О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Примітки до 3-го тому

ПРИМІТКИ

ХУДОЖНЯ ПРОЗА


«АРАП ПЕТРА ВЕЛИКОГО»


«Арап Петра Великого»— перша спроба Пушкіна в художній прозі. Пушкін почав писати роман 31 липня 1827 р. Роман не був закінчений. За життя Пушкіна було надруковано два уривки. Весь рукопис (без сьомого розділу) вперше опублікований у 1837 р. («Современник», т. VI) під заголовком «Арап Петра Великого» (в рукопису роман назви не має).
Працюючи над романом, Пушкін змінив ряд фактичних даних. Так А. П. Ганнібал оженився лише через шість років після смерті Петра; дружина його була не боярського роду, а гречанка Євдокія Діопер і т. ін. Очевидно, Пушкін, міняючи біографію А. П. Ганнібала, з'єднав дані про Ганнібала з даними і переказами про інших своїх предків (Пушкіних).
Епіграфи до романа виписані в рукопису всі разом, без зазначення, до якого розділу кожен стосується. Тільки один епіграф, до розділу IV, вміщений у рукопису безпосередньо перед текстом розділу. В цьому виданні епіграфи розміщені приблизно.
Загальний епіграф до романа — з повісті Язикова «Ала».

«Він учився в паризькій військовій школі...»
Помилка Пушкіна. Ганнібал учився в артилерійській школі в Лафері.

Іспанська війна. Виникла внаслідок недотримання з боку Іспанії умов Утрехтського миру (1713). Франція разом з Англією оголосили Іспанії війну в 1718 р. Війна закінчилася в 1720 р. поразкою Іспанії.

Пале-Рояль — палац герцогів Орлеанських. При палаці в галереях були найрізноманітніші крамниці, кафе, доми розваг і розпусти. Сади Пале-Роялю були місцем гулянок паризької публіки.

«Temps fortune, marque par la licence...»—цитата із «Орлеанської діви» Вольтера.

Епіграф — із вірша Державіна «На смерть князя Мещерського».

Молодий Рагузинський — С. Л. Владиславич-Рагузинський, російський дипломат. Насправді він був значно старший від Ганнібала; саме він привіз Ганнібала Петрові з Константинополя.

Епіграф — із трагедії Кюхельбекера «Аргів'яни».

«...і Копієвичем...» Явний анахронізм Пушкіна: І. Ф. Копієвич помер в 1707 р.

Уривок від слів «У великій кімнаті...» до кінця розділу надрукований Пушкіним у «Литературной газете» (1830 p.) під назвою: «Асамблея при Петрі I-ому», з зазначенням історичних джерел: «Див. Голикова і Русскую старину».

Голиков — автор обширного твору «Деяния Петра Великого», «Русская старина» — історичний альманах на 1825 p., виданий декабристом А. О. Корніловичем.

Розділ IV. Уривок від слів «День був святковий» (стор. 26) до слів «за його хліб-сіль» (в кінці розділу) надрукований Пушкіним в альманаху «Северные цветы» на 1829 p. Передруковуючи те ж саме в своєму збірникові повістей 1834 p., Пушкін дав уривкові назву: «Обід у російського боярина».

Похід 1701 р. — рух шведської армії в Курляндію та Польщу після битви під Нарвою.

Розділ VІІ. Зберігся лише в невеличкому чорновому уривкові.


РОМАН У ЛИСТАХ


Датується 1829 р. В рукопису заголовка немає. Вперше опублікований з пропусками в творах Пушкіна, т. VII, 1857.

Адольф — герой одноіменного романа Б. Констана.

«...семінарист пихато картає за неморальність...» Маються на увазі статті М. І. Надеждіна в «Вестнике Европы», в яких твори Пушкіна (зокрема «Граф Нулін») були піддані педантичній і причіпливій критиці.

«Я дізналася, що Р оголосив...» Буквою Р (лат.) Пушкін позначав самого себе.

Лабрюєр (1645—1696) французький мораліст, автор «Характерів», Наведеної фрази немає в Лабрюєра: вона написана Пушкіним.

«А все тому, що патріотки». Цитата з «Лиха з розуму».

«Un homme sans peur et sans reproche» — девіз феодального роду Баярдін.

«Qui n'est ni roi, ni duc, ni comte aussi»—частина девізу феодального роду Кусі.

Фоблас — герой серії романів Луве де-Кувре «Пригоди кавалера Фобласа» (1787—1790).

«Cum servo servorum dei» (з рабом рабів божих)— один із титулів папи.


ПОВІСТІ ПОКІЙНОГО ІВАНА ПЕТРОВИЧА БЄЛКІНА


Повісті написані в Болдіні в 1830 p.: «Трунар» — 9 вересня, «Станційний доглядач»— 14 вересня, «Панна-селянка» — 20 вересня, «Постріл» — 12 і 14 жовтня, «Заметіль»—20 жовтня. Тоді ж Пушкін задумав об'єднати повісті вигаданим образом Бєлкіна і видати їх анонімно. Передмову до повістей було написано 14 вересня 1830 р.

Постріл
«Вечір на бівуаку»—повість О. О. Бестужева-Марлінського.

Заметіль
Епіграф взятий із «Свєтлани» Жуковського.
Артеміза — вдова Галікарнаського царя Мавзола; ім’я її було символом жіночої вірності та незрадливості.
«Vive Henri Quatre» — куплети з комедії Шарля Колле «Генріх IV на полюванні» (1774), яка стала популярною в перші роки після реставрації.
«...арії із Жоконда». «Жоконд, або шукач пригод»—комічна опера H.Ізуара, що мала великий успіх у Парижі в 1814 р.
«І вгору чепчики злітали». Цитата з «Лиха з розуму».
«Se amor non e, che dunque?..» Цитата з LXXXVIII сонета Петрарки («За життя Лаури»).
(...перший лист St-Preux». Сен-Пре — герой романа в листах Ж.-Ж. Руссо «Юлія, або нова Елоїза» (1761).

Трунар
Епіграф — із вірша Державіна «Водоспад».
«... поштар Погорєльського». Один із героїв повісті А. Погорєльського (О. О. Перовського) «Лафертова маківниця» (1825).
«...з сокирою, в броні злиденній». Цитата з вірша О. Є. Ізмайлова «Дурка Пахомівна».
«Здавалось у червоній сап'яновій оправі». Неточна цитата з комедії Я. Княжніна «Хвастун».

Станційний доглядач
Епіграф — із вірша Вяземського «Станція».
«...Терентійович у прекрасній баладі Дмитрієва». Мається на увазі вірш І. І. Дмитрієва «Карикатура».

Панна-селянка
Епіграф — із «Душеньки» Богдановича.
«Та на чужий зразок російський хліб не родить». Цитата з сатири О. О. Шаховського.
«... перечитувала Памелу». Роман Річардсона «Памела, або нагороджена чеснота» (1740).
Ланкастерська система — метод взаємного навчання, запроваджений англійським педагогом Ланкастером.
«Наталя, боярська дочка»—повість M. M. Карамзіна.

ІСТОРІЯ СЕЛА ГОРЮХІНА


Цей твір написаний восени 1830 р. в Болдіні (в рукопису є дати 31 жовтня і 1 листопада). Він лишився незакінченим і вперше був надрукований посмертно в «Современнике» (1837, т. VII), з пропусками і перекрученнями. Написання цього твору зв'язане з роботою над передмовою до «Повістей Бєлкіна» (в передмову був перенесений і образ Бєлкіна і ряд окремих подробиць його біографії).

Найновіший письмовник—«Российская универсальная грамматика или всеобщее письмословие, предлагающее легчайший способ основательного учения русскому языку, с седьмью присовокуплениями разных учебных и полезно-забавных вещей» Н. Г. Курганова (1769). Багато разів перевидавалась під назвою «Книга-письмовник» і користувалася успіхом не лише як граматика, а також як хрестоматія.

«Ненависть до людей і каяття». Мелодрама А. Коцебу. Роль Амалії — маленької дівчинки — виконували вихованки театральної школи.

«Це Б., письменник» — Фадей Булгарін.

«Небезпечний сусіда» —жартівлива поема В. Л. Пушкіна (1811).

«...котрийсь до мене подібний історик...»—Гіббон, автор «Історії занепаду Римської імперії».


РОСЛАВЛЄВ

Датується 1831 р. Повість лишилася незакінченою. Перший розділ був надрукований Пушкіним в «Современнике» 1836, кн. ІІІ, під заголовком «Уривок із невиданих записів дами» (1811 р.) без підпису і з поміткою «з французької». Другий і третій розділи були надруковані посмертно в «Современнике», 1837, т. ІІІ (з пропусками).
Задум повісті був зумовлений романом Загоскіна «Рославлєв або росіяни в 1812p.», що вийшов у світ в 1831 р. Пушкін своєю повістю ніби відповідав Загоскіну. У Загоскіна серед дійових осіб є Поліна і Синекур, але події розвиваються інакше. (Поліна, наречена Рославлєва, кохає графа Синекура, з яким була знайома ще до війни в Парижі. Коли Синекур потрапляє в полон, Поліна виходить за нього заміж, їде за чоловіком після того, як французькі війська визволяють його з полону і, кінець кінцем, гине в Данцігу під час бомбардування міста росіянами).
Полемічне спрямування пушкінської повісті полягає в протиставленні реакційному націоналізмові Загоскіна свого, широкого і дійсно демократичного патріотизму.

Пале-Рояль — палац герцогів Орлеанських. При палаці в галереях були найрізноманітніші крамниці, кафе, доми розваг і розпусти. Сади Пале-Роялю були місцем гулянок паризької публіки.

Французька цитата взята з повісті Шатобріана «Рене».

«... молодого графа Мамонова...» Граф М. А. Дмитрієв-Мамонов (1790—1863). В 1812 р. сформував на власний кошт козачий полк. Згодом Мамонов належав до таємних товариств, разом з Мих. Орловим проектував організацію «Товариства російських рицарів» і написав республіканську конституцію.


ДУБРОВСЬКИЙ


Роман початий Пушкіним 21 жовтня 1832 р. Роман лишився незакінченим. В рукопису назви немає. Вперше надрукований посмертно в вид. творів Пушкіна, т. X, 1841 p., з багатьма пропусками та перекрученнями.
Збереглися плани романа (в першому з них Дубровський названий Островським), на підставі яких можна судити про еволюцію задуму.

«Обставини розлучили їх надовго». Замість цих слів у рукопису спершу було:
«Славний 1762 рік розлучив їх надовго. Троєкуров, родич княгині Дашкової, пішов угору».
1762р. — рік скинення з престолу Петра III i воцаріння Катерини II. В цьому перевороті близьку участь брала статс-дама Катерини, княгиня Є. Р. Дашкова. Пушкін повинен був пропустити це місце як із цензурних міркувань, так і для додержання хронології: дія романа відбувається після 1812 р. (див. розділ IX, де згадується портрет генерала Кульнєва, виданий у 1812 p.).
Розділ IV. Епіграф — із вірша Державіна «На смерть князя Мещерського».

«Перемоги грім лунає». Пісня (музика Козловського, слова Державіна) виконувалась як офіціальна.
«...під час турецького походу…» Похід 1787—1791 pp.
«...керувались лафатерськими догадками...» Догадки, висунуті на основі вчення Лафатера про «фізіогноміку», тобто про спосіб визначення характеру людини за особливостями її обличчя.
Радкліф — Анна Радкліф (1764—1823), англійська письменниця, автор романа «Удольфські таємниці».
Рінальдо — Рінальдо-Рінальдіні, популярний серед читачів образ благородного розбійника з однойменного романа Х.-А. Вульпіуса (1762—1827).
Амфітріон —грецький цар. Його ім'я стало загальним для визначення гостинного господаря.
«... подібно до коханки Конрада...» Пушкін має тут на увазі епізод із поеми Міцкєвича «Конрад Валленрод», де коханка Конрада через неуважність вишила троянду зеленим шовком, а листки— червоним.


ПІКОВА ДАМА

Написано в жовтні-листопаді 1833 р. в Болдіні. Вперше опубліковано в «Библиотеке для чтения», 1834, т. II.
Прототипом старухи-графині була, як на це вказує Пушкін у своєму щоденнику, княгиня Н. П. Гомцина.
Епіграф — розмова Дениса Давидова з М. О. Наришкіною, розказана ним Пушкіну.
«Чужий хліб гіркий...» Цитата з «Божественної комедії» Данте («Рай», пісня XVII).
Атанде!— порада не робити ставки (від франц. attendez — стривайте).


КІРДЖАЛІ

Датується приблизно осінню 1834 р. Вперше опубліковано в «Библиотеке для чтения» 1834, т. VII, кн. 12. При роботі над повістю Пушкін використав свої записи подій грецького повстання, зроблені ним в Кишиневі. До теми про Георгія Кірджалі Пушкін вдавався в незакінчених віршових нарисах 1823 р.— «Чиновник і поет») і в 1828 р. («В степах зелених Буджака»).
Використав Пушкін також старі свої нотатки і плани творів, зв'язаних з походом Олександра Іпсіланті.
«Коли Олександр Іпсіланті оголосив повстання.;.» О. К. Іпсіланті (1792—1828)—син молдаво-валахського господаря, генерал-майор російської армії; в 1820 р. глава Етерії — таємного товариства, яке поставило своїм завданням визволення Греції від турецького панування. Пушкін познайомився з Іпсіланті в Кишиневі, в 1820 р.
Начальник карантину — С. Г. Навроцький, старий карантинний чиновник, що був на службі з 1767 р. В 1820 р. був окружним начальником Бессарабської карантинної лінії.
Майор Охотського піхотного полку — Карчевський (а не Хорчевський, як у Пушкіна). Під його командуванням був батальйон Охотського полку, що перебував на карантині в Скулянах.
Людина з розумом і серцем — М. І. Лекс (1793— 1856), чиновник в канцелярії Інзова.


ЄГИПЕТСЬКІ НОЧІ


Повість написана, очевидно, восени 1835 р. Початок і кінець першої імпровізації італійця, мабуть, тоді само; середня частина, що являє собою одну з строф незакінченої поеми «Єзерський», написана в першій половині 1833 р. Вірші, взяті для другої імпровізації, написані в 1824р. і потім перероблені в 1828р. «Єгипетські ночі» разом з віршем «Клеопатра» вперше надруковані посмертно в «Современнике», 1837, кн. VІІІ.
Вірші «Поет іде — очима сяє...», перероблені Пушкіним із відповідного уривка поеми «Єзерський», і «Чертог сіяв...» відсутні в рукопису, але безперечно, що Пушкін хотів використати їх для імпровізації італійця.
В рукопису є ще й другий, закреслений заголовок повісті —«Клеопатра».
Створюючи образ Чарського, Пушкін вніс у нього автобіографічні риси (особливо в трактуванні відносин між поетом і суспільством). Це підтверджується й тим, що Пушкін використав у повісті кілька сторінок автобіографічного уривка «Незважаючи на великі переваги...» (1830 p.). Порівн. лист Пушкіна про меценатство, написаний О. О. Бестужеву влітку 1825 р.
Епіграф — із «Альманаха каламбурів» маркіза Бієвра (1771).
Після слів «випрошуючи собі допомоги» в рукопису закреслено: «а від своїх меценатів (чорт би їх забрав! вимагають одного: щоб вони не робили на них таємних доносів (і того не можуть добитися)».
Епіграф — із оди Державіна «Бог».
«...la signora Catalani...» Анжеліка Каталані (1779— 1849) — славетна італійська співачка, що гастролювала в Росії в 1820-х pp.


КАПІТАНСЬКА ДОЧКА


Роман був задуманий у січні 1833 р. Первісна редакція (до нас не дійшла) писалася в серпні 1833 р. Пушкін продовжував працювати над цим твором у 1834 р. Остаточна переробка романа велася ним у 1836 р. Кінцеві рядки датовані 19 жовтня 1836р.
Роман вперше опублікований у «Современнике», 1836, кн. IV, без підпису автора, з деякими цензурними пропусками. «Пропущений розділ» надрукований вперше в «Русском архиве», 1880, № 3.
Задум «Капітанської дочки», романа про пугачовське повстання і про дворянина-відступника, зародився у Пушкіна ще під час роботи над «Дубровським». Розроблення сюжету твору на таку гостру політичну тему було надзвичайно складним як за ідейним змістом, так і за неминучими цензурними перепонами, яких треба було уникнути чи подолати. Працюючи над романом, Пушкін вивчав архівні матеріали, а також звертався до оповідань живих пугачовців, які він почув під час поїздки в ті місця, де відбувалося в 1773—1774 pp. пугачовське повстання. При вивченні історії створення романа чітко вияснюється, що всіма цими книжними та усними джерелами Пушкін міг користуватися лише з великою обережністю.
За первісним задумом героєм романа був дворянин, що перейшов на бік Пугачова. Прототипом героя був для Пушкіна то Шванвич, який добровільно перейшов на бік Пугачова, то Башарін, якого взяв у полон Пугачов, але який потім утік з полону і служив у одного з приборкувачів пугачовщини генерала Міхельсона. Відповідно мінявся і план романа. Згодом Пушкін перейменував свого героя на Буланіна, а потім на Гриньова. Прізвище це було вибране Пушкіним не випадково. В урядовому повідомленні від 10 січня 1775 р. про ліквідацію пугачовського повстання і покарання Пугачова та його спільників ім'я Гриньова стояло серед тих, які перебували під арештом і, бувши спочатку запідозреними «в зв'язку з лиходіями, ...після слідства виявилися невинними». Нарешті Пушкін ввів у роман, замість єдиного раніше героя-дворянина, двох героїв — Гриньова і Швабріна: останній, що являв собою тип дворянина-зрадника, ніби врівноважував собою образ Гриньова і таким чином полегшував проведення романа в друк через цензурні перепони.

