О.С. Пушкін. Наполеон
О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1>Наполеон

 

Наполеон



Кінець великого звершився;
Нема його, навіки зник.
В неволі гаснучи, затьмився
Наполеона грізний вік.
Він зник, засуджений, немає
Любимця славлених побід,
Нове потомство виникає,
Іде вигнанцеві услід.

О ти, чиї діла криваві
На цілий світ простерли тінь.
Тебе підносячи у славі,—
Серед пустинних вод спочинь...
Розкішна владаря могила!
Над нею, де твій прах лежить,
Народів зненависть почила,
І промінь вічності горить.

Чи то ж орли твої літали
Давно над обширом земним,
Давно держави упадали
В ганьбі, страшний почувши грім?
І, скорені примхливій волі,
Шуміли горем знамена,
Й ти надівав ярмо недолі
На всі підвладні племена?

Коли, осяяний зорею,
За волю світ пішов на бій
І галл правицею своєю
Кумир повергнув свій старий;
Коли в час бунту на майдані
У прасі труп царський лежав
І в переможному сіянні
День волі сонячний вставав,—

Тоді в кипінні бур народних
Своє призначення ти взрів,
В його надіях благородних
Ти людство знехтувать волів,
Повіривши у згубне щастя,
У зачарованості мрій,
Ти поривавсь до самовластя
В зухвалій певності своїй.

І ти оновлення народу,
Його ти буйність присмирив,
Новонароджена свобода
Зніміла, втратила порив;
І невситиму влади спрагу
Ти напоїв серед рабів,
У битви кинув їх ватаги,
Їх пута лаврами обвив.

І Франція, як здобич слави,
Свій полонений зір звела,
Великі занедбавши справи,
На гідні осуду діла.
Ти вів мечі, владар всесильний;
Перед тобою світ хиливсь,
Європа гибла; сон могильний
Над нею в мороці носивсь.

І от, в ганебному величчі,
На грудях в неї став колос.
Тільзіт!., (не зблідне на обличчі
При цьому звуці гордий рос) —
Тільзіт пихатого героя
Востаннє славою вінчав,
Та холод миру і покою
Щасливця душу хвилював.

О гордий! як могло це бути?
Хто підштовхнув твій дивний ум?
Як серця руського збагнути
Не міг ти, повен гордих дум?
Великодушного пожару
Не зрозумівши, ти гадав,
Що миру ми ждемо, як дару;
Та пізно руських розгадав...

Росіє, бранная царице,
Згадай минулого права!
Померкни, сонце Австерліца!
Палай, звеличена Москва!
Прийшли часи тепер новії,
Зникай, недовгих днів ганьба!
Благослови Москву, Росіє!
До гробу — наша боротьба!

Заціпенілими руками
Схопивши міцно свій вінець,
Він прірву бачить під ногами,
Він гине, гине під кінець.
Біжать Європи чорні сили!
Вже закривавлені сніги
Падіння їх оповістили,
І тануть з ними вороги.

І все, мов буря, закипіло;
Європа пута розбива;
Услід тирану полетіли
Племен розгнівані слова.
І бачить руку Немезіди,
Над ним занесену, титан;
І всі до одної обиди
Тобі відплачені, тиран!

Спокутував він злодіяння,
Зло завойовницьких чудес
Нудьгою темного вигнання
Під хмурим обширом небес.
На острів у морській пустелі
Північний парус завіта,
І мандрівець на дикій скелі
Слова примир'я начерта,

Де він, у даль звернувши очі,
Пригадував — і брязк мечів,
І крижаної жах півночі,
І синь французьких берегів;
Де серед безміру німого,
Забувши трон, потомство, він
Про сина думав дорогого
В журбі, зневірений, один.

Нехай презирство затаврує
Того, хто злегковажить ним
І тінь розвінчану схвилює
Докором спізнено-гірким!
Хвала! він руському народу
Високу долю провістив
І вічну світові свободу
Із тьми полону заповів.




Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>