О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Скупий рицар > Сцена 2

СЦЕНА ІІ

(Льох)

     Барон

Як молодий гульвіса жде на зустріч
З розпутницею хитрою якоюсь,
Чи з дівкою, обдуреною ним,
Так я весь день чекав, коли зійду
У льох таємний мій, до вірних скринь.
Щасливий день! сьогодні можу я
У шосту скриню (в скриню ще не повну)
Насипать жменю зібраних червінців.
Здається, мало, але так потроху
Скарби мої ростуть. Колись читав я,
Що цар якийся воїнам своїм
Звелів знести землі по жмені в купу,
І виросла гора висока — й цар
З верхів'я міг, веселий, оглядать
І діл широкий, весь у білих шатрах,
І море, де ходили кораблі.
Так я, по жмені бідній щоразу
Приносячи данину в темний льох,
Підніс цю гору — і з вершка її
Дивлюсь на все, що є мені підвладне.
А що є непідвладне? ніби демон
Владати світом можу звідси я;
Лише захочу — здіймуться чертоги;
У пишноцвітнії мої сади
Зберуться німфи жвавою юрбою;
Мені данину музи принесуть,
І вільний геній в наймах буде в мене,
І доброчинність і безсонний труд
Покірно будуть ждати нагороди.
Лише я свисну — боязко й слухняно
Вповзе сюди криваве лиходійство,
Лизати буде руку в мене, в очі
Дивитися, мою читати волю.
Мені покірне все, нічому — я.
Я вище всіх бажань, і я спокійний;
Я знаю міць мою: доволі з мене
Цього знання...
(Дивиться на своє золото)
Здається, не багато,
А від скількох людських важких турбот,
Проклять і сліз, молінь і ошуканства
Воно тяжким тут посланцем у мене!
Тут є дублон прадавній... ось він. Нині
Його вдова принесла, а до того
З трьома дітьми півдня перед вікном
Вона стояла на колінах, вила.
Йшов дощ і перестав, і знов пішов,
Ні з місця та обманщиця; я міг би
Її прогнать, та щось мені шептало,
Що принесла вона за мужа борг
І не захоче завтра йти в тюрму.
А цей? а цей мені приніс Тібо —
Де взяв його шахрай і ледацюга?
Украв, звичайно; або й те можливо,
Там на дорозі, серед ночі, в лісі...
Так! якби всі і сльози, й кров, і піт,
Пролиті за усе, що тут ховаю,
Із надр земних всі виступили враз,
То був би знов потоп — я б захлинувся
В моїх льохах незрадних. Але час.
(Хоче відімкнути скриню)
Я щоразу, як хочу відімкнути
Цю скриню, то впадаю в жар і трепет:
Не ляк (о, ні! кого злякаюсь я?
Мій меч при боці: злото оборонить
Булат мій чесний), але в серці є
Якесь чуття, для мене невідоме ..
Нам кажуть медики: бувають люди,
Яким в убивстві є своя приємність.
Коли я ключ в замок вкладаю, також
Я відчуваю те, що і вони,
Коли встромляють о жертву ніж: приємно
І разом страшно.
(Відмикає скриню)
Ось моє блаженство!
(Всипає гроші)
Ідіть же, досить вам гасать по світу
Для пристрастей і для потреб людини.
Засніть отут сном сили й супокою,
Як сплять боги в глибоких небесах...
Собі сьогодні бенкет я влаштую:
При кожній скрині свічку запалю
І всі їх відімкну, і буду сам
Мої скарби блискучі споглядати.
(Запалює свічки і відмикає скрині одну за одною)
Царюю я!.. Який чарівний блиск!
Слухняна й сильна ця моя держава;
Все щастя в ній, в ній честь моя і слава!
Царюю я... та хто ж бо по мені
Візьме над нею владу? Мій нащадок,
Безумець, марнотратник, що в гульні
Із ледарями цей розпустить спадок?
Лишень умру, він, він! зійде сюди
Під ці склепіння мирні і безмовні
І з ним юрба облесників жадібних.
На трупі знайде й викраде ключі
І скрині він зо сміхом відімкне.
І потечуть усі скарби мої
В єдвабні, продирявлені кишені.
Він розіб'є священний давній посуд,
Напоїть грязь єлеєм царським він, —
Змарнує все... А по якому праву?
Хіба мені задарма це далося,
Чи жартома, немов тому гравцеві,
Що кида кості й злото загрібає?
Хто знає, скільки зречення гіркого,
І стриманих жадань, і дум важких,
Тривог, турбот, ночей безсонних я
У все це вклав? Чи, може, скаже син,
Що серце в мене узялося мохом,
Що поривань не знав я, що мене
Гризота-совість не сушила, совість,
Кігтявий звір, що серце шкряба, совість,
Непрошений той гість і співбесідник,
Той позичальник, відьма, що від неї
І місяць мерхне в небі, і могили
Соромляться і мертвих висилають?..
Ні, вистраждай спочатку те багатство,
А там побачим, чи нещасний буде
Те розкидать, що кров'ю він придбав.
О, якби міг від поглядів негідних
Я заховать цей льох! Якби з могили
Я зміг прийти сторожовою тінню,
Сидіть на скрині цій і від живих
Мої скарби оберігать, як нині!..

попередній розділ
наступний розділ

 

Повний текст || Сцени: 1 || 2 || 3

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах