О.С. Пушкін. Послання до Юдіна
О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1> Послання до Юдіна

 

Послання до Юдіна



Ти, милий друже, хочеш знать
Мої і мрії, і бажання,
Сопілки тихе вигравання
Із дружнім усміхом сприймать.
Та чи ж поетові зуміти,
Невільнику юнацьких мрій,
В картині бистрій та живій
На розсуд світові відбити
Все те, що в юності ясній
Мені уявлення покаже?

Тепер, коли спокійна лінь,
Мене в пустинну взявши сінь,
Мої чуття докупи в'яже,
І вік не тьмарить темна тінь,
Не знаючи в своїм покої
Пустих прикрас та килимів,
Дивлюсь з усмішкою гіркою
На пишність бідних багачів.
Себе щасливим почуваю
І срібних гір не хочу мать.
Готовий долю я прийнять,
Учора й завтра я не знаю
І думаю: «Навіщо ті
Співцеві яхонти, топази,
Порфірнії порожні вази,
Ляльки усякі золоті?
Багаті сукна Альбіона,
Коштовнії чохли Ліона
На модних кріслах і столах
І ложе шальове у спальні?
Яка потреба в дзеркалах?
А чи ж в селі не краще дальнім,
Або у тихім городку
Подалі від столиць і грому
Сховатись в мирному кутку,
З яким ще розкіш не знайома,
Й відпочивати у свята?»
Коли б ця мрія золота,
Це сновидіння, та здійснилось!
Невже поету не судилось
Легких відрад самотини?
Мені село моє приснилось,
Захарове; його тини,
Високий міст, гаї тінисті
В воді ріки відбились чистій.
На пагорбі стоїть ясний
Будиночок; з його балкона
В веселий можу сад зійти,
Де разом Флора і Помона
Дарують квіти і плоди,
Де кленів тягнуться ряди
За небосхил, де монотонно
Шумлять тополі. Я туди
Ще до схід сонця поспішаю
З смиренним заступом, з відром.
По стежці в лузі пробігаю,
Тюльпан і розу поливаю,
Щасливий ранішнім трудом;
І тут під дубом я зеленим
З Горацієм і Лафонтеном
Забудусь в радісних думках.
Тут поблизу ручай дзюркоче
І мчить в вологих берегах:
Ясний потік сховати хоче
В лугах сусідніх і гаях.
Та ось і полудень. У залі
Вже навіть встигли стіл накрить.
Хліб-сіль на чистім покривалі,
Парує борщ, вино в бокалі
І щука в скатерці лежить.
Сусіди дружною юрбою
Зайшли, збудивши тишину;
Враз повно гомону і дзвону,
Всі хвалять Вакха і Помону
І з ними радісну весну...

Ось кабінет передо мною,
Де я, утомлений Москвою,
Зрадливих зрікшися красот,
У далині від всіх турбот —
Від чарівниці, що лукаво
Людьми і всесвітом вертить,
В трубу розкотисто гримить
І носить буйне ймення Слави,—
Живу в природній простоті
Й філософічної забави
Та муз не кидаю в житті...
Ось мій камін; під вечір темний,
Коли осінній буть сльоті,
Забившись в затишок приємний,
Я можу в мріях завмирать,
Вольтера, Віланда читать,
Або в натхненні без вагання
Недбало станси начеркать
І вмить спалить свої писання...
Нове видіння зір вражає,
Воно в чарівнім ліхтарі
На білім полотні мелькає.
То мрія зійде, то зникає,
Мов тінь на вранішній зорі.
Тоді, як в келії самотній
Віддався мріям я своїм,
Рука у ліні безтурботній
Шукала випадкових рим,—
Почув я тупіт, кінське ржання.
Ясним майнувши чапраком,
В блискучім ментика сіянні
Гусар промчався під вікном...
І де ви, мирнії картини
Села мого? На крилах мрій
Гасаю я серед долини,
Де має закипіти бій.
Вогні вже гаснуть, сплять намети.
Плащем укутавшись легким,
Лежу я з козаком старим.
А там виблискують багнети,
Ржуть коні в мороці нічнім.
Десь угорі гуркоче грім —
То тут, то там його чувати.
Вже рветься в бій душа моя.
При блиску бранного булата
Вогнем палає зір, і я
Лечу на гибель супостата.
Мій кінь на ворога орлом
Летить із грізним сідоком,
З розмаху сиплються удари.
О ви, святі вітчизни лари,
Врятуйте юнака в боях!
Його там меч січе щербатий,
Там ківер валиться пернатий;
В черкеській бурці на плечах,
Пригнувшись мовчки аж до гриви,
Він мчить стрілою через ниви,
Чубук тримаючи в зубах...

Звитяги лаврами обвиті,
Бійці із чаші миру п'ють,
І я, про все забувши в світі,
В свій мирний дім спішу прибуть.
На полі честі, полі бою —
Хвороби, милиці одні...
Розставшись з шаблею стальною,
Вже бачу в млистій далині
Тісну хатину і діброву,
Садочок, хвіртку, ближній став,
І я, філософ скромний, знову
У мирний затишок попав.
Забувши все, всіма забутий,
Душі вкушаю супокій...

Що може серцю кращим бути
Від приязні, кохання, мрій?
Життя здавалось легкоплинним,
Мій час повз квіти пролітав.
І досі в серці я невиннім
Любові мук не почував.
А днів потік усе струмився:
І де дитинства ранній слід?
Позаду любий вік лишився,
І вже зав'янув перший квіт.
Вже серце радісно не б'ється,
Коли метелик-вертунець
Кружля над квітами і в'ється,
Легкий зустрівши вітерець.
Якусь тривогу дивовижну,
Палання крові чую я.
Все навкруги про пристрасть ніжну
До серця мого промовля.
Моя голубко чорноброва,
О подруго дитячих літ,
Чи ж не тебе, звабливий цвіт.
Друг серця, бачу я, Сушкова?
Зі мною всюди образ твій,
Усюди тінь твоя чудова:
Коли встає зоря ранкова,
Чи в сумовитий час нічний,
Чи раптом десь в алеї дальній,
Як тихий вечір настає,
В задумі ніжній і печальній
Обличчя бачу я твоє.
Свій стан ти шаллю не покрила,
На груди голову схилила,
Рум'янець на лиці легкий.
Ледь місяць жевріє блідий,
Похмурий шепіт чуть тополі,
Ляга на пагорби густа
Завіса мороку поволі.
Дерев верхів'я темночолі
Легенький вітерець хита.
Дрімає хвиля золота.
Одна у гаї ти зі мною,
Опершися на костур мій,
Стоїш під сивою вербою.
Гуля вітрець в косі твоїй,
На білосніжні перси дує
І крізь легенький твій покров
Тендітну ніженьку малює,
З близьких прилинувши дібров...
То я вночі повільним кроком
Десь перед теремом високим,
Коли надворі вже зима,
Ходжу, красуню виглядаю —
Готові сани; чорна тьма
Все сном навколо огортає,
Дзиґарів бою жду дарма...
Та раптом шурхіт. Крадькома
Іде хтось, шепіт чую милий,
Кохана з ганку вниз зійшла.
Потис я руку їй щосили,
І діва друга обняла.
Помчали коні, вчвал пустились,
На вітрі гриви розпустились,
Летим у поле ми сніжне.
Ти, пригортаючи мене,
Уся від щастя обімліла,
Палкі серця в нас заніміли...
Та ба! Це сон був легкокрилий
І мрій видіння осяйне...

Коли ніщо не шелесне,
Коли все спить, мій друже милий,
В сопілки звуки перелив
Я мрію, подругу співців.
Хто дружить з музами відроду,
Хто вслід фантазії іде,
Находить в серці насолоду,
Як і в біду він попаде.
Хвилини щастя золотії
Мені хай Клофо не зів'є,
Земні всі радості — у мрії,
І долю сам поет кує.


Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>