О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 4 > Вибрані статті

ВИБРАНІ СТАТТІ

 


ПРО ПРОЗУ



Д'Аламбер сказав якось Лагарпу:—Не вихваляйте мені Бюфона, ця людина пише: «Найблагороднішим з усіх надбань людини була ця тварина горда, палка та ін.» Чому просто не сказати—кінь?—Лагарп дивується з сухого міркування філософа. Але д'Аламбер дуже розумна людина — і, признаюсь, я майже згоден з його думкою.
Зауважу мимохідь, що мовилося про Бюфона — великого живописця природи. Стиль його квітучий, повний, завжди буде зразком описової прози. Але що сказати про наших письменників, які, вважаючи за щось низьке пояснити просто речі найзвичайніші, думають оживити дитячу прозу додатками і в'ялими метафорами? Ці люди ніколи не скажуть дружба, не додавши: «Це священне почуття, що його благородне полум'я» та ін. Треба б сказати: рано-вранці — а вони пишуть: «Ледве перше проміння ранкового сонця осяяло східні краї блакитного неба»,— ах, яке це все нове и свіже, хіба воно краще тому тільки, що довше.
Читаю звіт якого-небудь любителя театру: «Ця юна вихованка Талії і Мельпомени, щедро обдарована Апол...» Боже мій, та постав: «Ця молода хороша актриса» — і продовжуй,— будь певен, що ніхто не помітить твоїх висловів, ніхто спасибі не скаже.
«Ганебний зоїл, що його невгамовна заздрість виливає присипляючу свою отруту на лаври російського Парнасу, що його втомна тупість може тільки порівнятися з невтомною злістю»... Боже мій, чому просто не сказати — кінь; чи не коротше — «п. видавець такого там журналу».
Вольтер може вважатися найкращим зразком розсудливого стилю. Він висміяв у своєму «Мікромегасі» вишуканість тонких висловів Фонтенеля, який ніколи не міг йому того простити *.
Точність і стислість — ось перші достоїнства прози. Вона вимагає думок і думок — без них блискучі вислови ні на що не потрібні. Вірші річ інша. (А втім, у них не вадило б нашим поетам мати суму ідей набагато значнішу, ніж у них звичайно водиться. Зі спогадами про минулу юність література наша далеко вперед не посунеться).

Запитання: чия проза краща в нашій літературі? Відповідь — Карамзіна. Це ще похвала не велика — скажемо кілька слів про цього шановного...

 

* До речі про стиль. Чи треба в цьому разі сказати — не міг йому того простити — чи не міг йому не простити? Здається, що слова ції залежать не від дієслова міг, керованого часткою не, а від неозначеної форми простити, яка вимагає знахідного відмінка. А втім, M. M. Карамзін пише інакше. (Прим. Пушкіна).

 

 


 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
Про О.С. Пушкіна

доска объявлений недвижимость