О.С. Пушкін. Полководець

 

О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1>Полководець

 

Полководець



У руського царя в чертогах є палата:
Вона не золотом, не бархатом багата;
Не в ній алмаз вінця хорониться за склом;
Але згори і вниз, у довжину, кругом
Її розмалював художник бистроокий,
Залишив пензля слід сміливий і широкий.
Нема тут німф сільських, ні чистих дів-мадон,
Ні фавнів з чашами, ні повногрудих жон,
Ні танців, ні ловитв,— а все плащі та шпаги,
Та лиця, сповнені воєнної відваги.
В юрбу тісну сюди художник розмістив
Народних наших сил хоробрих ватажків,
Повитих славою чудесного походу,
Незгасним сяєвом дванадцятого году.
Частенько в залі цій ходжу я поміж них —
На образи дивлюсь, в знайомі лиця їх,
І ніби чую я їх крики войовничі.
Нема з них багатьох; а ті, що їх обличчя
Ще юністю горять на дивнім полотні,
Уже постаріли і никнуть в тишині
Чолом увінчаним...
Та одному герою
Найбільш дивуюсь я. Із думою новою
Завжди я перед ним в мовчанні зупинюсь,
Очей не відведу. Чим довше я дивлюсь,
Тим важче на душі — і боляче, і сумно.

Він тут на повний зріст. Чоло високодумне,
Як череп, світиться; неначе залягла
Журба велика там. Густа навколо мла;
За ним воєнний стан. В спокої він суворім
Похмурий, дивиться з презирства повним зором.
Чи точно задум свій художник передав,
Коли його він тут таким намалював,
Чи то натхнення гра була причина тому,—
Та саме отаким його зобразив Доу.

О нещасливий вождь!.. Суворий жереб твій:
Ти в жертву все приніс землі, тобі чужій.
Юрби безумної не відкривавшись оку,
В мовчанні ти ішов і думу ніс високу,
І в імені твоїм учувши звук чужий,
На тебе крик і гнів обрушуючи свій,
Обурений народ, рятований тобою,
Зневажив сивину, покрив тебе ганьбою.
І той, чий гострий ум тебе і розумів, —
Їм на догоду він тебе також судив...
І довгий час, міцний своєю правотою,
Ти впевнено ішов дорогою одною,
І змушений ти був в дорозі під кінець
Віддать на півшляху лавровий свій вінець,
І владу, й замисел, продуманий глибоко,—
І в полкових рядах сховатись одиноко.
Там, посивілий вождь, мов ратник молодий,
Що вперше лиш свинцю зачує свист тонкий,
Ти кидався в огонь, шукаючи лиш смерті.
Дарма!
……………………………………………….

О люди суєтні, що варті сліз і сміху!
Хвилинний успіх вам, бува, дає утіху!
А часто як іде людина мимо вас,
Яку на глум бере сліпий та буйний час,
Але чий образ знов в майбутнім поколінні
Правдиво оживе в поетовім творінні!




Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>