О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Борис Годунов > Сцена 15

ЦАРСЬКА ДУМА

             Цар, патріарх і бояри.

       Цар

Невже це так? Розстрига, збіглий інок
На нас веде розбійницькі дружини,
Загрози нам писати сміє! Годі,
Пора смирить безумця! Вирушайте —
Ти, Трубецькой, і ти, Басманов: поміч
Нам треба дать усердним воєводам.
Вже бунтівник Чернігів обложив
Рятуйте люд і місто.

   Басманов

Государ,
Трьох місяців однині не мине,
І змовкне й слух про того самозванця;
Його в Москву ми привезем, як звіра
Заморського, в залізній клітці. Богом
Тобі клянусь.
(Виходить з Трубецьким)

       Цар

Нам свейський государ
Через послів союз пропонував;
Та нам чужа підмога не потрібна;
Своїх людей у нас доволі ратних.
Щоб відігнать розбійників і ляха.
Відмовив я.
Щелкалов! розіслать
У всі кінці укази воєводам,
Щоб на коня сідали і людей
По-давньому на службу висилали;
В монастирях так само одібрать
Служителів церковних. В давні роки,
Коли біда отчизну обступала,
Тоді ченці самі у битву йшли,
Та нині ми не потурбуєм їх:
Хай моляться за нас вони — такий
Указ царя, як і боярський присуд.
Важливу річ тепер з'ясуймо ми:
Ви знаєте, зухвалий самозванець
Підступні скрізь поширює чутки;
Його листи, розіслані повсюди,
Посіяли тривогу і непевність;
Бунтівники шепочуть на майданах,
Уми киплять... їх треба остудить, —
Я смертних кар волів би не вживать,
Та як, скажіть? Порадьмося. Ти перший,
Святий отець, скажи, як мислиш ти.

    Патріарх

Благословен Всевишній, що посіяв
Дух милості й сумирного терпіння
В душі твоїй, великий государ;
Ти грішнику погибелі не хочеш,
І тихо ждеш, — нехай мине облуда:
Вона мине, і сонце правди вічне
Осяє всіх.
Твій вірний богомолець,
В ділах мирських не мудрий судія,
Дерзає днесь подать тобі свій голос.
Бісовський син, розстрига окаянний,
Зумів себе прославить як Димитрій;
Він іменем царевича безстидно,
Мов ризою украденою, вкрився:
Та варт її роздерти лиш — і сам
Знеславиться своєю наготою.
Сам бог на те нам спосіб посилає:
Знай, государ, — шість літ уже тому, —
В той самий рік, коли тебе господь
Благословив на царськую державу, —
В вечірній час якось прийшов до мене
Простий пастух, уже старик поважний,
І тайну він мені повідав дивну.
«Малим іще, — сказав він, — я осліп
І відтоді не знав ні дня, ні ночі
До старості; даремно лікувався
І зіллям я й шептанням таємничим;
Даремно я ходив на богомілля
В обителі до славних чудотворців;
Даремно я з криниць святих кропив
Цілющою водою темні очі, —
Не посилав господь мені прозріння.
І зрештою утратив я надію,
І до пітьми я звик, і навіть сни
Мені речей видимих не являли,
А снилися вже тільки звуки. Раз,
В глибокім сні, дитячий голос, чую,
Повів мені: — Дідусю, встань, піди
Ти в Углич-град, в собор святого Спаса;
Там помолись ти на моїй могилці,
Бог всеблагий — і я тебе прощу.
— Хто ж ти такий? — я запитав той голос.
— Царевич я Димитрій. Цар небесний
Прийняв мене в лик янголів своїх,
І я тепер великий чудотворець!
Іди, старий! — Проснувся я і думав:
Що ж? може, бог тепер і справді дасть
Моїм очам запізнене прозріння.
Піду — і в путь я вирушив далеку.
От і дійшов до Углича, іду
В святий собор, і слухаю обідню,
Й, палаючи душею, ревно плачу
Так солодко, немовби сліпота
З очей моїх сльозами витікала.
Коли народ виходить став, я внуку
Сказав тоді: — Іване, поведи
Мене на гроб царевича.— І хлопець
Повів мене — і тільки перед гробом
Тихенько я молитву проказав,
Відкрилися враз очі; я побачив
І божий світ, і внука, і могилку».
Так, государ, мені старик повідав.

(Загальне збентеження. Під час розмови
Борис кілька разів витирає лице хусткою
)

Я посилав тоді навмисне в Углич,
І звідано, що страдників багато
Рятунок свій так само обрітали
Біля труни царевича завжди.
Я раджу так: у Кремль пресвітлі мощі
Перенести, поставить їх в соборі
Архангельськім; народ побачить ясно
Тоді обман безбожного злочинця,
І вража міць розвіється, мов прах.
(Мовчання)

Князь Шуйський

Святий отець, хто відає путі
Всевишнього? Не я йому суддя.
Нетлінний сон і силу чудотворну
Він може дать дитячим тим останкам.
Хоч поголос народний треба нам
Розглянути спокійно та уважно;
Та чи під час бурхливих вирувань
Нам думати про цю велику справу?
Не скажуть нам, що ми святиню дерзко
В ділах мирських знаряддям творимо?
Народ і так хитається безумно,
І так уже скрізь чути поговори:
Уми людей не час нам хвилювать
Нежданою такою новиною.
Сам бачу я, що треба всі чутки,
Посіяні розстригою, розвіять;
Та інші є тут засоби — простіші.
Так, государ, — коли дозволиш ти,
Я сам явлюсь на площі всенародній,
Уговорю, усовіщу безумство
І виявлю бродяги злий обман.

       Цар

Хай буде так! Владико патріарх,
Прошу тебе в палату завітати:
Потрібна нам цей день твоя розмова.
(Виходить. За ним і всі бояри)

Один боярин
(стиха до другого)

Помітив ти, як государ поблід
І піт рясний з лиця його закапав?

   Другий

Я — признаюсь — не смів звести очей,
Не смів дихнуть, не тільки ворухнутись.

Перший боярин

А виручив князь Шуйський. Молодець!

попередній розділ
наступний розділ

 

Повний текст || Сцени: 1 || 2 || 3 || 4 || 5 || 6 || 7 || 8 || 9 || 10 || 11 || 12 || 13 || 14 || 15 || 16 || 17 || 18 || 19 || 20 || 21 || 22 || 23

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах