О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Моцарт і Сальєрі > Сцена 1

МОЦАРТ І САЛЬЄРІ

1830

СЦЕНА І

(Кімната)

   Сальлєрі

Всі кажуть: правди на землі нема.
Та правди й вище теж нема. Мені
Це ясно так, немов звичайна гама.
Родився я з любов'ю до мистецтва;
Іще дитям, коли із високості
Звучав орган у давній церкві нашій,
Я слухав пильно — і солодкі сльози
Несамохіть з очей моїх текли.
Пусті забави рано я покинув;
Не зв’язані з музикою науки
Мені обридли; вперто і гордливо
Я зрікся їх, музиці я одній
Віддався весь. Важкий лиш перший крок,
Нудна лиш перша путь. Я подолав
Усі знегоди ранні. Ремесло
Поставив я підніжжям для мистецтва;
Ремісником зробився: набули
Покірливу, суху рухливість пальці,
А вухо — певність. Звуки я вмертвив,
Неначе труп, розтяв музику. Звірив
Гармонію на алгебрі. Тоді
Насмілився, досвідчений в науці,
Віддатися розкошам творчих мрій.
Я став творить; але таємно й нишком.
Не сміючи ще марити про славу.
Бувало так, що в келії німотній
Сидівши кілька день без сну та їжі.
Зазнавши захвату і сліз натхнення,
Свій труд палив і холодно дививсь,
Як мисль моя і звуки, що родив їх,
Палаючи, з легким димком зникали.
Що я кажу? Коли великий Глюк
Відкрив для нас незнані таємниці
(Привабливі, глибокі таємниці),
Чи я не кинув те, що знав колись,
Що так любив, у що так палко вірив,
Чи вслід за ним бадьоро не пішов.
Покірливий, мов мандрівник, якого
На путь правдиву спрямував зустрічний?
Напруженим, усталеним зусиллям
Я врешті у безмежному мистецтві
Досяг високих ступенів. І слава
Мені всміхнулась; я в серцях людей
До власних творів виявив співзвучність.
Я був щасливий: я втішався мирно
З труда свого, із успіху та слави,
Також з трудів і успіху моїх
Товаришів у чарівнім мистецтві.
Ні! я ніколи заздрості не знав,
Ніколи! — ні тоді, коли Піччіні
Вмів полонить слух диких парижан,
Ані тоді, як вперше я почув
До Іфігенії вступні акорди.
Хто скаже, що Сальєрі гордий був
Хоч коли-небудь заздрісником ницим,
Гадюкою, розчавленою людом,
Яка гризе пісок та пил в безсиллі?
Ніхто!.. А нині — сам скажу— я нині
Став заздрісний. Я заздрю; і глибоко,
І боляче так заздрю я.— О небо!
Де ж правота, коли священний дар,
Коли безсмертний геній — не благанням.
Не саможертві, не палкій любові
І не труду дається в нагороду,
А осяває голову безумця,
Гульвіси марного?.. О Моцарт, Моцарт!
(Входить Моцарт)

    Моцарт

Ага! побачив ти! хотів розважить
Я жартом несподіваним тебе.

   Сальлєрі

Ти тут! — Давно?

    Моцарт

Ось тільки. Я тобі
Збирався дещо показать нове;
Але, проходячи повз корчму, враз
Почув я скрипку... Друже мій, Сальєрі!
Кумеднішого зроду ти не чув...
Сліпий скрипаль так вигравав старанно.
Voi che sapete* грав собі. Чудово!
Не витерпів, привів я скрипаля,
Почастувать тебе його мистецтвом.
Ввійди!
(Входить сліпий дідусь із скрипкою)
Із Моцарта що-небудь нам!
(Старий грає арію з Дон-Жуана; Моцарт регоче)

   Сальлєрі

І ти сміятись можеш?

    Моцарт

Ах, Сальєрі!
Невже і сам ти не смієшся?

   Сальлєрі

Ні.
Мені не смішно, як маляр нікчемний
Мені бруднить Мадонну Рафаеля,
Мені не смішно, як ганебний блазень
В пародії глузує з Аліг'єрі.
Іди, старий.

    Моцарт

Стривай-но: ось тобі,
Пий за моє здоров'я.
(Старий виходить)
Ти, Сальєрі,
Не в добрім дусі щось. Прийду до тебе
Я іншим часом.

   Сальлєрі

Щось же ти приніс?

    Моцарт

Ні — так, дрібницю. Уночі недавно,
Коли мене безсоння все томило,
У голові з'явились дві, три мислі.
Оце накидав їх. Твоєї думки
Спитати я хотів, але тепер
Мені ти мов не радий.

   Сальлєрі

Моцарт, Моцарт!
Коли ж тобі не радий я? Сідай;
Я слухаю.

    Моцарт
  (за фортепіано)

Нехай в твоїй уяві
Постане... хто? Ну, я — молодший трохи.
Закоханий — не надто, а ледь-ледь, —
Красуня тут, чи друг — такий, як ти —
Веселий я... І раптом: нагла тьма,
Мара з труни, чи інше щось подібне...
Ну, слухай же.
(Грає)

   Сальлєрі

Ти з цим до мене йшов
І міг спинитися побіля корчми
І слухать скрипаля сліпого! — Боже!
Ти, Моцарте, не гідний сам себе.

    Моцарт

Що ж, добре?

   Сальлєрі

О, яка глибочина!
Яка сміливість і яка доладність!
Ти, Моцарт, бог, і сам того не знаєш.
Я знаю, я.

    Моцарт

Чи справді? може, й так.,
Та божество моє вже зголодніло.

   Сальлєрі

Послухай: пообідаємо разом
У корчмі Золотого Лева.

    Моцарт

Добре;
Я радий. Ось додому лиш піду
Сказати жінці, щоб мене з обідом
І не чекала.
(Виходить)

   Сальлєрі

Жду тебе, гляди ж.
Ні! долі власній більше я не можу
Противитись: приречено мені
Його спинить,- інакше ми загинем,
Ми всі, жерці музики, не один
Лиш я з моєю славою глухою...
Яка користь, що Моцарт буде жить
І досягне височини нової?
Чи піднесе він тим мистецтво? Ні;
Воно впаде ізнов, коли він зникне:
Наступника він не залишить нам;
Що в нім за користь? Наче херувим,
Він декілька приніс нам співів райських,
Щоб, збуривши безкриле поривання
В нас, дітях праху, одлетіти геть!
Так одлітай же! Що скоріш, то краще.
Отруту цю, останній дар Ізори,
Я вісімнадцять літ ношу з собою -
Відтоді часто я вважав життя
За рану нестерпучу, був я часто
Із безтурботним ворогом на учті,
Але ніколи шепоту спокуси
Не слухав я, хоч я не боягуз,
Хоч глибоко образу почуваю,
Хоча життя й немиле. Я вагавсь.
Як смерті палко я жадав тоді!
Що вмерти? Думав: може, це життя
Ще дасть мені негадані дари;
Можливо, я ще звідаю і захват,
І творчу ніч, і радощі натхнення:
Можливо, нам сучасний Гайден дасть
Великий твір - порозкошую ним...
Частуючи ненависного гостя,
Гадав я: може, ще лютіший десь
Знайдеться ворог, ще лютіша кривда
На мене вдарить з гордих верховин -
Ізорин дар тоді не згине марно.
І сталось так! і ворога свого
Я тут знайшов, і цей сучасний Гайден
Мене чудовим захватом пойняв.
Тепер - пора! кохання тайний дар
Нехай перейде нині в келих дружби!

наступний розділ

 

Повний текст || Сцени: 1 || 2

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах