О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 4 > Пісня о полку Ігоревім

ВИБРАНІ СТАТТІ

 


«ПІСНЯ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»





Пісня о Полку Ігоревім знайдена була в бібліотеці графа О. Ів. Мусіна-Пушкіна і видана в 1800 році. Рукопис згорів у 1812 році. Знавці, що бачили його, розказують, що почерк його був півустав XV століття. Перші видавці додали до неї переклад, взагалі задовільний, хоч деякі місця залишилися темними або зовсім незрозумілими. Багато хто після того силкувався їх пояснити. Та, хоч у розшуках такого роду останні бувають першими (бо помилки і відкриття попередників відкривають і торують дорогу послідовникам), перший переклад, в якому брали участь люди справді вчені, все ще залишається найкращим. Інші тлумачі навперебій затьмарювали неясні вислови свавільними виправленнями і здогадами, ні на чому не заснованими. Поясненнями найважливішими завдячуємо ми Карамзіну, який у своїй Історії мимохідь розв'язав деякі загадкові місця.
Деякі письменники висловили сумнів у справжності стародавньої пам’ятки нашої поезії і викликали гарячі заперечення. Щаслива підробка може завести в оману людей незнаючих, але не може сховатися від очей справжнього знавця. Вальполь не піддався на оману, коли Чаттертон прислав йому вірші старого монаха Rawley (1), Джонсон зразу ж викрив Макферсона. Але ні Карамзін, ні Єрмолаєв, ні О. X. Востоков, ні Ходаковський ніколи не сумнівалися в справжності Пісні о полку Ігоревім. Великий скептик Шлецер, не бачивши ще Пісні о полку Ігоревім, сумнівався в її існуванні, але, прочитавши, визнав рішуче, що він вважає її справжнім стародавнім твором, і не вважав навіть за потрібне наводити тому докази: такою очевидною здавалася йому істина!
Іншого доказу нема, як слова самого піснетворця. А справжність самої пісні доводиться духом древності, якого не можна підробити. Хто з наших письменників у 18 столітті міг мати на те досить таланту? Карамзін? але Карамзін не поет. Державін? але Державін не знав і російської мови, не тільки мови Пісні о полку Ігоревім. Інші не мали всі разом стільки поезії, скільки є її в плачі Ярославни, в опису битви і втечі. Кому спало б на думку взяти за предмет пісні темний похід невідомого князя! Хто з такою майстерністю міг затьмарити деякі місця з своєї пісні словами, відкритими згодом у старих літописах або знайденими в інших слов'янських говірках, де ще збереглися вони в усій свіжості вжитку? Це припускало б знання всіх говірок слов'янських. Припустімо, що він ними б і володів, невже така суміш природна? Гомер,— якщо й існував, спотворений рапсодами.
Ломоносов жив не в XII столітті. Ломоносовські оди писані російською мовою з домішкою деяких висловів, узятих ним з Біблії, яка лежала перед ним. Але в Ломоносова ви не знайдете ні польських, ні сербських, ні іллірійських, ні болгарських, ні богемських, ні молдавських etc і інших говірок слов'янських.
Слово о пълку Игоревъ сына Святославля, внука Ольгова.

«Не лЂпо ли ны бяшетъ, братіє, начяти старыми словесы трудныхъ повЂстій о пълку ИгоревЂ, Игоря Святославлича. Начатися же тъй пЂсни по былинамъ сего времени, а не по замышленію Бояню».
§ 1. Всі, що займалися тлумаченнями Слова о полку Ігоревім, переклали: «Чи не личитиме нам, чи не краще нам, чи не пристойно нам, чи не добре, друзі, братове, братця, оспівати стародавнім складом, старим стилем, древньою мовою трудну, сумну пісню о полку Ігоревім, Ігоря Святославича?» Але в стародавній слов'янській мові частка ли не завжди дає зміст запитливий, подібно до латинського ne; іноді ли означає только, іноді — бы, іноді—же; донині в сербській мові зберігає вона ці значення. В російській частка ли є або сполучник подільний, або запитальний, якщо керує нею заперечливе не; в піснях не має вона інколи ніякого змісту і вставляється для розміру так само, як і частки: и, что, а, как, уж, уж как (зауваження Тредьяковського) (2).
В іншому місці Слова о Полку ли поставлено так само, але всі перекладачі вирішили, що це є помилка переписувача і переклали не запитанням, а ствердно. Те саме слід було б зробити й тут.
По-перше, розглянемо зміст мови: на думку перекладачів, поет говорить: Чи не заспівати нам про Ігоря по-старому? Почнімо ж співати за билинами цього часу (тобто по-новому), а не за задумом Бояновим (тобто не по-старому). Явна суперечність (3).— А якщо визнаємо, що частка ли змісту запитального не дає, то вийде: Не личить, браття, почати старим складом печальну пісню про Ігоря Святославовича; а початися пісні за билинами цього часу, а не за вимислами Бояновими. Віршувальники ніколи не любили докору в наслідуванні, і невідомий творець «Слова о полку Ігоревім» не пропустив нагоди оголосити на початку своєї поеми, що він буде співати по-своєму, по-новому, а не тягтися по слідах старого Бояна. Дієслово бяшетъ підтверджує зауваження моє: його вжито в минулому часі (з неправильністю у відмінюванні, приклади чого трапляються в літописах) і пропонує умовну частку.— Не личило б. А запитання вимагало б теперішнього або майбутнього.

_________


«Боянъ бо вЂщій аще кому хотяще пЂснь творити, то растЂкашется мыслію по древу, сЂрымъ волкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы».—
§2. Не скажу, чи докоряє тут Боянові, чи хвалить, але, в кожному разі, поет наводить це місце як приклад того, яким чином складали пісні в старі часи. Тут припускаю помилку, або навіть поправку, проте, незначну: растекашется мыслию по древу — тут пропущено слово славием, яке до-вершає уподібнення; нижче цей вислів ужито (4).

_________


«Помняшеть бо рЂчь первыхъ временъ усобицЂ».
§ 3. Жоден з тлумачів не переклав цього місця задовільно. Йдеться тут про Бояна; все це продовження попередньої думки. Згадуючи перекази про колишні брані (усобиця означає ополчення, брань, а не міжусобиця, як переклав дехто. Міжусобиця є вже слово складене), напускав він та ін. «Помняшеть бо рЂчь первыхъ временъ усобицЂ. Тогда пу-шаше і соколовъ на стадо лебедей etc.», тобто 10 соколів, напущені на стадо лебедів, означали 10 пальців, що їх клали на струни. Поет роз'яснює алегоричну мову солов'я старого часу, і роз'яснення таке саме чудове, як і блискуча алегорія, наведена ним як приклад. О. С. Шишков порівнює це місце з початком поеми «Смерть Авеля» (5). Тлумачення Олександра Семеновича цікаве (том 7, стор. 43). «Отже, слід паче думати, що в стародавні часи соколине полювання провадилося не для самої розваги, а також і для деякого прославляння героїв, або для розв'язання суперечки, кому з них віддати перевагу. Можливо, відзначившись у битвах, воєначальники або князі, що змагалися за славу, виїжджали в поле кожен з соколом своїм і пускали їх на стадо лебедине з тим, що чий сокіл краще й швидше долетить, того перше й вітати від усіх з одержанням переваги над іншими».
П. Пожарський з цією думкою не погоджується: йому здається непристойним для руських князів доводити першість свою, кров'ю набуту, польотом соколів. Він вважав, що не князі, а віршувальники напускали соколів, а причина такого стародавнього обряду, думає він, була скромність віршувальників, які не хотіли виставляти себе перед товаришами. О. С. Шишков, у свою чергу, бачить у думці Я. Пожарського крайню безгрунтовність і нещасне самолюбство (том 11-й, стор. 388). На превеликий наш жаль, п. Пожарський не відповів.

_______


Почнемъ же, братіє, повЂсть сію от стараго Владимера до нынЂшняго Игоря (тут визначається епоха, в яку написано Слово о полку Ігоревім); иже истягнул умъ крЂпостію». (Истягнул — витягнув, натягнув, звідав, спробував. Пожарський: оперезав, перші тлумачі: напруживши ум міцністю своєю). Натягнув, як лук, вигострив, як меч,— метафори, запозичені з одного джерела.
«Наплънився ратнаго духа, наведе своя храбрыя полки на землю ПоловЂцкую на землю Русскую. Тогда Игорь возрЂ на свЂтлое солнце и видЂ отъ него тьмою вся своя воя прикрыты и рече Игорь къ дружинЂ своей: братіє і дружино! луце жъ бы потяту быти, неже полонену быти» — краше бути убитому, ніж полоненому.
«А всядемъ братіє, на свои борзыя комони, да позримъ синяго Дону». Забобон, що вважав затьмарення сонячне лихою ознакою, був колись загальним.
«Спала Князю умъ похоти, и жалость ему знаменіе заступи искусити Дону великаго».— Слова заплутані. Перші видавці переклали: Спало князеві на думку нехтувати (лихе) провіщення і звідати (щастя на) Дону великому. Печаль йому заступити має кілька значень: затьмарити, перешкодити, затримати. Довелось князеві, мисль похоті і горесть знаменіє йому затримало. Спали князеві на думку бажання і печаль. Йому ознака заважала (забороняла) спробувати Дону великого. «Хощу бо (так хочу ж, сказав) рече копие преломити конец поля Половецкого, а любо испити шеломом Дону». «О, бояне, соловию стараго времени! абы ты сиа пълки ущекотал, скача, славию, по мыслену древу, летая умомъ подъ облаками, сплетая хвалы на все стороны сего времени (якщо не помиляюсь, іронія пробивається крізь пишну хвалу), рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы». («Чотири рази згадується в цій пісні про Трояна... тобто тропа Трояня, вечи Трояни, земля Трояня і седьмой век Троянов: але хто цей Троян, догадатися ніяк не можливо», кажуть перші видавці). 5 стор., вид. Шишкова. Інші тлумачі не пішли за скромним прикладом: вони не хотіли залишити без розв'язання те, чого не розуміли.
Через усю Бессарабію проходить ряд курганів, пам’ятка стародавніх римських укріплень, відомий під назвою Троянового валу. Ось куди звернулися тлумачі і ствердили, що невідомий Троян, про якого чотири рази згадує «Слово о полку Ігоревім», є не хто інший, як римський імператор. Та й тропу Троянову чи можна вважати за Трояків вал, коли трохи нижче визначається (стор. 14, вид. Шишкова): «вступила Девою на землю Трояню, на синем море у Дону». Де ж тут Бессарабія? «Сліди Трояна в Дакії, що їх видно й досі, повинні були бути відомі потомкам дунайських слов'ян» (Вельтман). Чому ж?
«ПЂти было пЂсь Игореви, того Олга внуку»—etc. Поет повторює знову слова Боннові—і, звертаючись до Бояна, запитує: «или, не так ли петь было, вещий Бояне, Велесов внуче?»
«Комони ржуть за Сулою; звенить слава в КыевЂ; трубы трубять въ НовЂградЂ; стоять стязи въ ПутивлЂ; Игорь ждетъ мила брата Всеволода».
Тепер поет говорить сам від себе не за вимислом Бояновим, по билинах цього часу. Треба признатися, що цей живий і бистрий опис вартий алегорій солов'я старого часу.
«И рече ему Буй-Туръ Всеволодъ: одинъ брать, одинъ свЂтъ свЂтлый, ты Игорю, оба ес†Святославличи: сЂдлай, брате, свои борзые комони — а мои ти готовы (готовы — значить тут відомі, значення це збереглося в іллірійській словінській говірці. Нижче ми побачимо, що половці тікають неготовими — невідомими — дорогами. А якби неготовими означало не мощеними, то що б означало готові коні?), осЂдланы у Курьска на переди. А мои ти Куряни свЂдомы (це повторення того самого поняття іншими висловами підтверджує попереднє моє показання. Це одна з найдавніших форм поезії. Дивись Священне питання) кмети подъ трубами повиты» (п. Вельтман пише: «Кмет означає окремий начальник, староста». Кметь означає взагалі селянин, мужик. Каг gospoda stori krivo, kmeti morjo plazhat shivo (6).

 

 

1 Раулі (англ.).

2 Зауваження 1-е. В російській мові збереглося одне слово, де ли після не не має сили запитальної — неже-ли. Слово неже вживалося в усіх слов'янських говірках і зустрічається і в Слові о полку Ігоревім: луце ж потяту быти, неже полонену быти. (Прим. Пушкіна).

3 Дуже розуміємо, чому О. С. Шишков не відступив від тієї самої думки. Йому, авторові «Міркування про старий і новий стиль», було б неприємно бачити, що й у часи автора Слова о полку Ігоревім віддавали перевагу билинам свого часу перед старими словесами. (Прим. Пушкіна).

4 Примітка. П. Вельтман переклав це місце: былое воспеть, а не вымысел Бояна. коего мысли гекли в вышину, как соки по дереву. Дивно! (Прим. Пушкіна).

5 Але що є спільного між манірною прозою п. Геснера і поезією «Пісні про Ігоря». (Прим. Пушкіна).

6 Якщо пани чинять несправедливо, мужики розплачуються жиг-там (словенське).


 

 

 


 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
Про О.С. Пушкіна