О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Євгеній Онегін > Уривки з подорожі Онєгіна

УРИВКИ З ПОДОРОЖІ ОНЄГІНА

Остання глава Євгенія Онєгіна видана була окремо, з такою передмовою:

«Випущені строфи давали не раз привід до нарікань і насмішок (зрештою дуже справедливих і дотепних). Автор чистосердечно признається, що він вилучив із свого романа цілу главу, де описана була подорож Онєгіна по Росії. Від нього залежало позначити цю вилучену главу точками чи цифрами; але, щоб уникнути спокуси, намислив він краще виставити, замість дев'ятого нумера, восьмий над останньою главою Євгенія Онєгіна і пожертвувати одною з кінцевих строф:

Пора: спокою серце просить;
Дев'яту пісню я кінчив;
Дев'ятий вал мене виносить
До пожаданих берегів —
Хвала вам, дев'ятьом Каменам і т. д.»

П. О. Катенін (котрому прекрасний поетичний талант не перешкоджає бути і тонким критиком) зауважив нам, що це вилучення, може, й вигідне для читачів, шкодить, одначе, планові цілого твору; бо через нього перехід од Татьяни, повітової панночки, до Татьяни, значної дами, стає надто раптовим і нез'ясованим.— Увага, що виявляє досвідченого художника. Автор сам відчував справедливість його, але наважився вилучити цю главу з причин, важливих для нього, а не для публіки. Деякі уривки були надруковані; ми тут їх уміщуємо, додавши до них іще декілька строф.

Євгеній Онєгін із Москви їде в Нижній Новгород.

........ перед ним
Клопочеться Макар'їв шумний,
Кипить багатством голосним.
Тут перли з Індії мінливі,
З Європи — вина тут фальшиві,
Бракових коней табуни —
Із степової сторони.
Ігрець привіз свої колоди,
Що будять у серцях огонь,
Поміщик — переспілих донь,
А доні — застарілі моди.
Всяк бреше, метушіння, рух,
І всюди меркантильний дух.

Нудьга!..

Онєгін їде до Астрахані, а звідти на Кавказ.

Він бачить: риє Терек славний
Граніт високих берегів;
Орел ширяє там державний,
Там олень роги нахилив;
Верблюд одпочиває в тіні,
Черкеський кінь летить в долині,
І круг мандрованих шатрів
Пасуться вівці калмиків.
А далі —пасмо гір далеке:
Там путь відкрито. Збройна рать
Пройшла за ту природну гать,
За скелі, повні небезпеки;
Уздовж Арагви і Кури
Російські нап'ято шатри.

*

Пустелі вартовий незмінний,
Між пагорбів і світлих лук,
Стоїть Бешту гостровершинний
І весь у зелені Машук,
Машук, подавець вод цілючих;
Округ струмків його кипучих
Шумить недужих блідний рій:
Хто жертва войовничих дій.
Хто Почечуя, хто Кіпріди;
Той прагне в чарівній воді
Роки зміцнити молоді,
Кокетка — образ миловидий
Вернуть собі; помолодіть
Старий жадає — хоч на мить.

*

В гіркому роздумі, в печалі,
Серед недобитків сумних,
Онєгін оком, повним жалю,
Зорить на дим струмків живих,
І мислить тяжко, як і всюди:
Чом рани не дістав я в груди?
Чом не безсилий я такий,
Як он відкупник той старий?
Чому, як засідатель кволий,
Я не лежу в паралічі?
Чому не чую я в плечі
Хоч ревматизму? Доле, доле!
Я сильний, у грудях жага;
А ждать чого? Нудьга, нудьга!

Онєгін одвідує потім Тавріду.

То для уяви край священний:
З Атрідом там змагавсь Пілад,
Там заколовся Мітрідат,
Співав Міцкєвич там натхненний
І посеред приморських брил
Литовський бачив небосхил.

*

Ви пишні, береги Тавріди,
Коли вас бачиш з корабля
У сяйві ранішнім Кіпріди,
Як вас уперше бачив я;
Ви гордо зносились над морем,
На небі синім і прозорім
Палали обриси вершин,
Узор осель, дерев, долин
Стелився в даль передо мною.
А там, серед хаток татар...
Який відчув я в серці чар!
Якою тугою палкою
Стискались груди кам'яні!
Та, Музо, відлетіли дні.

*

Хоч би які чуття таїлись
І оді в мені — їх щез і слід:
Минулися або змінились...
Засніть, тривоги давніх літ!
Були потрібні юнакові
Пустині, хвиль краї перлові,
І скелі, і шумливий вал,
І діви гордий ідеал,
І неподілені страждання...
Не ті вже дні, не ті вже сни;
Ви стихли, бурної весни
Високолетні поривання,
І в кубок поетичних снів
Води чимало я долив.

*

Не ті вже радують картини:
Люблю піщаний косогір,
Під хаткою дві горобини,
Похилий тин, зарослий двір,
Від хмар сіреньких тінь широку,
Соломи купи біля току,
Ставок у колі верб густих,
Качок роздолля молодих;
Для серця мила балалайка
Та п'яний тупіт тропака
Біля низенького шинка;
Мій ідеал тепер — хазяйка,
Мої бажання — тихий лан,
Та хліба кус, та сам я пан.

*

Якось, у дощ зайшовши зрання
До загороди для корів...
Тьху, прозаїчне лепетання,
Сміття фламандських малярів!
Змінився, правда ж, я до краю,
Бахчисарайський водограю?
Чи навівав таке на ум
Мені твій нескінченний шум,
Як я вбачав перед собою
Зарему, всю вогонь і пал...
Серед пустих розкішних зал,
Через три роки, вслід за мною,
Онєгін був у тих місцях
І пригадав мене в думках.

*

В курній Одесі жив тоді я...
Там довго небеса ясні,
Вітрил купецьких там біліє
Весела зграя в далині;
Там дух Європи повіває,
І південь там розкішно сяє,
Племен і лиць різноманіть.
Там італійська річ бринить
Крізь довгих улиць гомін жвавий,
Там ходить гордий слов'янин,
Француз, іспанець, вірменин,
І грек, і молдаван смуглявий,
І з єгиптянської землі
Корсар в одставці, Моралі.

*

Одесу віршами дзвінкими
Наш друг Туманський описав;
Небезсторонніми очима
Її, на жаль, він споглядав.
Справдешнім будучи поетом,
Пішов блукати він з лорнетом
Один над морем голубим —
І чарівним пером своїм
Сади одеські вславив щиро.
Усе гаразд, та що робить?
Там голий степ навкруг лежить;
Там людський труд лише допіру
Примусив деревця малі
Давати затінок землі.

*

Де, пак, читачу, ми з тобою?
В курній Одесі,— я сказав;
Але назвать її брудною
Я міг би теж не без підстав.
Щороку тижнів шість Одеса,
По волі бурного Зевеса,
Уся в болоті, у багні
Перебуває ночі й дні.
Грязюки на аршин усюди,
І до сусіда йде сусід
На хідлях улицею вбрід;
Карети тонуть, грузнуть люди,
І віл рогатий заміня,
У дрожку впряжений, коня.

*

Та вже каміння дробить молот,
І незабаром брук лункий,
Мов панциром, укриє город,
Урятувавши від стихій.
Однак в Одесі многоводній
Ще вада є одна й сьогодні.
Яка, вгадайте!—брак води.
Потрібні тут важкі труди...
Та що ж? Це невелике горе,
Коли без мита нам вино
В Одесу ввозиться давно.
А сонце золоте, а море...
Чого ж вам, друзі ви мої?
Благословенні тут краї!

*

Було, лиш гримне на світанні
Гучна гармата з корабля,—
По урвищах, у тиші ранній
До моря вже збігаю я.
Потому, люльку закуривши,
З води солоної зміцнівши,
Як мусульманин у раю,
Я каву по-турецьки п'ю.
Іду. Casino невгомонний
Відчинено; посуди стук
Відтіль лунає; на рундук
Маркер виходить напівсонний
З мітлою довгою в руці,—
І вже зійшлись там два купці.

*

От і майдан ожив пістрявий,—
І скрізь, куди лиш зір упав,
Біжать у справах і без справи,
Одначе більше задля справ.
Син розрахунків та одваги,
Іде купець оглянуть флаги,
Довідатись, чи небосхил
Знайомих не несе вітрил,
Спитатися: які товари
Узято нині в карантин?
Чи привезли запаси вин?
І як чума? і де пожари?
І чи не чути де війни,
Чи ще якоїсь новини?

*

Та ми собі, народ недбалий
Між заклопотаних купців,
Ми тільки устриць дожидали
Від царгородських берегів.
Що устриці? прийшли! Чудово!
Біжить, таке почувши слово,
Обжер ватага молодих
Ковтати самітниць живих,
Що сік оббризкав цитриновий.
Шум, суперечки; із льохів
Вина приніс для юнаків
Отон*, на послуги готовий;
Незримо, в суєті гучній,
Рахунок вироста грізний.

*

Та вже темніє вечір синій,
Пора до оперних дверей:
За ними чарівний Россіні,
Європи любленець — Орфей.
До зимних критиків байдужий,
Він вічно юний, вічно дужий,
Він звуки ллє — вони киплять,
Вони течуть, вони горять,
Як поцілунки запашисті,
Коханко пристрасна, твої,
Як розшумілого аї
Струмки та бризки золотисті...
Та чи не гріх, скажіть усі,
З вином рівняти do-re-mi-si?

*

А скільки там зачарування?
А невпокійливий лорнет?
А за кулісами стрівання?
A prima donna? a балет?
А ложа, де сидить гордлива,
Негоціантка чарівлива,
У грі таємних почуттів,
Серед закоханих рабів?
Вона вчуває й не вчуває
І каватині, і мольбам,
І в жартах пристрасним словам.
А муж — в кутку собі дрімає,
Спросоння фора закричить,
І позіхне, і знову спить.

*

Фінал гримить; пустіє зала;
Шумлять карети багачів;
Юрба увесь майдан залляла
У сяйві зір та ліхтарів,
Дитя Авзонії щасливе
Мотив наспівує грайливий,
Що сам у пам'яті засів,
А ми ревем речитатив.
Та завмира Одеса сонна,
В повітрі млистому теплінь.
Сріблистий місяць в височінь
Пливе. Прозорчаста запона
Вкриває небо. Все мовчить;
Лиш море Чорне стугонить...

*

Отож я жив тоді в Одесі...

попередній розділ наступний розділ

 

Повний текст || Вступ || Глава 1 || Глава 2 || Глава 3 || Глава 4 || Глава 5 || Глава 6 || Глава 7 || Глава 8 || Подорож || Глава 10

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах