О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 4 > Вибрані статті

ВИБРАНІ СТАТТІ

 


ПРО ДРАМИ БАЙРОНА



Англійські критики заперечували в лорда Байрона драматичний талант. Вони, здається, мають рацію. Байрон, такий оригінальний у «Чайльд-Гарольді», в «Гяурі» і в «Дон-Жуані», робиться наслідувачем, як тільки стає на поле драматичне: в Manfred'і він наслідував «Фауста», замінюючи простонародні сцени і суботи іншими, на його думку, благороднішими; але «Фауст» є найбільший твір поетичного духу; він є представником новітньої поезії, зовсім так, як «Іліада» є пам'яткою класичної древності.
В інших трагедіях, здається, зразком для Байрона був Alfieri. «Каїн» має саму тільки форму драми, але його безладні сцени і абстрактні міркування справді відносяться до роду скептичної поезії «Чайльд-Гарольда». Байрон кинув однобічний погляд на світ і природу людську, потім відвернувся від них і поринув у самого себе. Він показав нам привид самого себе. Він створив себе вдруге, то під чалмою ренегата, то в плащі Корсара, то гяуром, що здихає під схімією, то мандрівцем серед... Кінець кінцем він збагнув, створив і описав єдиний характер (саме свій), все, крім деяких сатиричних вихваток, розкиданих у його творах, відніс він до цієї похмурої, могутньої особи, такої таємничо привабливої. А коли він став складати свою трагедію, то кожній дійовій особі роздав по одній з складових частин цього похмурого і сильного характеру, і таким чином роздробив величний свій твір на кілька осіб дрібних і незначних. Байрон почував свою помилку і останнього часу взявся знову за «Фауста», наслідуючи його в своєму «Перетвореному виродку» (думаючи тим виправити le chef-d'oeuvre*).

 

* Шедевр (франц.).

 

 


 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
Про О.С. Пушкіна