О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 3 > Камінний гість > Сцена 2

СЦЕНА ІІ

(Кімната. Вечеря у Лаури)

Перший гість

Клянусь, Лауро, ти ніколи ще
З такою досконалістю не грала.
Як вірно ти відчула роль свою!

  Другий

Як ти розвинула її чудово!

   Третій

З яким умінням!

   Лаура

Так, мені вдавався
Сьогодні кожен рух і кожне слово,
Я вільно віддавалася натхненню.
Слова лились, немов вони родились
Не в рабській пам'яті, а в серці...

  Перший

Правда.
Та очі ще й тепер твої блищать,
І щоки паленіють, не спадає
Твій захват. Ти, Лауро, не давай
Йому простигнуть; заспівай, Лауро,
Що-небудь заспівай.

   Лаура

Гітару дайте.
(Співає)

    Всі

O brava! brava!* Славно! знаменито!

  Перший

Спасибі, чарівнице. Наше серце
Чаруєш ти. Із насолод життєвих
Лише кохання вище за музику;
Але й любов — мелодія... поглянь:
Сам Карлос вражений, твій хмурий гість.

  Другий

А що за звуки! скільки в них душі!
Слова ж чиї, Лауро?

   Лаура

Дон Гуана.

 Дон Карлос

Що? Дон Гуан!

   Лаура

Їх написав був якось
Мій вірний друг, коханець мій зрадливий.

 Дон Карлос

Твій Дон Гуан безбожник і мерзотник,
А ти — дурна!

   Лаура

Чи збожеволів ти?
Таж я велю тебе зарізать слугам,
Не гаючись, хоч ти й іспанський гранд.

 Дон Карлос
         (встає)

Поклич же їх.

  Перший

Лауро, перестань;
Дон Карлос, не гнівись. Вона забула...

   Лаура

Що? що Гуан на поєдинку чесно
Насмілився його убити брата? Жаль,
Що не його.

 Дон Карлос

Дурний я, що розгнівавсь.

   Лаура

Ага! сам признаєшся, що дурний.
Ну, що ж, помиримось.

 Дон Карлос

Прости мене. Ти знаєш: чути я
Не можу імені цього байдуже...

   Лаура

Але чи винна я, що кожну хвилю
На язиці ім'я його у мене?

    Гість

На знак того, що ти вже не гнівишся,
Ще заспівай, Лауро.

   Лаура

На прощання.
Пора, вже ніч. Та що ж вам заспівать?
А, слухайте.
(Співає)

    Всі

Чудово, знаменито!

   Лаура

Добраніч, панство.

   Гості

Прощавай, Лауро!
(Виходять. Лаура зупиняє Дон Карлоса)

   Лаура

Шалений! ти у мене залишись,
Сподобавсь ти мені; на Дон Гуана
Ти схожий був, як вилаяв мене
І зціпив зуби з скреготом.

 Дон Карлос

Щасливий!
Так ти його кохала?
(Лаура робить знак ствердження)
Дуже?

   Лаура

Дуже.

 Дон Карлос

І любиш і тепер?

   Лаура

У цю хвилину?
Ні, не люблю. Не можу двох любить.
Тепер люблю тебе.

 Дон Карлос

А скільки років Тобі, Лауро?

   Лаура

Вісімнадцять літ.

 Дон Карлос

Ти молода... і будеш молода
Ще років п'ять чи шість, І ще вони
До тебе років шість лицятись будуть,
І пестити, і щедро надарять,
І серенадами нічними тішить,
За тебе один одного вночі
Вбивать на перехрестях. Та коли
Мине пора, і очі западуть,
І морщені повіки почорніють,
І сивина в твоїй косі блисне,
І називатимуть тебе старою,
Тоді — що скажеш ти?

