О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Борис Годунов > Сцена 8

КОРЧМА НА ЛИТОВСЬКІМ КОРДОНІ

Мисаїл та Варлаам, бродяги-ченці; Григорій Отреп'єв, мирянином; хазяйка.

  Хазяйка

Чим же мені вас пригощати, старці чесні?

  Варлаам

Чим бог пошле, хазяєчко. Чи нема вина?

  Хазяйка

Як не бути, панотці мої! зараз винесу.
(Виходить)

   Mисаїл

Що ж ти зажурився, товаришу? От і кордон Литовський, до якого так хотілося тобі добратися.

  Григорій

Поки не буду в Литві, доти не буду спокійний.

  Варлаам

Що тобі Литва так полюбилася? От ми, отець Мисаїл та я, грішний, як утекли з монастиря, так ні про що вже и не думаємо. Чи Русь, чи Литва — однакові дива: нам все одно, було б лиш вино... та ось і воно!..

   Mисаїл

Ловко сказано, отче Варлаам.

  Хазяйка
    (входить)

От вам, панотці мої. Пийте на здоров'я

   Mисаїл

Спасибі, рідна, хай бог тебе благословить.
(Ченці п'ють, Варлаам заводить пісню: «Як у городі було у Казані...»)

  Варлаам
  (до Григорія)

Чом же ти не підтягуєш, та й не потягуєш?

  Григорій

Не хочу.

   Mисаїл

Вольному воля...

  Варлаам

А п'яному рай, отче Мисаїл! Випиймо ж чарочку за шинкарочку...
Проте, отче Мисаїл, коли я п'ю, то тверезих не люблю; інша річ п'янство, а інша чванство; хочеш жити, як ми, милості просимо, — ні — то забирайся геть подалі: скоморох попові не товариш.

  Григорій

Пий та сам собі розумій, отче Варлаам!.. Бачиш, і я часом ловко говорити вмію.

  Варлаам

А що мені собі самому розуміти?

   Mисаїл

Облиш його, отче Варлаам.

  Варлаам

Та що він за постник? Сам же до нас набився в товариші, невідомо хто, невідомо відкіля, — та ще й чваниться; може, кобилу нюхав...
(П'є і співає: «Молодий чернець постригся»)

   Григорій
     (до хазяйки)

Куди веде ця дорога?

  Хазяйка

У Литву, мій рідненький, на Луйові гори.

  Григорій

А чи далеко до Луйових гір?

  Хазяйка

Недалеко, до вечора можна б туди поспіти, коли б не аастави царські та не вартові пристави.

  Григорій

Як, застави! що це значить?

  Хазяйка

Хтось утік з Москви, а велено всіх затримувати та оглядати.

   Григорій
       (до себе)

Ось тобі, бабо, й святого Юрія.

  Варлаам

Ей, товаришу! та ти до хазяйки присусідився. Знать не треба тобі горілки-оковиці, а треба молодиці, діло, брате, діло! у кожного свій звичай; а у нас із отцем Мисаїлом турботонька одна: п'ємо до дна, випили, перевернули і в денце стуконули.

   Mисаїл

Ловко сказано, отче Варлаам...

  Григорій

Та кого ж їм треба? Хто втік із Москви?

  Хазяйка

А господь його відає, чи злодій, чи розбійник — тільки тут і добрим людям нині проходу немає — а що з того буде? нічого; дідька лисого впіймають: наче в Литву немає іншого шляху, крім стовпової дороги! От хоч відсіля зверни ліворуч, та через бір іди стежкою до каплиці, що на Чеканському ручаю, а там прямо через болото на Хлопине, а звідтіля на Захарове, а тут уже кожне хлоп'я доведе до Луйових rip. Від цих приставів тільки й того, що утискають прохожих та оббирають нас бідних. (Чути шум). Що там іще? Ох, от вони, прокляті! дозором ідуть.

  Григорій

Хазяйко! чи нема в хаті іншого кутка?

  Хазяйка

Нема, голубе. Рада б сама сховатись. Тільки слава, що дозором ходять, а подавай їм і вина, і хліба, і не знати чого — бодай вони здохли, окаянні! бодай вони...
(Входять пристави)

  Пристав

Здорова, хазяйко!

  Хазяйка

Просимо до хати, гості дорогі, милості просимо.

Один пристав
        (другому)

Еге! та тут пиятика йде; буде чим поживитись. (дo ченців). Ви що за люди?

  Варлаам

Ми божі старці, іноки смиренні, ходимо по селах та збираємо милостиню християнську на монастир.

  Пристав
  (до Григорія)

А ти?

   Mисаїл

Наш товариш...

  Григорій

Мирянин з пригороду: провів старців до кордону, звідси іду додому.

   Mисаїл

Так ти роздумав...

  Григорій
        (тихо)

Мовчи.

