О.С. Пушкін. «На Іспанію на рідну...»

 

О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1>«На Іспанію на рідну...»

 

***

І

На Іспанію на рідну
Кликнув мавра Юліан.
Королеві за образу
Граф помститися рішив.

Вкрав дочку Родріг у нього,
Обезчестив давній рід;
От за що вітчизну зрадив,
Повен гніву, Юліан.

Маври ринули потоком
На іспанські береги.
Царство готфів поминулось,
І Родріг з престолу впав.

Готфи впали не безславно:
Сміло билися вони,
Довго маври сумнівались,
Подолає хто кого.

Вісім день тривала бійка;
Спір нарешті розв'язавсь:
Пійманий на полі битви
Був Родріга любий кінь;

Меч важкий його з шоломом
Десь у поросі знайшли.
Короля вважали вбитим.
І ніхто не шкодував.

Та Родріг живим зостався,
Бився він всі вісім день —
Спершу він хотів звитяги,
Потім смерті лиш бажав.

І кругом свистали стріли,
Не торкаючись його,
І дротки літали мимо,
Марно меч бив у шолом.

І нарешті, утомившись,
Із коня Родріг зійшов,
Меч, що кров на нім загусла,
Від долоні одірвав.

Скинув геть шолом пернатий
І блискучу броню теж,
І, врятований імлою,
З поля битви він пішов.

II

Від полів кривавих битви
Оддаляється Родріг;
Короля попередила
Звістка про загин його.

Стариків, жінок нещасних
На розпуттях бачить він;
Всі від маврів утікають
Натовпом до міст-фортець.

Всі з плачем благають бога
Врятувати християн;
Всі Родріга проклинають,
І прокльони чує він.

I, поникши головою,
Мимо них спішить пройти,
I сказать не сміє навіть:
Помолись за короля.

Врешті берега морського
Досяга на третій день,
І печеру темну бачить
Він на березі пустім.

В тій печері він знаходить
Хрест і заступ, а в кутку,—
Труп пустельника і яму,
Викопану тим давно.

Тління трупа не торкнулось,
Скостенівши, він лежить,
Дожидає похорону
І молитви християн.

І з мольбою по умерлім
Поховав його король.
І в печері оселився
Над могилою його.

Харчувався він плодами,
Воду пив із джерела;
І собі, як попередник,
Викопав могилу він.

Короля почав лукавий
Спокушать на самоті,
І видіннями нічними
Сон короткий хвилювать.

Він прокинеться з тремтінням,
Повен сорому й страху;
Так захоплення спокуси
Дух зруйновує його.

Хоче він молитись богу
І не може: біс йому
Шепче в уші звуки битви
Або пристрасні слова.

В сумуванні він проводить,
Нерухомий, день і ніч,
Очі втуплюючи в море,
Згадуючи давнину.

III

Та святий, чиї останки
Поховав ретельно він,
Перед господом за нього
Заступився в небесах.

В сновидінні благодатнім
Він з'явивсь до короля,
Вдягнений у білу ризу
І чудесно осяйний.

І король, пойнятий страхом,
Ниць повергся перед ним,
І віщав йому угодник:
«Встань — і знов іди у світ.

Ти вінець утратив царський,
Та господь руці твоїй
Дасть над ворогом звитягу,
А душі він спокій дасть».

Пробудившись, божу волю
Серцем він урозумів
І, покинувши пустиню,
Вирушив у путь король.




Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>