О.С. Пушкін. Гусар

 

О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1>Гусар

 

Гусар


Чесав скребницею коня,
Під ніс бурчав він, злий не в міру
«Знать, чорт заніс... попався я
На розпрокляту цю квартиру!

Тут так людину бережуть,
Як на турецькому поході,
Борщу насилу подадуть,
А про горілку й думать годі.

Господар дивиться, як звір,
На тебе тут, а вже хазяйка —
Її не виманить у двір
Ні добра ласка, ні нагайка.

Не те що Київ! Що за край!
Самі влітають в рот галушки,
Вином — хоч пару піддавай,
А молодиці-молодушки!

Не жаль віддать життя своє
За погляд ніжний чорнобривій.
Одним не добрі, вада є...» —
«А саме чим? скажи, служивий».

Він, покрутивши довгий вус,
Почав: «Ти бачив, хлопче, мало,
Хоч, може, і не боягуз,—
Та ми в бувальцях побували.

Ну, слухай же: біля Дніпра
Стояв наш полк; хазяйка мила
Була у мене й не стара,
А чоловіка — схоронила.

От з нею і здружився я;
Живем у згоді, так що любо:
Поб'ю — Марусенька моя
Слівця мені не скаже грубо;

Нап'юсь — в постіль кладе, сама
І похмелитись приготує;
Кивну бувало: ей, кума! —
І вже кума моя воркує.

Чому б, здавалось, горювать?
Живи в достатку, безобидно;
Так ні: почав я ревнувать.
Що зробиш? біс попутав, видно.

Чому б це їй, став думать я,
Вставати до півнів? хто просить?
Хитрить Марусенька моя;
Куди її лукавий носить?

Пильніш я приглядаться став.
Лежу якось, прижмурив очі,
(А морок навкруги лежав,
Ревіла буря серед ночі),

І чую: тихо, спроквола
Із печі кумонька плигнула,
Мене обшарила; пішла
До печі, вуглик роздмухнула,

Свічу запалює тонку,
Іде в куток, і на полиці
Дістала склянку; у кутку
На віник сівши, молодиця

Геть роздяглася догола;
Із склянки тричі сьорбонула
Й на вінику — аж загула —
Через димар вона майнула.

Еге! догадуюся я:
Кумася, видно, бусурманка!
Пожди, голубонько моя!...
Я з печі зліз — і бачу: склянка.

Понюхав: кисло! Гидь яка!
Хлюпнув я на долівку тихо —
Лоханка з рогачем зника
У димарі. Я бачу: лихо!

Дивлюсь: на лаві кіт дріма;
Я на кота хлюпнув зі склянки —
Як пирхне він! я: тпрусь!.. нема —
І він помчав слідом лоханки.

Давай кропити всі кутки
З плеча, на що вже не попало;
І все: столи, стільці, горшки,
Геть! геть! — до печі поскакало.

От чорт! подумав я: ану
І ми попробуєм! і духом
Всю склянку випив: в мить одну
І я злетів угору пухом.

І все лечу, лечу, лечу,
Куди — і сам уже не знаю;
Лиш зорям зустрічним кричу:
Правіш! — і вниз я упадаю.

Дивлюсь: гора. На тій горі
Киплять котли; співають, грають,
Свистять, в гидотній, дикій грі
Юдея з жабою вінчають.

Я плюнув і хотів сказать...
Аж гульк: біжить моя Маруся:
«Додому геть, тебе з'їдять!
Пустун!..» — «А я їх не боюся.

Додому? чорта з два! а чи
Знайду я шлях?» — «Ах, окаянний!
Ось кочерга, сідай і мчи,
Хутчіш втікай, сюди незванний».—

«Щоб я, я сів на кочергу,
Гусар присяжний! Ах ти, дура!
Щоб передався я врагу?
А чи подвійна в тебе шкура?

Коня!» — «На, дурню, кінь ось твій».
І справді: кінь переді мною,
Як той вогонь, неначе змій,
Дугою шия, хвіст трубою.

«Сідай».— І я сідаю вмить,
Уздечку хочу взять — немає...
А кінь, неначе вітер, мчить
І біля печі біг спиняє.

Дивлюсь: все те ж; та бачу я,
Що на ослоні під стіною
Сиджу верхом, замість коня:
Таке-то трапилось зі мною».

I став крутить свій довгий вус,
Додавши: «Знаєш, хлопче, мало,
Хоч, може, ти й не боягуз,—
Та ми в бувальцях побували».



Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>