  Пристав

Хазяйко, постав-но ще вина, а ми тут із старцями поп'ємо та поговоримо.

Другий пристав
             (тихо)

Парубок, здається, голий, з нього взяти нічого; зате старці...

  Перший

Мовчи, зараз до них доберемося. — Що, панотці мої? як промишляєте?

  Варлаам

Погано, сину, погано! нині християни стали скупі; грошву люблять, грошву ховають. Мало богові дають. Прийшов гріх велій на язиці земнії. Всі пустилися в торги, в митарства; думають про мирське багатство, не про спасіння душі. Ходиш, ходиш; молиш, молиш; інколи за три дні трьох шагів не вимолиш. Такий гріх! Мине тиждень, другий, зазирнеш у гаманець, аж у ньому так мало, що сором у монастир показатися; що робити? з горя і решту проп'єш: біда та й тільки.— Ох, погано, певне, прийшли на нас останні часи...

  Хазяйка
      (плаче)

Господи помилуй і спаси!
(Протягом Варлаамової промови перший пристав значуща вдивляється в Мисаїла)

Перший пристав

Альохо! чи при тобі царський указ?

  Другий

При мені.

  Перший

Подай-но сюди.

   Mисаїл

Чого ти на мене так пильно дивишся?

Перший пристав

А от чого: з Москви утік якийсь лихий єретик, Гришка Отреп'єв, чи ти чув це?

   Mисаїл

Не чув.

  Пристав

Не чув? Гаразд. А того збіглого єретика цар наказав зловити і повісити. Чи ти знаєш це?

   Mисаїл

Не знаю.

  Пристав
 (до Варлаама)

Чи вмієш ти читати?

  Варлаам

Замолоду знав, та розучився.

  Пристав
 (до Мисаїла)

А ти?

   Mисаїл

Не умудрив господь.

  Пристав

Так от тобі царський указ.

   Mисаїл

Нащо мені він?

  Пристав

Мені здається, що той збіглий єретик, лиходій, пройдисвіт — ти.

   Mисаїл

Я? змилуйся! що ти?

  Пристав

Стривай! держи двері. От ми зараз і довідаємось.

  Хазяйка

Ох, вони окаянні мучителі! І старцеві не дадуть спокою!

  Пристав

Хто тут грамотний?

  Григорій
(виступає наперед)

Я грамотний.

  Пристав

Чи ти ба! А в кого ж ти навчився?

  Григорій

У нашого паламаря.

  Пристав
(дає йому указ)

Читай же вголос.

  Григорій
       (читає)

«Чудового монастиря недостойний чернець Григорій, з роду Отреп’євих, впав у єресь і насмілився, навчений дияволом, підбурювати святу братію всякими спокусами та беззаконствами. А з довідок виявилось, одбіг він, окаянний Гришка, до кордону Литовського...»

  Пристав
  (до Мисаїла)

Як же не ти?

  Григорій

«І цар повелів зловити його...»

  Пристав

І повісити.

  Григорій

Тут не сказано повісити.

  Пристав

Брешеш: не кожне слово в рядок пишеться. Читай: зловити і повісити.

  Григорій

«І повісити. А літ йому злочинцеві Гришці від роду... (дивлячись на Варлаама) за 50. А на зріст він середній, лоб має лисий, бороду сиву, черево товсте...» (Всі дивляться на Варлаама)

Перший пристав

Хлопці! тут Гришка! держіть, в'яжіть його! От уже не думав, не гадав.

  Варлаам
(вириваючи папірець)

Одчепіться, сучі діти! що я за Гришка? — як! 50 літ, борода сива, черево товсте! ні, брат! молодий ще мене на глум брати. Я давно не читав і погано розбираю, а тут уже розберу, як діло до петлі доходить. (Читає по складах). А літ йо-му від ро-ду... 20». — Що, брат? де тут 50? бачиш? 20.

Другий пристав

Так, пригадується, 20. Так і нам було сказано.

Перший пристав
        (до Григорія)

А ти, брате, видно, штукар.
(Під час читання Григорій стоїть, понуривши голову, з рукою за пазухою)

  Варлаам
  (продовжує)

«А на зріст він малий, груди широкі, одна рука коротша за другу, очі голубі, волосся руде, на щоці бородавка, на лобі друга». Та це, друже, чи не ти?
(Григорій раптом виймає кинджал; усі перед ним розступаються, він кидається у вікно)

  Пристави

Держи! держи!
(Усі біжать у безладді)

попередній розділ
наступний розділ

 

Повний текст || Сцени: 1 || 2 || 3 || 4 || 5 || 6 || 7 || 8 || 9 || 10 || 11 || 12 || 13 || 14 || 15 || 16 || 17 || 18 || 19 || 20 || 21 || 22 || 23

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах