О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 4 > Вибрані статті

ВИБРАНІ СТАТТІ

 


УРИВКИ З ЛИСТІВ, ДУМКИ І ЗАУВАЖЕННЯ



Справжній смак полягає не в несвідомому відкиданні такого там слова, такого там звороту, а в почутті домірності і відповідності.

*

Учений без обдаровання подібний до того нещасного мулли, який порізав і з'їв Коран, думаючи сповнитися духу Магометового.

*

Одноманітність у письменника доводить однобічність розуму, хоч, може, і глибокодумного.

*

Стерн говорить, що найбільша із наших насолод кінчається здриганням майже хворобливим. Нестерпний спостерігач! Знав би сам собі; багато хто того й не помітив би.

*

Скаржаться на байдужість російських жінок до нашої поезії, вважаючи причиною тому незнання вітчизняної мови: але яка ж дама не зрозуміє віршів Жуковського, Вяземського чи Баратинського? Річ у тому, що жінки всюди ті самі. Природа, обдарувавши їх тонким розумом і чутливістю найдратівливішою, мабуть, чи не відмовила їм у почутті прекрасного. Поезія перебігає по слуху їх, не досягаючи душі; вони не чутливі до її гармонії; примічайте, як вони співають модні романси, як спотворюють вірші найприродніші, розладнують розмір, знищують риму. Прислухайтесь до їхніх літературних міркувань, і ви здивуєтесь з перекручення і навіть грубості їхніх міркувань... Винятки бувають рідко.

*

Мені спала в голову думка, кажете ви: не може бути. Ні, NN, ви говорите помилково; що-небудь та не так.

*

Чим більше ми холодні, розважливі, обачні, тим менше зазнаємо нападів насмішки. Егоїзм може бути огидним, але він не смішний, бо дуже розсудливий. Проте є люди, які люблять себе з такою ніжністю, дивуються з свого генія з таким захопленням, думають про свій добробут з таким розчуленням, про свої незадоволення з таким уболіванням, що в них і егоїзм має весь смішний бік ентузіазму й чутливості.

*

Ніхто більше за Баратинського не має почуття в своїх думках і смаку в своїх почуттях.

*

Приклади неввічливості
В одного азіатського народу чоловіки щодня, вставши вранці, дякують богові, що створив їх не жінками.
Магомет заперечує у жінок існування душі.
У Франції, в країні, прославленій своєю чемністю, граматика урочисто проголосила чоловічий рід благороднішим.
Віршотворець дав свою трагедію на розгляд відомому критикові. В рукопису був вірш:
Людина я і йшла шляхом блукань великих.
Критик підкреслив вірш, сумніваючись, чи може жінка називатися людиною. Це нагадує славне рішення, яке приписують Петрові І: жінка не людина, куриця не птиця, прапорщик не офіцер.
Навіть люди, що видають себе за щирих прихильників прекрасної статі, не уявляють, що в жінок є розум, подібний до нашого, і, пристосовуючись до слабості їх розуміння, видають учені книжки для дам, нібито для дітей; і т. д.

*

Тредьяковський прийшов якось скаржитися Шувалову на Сумарокова. «Ваше превосходительство! мене Олександр Петрович так ударив у праву щоку, що вона досі в мене болить».— «Як же це, братіку? — відповів йому Шувалов,— У тебе болить права щока, а ти тримаєшся за ліву».— «Ах, ваше превосходительство, ви маєте резон», — відповів Тредьяковський і переніс руку на другий бік. Тредьяковському не раз траплялось бувати побитим. В справі Волинського сказано, що він одного разу в якесь свято вимагав оди у придворного піїти Василія Тредьяковського, але ода була не готова, і запальний статс-секретар покарав палицею необачного віршувальника.

*

Один з наших поетів говорив гордо: «Нехай у віршах моїх знайдеться безглуздя, зате вже прози не знайдеться». Байрон не міг пояснити деяких своїх віршів. Є два роди безглуздя: одне походить від недостачі почуттів і думок, замінюваної словами; друге — від повноти почуттів і думок і недостачі слів для їх висловлення.

*

«Все, що вище за геометрію, вище за нас»,— сказав Паскаль. І внаслідок цього написав свої філософічні думки!

Un sonnet sans defaut vaut seul un long poeme!(1)

Гарна епіграма краща за погану трагедію... що це означає? Чи можна сказати, що гарний сніданок кращий за погану погоду?

*

Tous les genres sont bons, excepte l'ennuyeux(2). Добре було сказати це вперше, та як можна з поважністю повторювати таку велику істину? Цей жарт Вольтера є основою поверхової критики літературних скептиків, але скепцитизм принаймні є тільки перший крок розумування. А втім, ніхто-не помітив, що і Вольтер не сказав egalement bons (3).

*

Мандрівник Ансело говорить про якусь граматику, що утвердила правила нашої мови і ще не видана, про якийсь російський роман, що прославив автора і ще є в рукопису, і про якусь комедію, найкращу з усього російського театру і ще не іграну і не надруковану. В цьому останньому випадку Ансело трохи чи не правий. Забавна словесність!

*

Л., старий уже зальотник, говорив: Moralement je suis-toujours, physique, mais physiquement je suis devenu moral (4).

*

Натхнення є схильність душі до найживішого сприймання вражень і зрозуміння понять, отже й до пояснення їх. Натхнення потрібне в геометрії, як і в поезії.

*

Іноземці, які запевняють, що в стародавнім нашім дворянстві не існувало поняття про честь (point d'honneur), дуже помиляються. Ця честь, що полягає в готовності жертвувати всім, щоб підтримати якесь умовне правило, в усім блиску свого безумства виявилася в стародавнім нашім місництві. Бояри йшли на опалу і на страту, віддаючи суду царському свої родовідні чвари. Юний Феодор, знищивши цю горду дворянську опозицію, зробив те, на що не зважились ні могутній Іоанн III, ні нетерплячий внук його, ні потаємно злобливий Годунов.

*

Пишатися славою своїх предків не тільки можна, а й треба; не шанувати її є ганебна малодушність. «Державне правило,— говорить Карамзін,— ставить пошану до предків як достоїнство громадянина освіченого». Греки в самому своєму приниженні пам'ятали славне походження своє, і тим самим уже були гідні свого визволення. Чи може бути пороком в окремій людині те, що вважається чеснотою в цілому народі? Забобон цей, утверджений демократичною заздрістю деяких філософів, сприяє тільки поширенню низького егоїзму. Некорислива думка, що внуки будуть ушановані за ім'я, нами їм передане, хіба не найблагородніша надія людського серця?
Mes arriere-neveux me devront cet ombrage! (5)

*

Сказано: Les societes secretes sont la diplomatie de peuples (6). Але який народ довірить права свої таємним товариствам і який уряд, що шанує себе, зайде з ним у переговори?

*

Байрон говорив, що ніколи не візьметься описувати країну, якої не бачив би власними очима. А проте в Дон-Жуані описує він Росію, зате помітні деякі огріхи проти місцевості. Наприклад, він говорить про грязь вулиць Ізмаїла; Дон-Жуан вирушає в Петербург у кибитці, неспокійному візку без ресор, поганою кам'янистою дорогою. Ізмаїл узятий був узимку, в лютий мороз. На вулицях ворожі трупи прикриті були снігом, і переможець їхав по них, дивуючись з охайності міста: «Помилуй бог, як чисто!..» Зимова кибитка не неспокійна, а зимова дорога не кам'яниста. Є й інші помилки, важливіші.— Байрон багато читав і розпитував про Росію. Він, здається, любив її і добре знав її новітню історію. У своїх поемах він часто говорить про Росію, про наші звичаї. Сон Сарданапалів нагадує відому політичну карикатуру, видану у Варшаві під час Суворовських воєн. В особі Німврода змалював він Петра Великого. В 1813 році Байрон мав намір через Персію приїхати на Кавказ.

*

Тонкість не доводить ще розуму. Дурні і навіть божевільні бувають напрочуд тонкі. Додати можна, що тонкість рідко поєднується з генієм, звичайно простодушним, і з великим характером, завжди одвертим.

*

Не знаю де, та не у нас
Вельмиповажний лорд Мідас,
З душею ницою й гидкою,
Йдучи дорогою слизькою,
До чину плазом дочвалав
І всім відомим паном став.
Іще два слова про Мідаса:
У нього не було запасу
Глибоких замислів і дум;
І мав він не блискучий ум,
Душею був не дуже смілий;
Та надто вже зарозумілий.
Героя влесники мого,
Не знавши, як хвалить його,
Тонким оголосить рішили і т. д.
Пушкін.

