О.С. Пушкін. Сцена із Фауста

 

О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1> Сцена із Фауста

 

Сцена із Фауста



Берег моря. Ф а у с т і М е ф і с т о ф е л ь.

Ф а у с т

Я знудивсь, бісе.

М е ф і с т о ф е л ь

Що ж бо, Фауст?
Ніхто ще не переступав
Межі, що вас усіх межує.
Геть вся розумна твар нудьгує:
Той з лінощів, а той від справ;
Хто вірить, хто утратив віру;
Той насолод не досить мав,
Зажив їх інший понад міру,
І кожний позіхає й зна,
Що зазіха на всіх труна.
Й ти позіхай.

Ф а у с т

Жарт не виходить!
З нудьги розраду, як колись,
Знайди мені.

М е ф і с т о ф е л ь

Задовольнись
Вже тим, що розум нам доводить;
В своїм альбомі запиши:
Fastidium est quies*— скука
Перепочинок для душі.
Я психолог... О, це наука!
Чи ти коли не нудьгував?
Подумай, зваж... Чи тої хвилі,
Як над Вергілієм дрімав,
А розум твій різки будили?
Чи як трояндами вінчав
Дівчат прихильних в час дозвілля
І в буйстві шумнім дарував
Їм пал вечірнього похмілля?
Чи в дні, як дух заглянув твій
У вир великодушних мрій,
В наук незвідані глиботи?
Але чи не тоді, з нудоти,
Мов арлекіну, ти мені
Звелів явитись у вогні?
Я бісом влесливим звивався,
Тебе розважить намагався,
По духах, по відьмах возив,
І що ж? Нічим не звеселив.
Бажав ти слави — і діждався,
Хотів кохатись — закохався.
Узяв з життя, що можна лиш,
Чи ж був щасливий ти?

Ф а у с т

Облиш,
Не порпайсь в рані потаємній.
В глибинах знань — нема життя,
Прокляв я їх без каяття,
А слава... Промінь її темний
Завжди невловний. Людська честь
Безглузда, мов той сон... Та єсть
Одверте благо: це єднання
Двох душ...

М е ф і с т о ф е л ь

Щаслива мить кохання,
Чи правда? А чи можна взнать,
Чи ти не Гретхен пригадать
В цю зволив мить?

Ф а у с т

О дивний спомин!
О чисті почуття мої!
Там, там, де тінь, де лісу гомін,
Де дзвін солодкий течії –
Там, на груді її розкішній,
Схиливши втомлене чоло,
Я щастя мав...

М е ф і с т о ф е л ь

Творець всевишній!
Невже це, Фауст, все було?
Слухняним спомином, в'являнням
Себе ти дуриш, далебі!
Хіба не я своїм старанням
Оту красу здобув тобі?
Не я північною порою
З тобою звів її? Тоді
Плодами по своїм труді
Я розважався самотою,
Коли ви вдвох — все знаю я.
Коли вона, краса твоя,
В пориві млоснім зомлівала,
Твоя душа знов без надій
В холодний роздум поринала
(А нам доводить тверджень рій,
Що роздум — це нудьга в насінні).
І хочеш знать, філософ мій,
Що думав ти об тій годині,
Коли не думає ніхто?
Сказати?

Ф а у с т

Говори. Ну, що?

М е ф і с т о ф е л ь

Ти думав: агнець мій послушний!
Як палко я тебе бажав!
Як хитро в діві простодушній
Я мрії серця піднімав!
Любові знадній, безкорисній
Безвинно віддалась вона...
Чому ж душа моя кона
В нудоті й тузі ненависній?
На жертву примхи власних мрій
Дивлюсь, вщасливлений тобою,
З непереборною гидою:
Так нерозумний лиходій,
На здирство зважившись невміло,
Убивши ланця завчасу,
Обідране ганьбує тіло;
Так на куповану красу,
З якою втіхи заживає.
Розпуста скоса позирає...
А там вже з цього усього
Зробило висновок сумління...

Ф а у с т

Геть, геть, пекельне сотворіння!
Втікай від погляду мого!

М е ф і с т о ф е л ь

Гаразд. Який наказ я маю?
Без діла, вірна тінь твоя,
Не смію одлучатись я —
Я марно час не витрачаю.

Ф а у с т

Що там біліє? Говори.

М е ф і с т о ф е л ь

Фрегат іспанський трищогловий,
В Голландію прибуть готовий.
На нім мерзенців сотні три,
Діжками злото, мавпенята,
Вантаж багатий шоколата,
Та модна хворість: в ці краї
Недавно завезли її.

Ф а у с т

Все потопить.

М е ф і с т о ф е л ь

Цю ж мить.

(Зникає).


* Пересичення — це спокій (лат.).







Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>