О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 4 > Вибрані статті

ВИБРАНІ СТАТТІ

 


ПРО ПОЕЗІЮ КЛАСИЧНУ І РОМАНТИЧНУ



Наші критики не дійшли згоди ще в ясній різниці між родами класичним і романтичним. Плутаним поняттям про цей предмет зобов'язані ми французьким журналістам, які звичайно відносять до романтизму все, що їм здається позначеним печаттю мрійності і германського ідеологізму або заснованим на забобонах і переказах простонародних: визначення дуже неточне. Вірш може являти всі ці ознаки, а тимчасом належати до роду класичного.
Якщо замість форми вірша братимемо за основу тільки дух, в якому він писаний,— то ніколи не виплутаємось із визначень. Гімн Ж.-Б. Руссо духом своїм, звичайно, відрізняється від оди Піндара, сатира Ювенала від сатири Горація, «Визволений Єрусалим» від «Енеїди»,— проте всі вони належать до роду класичного.
До цього роду слід віднести ті вірші, форми яких відомі були грекам і римлянам, або зразки яких вони нам залишили; отже, сюди належать: епопея, поема дидактична, трагедія, комедія, ода, сатира, послання, іроїда, еклога, елегія, епіграма і байка.
Які ж роди вірша слід віднести до поезії романтичної? Ті, які не були відомі стародавнім, і ті, в яких попередні форми змінились або замінені іншими.
Не вважаю за потрібне говорити про поезію греків і римлян: кожний освічений європеєць повинен мати достатнє поняття про безсмертні твори величавої древності. Гляньмо на походження і на поступовий розвиток поезії новітніх народів.
Західна імперія хилилась швидко до занепаду, а з нею науки, словесність і мистецтво. Нарешті вона впала; освіта згасла. Неуцтво затьмарило скривавлену Європу. Ледве врятувалася латинська грамота; в поросі книгосховищ монастирських ченці зскрібали з пергаменту вірші Лукреція і Віргілія і замість них писали на ньому свої хроніки і легенди.
Поезія прокинулася під небом південної Франції — рима відгукнулася в романській мові; ця нова прикраса вірша, що на перший погляд так мало важила, справила важливий вплив на словесність новітніх народів. Вухо зраділо з подвоєних повторень звуків; подолані труднощі завжди дають нам задоволення—любити розміреність, відповідність властиво розумові людському. Трубадури гралися римою, винаходили для неї всі можливі зміни віршів, придумували найважчі форми: з'явилися virelai , балада, рондо, сонет та ін.
Від цього сталася неминуча натяжка виразу, якась манірність, зовсім невідома стародавнім: дріб'язкова дотепність замінила почуття, яке не може висловлюватися тріолетами. Ми знаходимо нещасні ці сліди у найбільших геніях новітніх часів.
Та розум не може задовольнятися самими іграшками гармонії, уява вимагає картин і оповідань. Трубадури вдалися до нових джерел натхнення, оспівали любов і війну, оживили народні перекази,— народився ле, роман і фабліо.
Темні поняття про стародавню трагедію і церковні свята дали привід до написання таїнств (mysteres). Вони майже всі писані на один зразок і підходять під один лад, та, на лихо, в той час не було Арістотеля для встановлення непорушних законів містичної драматургії.
Дві обставини мали рішучий вплив на дух європейської поезії: навала маврів і хрестові походи.
Маври прищепили їй шаленство і ніжність любові, схильність до чудесного і розкішну пишномовність сходу; рицарі передали свою набожність і простодушність, свої поняття про геройство і вільність звичаїв похідних станів Годфреда і Річарда.
Такий був смиренний початок романтичної поезії. Якби вона спинилась на цих спробах, то суворі вироки французьких критиків були б справедливі, але галузі її швидко в пишно розквітли, і вона здається нам суперницею стародавньої музи.
Італія привласнила собі її епопею, напівафриканська Гішпанія заволоділа трагедією і романом, Англія супроти імен Dante, Аріосто і Кальдерона з гордістю виставила імена Спенсера, Мільтона і Шекспіра. В Германії (що досить дивно) відзначилася нова сатира, їдка, жартівлива, пам'яткою якої залишився Реніке Фукс.
У Франції тоді поезія все ще перебувала в дитячому віці: найкращий віршотворець часів Франціска І

Rima des triolets, fit fleurir la ballade* .

Проза вже мала велику перевагу: Монтань, Рабле були сучасниками Марота.
В Італії і в Гішпанії народна поезія вже існувала раніше появи її геніїв. Вони пішли дорогою вже прокладеною: були поеми раніше за Аріостового «Орландо», були трагедії раніше за твори de Vega і Кальдерона.
У Франції освіта застала поезію в дитинстві, без будь-якого напряму, без будь-якої сили. Освічені уми віку Людовіка XIV справедливо знехтували її нікчемність і повернули її до стародавніх зразків. Буало обнародував свій Коран — і французька словесність йому підкорилась.
Ця лжекласична поезія, що була створена в передпокої й ніколи не доходила далі вітальні, не могла відучитися від деяких вроджених звичок, і ми бачимо в ній всю романтичну манірність, одягнену в суворі форми класичні.
P. S. Не треба думати, проте, щоб і у Франції не залишилося ніяких пам'яток чистої романтичної поезії. Казки Лафонтена і Вольтера і «Діва» цього останнього мають на собі її тавро. Не кажу про численні наслідування тим і тій (наслідування, здебільшого, посередні: легше перевершити геніїв у забутті всіх пристойностей, ніж у поетичній гідності).

 

* Складав тріолети, сприяв розквіту балади (франц.).

 

 


 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
Про О.С. Пушкіна