О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Борис Годунов > Сцена 20

МОСКВА, ЦАРСЬКІ ПАЛАТИ

             Борис, Басманов.

     Цар

Розбитий він, та що із того нам!
Ми здобули даремну перемогу.
Він знов зібрав своє розбите військо,
І нам грозить уже зі стін Путивля.
Тимчасом що герої наші чинять?
Під Кромами стоять, де козаки
Сміються з них з-за ветхої огради.
От слава! ні, вони не до вподоби,
Пошлю тебе начальником над ними:
Не рід, а ум поставлю в воєводи;
Хай їх пиха за місництвом сумує;
Пора мені зневажить ремство знаті
І згубному звичаю край покласти.

 Басманов

Ах, государ, стократ благословен
Той буде день, коли розрядні книги
З їх чварами, з пихою родовою
Пожре вогонь.

     Цар

День недалекий цей;
Спочатку дай лиш заколот народний
Угамувать.

 Басманов

Що панькатися з ним;
Завжди народ до заколоту схильний:
Гарячий кінь гризе вудила так;
На батька так обурюється отрок;
Та що ж? конем спокійно вершник править,
І отроком своїм владає батько.

     Цар

Кінь іноді збиває верхівця,
У батька син не завжди в повній волі.
Суворістю невсипною лиш можем
Ми стримать люд. Так думав Іоанн,
Смиритель бур, розумний самодержець.
Так думав і його жорстокий внук.
Ні, милості не відчува народ:
Твори добро — не скаже він спасибі,
Грабуй, карай — тобі не буде гірше.
(Входить боярин)
Що?

   Боярин

Привели гостей іноплемінних.

     Цар

Іду прийнять; Басманов, підожди,
Зостанься тут: з тобою я ще маю
Поговорить.
(Виходить)

 Басманов

Високий дух державний.
Дай бог йому з Отреп'євим проклятим
Управитись, і всюди він добра
Багато ще в Росії сотворить.
Важлива мисль в умі його родилась.
Не слід їй дать простигнути. Який-то
Для мене шлях одкриється, коли
Він зломить ріг боярству родовому!
Суперників у брані я не знаю;
Край царського престолу стану перший..
І може буть... Та що за дивний шум?
(Тривога. Бояри, придворні слуги в безладді біжать, стрічаються і шепочуться)

    Один

По лікаря!

   Другий

Мерщій до патріарха!

   Третій

Царевича, царевича позвать!

 Четвертий

Духівника!

 Басманов

Що сталося раптово?

  П’ятий

Захворів цар.

  Шостий

Цар помирає.

 Басманов

Боже!

  П’ятий

На троні він сидів і враз упав –
Кров хлинула йому з ушей і уст.
(Царя виносять на кріслі; вся царська сім’я, всі бояри)

     Цар

Ідіть собі — самого залишіть
Царевича зі мною.
(Всі виходять)
Помираю;
Обіймемось, прощай, мій сину. Ти
Зійти на трон повинен зараз... боже!
До тебе я іду тепер — і душу
Нема коли очистить покаянням.
Та, сину мій, я чую — ти дорожчий,
Аніж душі спасіння... буть тому!
Підданцем я родився, і мені
Слід би в пітьмі підданцем і померти;
Та я досяг царської влади... чим?
Ні, не питай. Доволі: ти безвинний,
Ти царствувать тепер по праву станеш,
Я, я за все сам богу відповім...
О сину мій, не піддавайсь омані,
Не май надій ти марних добровільно.
В бурхливі дні державу ти приймаєш:
Знай, небезпечний він, цей самозванець,
Він іменем озброєний страшним...
Я, з давніх літ досвідчений в управі,
Утримати міг заколот і бунт;
Тремтіло все весь час переді мною;
І зрада свій звести не сміла голос.
Ти ж молодий, невправний ще володар,
Як керувать ти будеш у грозу,
Гасити бунт, приборкувати зраду?
Та з нами бог! Він умудряє юність,
Він кволому дарує силу... слухай:
Порадника спочатку обери
Надійного, холодних, зрілих літ,
Любимого народом — а в боярах
Шановного за славою чи родом —
Хоч Шуйського. У війську, бач, потрібен
Умілий вождь; Басманова пошли
І будь твердий супроти чвар боярських.
Ти змалку ще сидів зі мною в Думі,
Ти знаєш хід державного правління;
Не відміняй порядку справ. Бо звичка —
Душа держав. Я нині мусив був
Знов відновить опали, страти, — можеш
Їх скасувать; тебе благословлять,
Як і твого благословляли дядю,
Коли престол він Грозного прийняв.
А згодом ти помалу, звільна, стиха
Знов натягай державні поводи.
Тепер послаб, та з рук не випускай їх...
Ласкавий будь, приступний для чужинців,
Довірливо їх послуги приймай.
Оберігай устав церковний строго;
Будь мовчазний; не мусить царський голос
Губитися в повітрі надаремно;
Як дзвін святий, віщати має він
Велику скорб або велике свято.
Ти, сину мій, вступаєш в ті літа,
Коли нам кров хвилює вид жінок.
Шануй, шануй священну чистоту
Невинності та соромливість горду.
Хто почуттям у любощі порочні
За юних літ вдаватися привик,
Мужніючи, стає той хмурий, лютий,
І ум його дочасно туманіє.
В сім'ї своїй будь завсігди главою;
Про матір дбай, та сам тримай ти владу —
Ти муж і цар; люби свою сестру —
Єдиний ти заступником їй будеш.

   Феодор
     (на колінах)

Ні, ні — живи і царствуй довговічно:
Народ і ми без тебе пропадем.

     Цар

Всьому кінець — мої темніють очі
І чую я могильний хлад...
(Входить патріарх, святителі, за ними всі бояри. Царицю ведуть під руки, царівна ридає)
Хто там?
А! схима... так! святий чернечий постриг..
Ударив час, в монахи цар іде,
І буде гроб за келію мені...
Перегоди, владико патріарх,
Я цар іще: ви чуєте, бояри:
Це той, кому наказую я царство;
Цілуйте хрест Феодору... Басманов,
Ви, друзі всі... край гробу вас молю
Служить йому усердно і по правді!
Він юний ще такий і непорочний.
Клянетесь ви?

    Бояри

Клянемось.

     Цар

Я спокійний.
Мені ж простіть спокуси і гріхи,
І вольні всі, і потаємні кривди...
Святий отець, наближся, я готов.
(Починається обряд постригу. Жінок виносять непритомних)

попередній розділ
наступний розділ

 

Повний текст || Сцени: 1 || 2 || 3 || 4 || 5 || 6 || 7 || 8 || 9 || 10 || 11 || 12 || 13 || 14 || 15 || 16 || 17 || 18 || 19 || 20 || 21 || 22 || 23

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах