Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 

 


Пошук по сайту

 

 

       
 

Заходи

2019 рік

Січень

(Книжкова виставка, присвячена святам -

Новому року та Різдву)

Дорогі наші читачі!

Вітаємо вас з

Новим 2019 роком

і Різдвом!

 

З Новим роком, українці!

Хай в квартирі і хатинці

Заіскриться вогник чуда,

Хай добро до вас прибуде!

Хай насіється із неба

Те, чого усім вам треба!

Хай зійде вам Божа ласка,

І в життя ввірветься казка!

Хай рік Новий дає надій,

Здоров’я, виповнення мрій,

Тепла, та ніжності в родині,

Та у рідненькій Україні!

(Бесіда)

Джером Девід Селінджер (1919 - 2010) — американський письменник. Серед його найвизначніших творів - роман «Ловець у житі» (1951), що мав значний вплив на суспільство Америки.

 

Письменницька кар'єра почалася з публікації коротких оповідань у нью-йоркських журналах. Перше оповідання автор надрукував у 1940 («Підлітки»), коли йому був 21 рік. Першу серйозну популярність Селінджеру принесло коротке оповідання «Чудовий день для рибки-бананки» (1948) — історія одного дня в житті молодої людини, Симура Гласа, і його дружини.

Через одинадцять років після першої публікації Селінджер випустив свій єдиний роман «Над прірвою у житі» (1951), що зустрів схвалення критики і залишається особливо популярним серед старшокласників і студентів, які знайшли у поглядах і поведінці героя, Голдена Колфілда, відгук власним настроям. У 1953 надруковано збірку «Дев'ять оповідань». У 60-ті роки виходять новели «Френні і Зуї» і повість «Вище крокви, будівничі». Після того як роман «Над прірвою в житі» завоював велику популярність, Селінджер почав вести життя відлюдника, відмовляючись від інтерв'ю. Після 1965 припинив друкуватися, пишучи тільки для себе. В останні роки він практично не мав контактів із зовнішнім світом, живучи за високою огорожею в особняку в містечку Корніш, шт. Нью-Гемпшир.

Принципова асоціальність, яку почав сповідувати Селінджер, намагання вивести свою творчість зі сфери суспільних чинників життя у сферу чистої духовності — усе це призвело, на думку американських критиків, до творчої кризи письменника. Та якби Селінджер написав лише «Над прірвою у житі», то і це забезпечило б йому всесвітню славу. Селінджерівські герої з «країни дитинства» і сьогодні сприймаються як бунтівники проти усамітнення людини, проти індивідуалізму та бездуховності. Можливо, це і є той сенс життя, якого прагнув Селінджер, щоб зупинитися за крок від прірви — прірви життя.

Його книги відкривають нам погляди довірливого, делікатного, тонкого художника, що нагадує про те, що любити один одного в цьому світі треба дбайливо, треба підтримувати й поважати, але не панувати...

«А мене захоплюють лише ті книжки, що як їх дочитаєш до кінця, відразу подумаєш: добре б, якби цей письменник став твоїм кращим другом, і щоб з ним можна було поговорити.»

«Незріла людина хоче померти за свою справу, а зріла - жити задля своєї справи»

«З людьми важко, без них - нестерпно.»

(Д. Д. Селінджер)

(Бесіда

Степан Андрійович Бандера (1909 - 1959) — український політичний діяч, один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б.

 

 

На початку Другої світової війни Бандера нетривалий час ішов на співпрацю з нацистами, сподіваючись використати їх для створення незалежної української держави. Та після проголошення Акту відновлення Української держави на окупованій українській території він був арештований нацистами і кілька років відбув у концтаборі Заксенгаузен. Створена ОУН(б) Українська повстанська армія (УПА) відтак воювала і проти нацистських, і проти радянських окупантів. 1959 року Степана Бандеру вбив у Мюнхені агент радянського Комітету державної безпеки.

Діяльність Бандери стала важливою частиною українського національно-визвольного руху 20-го століття, а його ім’я стало одним із символів цього руху. Бандера - автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

В форматі радянської історичної концепції Бандера розглядається як колаборант, злочинець та зрадник власного народу, а його прихильників прирівнюють до фашистів з якими героїчно боролася радянська держава. Але, з розпадом СРСР та відновленням України як незалежної держави в 1991 році, з'явилася кардинально протилежна радянській, українська точка зору на постать Степана Бандери. Більше того, історія визвольних змагань українського народу у 20-му столітті нерозривно пов'язана саме з його ім'ям. Проте складні спори на цю тему тривають в українському суспільстві й досі. Особливо загострилися вони після того, як у 2004 році тодішній президент України Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України, яке згодом, у 2010 році, було відмінене Донецьким окружним адміністративним судом. Той факт, що в інтерактивному проекті телеканалу Інтер "Великі Українці" С. Бандера посів почесне 3-тє місце, після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова, говорить про його високий авторитет серед українців.

В контексті нової хвилі боротьби України за незалежність від зазіхань Московії 2013-2014 років ідеї нашого героя набувають надзвичайно актуального значення. Однозначно тільки одне: кожна незалежна нація має право на своїх героїв, незважаючи на те, що вони не завжди позитивно сприймаються представниками інших націй.

«Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний.»

«Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом.»

«І прийде час, коли один скаже "Слава Україні! ", а мільйони відповідатимуть "Героям слава!"»

(С. Бандера)

(Бесіда)

 

Марія Оксентіївна Примаченко (також Приймаченко) (1909 - 1997) — українська народна художниця, представниця «наївного мистецтва»; лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970 р., народна художниця України.

У дитинстві Марія захворіла на тяжку недугу - поліомієліт. Це зробило її не по-дитячому серйозною, загострило сприйняття навколишнього світу. Звернення до мистецтва було зумовлене одвічним селянським потягом до роботи. За словами майстрині, якось у дитинстві вона пасла гусей у лузі. Помітила синюватий глей, принесла його додому і розмалювала хату дивовижними візерунками. Сусіди похвалили роботу дівчинки, просили прикрасити і їхні хати. Не маючи змоги працювати в полі, Марія прагнула виразити себе в мистецтві.

Марія Приймаченко брала образи для своїх картин з рідної поліської природи. А ще на її полотнах оживає велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Картини Приймаченко - це згусток емоційних вражень від народних казок, легенд, переказів. Химерні образи її картин ніби випромінюють енергію доброти, наївного зачудування світом. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 1970-х років: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазину» та інші.

Фантастичні звірі, яких малювала художниця упродовж останніх років, - унікальне явище у світовому мистецтві. Ці картини - витвір геніальної уяви художниці. Насправді таких звірів не існує у природі, проте поштовхом до створення образів часто стають реалії сьогоднішнього дня.

Марія Приймаченко була творчо обдарованою особистістю. Підписи до своїх картин художниця придумувала сама. Назви «Три буслики в горосі живуть у нас і досі…», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» свідчать і про поетичний талант, і про неабиякий хист відтворювати музику. Останні роки життя хвороба прикувала Марію Приймаченко до ліжка. Але вона продовжувала спілкуватися зі світом- малювати.

«Роблю сонячні квіти, тому що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі…»

Марія Оксентіївна мріяла зібрати митців і розмалювати будинки в містах: «…що за дива витворили б - цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей...».

Коли Марію питали, навіщо вона малює неіснуючих тварин і квіти, вона відповідала: "Навіщо малювати такими, які вони є — вони і так красиві, а я свої малюю на радість людям. Так хочеться, щоб більше людей дивилися малюнки і щоб всім подобалися".

(Тем. полиця) 

Харукі Муракамі (нар. в 1949 р.) — японський письменник і перекладач.

У 1979 році опублікована повість «Слухай пісню вітру» (перша частина «Трилогії Щурі»). Критика з захопленням сприйняла цей літературний дебют. Йому була присуджена премія «Гундзи сіндзін-се», а за нею пішла «премія імені Номи». Він уже кілька років очолює список ймовірних претендентів на Нобелівську премію з літератури.

Серед найбільш відомих його робіт: «Слухай пісню вітру» (1979), « Пінбол 1973» (1980), «Полювання на овець» (1982), «Країна Чудес без гальм і Кінець Світу», «Норвезький ліс» (1987), «Денс, денс, денс» (1988), «На південь від кордону, на захід від сонця» (1988), «Хроніка Заводного Птаха» (1994, 1995). «Мій улюблений супутник (1999), «Кафка на пляжі» (2002), «Післяморок» (2004), «1Q84» (2009), «Безбарвний Цкуру Тадзакі і роки його мандрівок» (2013). Після газових атак в токійському метро написав книгу документальної прози «Підземка». Також він автор нон-фікшн книг «Джазові портрети» і «Про що я говорю, коли говорю про біг». За мотивами його творів були зняті такі чудові фільми, як «Тоні Такітані» і «Норвезький ліс».

Сьогодні Харукі Муракамі - найпопулярніший серед сучасних японських письменників. У його творчому доробку численні романи та оповідання, а також книга дитячих казок, двотомне зібрання есе про виконавців джазу, збірники спогадів. Багато творів перекладені більш ніж на 100 мов.

Сам автор із задоволенням займається перекладом на японську мову американської літератури. Завдяки цьому мешканці Країни висхідного сонця можуть читати Фітцджеральда, Ірвінга, Капоте, Пола Теру, Тіма О'Брайена, Карвера, Ван Альсбурга і Урсулу Ле Гуїн. А переклад роману Селінджера «Над прірвою в житі» розійшовся рекордним для перекладної літератури тиражем.

«Світ без любові - все одно що вітер за вікном. Ні помацати його, ні вдихнути.»

«Якщо кожен буде вірити, що все скінчиться добре, в світі не буде чого боятися.»

«Уява вільна, як птах. І простора, як море. Ніхто її не зупинить.»

(Х. Муракамі)

(Тем. полиця) 

Едгар Аллан По (1809 - 1849) — американський письменник, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із провідних представників американського романтизму.

Найбільш відомий своїми макабричними (в стилі жахів) і містичними оповіданнями. По стоїть біля витоків декількох жанрів: наукової фантастики ( «Повість про пригоди Артура Гордона Піма», 1838 р.); літератури жахів (двотомник «Гротески і арабески», 1840 р.); детектива ( «Вбивство на вулиці Морг», 1841 р.; «Золотий жук», 1843 р.). Цього письменника вважають неперевершеним майстром новели, яка під його пером могла бути і трагічною, і гумористичною, і «страшною», і фантастичною. Рання поезія По несе риси романтизму («Тамерлан та інші вірші», 1827 р.). У зрілому віці він намагався за допомогою уяви подолати кінцівку часу, невідворотність смерті (" Ворон "та інші вірші, 1845 р.). В містиці По шукає відповіді на питання, які мучили його душу. Він був першим відомим американським письменником, який намагався заробляти винятково творчістю — тому упродовж життя По потерпав від матеріальної скрути.

Скарбниця поезії і прози американського генія багата і щедра, з неї, мов з казкової невичерпної скрині, можна сміливо брати, позичати, не боячись, що побачиш дно. Навпаки, з роками й десятиліттями вона здається ще повнішою, ще багатшою блискучими ідеями, прозираннями у таємниці світу та людської душі, натхненним осяянням, художніми відкриттями. Великий романтик лишається живим класиком, якому є що сказати все новим і новим поколінням читачів усього світу.

«Нема самотності страшніше, ніж самотність у натовпі…»

«По-справжньому людина щаслива: вона завжди живе очікуванням щастя, яке ось-ось настане.»

«О, щастя полягає не в пізнанні, а в придбанні знання! У вічному пізнанні - вічне блаженство; але знати все - пекельна мука.»

(Е. А. По)

(Тем. перегляд) 

День Соборності України

21 січня 1919 р. у Києві відбулося перше зібрання представників урядів Східної і Західної частин України.

Наступного дня, 22 січня на Софійській площі відбулись збори, на яких представники від галицької Української національної ради та від Директорії УНР засвідчили взаємне бажання обох частин України об’єднатися в єдину державу.Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року. Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки - це не тільки суспільна потреба, а й моральний обов’язок - берегти світлу пам'ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар незалежності, соборності та державності.

"Нехай не ділять нас на Захід і на Схід,

На Північ, Крим, Донбас і Буковину.

Адже одне ми маєм спільне на усіх

Велике серце - рідну Україну!

 Яка б межа не впала на ріллю,

Які би тіні не покрили землю,

Усі ми маємо одну зорю,

Усім нам Україна - неня.

 Щоб не сказали, не почули ми,

Які б образи в серце не вривались.

Кордони - ззовні, а не між людьми!

Одна-єдина є у нас держава!"

(Л. Скорик)

(Тем. полиця)

Вільям-Сомерсет Моем (1874 - 1965) — англійський дипломат, більш відомий в світі як письменник та драматург.

 

Працював в лікарні святого Томаса в бідному кварталі Лондона — цей досвід відображений у першому романі Моема «Ліза з Ламбета» (1897). Перший успіх на терені літератури Моему принесла п'єса «Леді Фредерік» (1907). Під час першої світової війни співпрацював з МІ-5. Як аналітик британської розвідки був надісланий до Росії у ролі дипломата при британському посольстві у Санкт-Петербурзі. Робота розвідника знайшла віддзеркалення в збірці новел «Ешенден, або Британський агент» (1928). Після війни Моем продовжив успішну кар'єру драматурга, написавши п'єси «Коло» (1921), «Шеппі» (1933). Успіхом користувалися і романи Моема — «Тягар пристрастей людських» (1915), «Місяць і мідяки» (1919), «Пряники і ель» (1930), «На жалі бритви» (1944).

Він отримував величезні гонорари і ще за життя перетворився чи не в живого класика. Втім, сам Моем оцінював свій талант досить скромно: «Найперший серед другорозрядних». Моем називав себе письменником-самоуком. Він багато працював, аби сягнути вершин професійної майстерності; і він досягнув успіху: у нього з'явилося відчуття, що він «став чутливий, наче фотоплівка» та з допомогою уяви міг кожного, з ким звела його доля, «відлити в достеменний образ». Його не захоплювало експериментування в літературі. Він намагався писати без всяких мудрувань, цілком вкладаючись у традиційні форми і, будучи прекрасним оповідачем, умів «мислити сюжетом». Йому було про що розповісти і йому було цікаво оповідати. А оскільки людям завжди приносить задоволення слухати цікаві історії, то Моем прагнув цю потребу задовольнити.

Його цікавлять контрасти, які він виявляє в людях, у їхніх характерах і діях. Вивчаючи людську природу впродовж усього життя, письменник зізнавався, що й на схилі літ сприймав людину як загадку й завжди остерігався судити про людей за першим враженням. Він був терпимий і ставився до навколишніх з гумором. «Немає нічого прекраснішого за доброту», — стверджував Моем, і разом з тим вважав, що «не слід чекати від людей надто багато».

«Люди можуть простити вам добро, що ви для них зробили, але рідко забувають зло, що вони заподіяли вам.»

«Світ складається з мене, моїх думок, моїх почуттів; все інше мана, чиста уява. Життя - сон, де я сам створюю образи, які проходять переді мною. Життя - це послідовний сон, і коли він перестає снитися, увесь світ з його красою й болем, сумом, з його неуявною розмаїтістю перестає існувати.»

«На світі тільки дві речі виправдують людське існування - любов і мистецтво.»

(В. С. Моем)

(Бесіда) 

Роберт Бернз (також Бернс) (1759- 1796) — шотландський поет напрямку романтизму.

 

Писати вірші почав з 15 років. Поетична творчість поєднував з роботою на фермі, потім з посадою акцизного чиновника (з 1789 р). Сатиричні поеми «Два пастуха» і «Молитва святенника Віллі» поширювалися в рукописах і зміцнили за Бернсом репутацію вільнодумця. Перша книга «Вірші, написані переважно на шотландському діалекті» відразу принесла поетові широку популярність. Бернс підготував до друку шотландські пісні для едінбурзького видання «Шотландський музичний музей» і «Вибране збори оригінальних шотландських мелодій». Бернс вітав Велику Французьку революцію (вірш «Дерево свободи» і ін.) і підйом революційно-демократичного руху в Шотландії та Англії. На основі фольклору і старої шотландської літератури, засвоївши передові ідеї Просвітництва, він створював самобутню і сучасну за духом і змістом поезію. Творчість Бернса ( «Чесна бідність» і ін.) стверджує особисту гідність людини, яку поет ставить вище титулів і багатства. Вірші на славу праці, творчості, веселощів, свободи, безкорисливої ??і самовідданої любові і дружби сусідять в його поезії з сатирою, гумором; ніжність і задушевність - з іронією і сарказмом.

Віршам Бернса властиві простота вираження, емоційність, внутрішній драматизм, що виявляється нерідко і в композиції ( «Веселі жебраки» і ін.). Численні пісні його покладені на музику і живуть в усному виконанні. Вірші Бернса перекладені багатьма мовами світу.

«Моя кохана — пишна рожа,

Краса весняних днів;

Моя кохана — мелодійний,

Приємно-зграйний спів.

 

Яка краса твоя безмежна,

Така й любов моя;

Тебе любитиму я, поки

Всі висохнуть моря.

 

I висохнуть моря, кохана,

Й розтопиться граніт;

Тебе любитиму я, поки

Не западеться світ.

 

Прощай, прощай, моя кохана,

Я йду, я йду звідсіль!

Та знову я прийду, кохана,

Й за десять тисяч миль!»

(пер. В. Мисика)

 

«…Хто за рідний край готов

Щедро лити щиру кров,

Щоб звільнитися з оков –

Той у бій лети!

 

Важмо сміливо життям:

Випадає нині нам

І собі, й своїм синам

Волю осягти.

 

В нас із вами шлях один –

Бить загарбника на скін,

Перемогу чи загин

У бою знайти.»

(пер. М. Лукаша)

«Гей, шотландці!»

(Р. Бернс)


 

 

 
       
 
   

 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

return_links(); ?>