   Лаура

Тоді? Нащо
Про це гадати? Годі цих розмов!
Чи в тебе завсігди таке на думці?
Прийди — відкрий балкон. Як тихо в небі!
Повітря непорушне — ніч лимоном
І лавром пахне, місяць золотий
Блищить у синяві густій і темній —
І сторожі кричать протяжно: Ясно!..
На півночі ж, далеко — у Парижі —
Можливо, небо хмарами покрите,
Холодний дощ іде і вітер віє,—
А нам-то що до цього? Слухай, Карлос,
Велю тобі, щоб усміхнувся ти...
Ото ж то!

 Дон Карлос

Любий демон!
(Стукають)

    Дон Гуан

Гей, Лауро!

   Лаура

Хто там? і чий це голос?

    Дон Гуан

Відчини...

   Лаура

Невже... О боже!..
(Відмикає двері, входить Дон Гуан)

    Дон Гуан

Здрастуй...

   Лаура

Дон Гуан!
(Лаура кидається йому на шию)

 Дон Карлос

Як! Дон Гуан!..

    Дон Гуан

Лауро, друже мій!
(Цілує її)
Хто в тебе тут, моя Лауро?

 Дон Карлос

Я,
Дон Карлос.

    Дон Гуан

От уже не сподівався!
Що ж, завтра до твоїх я послуг.

 Дон Карлос

Ні!
Тепер — цю ж мить.

   Лаура

Дон Карлосе, облиште!
Ви не на вулиці — у мене ви—
Прошу вас, вийдіть геть.

 Дон Карлос
  (її не слухаючи)

Я жду. Ну, що ж,
Таж ти при шпазі.

    Дон Гуан

Ну, якщо тобі
Не терпиться, будь ласка.
(Б'ються)

   Лаура

Ай! Гуан!..
(Кидається на постіль. Дон Карлос падає)

    Дон Гуан

Вставай, Лауро, скінчено.

   Лаура

Що там?
Убив? чудово! у моїм дому!
Ну, що тепер, дияволе, робити?
Куди я викину його?

    Дон Гуан

Можливо,
Він ще живий.

   Лаура
 (оглядає тіло)

Живий! дивись, проклятий,
Ти просто в серце ткнув — адже ж не мимо,
І кров не йде з трикутної уразки,
А вже не дихає!

    Дон Гуан

Ну, що ж робити?
Він сам того хотів.

   Лаура

Ех, Дон Гуан,
Їй-богу, прикро. Пустощі без краю —
А все не винен... Звідки ти прибув?
Давно вже тут?

    Дон Гуан

Я тільки що приїхав,
І потайки — бо не простили ще...

   Лаура

І зараз же згадав свою Лауру?
Що хороше, то хороше. Та годі,
Не вірю, йшов ти випадково мимо
І дім побачив.

    Дон Гуан

Ні, моя Лауро,
Спитай у Лепорелло. Я стою
За містом, у проклятій венті. Я Лауру
В Мадріт прийшов шукати.
(Цілує її)

   Лаура

Друже мій!..
Стривай!., при мертвім!., що робити э ним?

    Дон Гуан

Залиш його — уранці, на світанку,
Я винесу його під опанчею
І покладу на перехресті.

   Лаура

Тільки
Гляди, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що на хвилину
Прийшов пізніш! у мене тут була
Вечеря з друзями твоїми. Щойно
Вони пішли. Коли б ти їх застав!

    Дон Гуан

Лауро, і давно його ти любиш?

   Лаура

Кого? ти, певне, мариш.

    Дон Гуан

А признайся;
А скільки раз ти зрадила мене
В моїй відсутності?

   Лаура

А ти, гульвісо?

    Дон Гуан

Скажи... Ні, поговоримо пізніш!

попередній розділ
наступний розділ

 

Повний текст || Сцени: 1 || 2 || 3 || 4

Зміст 4-х томника
Зміст 3-го тому
Примітки до 3-го тому
Алфавітний покажчик
Оригінал твору

Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

Рельеф TERRACO 1001kraska.ru.