О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 4 > Баратинський

ВИБРАНІ СТАТТІ

 


БАРАТИНСЬКИЙ




Баратинський належить до числа найкращих наших поетів. Він у нас оригінальний, бо мислить. Він був би оригінальним і скрізь, бо мислить по-своєму, правильно і незалежно, тимчасом як почуває сильно і глибоко. Гармонія його віршів, свіжість стилю, живість і точність вислову повинні вразити кожного хоч трохи обдарованого смаком і почуттям.
Крім чудових елегій і дрібних віршів, що їх знають усі напам'ять і так невдало щохвилини наслідують, Баратинський написав дві повісті, які в Європі дали б йому славу, а в нас були помічені самими знавцями. Перші, юнацькі твори Баратинського були колись зустрінуті з захопленням. Останні, дозріліші, ближчі до досконалості, в публіки мали менший успіх. Постараємось пояснити причини.
За першу слід вважати саме цю досконалість і зрілість його творів. Поняття, почуття 18-літнього поета ще близькі й рідні кожному, молоді читачі розуміють його і з захопленням у його творах впізнають власні почуття і думки, висловлені ясно, живо й гармонійно. Та літа йдуть — юний поет мужніє, талант його росте, поняття стають вищими, почуття змінюються. Пісні його вже не ті. А читачі ті самі і хіба тільки зробилися холоднішими серцем і байдужішими до поезії життя. Поет відокремлюється від них, і мало-помалу усамотнюється зовсім. Він творить для самого себе і, якщо зрідка ще опубліковує свої твори, то зустрічає холодність, неувагу і знаходить відгук своїм звукам тільки в серцях деяких поклонників поезії, як і він, усамотнених, загублених у світі.
Друга причина є відсутність критики і загальної думки. У нас література не є потреба народна. Письменники стають відомими через сторонні обставини. Публіка мало ними цікавиться. Клас читачів обмежений, і ним керують журнали, які міркують про літературу, як про політичну економію, про політичну економію, як про музику, тобто навмання, з чуток, без будь-яких ґрунтовних правил і знань, а здебільшого з особистих розрахунків. Бувши предметом їх неприхильності, Барагинський ніколи за себе не заступався, не відповідав ні на одну журнальну статтю. Правда, що досить трудно виправдуватися там, де не було обвинувачення, і що з другого боку досить легко зневажати хлоп'ячу злість і брутальні глузування, а проте їх вироки мають рішучий вплив.
Третя причина—епіграми Баратинського, ці майстерні, зразкові епіграми не щадили правителів російського Парнасу. Поет наш не тільки ніколи не сходив до журнальної полеміки і ні разу не змагався з нашими Арістархами, незважаючи на надзвичайну силу своєї діалектики, але й не міг стриматися, щоб сильно не висловити часом своєї думки в цих маленьких сатирах, таких забавних і дошкульних. Не сміємо докоряти йому за них. Дуже було б жаль, якби вони не існували *.
Ця безтурботність щодо долі своїх творів, ця незмінна байдужість до успіху і похвал, не тільки у відношенні до журналістів, але й у відношенні до публіки, дуже прикметні. Ніколи не старався він малодушно догоджати панівному смакові й вимогам скороминущої моди, ніколи не вдавався до шарлатанства, перебільшення для того, щоб справити більший ефект, ніколи не нехтував працею невдячною, рідко помітною, працею оброблювання й виразності, ніколи не тягся позаду захоплюючого свій вік генія, підбираючи ним упущені колоски; він ішов своєю дорогою сам і незалежний. Час йому посісти ступінь, йому належний, і стати біля Жуковського і вище за співця Пенатів і Тавріди.

————

Перечитайте його «Еду» (яку критики наші визнали нікчемною; бо, як діти, від поеми вимагають вони пригод), перечитайте цю просту чудову повість; ви побачите, з якою глибиною почуття розвинуто в ній жіночу любов. Подивіться на Еду після першого поцілунку заповзятливого спокусника.
Докору погляд, навіть гніву
Тоді звести хотіла діва,
Та гніву зір не виявляв
Веселість радісна сіяла
В дитячих поглядах її.
Вона любить, як дитя, тішиться його подарунками, бавиться з ним, безтурботно звикаючи до його пестощів. Та час минає, Еда вже не дитина.
На барвних каменях твоїх
Весна грайливо забуяла,
І зеленіє мох на них,
І пташка радо заспівала,
І по твердім гранітнім дні
Біжить ясний ручай срібляний,
Ліс прохолодний і духмяний,
І вітри віють запашні;
Там за горою діл леліє,
Уже квітки рясніють там;
Уже черемхи фіміам
В повітрі чистім струменіє:
Своєю розкішшю страшна
Тобі чаруюча весна,
Не слухай пташки голосної!
Зі сну ранкового вставай
На холодок не повертай,
Свого лиця...
Яка розкішна риса, як весь уривок сповнений знемоги! Еда закохана...

 

* Епіграма, визначена законодавцем французької поетики — Un b on mot d e deux rimes orn e («Дотепне слово, прикрашене двома римами» — франц.) скоро старіє і, живіше впливаючи в першу хвилину, як і всяке гостре слово, втрачає всю свою силу при повторенні. Навпаки, в епіграмі Баратинського, менш тісній, сатирична думка набуває звороту то казкового, то драматичного й розвивається вільніше, сильніше Усміхнувшись їй, як гострому слову, ми з насолодою перечитуємо її як твір мистецтва. (Прим. Пушкіна).

 

 


 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
Про О.С. Пушкіна