*

Шановний пане! Ви не знаєте правопису і пишете звичайно без глузду. Звертаюсь до вас з уклінним проханням: не видавайте себе за представника освіченої публіки, що вирішує суперечки трьох літератур. З щирою повагою та ін.

*

Coquette, prude. Слово кокетка обрусіло, але prude не перекладене і не ввійшло ще в ужиток. Слово це означає жінку, дуже дражливу в своїх уявленнях про честь (жіночу) — недоторкану. Така властивість криє в собі нечистоту уявлення, огидну в жінці, особливо молодій. Літній жінці дозволено багато чого знати і багато чого остерігатися, але невинність є найкраща окраса молодості. Принаймні прюдство або смішне або нестерпне.

*

Деякі люди не думають ні про славу, ні про злигодні вітчизни, її історію знають тільки з часу кн. Потьомкіна, мають деяке поняття про статистику тільки тієї губернії, в якій знаходяться їхні помістя, проте вважають себе патріотами, бо люблять ботвинню і діти їхні бігають у червоній сорочці.

*

Москва дівоча, а Петербург прихожа.

*

Треба старатися мати більшість голосів на своєму боці: не ображайте-бо дурнів.

*

Поява Історії Держави Російської (як і мало бути) наробила багато шуму і справила велике враження. 3000 примірників розійшлися за один місяць, чого не сподівався і сам Карамзін. Світські люди кинулися читати історію своєї вітчизни. Вона була для них новим відкриттям. Стародавня Росія, здавалося, знайдена Карамзіним, як Америка Колумбом. Якийсь час ніде ні про що інше не говорили. Признаюсь, нічого не можна уявити дурнішого за світські міркування, які вдалося мені чути; вони могли відучити хоч кого від охоти до слави. Одна дама (а втім, дуже мила), при мені, розгорнувши другу частину, прочитала вголос: «Володимир усиновив Святополка, одначе не любив його»... Одначе! чому ж не але? одначе! чи почуваєте всю нікчемність вашого Карамзіна?» В журналах його не критикували: У нас ніхто не спроможний дослідити, оцінити величезний твір Карамзіна. Каченовський кинувся на передмову. Микита Муравйов, молодий чоловік, розумний і палкий, розглянув передмову (передмову!). Михайло Орлов у листі до вяземського докоряв Карамзіну, чому на початку свого твору не вмістив він якої-небудь блискучої гіпотези про походження слов'ян, тобто вимагав від історика не історії, а чогось іншого. Деякі дотепники за вечерею переклали перші розділи Тіта Лівія стилем Карамзіна; зате майже ніхто не сказав спасибі людині, що замкнулася в ученому кабінеті, під час найприємніших успіхів, і присвятила цілих 12 років життя безмовній і невтомній праці. Примітки до Російської Історії доводять широку вченість Карамзіна, набуту ним уже в тих літах, коли для звичайних людей коло освіти і пізнання давно вже завершене і клопоти на службі заступають зусилля до освіти. Багато хто забував, що Карамзін друкував свою Історію в Росії, в державі самодержавній; що государ, звільнивши його від цензури, цим знаком довіри накладав на Карамзіна обов'язок найбільшої скромності і поміркованості. Повторюю, що Історія Держави Російської є не тільки твір великого письменника, але й подвиг чесної людини. (Взято з невиданих записок).

*

Ідилії Дельвіга для мене дивні. Яку силу уяви треба мати, щоб так досконало перенестися з 19 століття в золотий вік, і яке надзвичайне відчуття прекрасного, аби так угадати грецьку поезію крізь латинські наслідування або німецькі переклади, цю розкіш, цю насолоду, цю красу більш негативну, ніж позитивну, яка не допускає нічого напруженого в почуттях, тонкого, заплутаного в думках, зайвого, неприродного в описах!

*

Французька словесність народилася в передпокої і далі за вітальню не доходила.

 

1 Бездоганний сонет вартий довгої поеми (франц.).

2 Всі жанри гарні, крім нудного (франц.).

3 Однаково гарні (франц.).

4 Морально я лишився фізичним, а фізично я став моральним (франц.).

5 Мої правнуки завдячуватимуть мені цим сяєвом (франц.).

6 Таємні товариства є дипломатія народів (франц.).

 

 

 


 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
Про О.С. Пушкіна