О.С. Пушкін. До Овідія
О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1> До Овідія

 

До Овідія



Овідію, живу край тихих берегів,
Яким ти вигнаних вітчизняних богів
Колись давно приніс і попіл свій зоставив.
Безрадісний твій плач оці місця прославив;
І ліри ніжний звук іще не занімів;
Ще повнить землю цю твій незабутній спів.
Ізнов я уявив твоє смутне чекання,
Пустелю півночі, поетове заслання,
Туманні небеса і звичний сніг навкруг,
Недовгим і скупим теплом зігрітий луг.
Захоплений не раз журливих струн ігрою,
Я серцем був своїм, Овідію, з тобою!
Твій бачив корабель, як жертву бурунів,
І якір, що упав край диких берегів,
Де ніжному співцю судились сум і горе.
Без тіні там поля, без винограду гори;
Народжені в снігах для мороку війни,
За Істром Скіфії холодної сини
Там причаїлися і здобич виглядають,
Загрозою щомить для селищ нависають.
Нічим їх не спинить: по хвилях вод пливуть,
Дзвінкою кригою безбоязно ідуть.
Тобі (дивуйсь, Назон, свавільним примхам долі!),
Що змалку зневажав потіхи в ратнім полі,
Трояндами чоло вінчать безжурно звик,
Солодким забуттям пишався з року в рік,—
Шолом важкий тепер судилось одягати,
Край ліри мирної сталевий меч тримати.
Ні друзі, ні дочка, ні віддана жона,
Ні музи — подруги кохання і вина —
Співця скорботного не вигоять печалі.
Даремно грації твої пісні вінчали
І марно юнаки напам'ять знають їх:
Ні скарги, ні літа, ні слава давніх втіх
Уже Октавія розчулити не в силі;
Безславно проминуть старечі дні немилі.
Італії-краси співець-громадянин,
В країні варварів, занедбаний, один,
Вітчизни голосу тепер ти більш не чуєш
І в дружньому листі тужливо так сумуєш:
«О поверніть мені священний дім батьків
І мирний затишок прабатьківських садів!
О друзі, Августу мою журбу несіте
І длань караючу сльозами відхиліте!
Коли ж не вірить бог гірким мольбам моїм,
І не побачу більш тебе, великий Рим,—
О згляньтесь, друзі, ви на долю в час останній:
Поставте хоч труну в Італії коханій!»
То хто ж насмілиться, зневаживши харит,
З докором глянути на свідків чорних літ —
На сльози ці твої? І зможе хто суворо,
Байдуже прочитать твої останні твори,
Де ти даремний сум нащадкам передав?

Суворий слов'янин, я сліз не проливав,
Та розумію їх. Вигнанець добровільний,
Судьбу зневаживши, до жалощів не схильний,.
З душею ніжною цей край відвідав я,
Де й досі у піснях живе печаль твоя,
І, повен дум і мрій, тебе я уявляю,
Овідію, і знов твоїх пісень співаю,
І прагну я відчуть твоє чуття сумне,
Та погляд зраджує і мрії і мене.
Вигнання це твоє чарує потай очі,
Яким не дивина північне сяйво ночі.
Тут довго світиться небес ясна блакить;
А сніжна заметіль повіє і промчить.
На скіфських берегах незнаний гість чудовий»
Син півдня, виноград сіяє пурпуровий.
Суворий грудень вже на руські береги
Безмежно простилав заметами сніги,
Зима лягала там, а з першою весною
Тут сонце радісне сіяло наді мною;
І свіжа пазелень вкривала в'ялий луг,
І поля вільного торкався ранній плуг;
Ледь віяв вітерець диханням схолоднілим,
Як тільки перший лід над озером стьмянілим
Вкривав, немов кришталь, прозору синь струї.
Я спроби пригадав несміливі твої,
Цей день, відзначений натхненням безбережним,
Коли свій перший крок у подиві безмежнім
Ти хвилям, скованим зимою, доручив;
І от над кригою, здалось, твій слався спів,
І тінь твоя пливла, і сумовиті звуки
Неслися віддалік, мов тоскний зойк розлуки.

Утішся: не зів'яв Овідія вінець!
А я, поміж юрби загублений співець,
Для поколінь нових пройду в житті безслідно,
І геній мій помре, розвіється неплідно,
Як смуток літ моїх, пустої слави мить!..
Коли ж нащадок мій, з незнаних ще століть,
Мій слід шукатиме, дізнавшися про мене,
Отут, де славний прах, де билося натхненне
Співоче серце,— хай тоді воскресну я,
З подякою злетить до нього тінь моя,
І спогад правнука мені відрадним буде,
І сповідь щиру цю нехай він не забуде:
Як ти, скоряючись ворожій злій судьбі,
Не хистом — долею я рівний був тобі.
Північну ліру я будив у цьому краї,
Блукаючи, коли на берегах Дунаю
Великодушний грек свободу викликав,
І жоден друг мені руки не простягав;
Але чужі поля та гір зелені схили
І музи мирнії мене благословили.




Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>