О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Борис Годунов > Сцена 10

ЦАРСЬКІ ПАЛАТИ

Царевич креслить географічну карту. Царівна, мамка царівни.

     Ксенія
  (цілує портрет)

Любий мій жених, прекрасний королевичу, не мені ти дістався, не своїй нареченій — а темній могилі, у чужій сторонці. Ніколи не втішуся, вічно по тобі плакатиму.

     Мамка

І, царівно! дівчина плаче, що роса паде; зійде сонце, росу висушить. Буде в тебе інший жених, і прекрасний, і привітний. Полюбиш його, дитя наше ненаглядне, забудеш свого королевича.

     Ксенія

Ні, мамонько, я і мертвому буду йому вірна.
(Входить Борис)

       Цар

Що, Ксеніє? що, донечко моя?
В дівоцтві вже засмучена вдовиця!
Все плачеш ти за мертвим женихом.
Дитя моє! що ж, доля не судила,
Щоб допоміг я вам добути щастя.
Можливо, я прогнівав небеса,
І щастя я не міг для тебе дати.
Чому ж бо ти страждаєш, безневинна? —
Що робиш ти тут, сину мій? Це що?

    Феодор

Держава це московська; наше царство
З кінця в кінець. От бачиш: тут Москва,
Тут Новгород, тут Астрахань. От море,
От пермські тут непрохідні ліси, А от Сибір.

      Цар

А це що повилося
Узором тут вигадливим?

    Феодор

Це Волга.

       Цар

Як хороше! от любий плід навчання!
Немовби з хмар оглянуть можеш ти
Все царство вмить: міста, кордони, ріки.
Вчись, сину мій; скорочує наука
Нам досвіди в житті скороминущім —
Настане час, і, може, скоро вже
Всі землі ті, що хитро так і вміло
Ти викреслив сьогодні на папері,
Під руку всі дістануться твою. —
Вчись, сину мій, і легше і ясніше
Державний труд ти будеш осягать.
(Входить Семен Годунов)
Ось Годунов до мене йде з докладом.
(Ксенії)
Ти, донечко, іди в свою світлицю;
Прощай, дитя. Утіш тебе господь.
(Ксенія з мамкою виходить)
Що там, Семен Микитович?

Семен Годунов

Уранці,
Ще на зорі князь-Василя дворецький
І Пушкіна слуга прийшли з доносом.

       Цар

Ну?

Семен Годунов

Пушкіна слуга доніс мені,
Що вранці в дім до них прибув учора
Із Кракова гонець, — і знов назад
Без грамоти від'їхав за годину.

       Цар

Гінця схопить.

Семен Годунов

Вже послано в погоню.

       Цар

А Шуйський як?

Семен Годунов

Він друзів частував
Увечері у себе — Милославських,
Бутурліних, Михайла Салтикова
Та Пушкіна — та кілька інших душ;
А розійшлись вже пізно. Тільки Пушкін
На самоті з господарем лишився
І довго з ним іще він розмовляв.

       Цар

По Шуйського послати.

Семен Годунов

Государ, Він тут уже.

       Цар

Покликати сюди.
(Годунов виходить)

       Цар

З Литвою в них зв'язки! це що таке?..
Ненавиджу рід Пушкіних бунтарський.
І Шуйському звірятися не слід:
Уникливий, та смілий і лукавий...
(Входить Шуйський)
З тобою хочу, князю, говорить,
Та бачу я, ти сам прийшов у справі,
І вислухать бажаю перш тебе.

   Шуйський

Так, государ: повідати я мушу
Важливу вість.

       Цар

Я слухаю тебе.

   Шуйський
 (стиха показує на Феодора)

Та, государ...

       Цар

Царевич може знать,
Що відає князь Шуйський. Говори.

   Шуйський

З Литви прийшла нам вість...

       Цар

Не та, що вчора
До Пушкіна гонець її привіз?

   Шуйський

Все знає він!.. Я думав, государ,
Що тайни ти цієї ще не знаєш.

       Цар

Та байдуже: зрівняти хочу я
Відомості; інакше не збагнемо
Ми істини.

   Шуйський

Я знаю тільки те,
Що в Кракові з'явився самозванець,
І що король за нього й всі пани.

       Цар

А кажуть що? Хто він, цей самозванець?

   Шуйський

Не відаю.

       Цар

Чим небезпечний він?

   Шуйський

Так, царю мій: міцна твоя держава,
Ти милостю і щедрим піклуванням
Усиновив серця своїх рабів.
Та знаєш сам: безглузда чернь завжди
Бентежлива, зрадлива, марновірна,
П'янить її пустих надій мана,
Намові злій скоряється бездумно,
До істини байдужа, нерозумна,
І живиться байками лиш вона!
До серця їй відвага безсоромна.
І якщо цей незнаний нам бродяга
Кордон Литви небавом перейде.
То багатьох безумців поведе
Тоді ім'я Димитрія воскресле.

       Цар

Димитрія!.. як? отого маляти!
Димитрія!.. Мій сину, йди відціль.

   Шуйський

Почервонів: ждать бурі!..

    Феодор

Государ, Дозволь мені...

       Цар

Ні, сину мій, іди.
(Феодор виходить)
Димитрія!..

   Шуйський

Нічого він не знав.

       Цар

Послухай, князь: вжить заходів цю ж мить:
Щоб од Литви Росія оградилась
Заставами: щоб ні одна душа
Не перейшла за цю межу; щоб заєць
Не перебіг із Польщі; і щоб ворон
Не прилетів із Кракова. Іди.

   Шуйський

Іду.

       Цар

Стривай. А правда, вість оця
Вигадлива? Чи ти коли чував,
Щоб десь мерці виходили з могили
Допитувать царів, царів законних,
Призначених і обраних вселюдно,
Увінчаних великим патріархом?
А? смішно? що? чом не смієшся ти?

   Шуйський

Я, государ?..

       Цар

Послухай, князь Василій:
Як я дізнавсь, що отрока цього...
Що отрок цей життя свого позбувся,
Ти посланий на слідство був: тепер
Тебе хрестом і богом заклинаю,
По совісті всю правду об’яви:
Чи ти пізнав дитя тоді забите,
Чи не було підміни? Повідай.

   Шуйський

Клянусь тобі...

       Цар

Ні, Шуйський, не клянись,
Відповідай: то був царевич?

   Шуйський

Він.

       Цар

Подумай, князь. Я милость обіцяю,
За лжу стару опалою карати
Не стану я. Але якщо тепер
Хитруєш ти, то головою сина
Клянусь — тебе покара жде лиха,
Така лиха, що цар Іван Васильїч,
Вжахнувшися, здригнеться в домовині.

   Шуйський

Не кара — ні, страшна твоя немилость;
Чи смію я лукавити з тобою?
Чи міг би я так сліпо помилитись.
Що не пізнав Димитрія? Три дні
Відвідував я в храмі труп його,
Ходив туди і Углич весь зо мною.
Навкруг його тринадцять тіл лежало,
Розтерзаних народом, і на них
І тління вже помітно проступало,
Та лик ясний царевича був свіжий
І тихий був, мов сном яким повитий;
На нім страшна не запікалась рана,
І на лиці він не змінився зовсім.
Ні, государ, — без сумніву, Димитрій
У гробі спить.

       Цар
        (спокійно)

Доволі, йди собі.
(Шуйський виходить)
Ух, важко як!., дай дух переведу.
Я відчував: вся кров мені в лице
Ударила — і тяжко опускалась...
Так от чому мені тринадцять років
Все снилося скривавлене дитя!
Так, так — он що! тепер я розумію.
Та хто ж він є, мій грізний супостат?
На мене хто? Пусте імення, тінь —
Невже-бо тінь порфіру зірве з мене,
Чи звук пустий дітей позбавить спадку?
Безумець я! чого ж бо я злякався?
На привид цей дмухни — і зник, мов дим.
Хай буде так: не покажу я страху —
Та нехтувать в житті не слід нічим...
Ох, і тяжка ж ти, шапко Мономаха!

попередній розділ
наступний розділ

 

Повний текст || Сцени: 1 || 2 || 3 || 4 || 5 || 6 || 7 || 8 || 9 || 10 || 11 || 12 || 13 || 14 || 15 || 16 || 17 || 18 || 19 || 20 || 21 || 22 || 23

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах