О.С. Пушкін. Наполеон на Ельбі
О. С. Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах > Том 1> Наполеон на Ельбі

 

Наполеон на Ельбі



(1815)

Вечірня заграва згасала в темній хвилі,
На хмурій Ельбі все німе було кругом,
І місяць проглядав крізь хмари побілілі
Стуманеним чолом;
Уже на заході, повитий густо млою,
Розтанув небосхил у синяві морській.
Сидів Наполеон над дикою скалою
Один у тьмі нічній.
Терзався ум його над цим пустельним морем,
Він для Європи знов у мріях цеп кував
І, дивлячися в даль своїм похмурим зором,
Розлючено шептав:

«Навколо все у мертвім сні почило,
На річку тіні налягли нічні,
Не випливе ніхто вже на човні,
Не виє звір голодний на могилі,
З думками я один в самотині...

Чи скоро вже, запінена човнами.
Покірна хвиля понесе мене,
І тихих вод сонливість розжене?
Хвилюйся, ніч, над Ельби берегами,
Захмар обличчя місяця ясне!

Там ждуть мене хоробрії дружини.
Уже зійшлись, зімкнулися у стрій!
І світ уже в заковах — бранець мій!
Іду до вас через морські рівнини
І гряну знов, як грізний буревій!

І бій спахне! за галльськими орлами,
З мечем в руках побіда полетить,
Кривавий струм в долинах закипить,
І трони в прах повергну я громами.
Європи щит розсиплеться умить!..

Та все навкруг у мертвім сні почило,
На річку тіні налягли нічні,
Не випливе ніхто вже на човні,
Не виє звір голодний на могилі —
З думками я один в самотині...

О щастя! звабник і губитель,
І ти сховалося, як плин солодких снів,
У бурях тайний мій хранитель
І мій пестун із юних днів!
Недавно дивною тропою
Мене до трону ти вело
І вкрило смілою рукою
Рясними лаврами чоло!
Хіба давно мені народи
Несли покірно дань свободи,
Схиливши прапори свої;
Гриміли навкруги бої,
І слава в сяйві наді мною
Летіла птахом чарівним?..
Та хмара грозова нависла над Москвою,
І грянув помсти грім!..
О царю півночі! Ти двинув грізні сили,
І гибель вслід пішла кривавим прапорам,
Упав на землю велетень безкрилий,
І мир землі, і радість небесам,
Мене ж — ганьба і сором вкрили!
Мені розбито щит дзвінкий,
Шолом не сяє в полі брані;
В траві ржавіє меч стальний,
Тускніє у тумані.
Навколо тишина. Вночі, край берегів
Дарма вчуваю я і смерті завивання,
І брязк, і грізний блиск мечів,
І впалих зойки та стогнання —
То плескіт хвиль морських тривожить хворий слух;
Замовк у битвах клич знайомий,
Боїв кривавих тихнуть громи,
І факел мстивості потух.
Та час уже близький! Гряде він днем суворим!
Уже летять човни, де грізний трон стоїть;
І мла густішає над морем
І, згубним блискаючи зором,
Поблідлий заколот на палубі сидить.
Жахайся, Галліє! Європо! помсти хочу!
Ридай, твій бич повстав — несе для тебе жах,
Все згине,— і тоді, в руїнах серед ночі,
Царем я сяду на гробах!»
Замовк. На небесах блукали хмурі тіні,
І місяць, з дальніх хмар відпливши в простір синій,
На захід світло лив — блідий, тремтливий слід,
І вранішня зоря сіяла в океані,
І човен пробігав у сивому тумані
Під скель ельбійських грізний звід.
І Галлія тебе, тиране, осінила;
Втікали з трепетом взаконені царі.
Але чи бачиш ти? День гасне, тьма покрила
Лице палаюче зорі,
Панує тишина над сивою водою,
Хмурніють небеса, надходить грозовій,
Все змовкло... Тож тремти! загибель над тобою,
І неясний ще жереб твій!


Зміст 4-х томника
Зміст 1-го тому
Примітки до 1-го тому
Оригінал твору


Бібліотека ім. О. С. Пушкіна (м. Київ).
А.С. Пушкин. Полное собрание сочинений в десяти томах

 

return_links(); BufConvert(); ?>