Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту

ДИТЯЧИЙ ВІДДІЛ
ЦПРБ ім. О.С.ПУШКІНА

Головна сторінка
ЦБС

Фотогалерея

Наші координати

Як записатись

Правила користування


Пошук по сайту

 

Данилін Дмитро, 10 років

«МУЗЕЙ ДРАКОНЯЧО Ї КІСТКИ»

Ця історія почалася на станції метро «Гідропарк». Кращі друзі – Дмитрик і Петрик зі своїм 8–Г класом їхали з екскурсії.

Дмитрик – невисокий хлопчик із синіми очима і довгим волоссям. А Петрик – повна протилежність: коротке волосся, карі очі, високий на зріст.

Їхали, їхали, та раптом поїзд почав гальмувати. Петрик подивився у вікно і – о дивина! – щось чорне облетіло поїзд. Петрик смикнув Дмитрика і дістав телефон, щоб сфотографувати. Сфотографувати вийшло, але що воно таке – було незрозуміло.

- Оце так! – дивувався Дмитрик дорогою додому, – Ох і штука.

- А ти не забув, що ми сьогодні йдемо на футбол ?

– Та ні, що ти! Звичайно ні.

Увечері на Олімпійському відбулася гра Україна-Японія, якої хлопці чекали майже місяць.

Але цікавіше те, що було після матчу! Об одинадцятій годині на платформу метро прибув поїзд. Людей не було взагалі. Поїзд був занадто дивний, як із майбутнього. Машиніста не було, енергію він отримував від рейків. І взагалі був не такий, як завжди. Але хлопці цього не помітили. Сіли та поїхали. На пів дороги поїзд зупинився. Двері відкрилися. Хлопці визирнули з вагона й побачили прямо перед собою в тунелі метро старі металеві двері. Підійшли до них і вони відчинилися. Хлопці зайшли й побачили ве-еличезну лабораторію. Почали озиратися навколо і почули дивний голос :

- Добрий день, шановні гості! Я на вас не чекав, але проходьте. Я доктор РР, вчений «Музею Драконячої Кістки». Провести вам екскурсію ?

Чудернацький чоловік провів хлопців до музею.

- А чому ви тут, у метро? – поцікавився Дмитрик.

- Тому що тут дослідження драконів можна проводити без зайвих очей! Але ви, хлопці, бачу, зацікавленні. Проходьте!

- У нас є крило Африканського дракона, – продовжував учений – найменший вид, що нам відомий. А це – череп Судзаками – японського дракона (так його назвав мій колега Хірошимі). А цей дракон – справжня реліквія. Він скам ’ янілий, але єдиний у своєму роді! Нажаль, ці дракони вимерли двадцять років тому.

Це – біологічний відділ, де ми виростили справжнього дракона. А ось і він – австралійській Бакабум. Ще маленькій. Є у нас і яйце австралійського дракона. Також ми майже зібрали дракона Гуру, що мешкав у Індії і на півдні Китаю. Ми знаємо, що існували дракони й у нас, в Києві, але ми поки що не знайшли кісток цього створіння.

- О, так у мене є фотокартка! – сказав Петрик – Дивіться.

У доктора РР аж руки затремтіли:

- Це він! Це він! Невже? Це справді він!

Учений закричав від радості.

- Ми с тобою, здається, знайшли новий вид, – пошепки сказав Петрик.

Хлопців охопила гордість, а учений запитав :

- А де ви його знайшли ?

- Коли їхали з екскурсії, побачили його на метро «Гідропарк».

- Нічого собі! – відповів РР – Це ж треба!

Хлопці сказали, що повинні повертатись додому, а РР домовився зустрітися з ними завтра о 21.00 на цьому місці.

Як і домовлялися, о дев ’ ятій годині вечора хлопці були в лабораторії. Людей тут було більше, ніж минулої ночі. РР познайомив їх з Хірошимі і його дослідженнями, також зі своїм другом англійцем Джонатаном Вікілді, а тоді вони почали працювати. Працювали з англійцем, французом Аллемі і біохіміком Сашею. Вирішили зібрати інформацію про так званого «Київського Дракона».

Почав Аллемі :

- Ми знати що «Київський Дракон» доволі велике і раз так, то воно доволі сильний, тобто його складно спіймати! (француз не дуже добре говорив українською!) У француза була власна теорія про дракона, але через «чистоту» мови хлопці його не дуже зрозуміли.

Далі був Сашко. Він запропонував створити пристрій, щоб упіймати дракона. Хлопцям сподобалось і вони вирішили підтримати цей проект.

Отак і пройшла година, а потім почали втілювати ідеї. Сашко зі своєю командою створював пристрій, щоб упіймати дракона, француз і англієць думали над планом дій, ну а друзі з РР пішли складати мапу пересувань дракона. У приготуваннях минув тиждень.

Тижнів зо два тривала пошукова експедиція, поки команда «Музею драконячої кістки» відшукала дракона за допомогою пристрою Сашка. Виявилось, що цей дракон так званий «жайворонок» і хлопці цьому не зраділи, через те, що не хотіли прогуляти школу. Але РР сказав, що він, зазвичай, виходить дуууже рано. Тому хлопці й погодились.

На наступний ранок, десь о пів на четверту, на Майдані Незалежності зібралася команда. Це були: Сашко і його четверо друзів по роботі, пан Аллемі зі своїм сином, Джонатан Вікілді, РР і хлопці. Всі чекали аж до п ’ ятої години, щоб нарешті впіймати «Київського Дракона».

І ось нарешті, з ’ явився «головний актор вистави».

- Ось він, там, там! – закричали хлопці!

- Тихо вам, – сказав один з друзів Сашка – злякаєте ж!

Операція почалась. Хто куди! Сашко з друзями на гелікоптер, француз із сином та англійцем швидко вперед заманювати «істоту», ну а РР з Дмитром і Петром до місця, де повинен впасти дракон.

Сашко спрямував гелікоптер на дракона, той цього не побачив і Сашко, користуючись моментом, швиденько підкрався. Різко піднявся уверх і скинув сітку просто на дракона. Дракон був проти! Але піднятися чи хоча б скинути сітку йому не вдалося, бо сітка була металевою. Але дракон не падав на призначене місце. Тоді у хід пішли іноземці. Француз удав що він величезна риба, його син і англієць почали те саме. «Київський Дракон» побачив «їжу» і як рвонув з місця! Команда «риба» «попливла» до призначеного місця і дракон за ними. Тоді у діло увійшли РР і два друга. Швидко, як на льоту, РР кинув спеціальний трос до сітки, який зачепився за неї гачком. Хлопці повторили за вченим. Отак причепився один, другий, третій… поки всі не причепились. Команда «риба» «попливла» назад, коли побачила, що дракон стрімко летить униз. Тоді дракон упав на землю і «театралізована вистава» припинилась.

Ніхто не встиг навіть видихнути, як до них прибігли більше десятка кореспондентів. Всі вони, майже одночасно, почали запитувати і хлопців, і РР, і взагалі усіх. Вони лю б’ язно відповіли, що не дають жодних коментарів, й поспішили до лабораторії.

Пройшов майже рік, хлопці вчилися у 9 класі, стали доволі відомими, їх запрошували на телебачення, про них писали в газетах і в Інтернеті. А от про таємну лабораторію – ні слова. Аж тут, одного дня, коли до Петрика прийшов у гості Дмитрик, вони робили уроки, і раптом задзвонив телефон.

- Я візьму! – крикнув Дмитрик.

У телефоні почувся чоловічий голос :

- Сьогодні, о 18 : 00, на Європейській площі, зустрінемось.

О 18 : 00, як і домовлялись, хлопці були на місці. Там несподівано виріс «Музей Драконячої Кістки». І перед музеєм стояв давній друг – доктор РР.

- Здоровенькі були, хлопці!

- Добридень, пане РР!

- Заходьте, не соромтесь.

Хлопці зайшли. Повно люду. Повно дітей. Усі ходять, щось роздивляються. Так само, як колись хлопцям показував РР.

- Ну як, подобається? – радісно запитав вчений.

- Оце так! – сказали приголомшені хлопці.

- І ви, тепер, офіційно вважаєтесь працівниками музею.

Отак хлопці, закінчивши свій рік у школі, стали вченими і працівниками «Музею Драконячої Кістки».

Всі твори

 

© 2006- ЦБС Оболонського району, м.Київ