздку на Кавказ Пушкін описує в "Путешествии в Арзрум".

В квітні 1830 року Пушкін робить нову пропозицію Наталії Гончаровій і цього разу вона її приймає. В сім'ї Гончарових вимагали у Пушкіна офіційне посвідчення від Бенкендорфа про те, що він не знаходиться під поліцейським наглядом та відомості про його матеріальне положення. Батько передав йому частину нижегородського маєтку - село Кистеневка, що знаходилося недалеко від села Болдіно, яке належало Сергію Львовичу.

1 вересня 1830 року Пушкін посварився з матір'ю Гончарової, і таким чином питання про шлюб залишилося відкритим.

В Болдіно Пушкін дуже плідно працював. Він написав близько чотирьохсот віршів, 8-у, 9-у і 10-у глави "Євгенія Онегіна" але остання згоріла.. Також він пише в Болдіно близько 30 віршів, 5 повістей, декілька драматичних п’єc, а також багато критичних і публіцистичних статей, працює над маленькими трагедіями.

Перебування в Болдіно мало ще практичний результат, важливий для подальшої біографії Пушкіна. Тут він переконався в занедбаності маєтку Болдіно не могло давати прибутки та і доля поміщика його не приваблювала.. Він був "грамотій і поет" і Болдіно було для нього місцем творчості, а не поміщицьких турбот.

Тут, в Болдіно, він написав багато критичних і публіцистичних статей. Значна частина його есе про власні твори належить саме до болдинської осені (1930 рік). Тут, в Болдіно, він втілив всі літературні задуми минулого і, виїжджаючи звідси, був готовий почати нове як особисте, так і літературне життя.

Після повернення з Болдіна Пушкін заклав маєток і одружився. Весілля відбулося 18 лютого 1831 року в Москві, але згодом Пушкіни жили в Петербурзі, іноді - в Царському Селі, де Пушкін за допомогою Жуковського намагався налагодити стосунки з урядом. Микола I побажав бачити дружину Пушкіна як прикрасу його придворних балів.

Тоді ж, в 1831 році, Пушкін піднімав питання про дозвіл видавати політичний журнал і отримав його в липні 1832 року, але не скористався ним. Влітку 1831 року Пушкін доопрацьовує роман "Євгеній Онегін" та замислює "Дубровського" і "Історію Пугачева".

Збираючи матеріал для "Історії Пугачева" він їздив на місце битви, після чого в жовтні повернувся в Болдіно і провів там половину листопаду. Це була друга болдинська осінь, під час якої Поет закінчив "Історію Пугачева", написав "Мідний вершник", "Казку про рибака і рибку", "Казку про мертву царівну" і багато віршів, працював над "Піковою дамою".

Зміни відбулися  і в особистому житті Пушкіна. Наприкінці грудня 1833 року Микола І призначив його камер-юнкером при дворі. Поет сприйняв це як образу, що призвело ще до одного конфлікту з царем.

В цей час у Пушкіна були матеріальні труднощі, посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих прибутків. До того ж в травні 1832 року у Пушкіних народилася дочка Марія, а в липні 1833 року - син Олександр, пізніше, 1835 року народиться син Григорій і 1836 року - дочка Наталія.

В Петербурзі жили самі Пушкіни і дві сестри його дружини. Для того, щоб утримувати таку велику сім'ю і давати їй можливість вести світське життя, Пушкін вдається до позик і застав коштовностей. Його борг складав 60 тис. рублів, і йому довелося вдатися до допомоги держави, внаслідок чого він виявився остаточно прив'язаний до двору.

В березні 1836 року померла мати Пушкіна, залишивши в спадок Михайлівське, розподіл якого дотягнувся до смерті Пушкіна. В 1835 році молодий офіцер Дантес почав залицятися  до Наталії Миколаївни. Зявилися мерзенні плітки, Пушкін отримав анонімного листа з натякомна зраду його дружини з Миколою I. Пушкін запідозрив в авторі цього листа Геккерна (прийомного батька Дантеса) і викликав на дуель Дантеса. Але втручання Жуковського запобігло дуелі. За наполяганням Пушкіна Дантес одружився з однією з сестер Наталії Миколаївни Гончарової.

Навколо імені Пушкіна створюється атмосфера обожнювання як носія і виразника основних властивостей "національної душі". Пушкіна посилено вивчають, видають, на ньому "виховують" підростаючі покоління.

Пушкін народився і жив в епоху найбільших соціальних, політичних, культурних змін і потрясінь. Велика французька революція своїм впливом захопила багато країн і тим як би зв'язала всю Європу, якщо не весь світ, в єдине ціле. В 1836 р. Пушкін писав:

     

Ось в цій "всесвітності діапазону" відчуттів і думки, що пронизала всю творчість Пушкіна, ми знайдемо ключ до визначення міри важливості його спадщини для нас. В плані національному Пушкін - перший російський поет - європеєць. З його поезією російська культура стала одним з аспектів культури європейської з її складними і глибокими суперечностями великої історичної епохи переходу від середньовіччя феодалізму до буржуазних відносин нового часу. З Пушкіним остаточно увійшли до російського життя тематика і тональність "всесвітності".

І цілком природно тому, що пушкінське зображення дійсності, Пушкінська постановка питань епохи мають значення не тільки як вузько-національні, але і як загальноєвропейські. Недаремно пушкінські поетичні свідчення про життя початку минулого сторіччя можуть бути використані для характеристики європейського життя.

Дуже дотепно і вдало, наприклад, використовував пушкінського "Євгенія Онегина" один з німецьких есеїстів, вивчаючий "громадськість Західної Європи" початку минулого сторіччя (Глейхен - Руссвурм). Він цілими сторінками цитує в своїй книзі "Євгенія Онегіна", характеризуючи життя верхніх шарів суспільства Парижа, Лондона, Вени початку XIX сторіччя.

В плані європейському Пушкін - перший великий європейський поет російської нації, що новою мовою, в нових образах і звуках відобразив нову російську ділянку європейської дійсності своєї епохи.

В той же час Пушкін національний в широкому значенні, оскільки його творчість відобразила російську дійсність епохи, її буржуазне становлення зі всіма властивими їй суперечностями. Пушкін - людина нового, післяреволюційного часу, що відчуває і мислить історично, і його "громадянство всього світу" - на історичному світогляді заснована свідомість єдності людської культури - роблять його учасником страждань і радощів культурного європейця свого часу. Як "європеєць" Пушкін погано відчував себе в Росії.

Ви пам'ятаєте хвилюючі вірші "Євгенія Онегіна", написані в Одесі біля моря:

    

Ті ж настрої і в листах. Ось скорботне питання Пушкіна в листі до П. А. Плетнева в першій половині грудня 1825 року:

 В цьому ж листі рідна країна для нього - "проклятая Росссия". І в травні він пише дружині з Москви:

Або в листі до П.А.Вяземського 27 травня 1826 року:

В цьому ж листі рідна країна для нього "проклятая Россия".

В травні він пише дружині з Москви:

Пушкін до кінця днів був в русі. Як сказав про нього Н. Станкевич в листі до Я. Неверова (1837 р.): " Спокойствие было не для него; мятежно он прожил и мятежно он умер".

Повний список статей