Епіграф — з комедії Я. Б. Княжніна «Хвастун». (Пушкін трохи змінив текст).
«..в 17...році». Рік відставки А. П. Гриньова вказаний в рукопису: «вийшов у відставку в 1762 р.» Це рік вступу на престол Катерини II. Пушкін хотів підкреслити, що відставка Гриньова —результат двірцевого перевороту. Однак 1762 р. не відповідає хронології романа. П. А. Гриньов народився в 1755 р. (в рукописах збереглося вирахування року народження Гриньова). Отже, двірцевий переворот, що викликав відставку Гриньова, міг бути лише тим, який супроводив прихід на престол Єлизавети Петрівни (1742 p.).
Шаматон — гультяй, марнотрат.
«І грошей, і білизни, і справ моїх ревнитель...» Цитата з вірша Фонвізіна «Посланіє до слуг моїх: Шумилова, Ваньки і Петруші».
Епіграф взятий Із «Собрания разных песен» Чулкова (ч. ІІІ, № 167) і являє собою початок пісні про долю рекрута.
«...*** полк...» В рукопису — Шешмінський полк. Частини Шешмінського полку дійсно були розквартировані по Уральських фортецях.
Епіграф — з комедії Я Б. Княжніна «Диваки».
«Мисль любовну одганяю...» Вірш цей, у трохи переробленому вигляді, взято Пушкіним із збірника М. І Новикова «Новое и полное собрание российских песен» (ч. II. № 34).
«Капітанськая дочка...» Початок пісні взятий із збірника Івана Прача «Собрание народных русских песен».
Епіграфи взяті із збірника М. І. Новикова (ч. I, № 176 і № 153).
Епіграф взятий із пісні про взяття Казані Іваном Грозним (збірник М. І. Новикова, ч. І, № 125).
Сикурс — допомога (франц.).
Епіграф — із збірника M. I. Новикова (ч. II, № 130). Це початок пісні про страту в Москві «князя-боярина» — очевидно, стрілецького отамана,
. Пісня «Не шуми, мати, зелена дібровонько» взята із збірника М. І. Новикова (ч. І, № 131).
Пожалую тебе і в фельдмаршали і в князі. В рукопису: «Князі Потьомкіни». Пушкін зняв ім'я Потьомкіна за порадою Вяземського, який йому писав, що «Потьомкін не був за Пугачовщини ще першою особою».
Епіграф — взятий з пісні М. М. Хераскова «Розлука».
Епіграф — із «Россіади» Хераскова.
Епіграф складений Пушкіним з посиланням на Сумарокова
Епіграф складений Пушкіним і приписаний Княжніну.

ПОДОРОЖ В АРЗРУМ


В основу цього твору Пушкіним були покладені дорожні записки, які він вів під час свого подорожування в 1829 р. В 1830 р. ним був надрукований в «Литературной газете» (№ 6) уривок «Воєнна Грузинська дорога». До роботи над «Подорожжю» Пушкін повернувся в 1835 p., гадаючи надрукувати її окремою книгою чи в альманаху. Однак цей намір не здійснився; вперше твір з'явився в «Современнике», 1836, т. І.
Особливого значення Пушкін надавав передмові, в якій він мотивував свою появу в армії, реагував на натяки, що стосувалися його, в книзі французького дипломатичного агента на Сході Віктора Фонтаньє і відповідав на вимоги оспівати успіхи російської зброї, які поставили перед ним офіціозні журналісти.

Замість слів «надто непристойно» в рукопису читаємо: «досить непристойно для російського дворянина. Прошу п. журналістів вибачити мені цей потішний готичний вислів».
Після слів «похід до Арзрума» спочатку йшло: «заглиблення нашого п'ятнадцятитисячного війська в землю ворога на віддаль п'ятсот верст, виправдане цілковитим успіхом, усе це...» В рукопису передмова датована 3 квітня 1835 р.
«...портрет, писаний Довом». Портрет Доу з галереї 1812 р. в Зимньому палаці.
«...слова гр. Толстого...» Граф Ф. І. Толстой (1782— 1846), на прізвисько «американець». В 1828—1829 pp. Пушкін і Ф. Толстой приятелювали. Через Ф. Толстого Пушкін освідчився Наталі Гончаровій.
«...знайшов я графа Пушкіна...» В. А. Мусін-Пушкін (1798—1854). Був членом Північного товариства. Після арешту, в 1826 p., був у фортеці, але, як мало замішаний в справі декабристів, відбув порівняно легке покарання: він був переведений з гвардії в армійський Петровський полк. На Кавказ він їхав з Е. К. Шернвалем (див. прим, до стор. 387).
«Кобилиць неугамовних...»— цитата з думи Рилєєва «Петро Великий в Острогожську».
«...like a warrior...»—цитата з вірша Ч. Вульфа «Похорон сера Джона Мура».
Шернваль — граф Е. К. Шернваль (1809—1890), брат Емілії Шернваль, яка вийшла в 1828 р. заміж за В. А. Мусіна-Пушкіна. Був офіцером генерального штабу при Паскевичі.
«...ріці на Півночі гримучій» — взято з оди Державіна «Водоспад».
«І в козячих міхах вино, утіху нашу!» Цитата з третьої пісні «Іліади».
«...мого приятеля Шереметєва...» П. В. Шереметєв (1799—1837); служив у російському посольстві в Парижі.
«Тут так вузько, так вузько, пише один мандрівник...» Пушкін цитує книгу Н... Н... «Записки під час подорожі на Кавказ і в Грузію в 1827 році», вид. 1829 р.
«За свідченням Плінія...» Посилання на Плінія зроблене Пушкіним за згадуваною ним книгою І. Потоцького «Подорож у степи Астрахані і Кавказу» (по-французьки), 1829 р. Назва річки «Діріодоріс», очевидно, помилкова. Латинські слова «diri odori» означають «з поганим запахом».
«... графа І. Потоцького...» І. О. Потоцький (1761— 1815) — мандрівник, письменник-історик. Перу Потоцького належать романи з іспанського життя, написані по-французьки: «Аводоро», 1813, і «Десять днів життя Альфонса Ван-Вордена», 1814. Див. вірш Пушкіна «Альфонс сідає на коня».
Князь Казбек — очевидно Н. Г. Казбек із сім'ї грузинських владних князів селища Стефан-Цмінде.
«... підпирає небосхил» — взято з вірша Д. Давидова «Напівсолдат» (1826).
«Чекали перського принца». Приїзд в Росію персидського наступника Хозрев-Мірза був викликаний подіями в Тегерані, під час яких був убитий Грибоєдов.
«... з полковником Огарьовим...» М. Г. Огарьов, командир піонерської роти шляхів сполучення.
«...обвал, який обрушився в кінці червня 1827 року». Тут якась помилка Пушкіна. В названий ним час обвалу в цьому місці не було.
«...у городничого, старого офіцера з грузин...» Поліцмейстер Р. С. Ягулов.
«... сподівався я знайти Раєвського»... М. М. Раєвський молодший; командував у діючій армії зведеною кавалерійською бригадою, до складу якої входили зведений уланський полк і Нижегородський драгунський полк.
«Санковський, видавець «Тифлисских ведомостей...» П. С. Санковський (1798—1832), тифліський журналіст. «Тифлисские ведомости» — щотижнева газета, яка була заснована в 1828 році і видавалася трьома мовами: російською, грузинською і перською.
«Душа, недавно народжена...» Грузинський вірш «Весняна пісня» Димитрія Туманішвілі (помер в 1821 р.). В паперах Пушкіна зберігся оригінал і буквальний переклад пісні, зроблений особою, що погано знала російську мову. Пушкін обробив її, відкинувши два куплети (третій і шостий) та два куплети (четвертий і п'ятий) з'єднав у один. Роман Туманішвілі був популярний в Тифлісі під час перебування там Пушкіна.
«...нещасний Кларенс...» Англійському герцогові Георгу-Кларенсу був винесений вирок—страта з правом вибору форми страти. Він побажав, щоб його втопили в бочці мальвазії (1478).
Тбіліс-Калак. У Пушкіна помилково: Тбіліс-Калар. Пушкін користувався книгою Гюльденштедта «Географічний і статистичний опис Грузії і Кавказу», 1809 p., де на стор. 181 є друкарська помилка, повторена Пушкіним.
Граф Самойлов — M. А. Самойлов (пом. в 1842 p.), офіцер Преображенського полку, ад'ютант Єрмолова, двоюрідний брат М. М. Раєвського.
«...за таким бажаним для них асесорським чином». Цитата з сатири О. М. Нахімова «Восплачь, канцелярист...»
Генерал Сипягін — М. М. Сипягін (1785—1856), тифліський військовий губернатор.
Генерал Стрекалов — С. С. Стрекалов (1782—1856). тифліський військовий губернатор з 1828 по 1831 рік.
«...зустрів я Бутурліна...» М. А. Бутурлін (1801 — 1867), ад’ютант військового міністра графа Чернишова. Повертаючися з армії в серпні 1829 p., він зробив відомий донос на М. М. Раєвського за те, що той обідав разом з розжалуваними декабристами: З. Чернишовим (братом міністра), Ворцелем та іншими.
«... це Арарат». Помилка Пушкіна: із Гумрів видно не Арарат, а Алагез; очевидно, гору йому назвали її вірменським ім’ям —Арагац.
Генерал Бурцов — І. Т. Бурцев (1794—1829), декабрист; просидів рік у фортеці, а в 1827 р. був переведений на Кавказ. Пушкін знав його ще в ліцеї, коли дехто з ліцеїстів (Дельвіг, Кюхельбекер) відвідували політичний гурток, організований Бурцовим.
«...нашого Вольховського...» В. Д. Вольховський (1798—1841), товариш Пушкіна по ліцею, декабрист; переведений був на Кавказ у 1829 р. і займав тут відповідальну посаду в штабі Паскевича.
«...Михайла Пущина...» M. І. Пущин (1800—1869) брат ліцейського товариша Пушкіна, декабрист; був розжалуваний в солдати і відправлений на Кавказ. До часу приїзду Пушкіна в діючу армію М. Пущин був уже підвищений в поручики і служив у військово-інженерних військах.
«Heu! fugaces, Postume, Postume...» Цитата з оди Горація (кн. II, ода 14),
«...nес Armenusin oris...» Цитата з оди Горація Руфу Вальгію (кн. II, ода 9).
«Я поїхав з Семічевим...» М. М. Семічев (1792— 1830), декабрист; після піврічного арешту в фортеці був переведений на Кавказ капітаном Нижегородського драгунського полку; за хоробрість був підвищений у майори і призначений ескадронним командиром.
В описаній нижче битві (14 червня 1829 р.) брав участь і сам Пушкін. В «Історії воєнних дій в Азіатській Туреччині в 1828 і 1829 pp.» M. І. Ушакова сказано: «В поетичному пориві він (Пушкін) зразу вискочив із ставки, сів на коня і за мить опинився на аванпостах. Досвідчений майор Семічев, посланий генералом Раєвським слідом за поетом, ледве наздогнав його і вивів з передового цепу козаків тієї хвилі, коли Пушкін, натхнений відвагою, такою властивою для новобранця-воїна, схопивши піку одного з убитих козаків, пустився проти ворожих вершників».
Остен-Сакен — штабс-капітан Нижегородського полку, брат начальника штабу Окремого Кавказького корпусу.
Генерал Муравйов— М. М. Муравйов (1794— 1866), в той час безпосередній начальник М. М. Раєвського. Муоавйов, як Раєвський і Остен-Сакен, належав до числа тих, до яких Паскевич ставився вороже; пізніше доносив на них, вказуючи між іншим, що вони покровительствують декабристам, які служили в Кавказькій армії. Незабаром всі вони змушені були залишити армію.
«...полковник Сімонич». І. О. Сімонич (пом. в 1850 p.), майор, командир Грузинського гренадерського полку.
Зведений уланський полк. В остаточному біловому і друкованому тексті «зведений» замінено ***, тому що цей полк був сформований з частин полків, які брали участь у повстанні декабристів.
Полковник Анреп—Р. Р. Акреп (пом. в 1830 p.), командир Зведеного уланського полку. Анрепа вважали фіскалом Паскевича. В нього бували приступи божевілля. На початку 1830 p., під час одного з таких приступів, забрів у болото і там помер.
«...поетом Юзефовичем». M. C. Юзефович (1802 — 1889), штаб-ротмістр, ад'ютант Раєвського. Залишив спогади про зустрічі з Пушкіним у поході 1829 р.
Гаджі-Баба — персонаж із англійського романа Морієра «Пригоди Гаджі-Баба Іспаганського» (1824), вільно перекладеного в 1830 р. на російську мову О. Сенковським «Хаджі-Баба із Іспагані». Пушкін має на увазі епізод з VII розділу III частини російського перекладу Перський посол, у якого секретарював Гаджі-Баба, проїжджаючи через Арзрум, піймав скорохода, що обікрав його. Посол наказав відрізати йому вуха, незважаючи на протести арзрумського беглербея; однак слуги обдурили посла, показавши йому замість вух втікача два шматки козлятини.
Турнфор— Ж. П Турнфор (1656—1708), мандрівник, автор книги «Звіт про подорож на Схід». Пушкін цитує XVIII лист книги.
Амін-Оглу — особа вигадана; вірші належать Пушкіну
«...люб'язним Сухоруковим». В. Д. Сухоруков (1795—1841), поручик гвардійського козачого полку; збирав матеріали з історії війська Донського. За причетність до справи декабристів виключений з гвардії і переведений на Кавказ козачим сотником, причому зібрані ним багаті історичні матеріали були в нього відібрані, і він не міг добитися їх повернення. Під час походу 1829 р. Сухоруков збирав матеріали з історії походу, які також були з нього відібрані в 1830 р.
Мушський паша — Ібрагім-бек. дядько Еміна-паші, що був пашею вілайєту в місті Муші. Частина вілайєту була зайнята російськими військами, і Ібрагім-бек добивався, щоб Паскевич призначив його на місце племінника, що пішов з турецькими військами.
Бей-булат—Таймазов; 1825 р. стояв на чолі повсталих гірських племен на північному Кавказі, в 1829 р. перейшов на бік росіян і прибув до штабу Паскевича з своїм загоном.
«...наказав п. А. поїхати...» Під буквою А. вгадували звичайно ротмістра Абрамовича (здогад Є. Г. Вейденбаума). Однак в цей час Абрамович не був при Паскевичі. Офіцерів, прізвище яких починалися з цієї букви, при Паскевичі було декілька. Щоб встановити, хто з них був посланий в гарем Османа-паші, немає даних.
«...довідався я від Коновніцина...» П. П. Коновніцин (1802—1830) декабрист; був розжалуваний в солдати і посланий спершу в Семипалатинський гарнізон, потім на Кавказ. В березні 1828 р. підвищений в прапорщики.
«...знайшов я Дорохова...» Р. І Дорохов (помер в 1852 р.). В 1820 р. був розжалуваний в солдати «за бешкетство» та дуель. За хоробрість був підвищений в 1829 р. в прапорщики.
«Перша стаття, яка мені попалась» — стаття Надеждіна в «Вестнике Европы» про «Полтаву». В рукопису сказано: «Пущин зупинив мене, вимагаючи, щоб я читав з більшою мімічною майстерністю:
не так як паламар,
А з тактом, толком і з душею».
Цитату з «Лиха з розуму» Пушкін з друкованого тексту випустив.


ВИБРАНІ СТАТТІ


ПРО ПРОЗУ
Чорновий начерк статті 1822 р. Початок начерку («Д'Аламберт сказав якось Лагарпу...») взято з біографії Бюффона, писаної Кюв'є. Цитуючи її з пам'яті, Пушкін допустив помилку, замінивши ім'ям Лагарпа ім'я Рівароля, яке є в тексті Кюв'є.

ПРО ПРИЧИНИ, ЩО УПОВІЛЬНИЛИ ХІД НАШОЇ СЛОВЕСНОСТІ
Чорновий начерк статті 1822 р. Початок начерку («Д'Аламберт О. Бестужева «Погляд на російську словесність протягом 1823 року», надрукованою в «Полярной звезде» на 1824 р. Тут, відзначивши захоплення французькою мовою і зневагу до рідної мови, Бестужев писав: «Про решту причин, що уповільнили хід словесності, ми скажемо в свій час». З цих слів і починає Пушкін свою замітку. Віршова цитата в виносці взята з сатиричного «Посланія до кн. С. М. Долгорукова, російського міністра в Голландії» кн. Дм. Петр. Горчакова (1758— 1824). Сатира була відома в рукопису; ці вірші стали приказкою.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА СТАТТЮ О. БЕСТУЖЕВА
«ПОГЛЯД НА РОСІЙСЬКУ СЛОВЕСНІСТЬ ПРОТЯГОМ 1824 І ПОЧАТКУ 1825 РОКІВ»
Чорновий начерк заміток з приводу огляду літератури О. Бестужева, що з'явився в «Полярной звезде» на 1825 р. (вийшла в світ 21 березня 1825 p.). Заперечення Пушкіна починаються з перших слів статті Бестужева: «Словесність усіх народів, роблячи свій кругоплин, ішла за загальними законами природи. Завжди перший її вік був віком сильних почуттів і геніальних творінь». Дальші місця із статті, які викликають заперечення, Пушкін цитує. Остання замітка викликана словами Бестужева: «у нас є критика і нема літератури».
«...Геродот жив раніше за Есхіла». Помилка Пушкіна: Геродот (484?—425 до н. е.) був молодшим сучасником Есхіла (525—456 до н. е.).
«Романтична словесність почалася тріолетами». Згідно з історичними поглядами першої чверті XIX століття джерела романтичної літератури вбачали в поезії трубадурів XII століття… Таїнствами Пушкін називає драматичні «містерії».
Соуве — гак Пушкін писав ім'я англійського поета Сауті (Southey, 1774—1843).
Rima les tr olets, fit fleurir la ballade — цитата «Поетичного мистецтва» Буало. Це місце тільки намічене в рукопису. Воно, очевидно, відповідає аналогічному в статті «Про поезію класичну і романтичну»;

ПРО ПЕРЕДМОВУ ПАНА ЛЕМОНТЕ ДО ПЕРЕКЛАДУ БАЙОК І. А. КРИЛОВА
Надруковано в «Московском телеграфе», 1825, ч. V, № 17 Передмова Лемонте з'явилася в паризькому виданні: «Басни русские, извлеченные из собрания И. А. Крылова с подражанием на французском и италианском языках разными авторами и с двумя предисловиями, на французском г. Лемонтея, а на италианском г. Салфия. Изданные г. Орловым», 1825.
Лемонте (1762—1826) —французький історик, автор «Досліду про монархічні установи Людовіка XIV», доданого до мемуарів Данжо (1818). Див. високу оцінку цієї праці в листі Пушкіна Вяземському від 5 липня 1824. Переклад передмови Лемонте з’явився в «Сыне отечества», 1825 p., № 13 і 14. Пушкін вважав статтю Лемонте поверховою і відгукнувся на неї більше з пошани до імені автора, ніж до її змісту Як одну з помилок Лемонте, Пушкін відзначав його твердження, ніби навала татар і литовців залишила іржу на російській мові. Він заперечує думку Лемонте, який ставить за основну заслугу Ломоносову його літературні заняття і на перше місце висуває його оди і псалми.
Наведений у виносці вірш Сумарокова взятий з його епістоли «Про віршування». Французький вірш взятий з «Поетичного мистецтва» Буало.
Підпис H. K., очевидно, складений з двох останніх букв прізвища: порівн. ліцейський підпис «Олександр Н. к. ш. п.».

ПРО ПОЕЗІЮ КЛАСИЧНУ І РОМАНТИЧНУ
Незакінчена чорнова стаття 1825 р. Була викликана посиленою полемікою навколо класицизму і романтизму в європейській і російській пресі Пушкін відзначає незадовільність у самій постановці питання і зокрема вказує на французьких журналістів. Пізніше, виходячи з положення цієї статті, Пушкін почав другу, під назвою «Про нікчемність літератури російської».

ПРО НАРОДНІСТЬ У ЛІТЕРАТУРІ
Чорновий начерк, зв'язаний із суперечками про народність у російській критиці 20-х років Зокрема Пушкін має на увазі статті Бестужева в «Полярной звезде», де говориться про зневагу в вищому світі до російської мови (див. «Про причини що уповільнили ..»), і статтю В. Кюхельбекера в «Мнемозине» (див. дальшу статтю).
Стор 435. Карломан —Карл Великий (по-італійськи Carlo Magno).
Стор. 435. «... як справедливо зауважив кн. Вяземський». В передмові до «Бахчисарайського фонтана» Вяземський писав: «Що є народного в Петріаді і Росіаді, крім імені?»

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА СТАТТІ КЮХЕЛЬБЕКЕРА В «МНЕМОЗИНЕ»
Чорновий конспект зауважень на дві статті Кюхельбекера. Перша з них «Про напрям нашої поезії, особливо ліричної, в останнє десятиріччя» вийшла в червні 1824 р. («Мнемозина». ч. II), друга, «Розмова з Булгаріним»—у жовтні (там же, ч. III). Пушкін має на увазі такі місця: з першої статті: «Сила, свобода, натхнення —необхідні три умови всякої поезії»; з другої, відносно Горація: «Він майже ніколи не був поетом істинно захопленим. А як скажете назвати віршотворця, коли він чужий істинному натхненню?» В обох статтях Кюхельбекер відстоює оду, як високу ліричну форму, проти елегії, що панувала в російській ліриці на початку 20-х років. Порівн. «Євгеній Онєгін». гл. IV, строфи XXXII—XXXIII і передмову до першої глави романа. Написано в 1825—1826 pp.
ПРО ДРАМИ ПЛПРОНА (стор. 437) Чорновий начерк, що відноситься до 1827 р.



УРИВКИ З ЛИСТІВ, ДУМКИ І ЗАУВАЖЕННЯ


Надруковано в альманаху «Северные цветы» на 1828 р. (вийшов у світ 22 грудня 1827 p.).
«Стерн говорить...» Це зауваження в друку не з'явилося, мабуть, з цензурних міркувань. Пушкін цитує «Сентиментальну подорож» Стерна.
«Все, що вище за геометрію...» Цитата з «Думок» Паскаля.
«Un sonnet sans defaut vaut seul un long poeme» — Цитата з «Поетичного мистецтва» Буало (п. II).
«Tous les genres sont bons excepte l'ennuyeux»— Цитата з передмови Вольтера до комедії «Блудний син» (у Вольтера: hors le genre ennuyeux).
«Мандрівник Ансело...» Пушкін говорить про книгу Ансело «Шість місяців у Росії» (1827). Йдеться про граматику M. Греча, про роман Ф. Булгаріна «Іван Вижигін» та про комедію Грибоєдова «Лихо з розуму».
«Державне правило...»—змінена цитата з передмови до «Історії Держави Російської». У Карамзіна: «добрі росіяни хіба не повинні мати більше терпіння, додержуючи правила державної моральності, яка ставить пошану до предків за достоїнство громадянину освіченому?».
«Mes arriere-neveux me devront cet ombrage!» —цитата з байки Лафонтена «Старий і троє молодих».
«Байрон говорив...» Взяття Ізмаїла описано в восьмій пісні «Дон Жуана» (див. строфу LХІІІ), поїздка Дон Жуана в Петербург у ІХ пісні (див. строфу XXX).
«Сон Сарданапалів». У монолозі Сарданапала в трагедії Байрона «Сарданапал» (дія IV, ява 1). Карикатура, про яку говорить Пушкін, була зроблена не в Варшаві, а в Лондоні в 1795 p., і зображала Суворова, який підносить Катерині відрубані голови жінок і дітей після взяття Варшави.
«В особі Німврода...» Неясно, що має на увазі Пушкін. Можливо, він прикладав до Росії строфу IX п’ятої пісні «Дон Жуана», де згадується Немврод як засновник Вавілона.
Лорд Мідас. Під цим ім'ям Пушкін зобразив графа М. С. Воронцова, свого колишнього одеського начальника.
«Coquette, prude». В черновику афоризм закінчується: Prude чоловічого роду не має, але є чоловіки—prudes.
«Поява Історії Держави Російської...» — уривок з автобіографічних записок Пушкіна (див. т. VIII).
«Ідилії Дельвіга...» Цей уривок був випущений з друку як такий, що стосувався видавця «Северных цветов».

