О.С. Пушкін. Осінь

 

О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1>Осінь

 

Осінь

(Уривок)



Чого в дрімотний мій тоді не входить
Державін


І

Прийшли жовтневі дні — поволі гай скидає
Сухий останній лист з оголених гілок;
Дихнуло холодом — дорога промерзає.
За млин іще біжить не скований струмок,
Та став уже застиг; сусід мій поспішає
З хортами у поля, в глухий якийсь куток;
Від цих бучних розваг терплять озимі ниви,
І будять гавканням собаки ліс сонливий.

II

Тепер моя пора: я не люблю весни;
Відлига, сморід, бруд — я хворію весною;
Кров бродить; у душі тяжкі, тужливі сни.
Далеко кращі дні суворою зимою.
Люблю її сніги; в ніч місячну ясну
Я в санях легко мчу, і подруга зо мною.
Під теплим соболем зігрівшися, вона
Стискає руку вам, тремтлива, вогняна.

III

А як то весело надіть коньки на ноги
І мчать по дзеркалу застиглих, рівних рік!
А дні зимових свят, дні радості й тривоги?..
Та треба знати й честь; півроку сніг та сніг,—
Адже й ведмедю це, що спить серед барлоги,
Набридне зрештою. Не можна ж цілий вік
На саночках лише з Армідами гуляти,
Чи за подвійним склом при грубці закисати.

IV

Ох, літо краснеє! Любив би я тебе,
Коли б не спека, пил, та комарі, та мухи.
Улітку мислення безвольне та слабе
Від спеки; як поля, ми терпим від посухи;
Лише як напувать та освіжать себе —-
В нас інших дум нема,— і жаль зими-старухи.
Млинцями та вином її провівши вслід,
їмо на згадку їй морозиво та лід.

V

Звичайно осені не вміють шанувати,
Та я її люблю, читальники мої,
За лагідну красу і за смиренні шати.
Отак мале дитя, нелюбе у сім'ї,
Мене приваблює. Одверто вам сказати,
З усіх часів за рік люблю лише її.
Багато в ній добра; коханець не чванливий,
Знайшов я гарне в ній, ласкавій і манливій.

VI

Як пояснити це? Сподобалась мені
Вона, як іноді бува сухотна діва
Подобається вам. Без гніву і борні,
Приречена на смерть, схилилась нещаслива.
Ще сяють усміхом її уста сумні,
Не знає, що її могила жде жахлива,
І грають на лиці ще плями багряні.
Вона жива іще сьогодні,— завтра ні.

VII

Зажурлива пора! очей зачарування!
Мені приємні дні прощальної краси.
Люблю розкішне я природи зав'ядання,
В багрець та золото одягнуті ліси,
В їх вітах вітру шум і свіжості дихання,
І небо в хвилях мли у вранішні часи,
І промені скупі, несмілі ще морози,
І сивої зими віддалені погрози.

VIII

Щоосені завжди я розцвітаю знов,
Корисний-бо мені міцний російський холод;
До звичок життьових знов чується любов;
Зліта по черзі сон, іде по черзі голод;
І легко й радісно у серці грає кров,
Бажання знов киплять — я щастен знов і молод,
Я сповнений життя — такий мій організм
(Даруйте вже мені цей зайвий прозаїзм).

IX

Ведуть мені коня; і обширом відкритим,
Махнувши гривою, він вершника помчав,
І дзвінко під його розгонистим копитом
Промерзлий діл дзвенить, лід чистий затріщав.
Та погасає день — і в коминку розкритім
Вогонь палає знов — то світло розілляв,
То тліє-дотліва,— а я сиджу, читаю,
Чи довгі розмисли в душі моїй плекаю.

X

Я забуваю світ,— в солодкій тишині
Я заколисаний уявою моєю,
І прокидається поезія в мені;
Лірична хвиля знов ширяє над душею,
Тріпоче і звучить, шукає, як у сні,
Щоб вільно вилитись міцною течією,—
І тут до мене йде гостей незримий рій,
Знайомі давнішні, плоди таємних мрій.

XI

І думи в голові хвилюються безсонні,
1 рими легко так назустріч їм ідуть,
І пальці до пера вже тягнуться в розгоні,
Перо — до аркуша, і вірші потечуть.
Так сонний корабель дрімає у затоні,
Та глянь! — матроси враз кидаються, повзуть
Вниз, вгору — і вітри тріпочуть у вітрилі.
Громаддя рушило і розрізає хвилі.

XII


Пливе. Куди ж плисти?.................
…………………………………….
…………………………………….





Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>