О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 4 > ПОДОРОЖ В АРЗРУМ. Передмова

ПОДОРОЖ В АРЗРУМ

ПІД ЧАС ПОХОДУ 1829 РОКУ

 

 

ПЕРЕДМОВА


Недавно потрапила мені до рук книга, надрукована в Парижі в минулому 1834 році під назвою Voyages en Orient entrepris par ordre du Gouvernement Francais *. Автор, по-своєму описуючи похід 1829 року, закінчує свої міркування такими словами:
Un poete distingue par son imagination a trouve dans tant de hauts faits dont il a ete temoin non le sujet d'un poeme, mais celui d'une satyre *.
З поетів, які були в турецькому поході, знав я тільки про О. С. Хомякова та про О. М. Муравйова. Обидва були в армії графа Дібича, Перший написав у той час кілька прекрасних ліричних віршів, другий обмірковував свою подорож до святих місць, яка справила таке сильне враження. Але я не читав ніякої сатири на Арзрумський похід.
Ніяк би я не міг подумати, що справа тут іде про мене, коли б у тій самій книзі не знайшов я свого імені між іменами генералів окремого Кавказького корпусу. Parmi les chefs qui la commandaient (l'armee du Prince Paskewitch) on distinguait le General Mouravief... le Prince Georgien Tsitsevaze... le Prince Armenien Beboutof... le Prince Potemkine, le General Raiewsky, et enfin —M. Pouchkine... qui avait quitte la capitale pour chanter les exploits de ses compatriotes *.
Признаюсь: ці рядки французького мандрівника, незважаючи на похвальні епітети, були для мене більш досадні, ніж лайка російських журналів. Шукати натхнення здавалося мені завжди смішною і безглуздою химерою: натхнення не знайдеш; воно само повинно знайти поета. Приїхати на війну для того, щоб оспівувати майбутні подвиги, було б для мене, з одного боку, надто самолюбно, а з другого надто непристойно. Я не втручаюсь у воєнні міркування. Це не моя справа. Можливо, сміливий перехід через Саган-Лу, рух, яким граф Паскевич відрізав сераскіра від Осман-Паші, поразка двох ворожих корпусів протягом однієї доби, швидкий похід до Арзрума, все це, увінчане повним успіхом, можливо, і надзвичайно гідне насмішки в очах військових людей (якими є, наприклад, п. купецький консул Фонтаньє, автор подорожі на Схід): але я соромився б писати сатири на прославленого полководця, який ласкаво прийняв мене під захист свого шатра і знаходив час серед своїх великих турбот приділяти мені ласкаву увагу. Людина, яка не має потреби в покровительстві сильних, дорожить їх привітністю і гостинністю, бо іншого від них не може й вимагати. Обвинувачення в невдячності не повинно бути залишене без заперечення, як нікчемна критика або літературна лайка. Ось чому зважився я надрукувати цю передмову і видати свої подорожні записки, як і все, що мною було написано про похід 1829 року.



О. Пушкін.

      

Передмова || Розділ І || Розділ ІІ|| Розділ ІІІ || Розділ ІV|| Розділ V


 

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
Про О.С. Пушкіна