О.С. Пушкін. Наслідування Корану

 

О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1> Наслідування Корану

 

Наслідування Корану (1)



Присвячено П. О. Осиповій

І

Клянусь початком і кінцем,
Клянусь мечем і полем бою,
Клянусь зорі ясним вінцем,
Клянусь молитвою святою (2):

Тебе я кинути не смів.
Кого ж бо в лоно супокою
Я од лихих очей одвів
Своєю владною рукою?

Хіба не я водою рік
Втолив у тебе спрагу люту?
Хіба не я тебе нарік,
Щоб над усім ти мав могуту?

Будь мужнім і цурайсь оман,
Стезею правди вірно слідуй,
Люби всіх сиріт, і Коран
Лякливій тварі проповідуй.

ІІ

О жони, віддані пророку,
На світі рівних вам нема.
Ви й тіні боїтесь пороку,
Вас тиша ніжно обійма.
Живете скромно: ви цнотливі,
Як вірні діви, незрадливі
І чесні маєте серця
Для втіх законних, соромливих,
Нехай же око нечестивих
Не узрить вашого лиця!

Ви ж, Магомета вірні слуги,
Як бенкет він благословить,
Пророку не завдайте туги
І марнослів'ям не смутіть.
У злеті дум благочестивих
Не любить він велеречивих
І слів нескромних і пустих:
Вшануйте ви його вітанням
І ціломудреним схилянням
Його невільниць молодих (3).

ІІІ

На мить збентежився пророк,
Сліпця зачувши біля сходів (4):
Хай не осмілиться порок
Його очам явити подив.

В небесній книзі знаки є
Не вередливим, о пророче;
Ти слово провіщай своє
Тому, хто слухає охоче!

Чого ж бо гордий чоловік?
Чи ж тим, що він родився голим,
Що сам живе недовгий вік
І помира недужим, кволим?

Що бог його і умертвить,
І воскресить — по власній волі?
Що захища він кожну мить
Його у радості й недолі?

Що дав із рук йому плоди,
І хліб, і фінік, і оливу,
Благословив його труди
І вертоград його і ниву?

Та двічі ангел просурмить;
І грім із неба чути буде:
І брат од брата побіжить,
І рідну матір син забуде.

І всі до господа прийдуть,
Спотворені великим жахом,
І нечестиві упадуть,
Покриті полум'ям і прахом.

IV

З тобою, боже, в давній днині
Могутній мірятись хотів,
Зухвалий у своїй гордині;
Але ти враз його смирив.
Ти рік: життя я посилаю
І смертю все земне караю,
Всім управляє длань моя.
Я також, рік він, силу маю
І смертю все земне караю,
З тобою рівний, боже, я.
Та упокоривсь він до краю
Од гніву правого твого:
Зі сходу сонце я здіймаю;
На заході здійми його!

V

Земля недвижна; небозводи
Твоя рука, творець, здійма,
Хай не падуть на сушу й води
І не поглине нас пітьма (5).

Ти засвітив нам сонце ясне,
Нехай же небу і землі
Воно сіяє і не гасне,
Як та лампада ув імлі.

Молитися творцеві треба,
Могутній він, бо вітром сам
Хмарини гонить серед неба
І холодок дарує нам.

Він милосердний: він пророку
Відкрив свій сяючий Коран,
Тож вийдемо на путь широку,
І хай спаде з очей туман.



Недарма снились ви мені
В бою з оббритими главами,
Із кров'ю вкритими мечами,
В ровах, на баштах, на стіні.

Почуйте поклики щасливі,
О діти спалених пустель,
Ведіте бранок із осель,
Давайте раду тій поживі!

Ви переможці: слава вам,
А малодушним вічний сором!
Вони не йшли шляхом суворим,
Не вірячи чарівним снам.

На здобич ласі після бою,
Вони покаялися враз,
Кричать: візьміть і нас з собою;
А ви скажіть: не хочем вас.

Блажен, хто впав на бойовищі:
Йому відкриється едем,
Бо насолоди щонайвищі
Здобув у битві він мечем.

VІІ

Устань, боязливий:
В печері твоїй
Лампада священна
До світу горить.
Словами молитви,
Пророче, розвій
Думки сумовиті,
Лукавії сни!
До світу молитву
Смиренно твори;
І книгу небесну
До світу читай!

VІІІ

Зустрівшися в путі з убогістю людською,
Не сій своїх дарів обачною рукою:
Щедроту всю віддай ти небові сповна.
В день суду божого, неначе буйна нива,
Тобі, сіячу милостивий,
Воздасть за всі труди сторицею вона.

Коли ж ти, маючи своє земне надбання,
Старчисі віддаєш нікчемне подаяння,
І сам затискуєш свою жадливу длань, —
Знай, всі твої дари подібні порошині,
Яку дощі рясні змивають на камінні,
Загинуть — господом понехтувана дань.

IX

На бога мандрівник в путі нарікав:
Від спраги томився і тіні шукав.
Блукаючи довго пісками сипкими,
В журбі безнадійній сумними очима
Навколо дивився — і, стомлений, він
Під пальмою вгледів колодязь один.
До пальми тієї він враз поспішив
І в спразі гарячій собі освіжив
Водою пустелі язик і зіниці,
І ліг і заснув поблизу від ослиці,—
Над ним проминули літа немалі
По волі владики небес і землі.

Вже час подорожньому встати тому,
Встає, й дивний голос почувся йому:
-«Скажи мені, довго ти спав одиноко?»
Відказує він: «Як ще сонце високо
В ранковому небі світило мені;
Від ранку й до ранку лежав я вві сні».

Знов голос: «Ні, старче, ти довше проспав;
Ти ліг молодим, а старим уже встав,
Бач, пальма зотліла й колодязь холодний
Геть висох до дна у пустелі безводній,
Його у пустелі засипав пісок,
Немає ослиці — лиш купа кісток».

І горем убитий нещасний старик,
Ридаючи, в тузі главою поник...
І диво очам у пустелі постало:
Минуле у новій красі забуяло.
Знов пальма схиляє тінисте чоло,
Заграло в колодязі знов джерело.

І ветхії кості ослиці встають
І тілом покрилися, рев її чуть.
Відчув подорожній — прилинула сила,
І юність воскресла його звеселила;
Священні чуття переповнились в нім —
І з богом рушає він шляхом своїм.

ПРИМІТКИ

(Пушкіна)

(1) «Нечестиві,— пише Магомет (глава «Нагороди»),— думають, що Коран є зібрання нової лжі і старих байок». Думка цих нечестивих. звичайно, справедлива; але, не дивлячись на це, багато моральних істин викладено в Корані сильно і поетично. Тут подається кілька вільних переспівів. В оригіналі Алла скрізь говорить від свого імені, а про Магомета згадується тільки в другій або третій особі.
(2) В інших місцях Корана Алла клянеться копитами кобил, плодами смоковниці, свободою Мекки, доброчесністю і пороком, ангелами й людиною і т. п. Дивний цей риторичний зворот зустрічається в Корані щохвилини.
(3) «Мій пророк,— додає Алла,— вам цього не скаже, бо він надто ввічливий і скромний; але я не маю потреби з вами маніжитись» і под. Ревнощі араба так і дишуть у цих рядках.
(4) 3 книги Сліпець.
(5) Погана фізика; але яка зате смілива поезія!



Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>