О.С. Пушкін. Послання Дельвігу

 

О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1> Послання Дельвігу

 

Послання Дельвігу



Прийми цей череп, Дельвіг, він
Належить-бо тобі по праву.
Бароне! знаю я один
Його готичну давню славу.

Поважний череп цей не раз
Парами Вакха нагрівався;
Литовський меч в недобрий час
Об нього з брязкотом вдарявся;
Крізь кістку цю не проникав
Живлючий промінь Аполлона;
Ну, словом, череп зберігав
Сам мозок преважкий барона,
Барона Дельвіга. Барон,
Звичайно, був мисливець славний,
Їздець і друг бокала справний,
Гроза васалів та їх жон.
Такий був, друже, вік казковий,
І предок твій міцноголовий
Запав би у великий страх,
Коли б ти в нього на очах
Не в одягу з'явився ратнім.
А в окулярах, в ароматнім
Вінку, із лірою в руках.

Небіжчиком в церковній книзі
Його давно хтось записав
І з предками своїми в Ризі
Давно він непробудно спав.
Оселя вічності барона
Задовольнила, хоч сумна,
Пастора казань похоронна,
І давня на гербі корона,
І епітафія дурна.
Та в час, як в світі неспокійно,
Спокою мертвяків кінець.
Патлатий син землі, подвійно
І математик, і співець,
Буян замислений, поважний
Хірург, юрист, фізіолог,
Ідеолог і філолог,
Коротше вам — студент присяжний,
З кривою люлькою в зубах,
В плащі, з києм вусатий птах —
З'явився в Ризі. Там чванливо
В шинках почав він пінить пиво,
В диму тютюннім, як умів;
Бродить над берегами моря,
Про Лотхен мріяти, чи з горя
То віршувать, то бить купців.
Студент під сходами трактира
В комірці темній жив один;
Там замість люстер і картин,
Короткий плащ, картуз, рапіра
Висіли на стіні рядком.
Напівпочерканий альбом,
І твори Фіхте і Платона,
Та два ще східні лексикони
Лежали вкупі, у кутку,
У павутиннім сповитку,—
Предмет захоплень різнородних
Ученого й щурів голодних.
Розкошів марних та пустих
Мислителі не прагнуть віщі;
Вони сміються з примх людських,
Свистять безжурно на горищі.
Помірність, так казав мудрець,
Серця високі позначає.
Однак студент чи пак співець
Важливу ваду помічає
У побуті: йому предмет
Був необхідний — це скелет,
Предмет науки потаємний,
Предмет корисний і приємний
Очам і серцю, що й казать!
Та де йому скелет дістать?
Раз у неділю, кия взявши,
Зійшовсь він з кістером міським;
І зразу ж, на увагу взявши
Служіння й вдачу, добру завше,
Він вирішив здружиться з ним.
За кухлем пива безтривожно
Він серце кістеру відкрив
Та й каже: «Друже, чи не можна,
Щоб ти у вільний час повів
Мене в підвал, який кістками
Весь повен, щоб поміг ночами
Скелета винести на світ?
Айдеським богом присягаю,
Він — дружби запорука, знаю,
Він до кінця життя, браток,
Мій прикрашатиме куток».
І кістер здивувавсь немало.
«Що за бажання? чи не гріх?
Іти до темного підвалу,
Тривожить мертвих там зухвало
І вкрасти одного із них!
І хто ж це? Він, гробів хранитель!
Що скажуть мертві тут? Стривай!»
Та пиво, страху усипитель,
Гнівної совісті смиритель.
Всім сумнівам поклало край.
Ну, що ж, хай так! Дає він слово:
До ночі буде все готово,
І другу призначає час.
І попрощались.
День погас;
Настала ніч. Плащем прикритий,
Стоїть герой наш знаменитий,
Де вхід в притулок гробовий,
І з ним злочинний кістер мій,
Тримаючи ліхтар розбитий,
Готов на подвиг свій страшний.
І от вищить замок іржавий,
І двері верескливі чуть —
Одважні витязі ідуть
В підвалу морок величавий;
У світлі ліхтаря блідім,
Склепіння всяявши, мов дім,
Ідуть — і відгомін могильний,
Зніяковілий та безсильний,
Протяжно вторить звук ходи.
Розкинулись гробів ряди;
І скрізь — щити, герби, корони;
В гнитті чванливому кругом
Заснули непробудним сном
Високороднії барони...

Я б ніяк не насмілився залишити рими у цю поетичну хвилину, коли б твій прадід, гроб якого потрапив під руку студента, вирішив за себе вступитися, схопивши його за комір, або погрозивши йому кістяним кулаком, або якось інакше виявивши своє незадоволення; на лихо, викрадення відбулося благополучно. Студент по частинах розібрав усього барона і напхав кишені його кістками. Повернувшись додому, він дуже вправно зв'язав їх дротом і таким чином склав собі дуже пристойний скелет. Та незабаром чутка про перенесення баронових кісток з погреба в трактирний закуток поширилась по місту. Злочинний кістер позбувся місця, а студент був змушений тікати з Риги і, в зв'язку з тим, що обставини не дозволяли йому брати з собою майбутнього, він, знову розібравши барона, роздарував його своїм друзям. Більша частина високородних кісток дісталася аптекареві. Моєму приятелеві Вульфу дістався у подарунок череп, і він тримав у ньому тютюн. Він розповів мені його історію і, знаючи, як я тебе люблю, уступив мені череп одного з тих, кому я зобов'язаний твоїм існуванням.

Прийми ж цей череп, Дельвіг: він
Належить-бо тобі по праву.
Візьми його, цей прах і тлін,
В благопристойную оправу.
Цей витвір гроба й темноти
Перетвори в розважну чашу,
Вином кипучим освяти
І запивай уху та кашу.
Співця Корсара уявляй.
Бенкет варягів сатанинський
В домашніх учтах воскрешай,
Або, як Гамлет-Баратинський,
Над ним у мріях потопай:
Життя це мертвий проповідник,
Натхнення в ньому ти лови;
Для мудреця, як співбесідник,
Він варт живої голови.



Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>