ЛИСТ ДО ВИДАВЦЯ «МОСКОВСКОГО ВЕСТНИКА»
Лист цей не був надрукований у журналі. Очевидно, він не був доведений Пушкіним до кінця. Приводом для цієї статті послужив «Огляд російської словесності за 1827 р.» С. П. Шевирьова («Московский Вестник», 1828, № 1), в якому давалася висока оцінка сцени «Ніч. Келія в Чудовому монастирі», що з'явилася тоді в друку.
Дві класичні єдності—єдність часу й місця; Пушкін зберігає з трьох єдностей лише єдність дії.
«Один з найоригінальніших письменників... не завагався включити...» П. А. Вяземський в передмові до творів Озерова.
«... наші журнальні Арістархи...» Мається на увазі М. Полевой та його стаття про «Полярную звезду» на 1825 р. («Московский телеграф», 1825, № 8).
Constitutionel i Quotidienne — паризькі газети, перша — ліберальна, друга — монархічна.
Сцілла, Тібєрій, Леонід — французькі трагедії: «Сулла» Жуї, 1821 р, «Останній день Тіберія» Л. Арно 1828 p., «Леонід» Піша. 1825 р.
Il ne dit, i1 ne fait que ce qu'on lui prescrit»—цитата з «Британіка» Расіна (дія IV, ява IV). Думка, що в цих віршах є натяк на участь Людовіка XIV в балетах, ґрунтується на листі Буало Моншеналю (вересень, 1707), в якому говориться, що Людовік, почувши ці вірші, перестав виступати в придворних балетах.

ІЛІАДА ГОМЕРОВА
Надруковано в «Литературной газете», № 2, 6 січня 1830 р.
Переклад Іліади вийшов 29 грудня 1829 р. і є справою всього життя Гнєдича. В самий день виходу в світ «Литературной газеты» він послав Пушкіну записку з подякою за замітку: «Навряд чи мені в житті випаде читати щось про мою працю, що було б сказано так благородно і було б мені так утішне і солодко!»
В черновику замітка має продовження, в якому Пушкін в дуже зміненому вигляді цитує свій лист Гнєдичу від 23 лютого 1825 p.: «Всі благомислячі люди відчували важливість цього перекладу і чекали його з нетерпінням. Ви вимагаєте творів моїх,— писав М. Г. Гнєдичу Пушкін. — В той час як ваш корабель входить у пристань, навантажений багатствами Гомера, при громі наших привітань, нічого говорити про мій дріб'язок на смерть Наполеона І».

ПРО ЖУРНАЛЬНУ КРИТИКУ
Надруковано в «Литературной газете», 1830 р., № 3, 11 січня.
Домашнє листування видавця із співробітниками. Приклади дані з редакційних приміток до статті Надєждіна в «Вестнике Европы», 1828 p.. № 24, і 1829, № 23.
Іван Вижигін — роман Булгаріна.

РОЗМОВА ПРО КРИТИКУ
Чорновий начерк. Стаття викликана різкою полемікою на сторінках «Галатеи» — журнала, який видавав С. Раїч. Раїчу так само різко відповідав Полевой в «Московском телеграфе». Подібна ж полеміка провадилась в «Северной пчеле» Булгаріна і «Вестнике Европы» Каченовського.
Стор. 449. «Державін їх оспівував». В оді «Феліца» говориться про кулачні бої, причому мається на увазі любов гр. Орлова до подібних розваг.
Стор. 450. Трагедія Хомякова — «Єрмак».

ЮРІЙ МИЛОСЛАВСЬКИЙ, АБО РОСІЯНИ В 1612 РОЦІ
Надруковано в «Литературной газете», 1830 p., № 5, 21 січня. В черновику статті після слів «юрбу наслідувачів» ішло: «Але крім Купера і Манцоні як вони всі відстали від шотландського чарівника». (Маються на увазі романи Купера «Шпіон» та Манцоні «Заручені»). Після слів «мало життя!» йшло: «Одна розумна дама порівнювала роман Альфреда де Віньї з блідою поганенькою літографією». Ці слова показують, що під слабими наслідувачами В. Скотта Пушкін розуміє А. Де Віньї і його роман «Сен-Map», до якого й стосується вся попередня характеристика.
Учень Агріппи — легенда про алхіміка Агріппу Неттесгеймського. На тему цієї легенди існує балада Сауті «Про юнака» і балада Гете «Учень чаклуна».


ПРО СТАТТІ КНЯЗЯ ВЯЗЕМСЬКОГО
Надруковано в відділі «Різне» «Литературной газеты», 1830 p., № 10, 15 лютого. Замітка викликана нападом на Вяземського та на його критичні прийоми з боку «Московского телеграфа» № 1 і «Северной пчелы» № 12. Ці напади були викликані статтею Вяземського в альманаху «Денница»—«Уривок з листа А. І. Г.».

ПРО КРИТИКУ
Чорновий начерк задуманої Пушкіним статті. Писаний в 1830 р.
Замітка спрямована проти так званого «комерційного» напрямку в критиці, репрезентованого Ф. Булгаріним. Саме Булгарін керувався в своїй критиці «низькими своєкорисними мотивами», безпринципно підробляючись під смаки нерозбірливих споживачів його літературних вправ. Формула Пушкіна «чиста любов до мистецтва» охоплювала собою принциповість і незалежність поетичної творчості, ні в чому не співпадаючи з пізнішою формулою «мистецтва для мистецтва», бо само мистецтво для Пушкіна завжди було ідейним.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА КРИТИКИ
Під час перебування свого в Болдіні восени 1830 р. Пушкін почав писати велику статтю, в якій робив огляд критичних відзивів про його твори протягом всієї його літературної діяльності. Стаття лишилася недописаною.
Пеан 12-го року — «Співець в стані руських воїнів», Жуковського.
«Et moi je vous soutiens que mes vers sont tres bons» — цитата з «Мізантропа» Мольєра, дія І, ява II (у Мольєра fort bons).
«...запевняв, що такі вірші самі себе погано рекомендують». З рецензії на сьому главу «Євгенія Онєгіна», надруковану в «Галатее», 1830 p., № 14 («Вірші, які самі себе рекомендують з невигідного боку»). Пушкін помилився, вважаючи, що це сказано в відзиві на Полтаву». Автор рецензії С. Раїч.
«Нині в нестерпний час карантинного ув'язнення...» На початку жовтня 1830 р. Болдіно було оточене карантинами через холеру.
«Крім однієї статті в «Вестнике Европы»... «Лист до редактора» за підписом «Житель Бутирської слободи» в «Вестнике Европы», 1820 p., № 11. Автором її був А. Г. Глаголев.
Слушні питання. В «Сыне отечества», 1820 p., № 38 був надрукований «Лист до автора критики на поему «Руслан і Людмила» за підписом KN. Він складався з запитань, що відмічали вади поеми. Автором був Д. П. Зиков (1798—1827), друг Катеніна, в 1823 р. член Північного таємного товариства.
«П. Федоров у журналі...» Б. Федоров у журналі «Санктпетербургский зритель», 1828 p., № 1 надрукував рецензію на IV і V глави «Євгенія Онєгіна». На зауваження Федорова Пушкін відповів у примітках до романа. Журнал Федорова припинився на першому номері.
«...навіть не помітили в «Вестнике Европы» латинської помилки». В окремому виданні шостої глави «Євгенія Онєгіна» в строфі II було надруковано Sed altri tempora. Це було виправлено в новому повному виданні романа.
«Критику 7-ої пісні в «Северной пчеле».?.» Лайливий відзив Булгаріна в «Северной пчеле», 1830 p., №№ 35 і 39. Цей відзив Пушкін цитує в передмові до двох останніх глав «Євгенія Онєгіна», якою він хотів супроводити видання цих глав.
«Жарти наших критиків...» Пушкін цитує рецензію на «Северные цветы» із «Вестника Европы», 1830 p., № 2. В «Сыне отечества» (видаваному Булгаріним, редактором «Северной пчелы») в № 16 була надрукована лайлива стаття проти Дельвіга, де говорилося: «Якби німці знали по-російськи, то сказали б те ж саме, що «Вестник Европы» — «эти стихи — хи, хи, хи!»
«З являється ущипливий вірш...» Епіграма Баратинського «Писачка в Фебів двір прийшов» («Литературная газета», 1830 p., № 33). На епіграму відповідав М. Полевой пародією за підписом Гамлетов «Прийшов поет і на Парнас попав» (в додатку до «Московского телеграфа» «Новый живописен», 1830 p., № 13)
«Поетові здумалось описати цікаве зборище комашок». Вірш Пушкіна «Зборище комах» викликав низку грубих пародій в «Вестникеа Европы», 1830р., № 8 і в «Московском телеграфе», 1830 p., № 8.
«Панове чиновні журналісти...» Булгарін, який раніше глузував з купецького походження M Полевого, в 1830 p. очолив напади на учасників «Литературной газеты» як на «літературних аристократів».
«В одній газеті (майже офіціальній)...». В «Северной пчеле», 1830 p., № 94 був надрукований памфлет на Пушкіна, виведеного як поета в «Іспанській Америці»; про нього повідомлялося, що предок його був куплений шкіпером за пляшку рому. Пушкін відповів на памфлет Булгаріна віршем «Мій родовід».
«Один журналіст вважав моє послання...» М. Полевой надрукував у «Московском телеграфе», 1830 p., № 10 «Ранок у кабінеті знатного пана». В цій сцені він висміював Пушкіна, який підносив Юсупову своє послання.
«Покійний Рилєєв обурювався, навіщо Алеко водить ведмедя...» Рилєєв писав Пушкіну в квітні 1825 p.: «Характер Алеко трохи принижений. Навіщо водить він ведмедя і збирає вільну данину? Чи не краще було б зробити його ковалем». Вяземський в рецензії на «Циган» («Московский телеграф», 1827 p., № 10) писав: «не хотілось би бачити, як Алеко по селах водить з піснями ведмедя. Краще вже було б зробити, щоб він баришував і циганив кіньми».
«...закидали мені занадто дорогу ціну «Євгенія Онєгіна...» В «Северной пчеле», 1830 p., № 40.
«...найбільш народного нашого поета...» (le plus national et le plus populaire). Натяк на полеміку Вяземського і M Дмитрієва з приводу передмови до «Бахчисарайського фонтана». В своїй відповіді Дмитрієву в «Дамском журнале», 1824 p., № 8 Вяземський писав: У нас слово народний відповідає одно двом французьким словам: populaire et national».
«Граф Нулін» наробив мені багато клопоту». Замітка відповідає на рецензію Надеждіна в «Вестнике Европы», 1829 p., № 3.
«В альманаху, виданому паном Федоровим...» Див. «Про публікацію Бестужева-Рюміна в «Северной звезде».
«Друкований аркуш здається святим». Із сатири І Дмитрієва «Чужий толк», де говориться, що метою нових поетів є або дружба з князьком.
Чи похвала своїх письменників, а їм
Друковане усе здається чимсь святим.
Habent sua fata libelli. Ця замітка, кінчаючи словами: «жахливого предмета», була надрукована в альманаху М. Максимовича «Денница» на 1831 рік. Відповідна частина друкується тут за остаточним текстом. Відмінності його від рукописного здебільшого стилістичні. Уже в рукопису Пушкін зробив деякі скорочення. Замітка починалася: «Найзріліша з усіх моїх віршованих повістей та, в якій усе майже оригінальне (а ми за це тільки й б'ємося, хоч це ще не головне), «Полтава», якій Жуковський, Гнєдич, Дельвіг, Вяземський віддають перевагу над усім, що я до цьою часу написав, «Полтава» не мала успіху».
Крім того, пропущена фраза: «Низькими словами я, як В. Кюхельбекер, вважаю ті, які підлим чином передають які-небудь низькі поняття наприклад, надудлитися замість напитися до сп'яніння і т. ін.».
Максимович супроводжував цей уривок приміткою: «В рукопису, із якого взятий цей уривок, є дуже цікаві зауваження та пояснення Пушкіна про поеми його та деякі критики. Із неї видно, що поет не заперечував критик тому лише, що не хотів».
«Наші критики взялися пояснити мені причину моєї невдачі...» Булгарін в «Сыне отечества», 1829 p., №№ 15 і 16, Надеждін у «Вестнике Европы».
«Ну що ж, що ти Честон? Хоч знаю, та не вірю». З комедії «Хвастун». Я Княжніна.
«Згадайте перекази міфологічні...» Пушкін перелічує персонажів із «Метаморфоз» («Перетворень») Овідія: Леду, коханку Юпітера, який прийняв подобу бика; Філіру, коханку Сатурна, який прийняв подобу собаки; Пазіфаю, яка народила від бика Мінотавра; Пігмаліона, який закохався в статую; Мірру, яка була в кровозмісних стосунках з батьком. На тему про Мірру написав трагедію Альфі ері (1791).
«Мазепа — злий і дурний дідуган» В «Сыне отечества» Мазепа, змальований Пушкіним, називається «нерозумним і мстивим дідуганом», «злим дурнем», в «Вестнике Европы» — «лицемірним бездушним дідуганом».
«Жону страждальця Кочубея...» Із другої частини поеми Рилєєва «Войнаровський».
«В одній газеті офіціально сказано було, що я міщанин у дворянстві».— В «Северной пчеле», 1830 p., № 94, в статті: «Другий лист із Карлова» Булгарін, говорячи про прізвисько «літературні аристократи», даному співробітникам «Литературной газеты», писав: «Не можу втриматися від сміху, коли уявляю, що вони подумали, що це правда, і в відповідь на цс заговорили в своєму листку про дворянство! Шкода, що Мольєр не живе в наш час. Яка неоціненна риса для його комедії». В цьому ж фельєтоні Булгарін розповів анекдот про негра, купленого за пляшку рому. Див. «Мій родовід».
«Див Рюлієра і Кастера». Заборонені в Росії книги, в яких говориться про переворот 1762 р. Рюльєр «Анекдоти про переворот в Росії» (1762) і Кастера «Історія Катерини II», рік VIII (1800), обидві французькою мовою.
«Освічений француз.:, перед самим теперішнім». Полемізуючи з Булгаріним, Пушкін в даному випадку вдався до хибного протиставлення народів, які стояли на різних ступенях суспільного розвитку, непереконливо заперечуючи історичні традиції і в тому числі пошану до минулого в народів, які ще не вийшли з кочового стану. Невдалість цього протиставлення можна пояснити частково тим, що Пушкін мав схильність поділяти деякі аристократичні забобони — схильність, що викликала, як відомо, іронічні докори в Рилєєва і Бестужева.

ПРО НАРОДНУ ДРАМУ І ПРО ДРАМУ «МАРФА ПОСАДНИЦЯ»
Незакінчена стаття Пушкіна, присвячена розглядові драми М. Погодіна «Марфа Посадниця». У вступній частині Пушкін виклав свої погляди на драматичне мистецтво, що склалися в період його роботи над «Борисом Годуновим». Стаття написана восени 1830 р.
«Корнелеву Клітемнестру супроводжує швейцарська гвардія», Очевидно, помилка Пушкіна, він мав на увазі «Іфігенію в Авліді» Расіна, дія V.
Філоктет, Едіп — трагедії Софокла; Лір — трагедія Шекспіра.
«У Расіна:.. Нерон...» «Британник», дія II, ява III.
«Агамемнон будить свого наперсника...» — початкові вірші «Іфігенії в Авліді» Расіна.
«Дмитрій Донський»— трагедія Озерова (1807); «Пожарський» — трагедія М. В. Крюковського (1807).
«Єрмак»—трагедія О. С. Хомякова (1829).
Дві драматичні сатири — «Недоросток» Фонвізіна і, очевидно, «Лихо з розуму» Грибоєдова.
«Марфу Посадницю..." «Марфа Посадниця» Погодіна в 1830 р. була відома Пушкіну в рукопису. Ця стаття повинна була бути відгуком на її видання, причому трагедія повинна була вийти в світ без імені автора. Це видання було випущене в світ лише в 1832 р.

БАРАТИНСЬКИЙ
За життя Пушкіна стаття не друкувалася. Написана, очевидно, в жовтні-листопаді 1830 р. в Болдіні і, мабуть, була призначена для «Литературной газеты».
«Баратинський написав дві повісті...» «Еда, фінляндська повість» (1826) і повість у віршах «Бал» (1828).
. «Вище за співця Пенатів і Тавріди» — тобто вище за Батюшкова.
«Перечитайте його «Еду», яку критики вважають нікчемною...» Мається на увазі відзив Булгаріна в «Северной пчеле», 1826 p., № 20.

ЛИСТ ДО ВИДАВЦЯ «ЛИТЕРАТУРНЫХ ПРИБАВЛЕНИЙ К РУССКОМУ ИНВАЛИДУ»
Надруковано в «Литературных прибавлениях к Русскому инвалиду», 1831 р., № 79, де замітка Пушкіна була немов ілюстрацією до рецензії Л. Якубовича на першу книжку «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Гоголя.
Les precieuses ridicules—манірниці, зображені в однойменній комедії Мольера.

ПОДОРОЖ З МОСКВИ В ПЕТЕРБУРГ
Ця стаття, призначувана Пушкіним до друку, не могла вийти в світ з цензурних причин. Пушкін писав її з грудня 1833 р до квітня 1834 р Розділ «Москва» написаний в січні 1835 р. Текст статті зберігся в чорновому і біловому вигляді. Перебілюючи статтю, Пушкін зробив кілька скорочень, деякі з них — із цензурних міркувань.
Морально-сатиричний роман—«Іван Вишитій» Ф. Булгаріна.
«Fuit Troja, fuimus Trojani». Неточна цитата з «Енеїди» Віргілія, п. II.
«. .московські обіди (так оригінальне описані кн. Долгоруковим)...» Див. вірш І. М. Долгорукова «Бенкет».
«...порівняння між обома столицями». — В рукопису Пушкіна цього порівняння немає. Написано лише заголовок «Москва і Петербург». Робились здогади, що Пушкін мав на увазі Гоголя і Його «Петербурзькі записки».
Журналіст, ошельмований загальною думкою. Ця характеристика стосується Ф. Булгаріна.
«Питали одного разу в старої селянки...» Це місце співпадає з приміткою до третьої глави «Євгенія Онєгіна», що лишилася в рукопису.
«Найкращі і найміцніші зміни...» Ці слова від імені уявлюваного автора (Гриньова) Пушкін ввів у текст «Капітанської дочки», розд VI. Слід зазначити, що і в даному випадку та сама думка висловлена від уявлюваного автора «Подорожі з Москви в Петербург», погляди якого в багато дечому явно не відповідають поглядам самого Пушкіна, і пояснюється необхідністю пристосувати статтю до цензурних умов. Частково думку цю можна пояснити й тим, що Пушкін не бачив у сучасній йому Росії політичних сил, які могли б зробити корінні зміни державного ладу.
«Потвора, де малих схилившися дітей...» Із послання Жуковського «Імператору Олександру» (1814).
«Простодум у комедії Княжніна...» З комедії Я. Княжніна «Хвастун», дія I, ява V.
«О. X. Востоков визначив його...» Див. «Опыт о русском стихосложении», 1817.
«Один з французьких публіцистів...» Бенжамен Констан в «Міркуваннях про Конституції і гарантії», 1814. Те ж саме він повторив у пізніших політичних трактатах.

ДЕЛЬВІГ
Начерки незакінченоі статті про Дельвіга. За життя Пушкіна не друкувалося Написано, очевидно, не пізніше 1834 року. Невдовзі після смерті Дельвіга (1831) Пушкін писав Плетньову про своє бажання взяти участь у колективній біографії поета. Задум цей не був здійснений
«з одним своїм товаришем, живим лексиконом і натхненним коментарієм» — з В. К. Кюхельбекером.
«Дельвіг послав йому свої перші спроби...» Ода «На взяття Парижа», надрукована за підписом «Русский» в «Вестнике Европы», 1814 p., № 12, червень.
«Вірші одного з його товаришів» — антологічні вірші й епіграми А. Д. Іллічевського, ліцейського товариша Дельвіга і Пушкіна.

ВЕЧОРИ НА ХУТОРІ БІЛЯ ДИКАНЬКИ
Надруковано в «Современнике», 1836 р., кн. I.

ВОЛЬТЕР
Надруковано в «Современнике», 1836 р., кн. III.
Устриця Лафонтена— із його байки «Устриця і сперечальники».
Скапінові обмани—комедія Мольєра.
«...не надів би на першого з французьких поетів блазенського каптана»... Пушкін натякає тут на факти власної біографії, які образи \и його камер-юнкерське звання, і на тяжку залежність від царя.

ДЖОН ТЕННЕР
Надруковано в «Современнике», 1836 р., кн. III. Написано влітку 1836 p.
Стаття Пушкіна являє собою переказ «Записок» Джона Теннера, виданих в Нью-Йорку о 1830 р. Переклад зроблений Пушкіним з французького видання книги Теннера, що вийшла в Парижі в 1835 р.
«Але кілька глибоких умів недавнього часу...» Пушкін має на увазі інтерес до американської конституції в Європі, що викликав ряд досліджень, зокрема використану Пушкіним в даній статті книгу Токвіля «Про демократію в Америці».
«Дикуни, виставлені в романах...» Цитата з передмови В. Ірвінга до «Записок» Джона Теннера.

«ПІСНІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»
За життя Пушкіна не друкувалось. Написано на початку 1836 року.
«...перший переклад, в якому брали участь...» Першими перекладачами «Слова о полку Ігоревім» були О. Ф. Малиновський та М. М. Бантиш-Каменський (вид. О. І. Мусіна-Пушкіна, 1800).
«Деякі письменники висловили сумнів...» В оригінальності «Слова» сумнівались М. Т. Каченовський, О. І. Сенковський та І. І. Давидов.
«Чаттертон прислав йому вірші старого монаха Rowley.. .» Томас Чаттертон (1752—1770) — англійський поет, автор балад з епохи норманського завоювання, які він видавав за вірші монаха XV століття Раулі. Англійський журналіст і історик Вальполь викрив містифікацію Чаттертона.
«Джонсон зразу ж викрив Макферсона». Англійський критик Джонсон (1709—1784) перший висловив сумнів щодо оригінальності поем Оссіана, виданих у 1762 р. Макферсоном.
«Пан Пожарський з цією думкою не погоджується...» Я. О. Пожарський видав у 1819 р. переклад з примітками «Слова о полку Игоря Святославича, удельного князя Новагорода Северского». Переклад цей і трактування викликали заперечення з боку багатьох дослідників «Слова», в тому числі з боку О. С. Шишкова.
«На превеликий наш жаль, п. Пожарський не відповів». Пушкін не знав про статтю Пожарського в «Сыне отечества» (1819, № 33), де він відповідає на критику «Русского инвалида» (1819, № 157 — 161) саме з даного питання.
«Kar gospoda...» Виписка із «Словинско-немецкого словаря» Я. А. Мурко (1833).

ЗАМІТКИ І АФОРИЗМИ РІЗНИХ РОКІВ
За життя Пушкіна здебільшого не друкувалися. Написані в різний час (головним чином в кінці 20-х—початку 30-х рр).
Торвальдсен, роблячи бюст відомої людини... Датський скульптор, в 1820 р. зробив бюст Олександра І.
Див. вірш «До бюста завойовника».
«Так гладіатор у Байрона...» В поемі «Чайльд-Гарольд», пісня IV, строфа СХІ.
«Дотепний жарт». Надруковано без підпису в «Литературной газете», 1830 p., № 10, 15 лютого. Три історії — «История государства Российского» Карамзіна. «История российская» (1817— 1818) С. М. Глінки та «История русского народа» М. Полевого.
В одній із Шекспірових комедій... Надруковано без підпису в «Литературной газете» 1830 p., № 12, 25 лютого. Селянка Одрей — із комедії «Як вам це подобається», дія III, ява 3. Міркування про поезію романтичну — стаття М. Надеждіна «Про сьогоднішнє зловживання і спотворення романтичної поезії», яка друкувалася з № 1 «Вестника Европы» 1830 р. В цих міркуваннях Надеждін нападав на Пушкіна, не називаючи його.
Мільтон не раз говорив... Надруковано без підпису в «Литературной газете», 1830 p. № 16, 17 березня.
В газеті Le Furet... Надруковано без підпису в «Литературной газете», 1830 p., № 45, 9 серпня. Замітка є відповіддю на пасквільні «Китайські, анекдоти», друковані в «Северной пчеле». Головним чином Пушкін має на увазі «китайський анекдот» відносно міжусобиць Каченовського та Полевого, надрукований в «Северной пчеле», 1829. № 33. Газета Le Furet виходила в Петербурзі французькою мовою.
Не відкладай до вечері...— афоризми, написані Пушкіним при читанні книги Брілья-Саварена «Фізіологія смаку» (четверте вид., 1834). Тут же Пушкін почав і закреслив ще один афоризм: «Не пропонуй своєму гостеві, чого сам...»
Французький афоризм—пародія на вислів Людовіка XVIII: «L'exactitude est la politesse des rois»
«У нас Грамматін...» Міркування про слов'янський алфавіт є в книзі M Ф. Грамматіна «Слово о полку Игореве», 1823 p., стор. 113.

 

 

 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах