Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 

 


Пошук по сайту

 

 

       
 

Заходи

2018 рік

Вересень

(Кн. виставка)

1 вересня - День знань - це свято, з якого щороку учні і студенти, вчителі і викладачі починають новий рік навчання.

В Україні день 1 вересня з давніх-давен — не просто початок осені. Для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів це справжнє свято — День знань. З цього дня починається офіційний навчальний рік у всіх навчальних закладах країни.

У цей святковий день першокласники знайомляться зі школою та своїм першим учителем. Старші за них школярі після тривалих літніх канікул переходять у наступний клас.

Чому новий навчальний рік починається саме в перший день осені?

З XV століття новий рік на Русі починався 1 вересня, а всі школи в ті часи були церковними, тому за парти учні сідали саме з церковного нового року. За іншою версією, найважливіші сільськогосподарські роботи закінчувалися саме з приходом календарної осені, тому відпускати на навчання дітей без особливої шкоди для сім'ї можна було саме в цей час.

До речі, в Іспанії початок нового навчального року досі залежить від строків збирання врожаю, і в кожній провінції країни ця дата своя.

В інших країнах немає єдиної для всіх дати. Наприклад, у Німеччині та Франції навчальний рік починається в період із серпня до кінця вересня, в Італії — 1 жовтня, в Японії — 1 квітня, у Грузії — 20 вересня. В Австралії, на протилежному боці земної кулі, починають учитися в лютому, тобто, за їхнім календарем,— у кінці літа.

"Вчися, бо в мінливості життя тільки знання завжди залишаться з тобою."

(Абу Муін Насир Хосров)

"Навчати народ - значить робити його краще; просвіщати народ - значить підвищувати його моральність; робити його грамотним - значить цивілізувати його."

(В. Гюго)

(Кн. виставка)

День фізичної культури і спорту.

Відзначається щорічно у другу суботу вересня.

 

Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи фізкультурних і спортивних організацій та об'єднань громадян…» згідно з Указом Президента України «Про День фізкультури і спорту» від 29 червня 1994 року. Європейські види спорту, такі як футбол і боротьба почали поширюватися в Україні з кінця XIX ст. Всій Європі було відоме ім’я українського борця греко-римського стилю Івана Піддубного. Багато перемог здобули українські спортсмени, виступаючи в різних видах спорту у складі збірних команд СРСР. Легендами українського спорту є стрибун Сергій Бубка (35 світових рекордів), футболісти Олег Блохін та Ігор Бєланов, відзначені "золотим м’ячем" як найкращі футболісти Європи. Визнана в світі і українська школа художньої гімнастики. Зірками цього виду спорту свого часу були Ірина Дерюгіна і Лариса Латиніна, яка завоювала 18 олімпійських медалей (9 золотих, 5 срібних та 4 бронзові) - це найбільше досягнення в історії олімпіад. Всього українськими спортсменами було завойовано більше чотирьохсот олімпійських медалей. Сьогодні на спортивному небосхилі України сяють нові зірки. Боксерів Володимира і Віталія Кличків, плавчиху Яну Клочкову, гімнастику Ганну Безсонову, легкоатлетку Жанну Пінтусевич, тенісиста Андрія Медведєва, футболіста Андрія Шевченка та багатьох інших знають далеко за межами України.

"Рятівною силою в нашому світі є спорт - над ним як і раніше розвівається прапор оптимізму, тут дотримують правила і поважають супротивника незалежно від того, на чиїй стороні перемога."

(Д. Голсуорсі)

 "Фізичні вправи можуть замінити безліч ліків, але жодні ліки в світі не можуть замінити фізичні вправи."

(А. Моссо)

 

(Тем.перегляд)

День українського кіно — професійне свято працівників кінематографії України. Відзначається щорічно у другу суботу вересня.

 

Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи працівників кінематографії України…» згідно з Указом Президента України «Про День українського кіно» від 12 січня 1996 року. Перша українська кінозйомка відбулася у вересні 1896 року в Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні Федецький влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі. З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі. В 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а в 1928 році ввести в дію Київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка). У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм - документальна стрічка Д. Вертова «Симфонія Донбасу». Українські художники протягом минулого століття створили власну яскраву кіношколу, яка гідно збагатила світове кіно. У пам'яті назавжди залишаться імена Олександра Довженка та Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука та багатьох їхніх талановитих творчих послідовників. Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців.

"Кіномистецтво належить передусім дневі нинішньому, спрямованому в майбутнє."

(О. Довженко)

(Кн. виставка)

Лев Миколайович Толстой (1828 - 1910) — один із найвідоміших російських письменників і мислителів.

Брав участь в обороні Севастополя. Просвітитель, публіцист, релігійний мислитель, його авторитетний погляд послужив причиною виникнення нової релігійно-моральної течії в Росії — толстовства. Член-кореспондент Імператорської академії наук (1873), почесний академік за розрядом красного письменства (1900).

Письменник, ще за життя визнаний очільником російської літератури. Творчість Льва Толстого ознаменувала новий етап у російському та світовому реалізмі, виступивши містком між класичним романом XIX століття та літературою XX століття. Лев Толстой сильно вплинув на еволюцію європейського гуманізму, а також на розвиток реалістичних традицій у світовій літературі. Твори Льва Толстого багаторазово екранізувались та інсценувались у СРСР і за його кордоном; його п'єси ставились на сценах усього світу.

Найвідомішими творами Толстого є такі романи як «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Воскресіння», автобіографічна трилогія «Дитинство», «Отроцтво», «Юність», повісті «Козаки», «Смерть Івана Ілліча», «Крейцерова соната», «Хаджі-Мурат», цикл нарисів «Севастопольські оповідання», драми «Живий труп» і «Влада темряви», автобіографічні релігійно-філософські твори «Сповідь» і «У чому моя віра?» та інші.

«В людину вкладена потреба в щасті; отже воно законне.»

«Тільки б люди знали, що мета людства є матеріальний прогрес, що прогрес цей є неминуче зростання, а мета одна - благо всіх людей ...»

«Щоб повірити в добро, треба почати робити його.»

«Добро, яке ти робиш від серця, ти робиш завжди собі.»

«Щасливий той, хто щасливий у себе вдома.»

«Мистецтво є найвищий прояв могутності в людині.»

«Слово - це справа велика. Велика тому, що словом можна з'єднати людей, словом можна і роз'єднати їх, словом служити любові, словом же можна служити ворожнечі і ненависті. Стережись від такого слова, яке роз'єднує людей.»

«Кожна людина - алмаз, який може очистити себе. У тій мірі, в якій він очищений, через нього світить вічний світ. Тобто, справа людини - не намагатися світити, але намагатися очищати себе.»

«Хороша книга - точно бесіда з розумною людиною.»

«Шукай в інших людях завжди гарну сторону, а не погану.»

(Лев Толстой)

(Бесіда)

Діна Іллівна Рубіна (народ. 1953 року) - російська письменниця і кіносценарист. Член Спілки письменників Узбецької РСР (1978), Спілки письменників СРСР (1979), міжнародного ПЕН-клубу, Спілки російськомовних письменників Ізраїлю (1990).

В юності захоплювалася музикою, закінчила музичну школу, згодом – консерваторію. Перше оповідання опублікувала у 18 років, з 24 років викладала в Ташкентському інституті культури, перекладала узбецьких письменників на російську мову. З 1990 живе в Ізраїлі. Живе в місті Ма'але-Адуммім.

Стилю письменниці притаманні яскраво виражені авторські інтонації, уважність до побутових подробиць, іронія, ліризм. Особливе місце в творчості Рубіної займає єврейська тема: історичне минуле народу, а також сучасне життя євреїв в Ізраїлі та в діаспорі. За сценаріями Діни знято 6 фільмів, останній – драма «Синдром Петрушки» 2015 року. Найвідоміший роман письменниці – «Почерк Леонардо», за який у 2009 році вона отримала українську літературну премію «Портал».

Твори Рубіної багаторазово публікувалися в ізраїльській і зарубіжній пресі, в тому числі в «Єрусалимському журналі», в журналі «Континент», «Прапор», «Новий світ», а також у багатьох літературних альманахах і збірниках.

З 2000 р Рубіна працює представником Єврейського агентства по роботі з громадами в Москві.

В Ізраїлі вийшли книги Рубіної: повісті й оповідання «Один інтелігент сів на дорозі» (Єр., 1994); романи «Ось йде Машиах» (1996); «Останній кабан з лісів Понтеведра» (1998). У Москві опубліковані книги «Висока вода венеціанців» (2001); «Очі героя крупним планом» (2002) та ін.

Проза Рубіної відрізняється яскраво вираженою авторською інтонацією, увагою до побутових подробиць, точної змалюванням персонажів, іронією і ліризмом. Особливе місце в творчості Рубіної займає єврейська тема: історичне минуле народу, а також сучасне життя євреїв в Ізраїлі і в діаспорі.

Головна особливість творів Рубіної - колоритна мова, яскраві персонажі, грубувате почуття гумору, авантюрні сюжети і доступний опис складних моментів.

"Кожна людина своїми руками ліпить сюжет свого роману ... Тільки не в кожного вистачить мужності визнати, що він не головне дійове, а епізодичне обличчя ..."

"Письменник з народження бачить світ інакше. Він сторонній і не живе, а спостерігає."

(Діна Рубіна)

(Тем. перегляд)

27 вересня - Всесвітній день туризму

Це свято в 1979 р. встановила Генеральна асамблея Всесвітньої туристичної організації в Іспанії, місті Торремолінос. Мета цього свята - активна пропаганда туризму, зміцнення міжнародних зв`язків, а також освітлення вкладу туризму у світову економіку. Свято це, так чи інакше, стосується кожного з нас. Будь-яка людина хоча б раз в житті подорожувала, змінювала обстановку і тим самим відчувала більшу повноту життя. І, звісно, День туриста безпосередньо стосується усіх працівників туристичного бізнесу, адже саме завдяки цим людям ми, подорожуючи, можемо відчувати себе комфортно і безпечно.

«Подорожі вчать більше, ніж що б то не було. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома.»

( А. Франс )

«Життя - це книга, хто не подорожує, той читає тільки одну сторінку.»

(Св. Августин)

«Пізнання країн світу - прикраса і їжа людських умів.»

(Леонардо да Вінчі)

«Людину роблять щасливим три речі: любов, цікава робота і можливість подорожувати.»

(Іван Бунін)

«Ніщо так не відкриває очі на світ і не розширює кругозір, як подорожі.»

(Шарліз Терон)

(Бесіда) 

Василь Олександрович Сухомлинський (1918 - 1970) — український радянський педагог, публіцист, письменник, поет. Заслужений вчитель УРСР. Кандидат педагогічних наук (1955). Член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР (1957); член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968).

 

Свою педагогічну діяльність він розпочав ще в 17-річному віці учителем української мови та літератури в сільських школах Кіровоградської області. Пройшовши фронтовими дорогами Великої Вітчизняної, Василь Олександрович знову повернувся до вчителювання. 23 роки він працював директором Павлиської середньої школи. Тут Сухомлинський сформувався як педагог-практик. Своїм досвідом роботи з дітьми ділився в періодиці та книгах. Упродовж 32 років Василь Олександрович вів педагогічний щоденник, який став основою для його художніх і наукових творів - понад 40 книг, 600 статей, 1200 мініатюр-казок, притч та новел для дітей. Його праця «Серце віддаю дітям» була перекладена на тридцять мов світу.

Сухомлинський об'єднав ідею всебічного розвитку особистості з ідеєю гармонійного розвитку суспільства. На його думку, головне завдання учителя - зробити так, щоб найважливішим для кожного вихованця стала його потреба в іншій людині. «Вчительська професія, - писав педагог, - це людинознавство, постійне, невпинне проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса - постійно відкривати у людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення - один із тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається у людині ще в дитинстві і юності, закладається і в родині, і в школі. Він закладається турботами старших - батька, матері, вчителя, - які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини».

Його серце завжди живилося відданістю й турботою. Адже він, як сам говорив, «був фактично убитий на війні» і лише завдяки любові до дітей прожив іще тридцять років.

«Виховуй у собі Людину - ось що найголовніше, інженером можна стати за п'ять років, учитись на людину треба все життя.»

«Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.»

«Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини — ніщо.»

«Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.»

«Сім'я — це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.»

«Людина живе, щоб лишити по собі слід вічний.»

«Слово — найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі…»

(Василь Сухомлинський)

(Тем. полиця) 

Проспер Меріме (1803 - 1870) — французький драматург, новеліст, історик, етнограф і романіст, сенатор (1853). Найбільш відомим його твором є новела «Кармен», на основі якої Жорж Бізе написав однойменну оперу.

 

Творчість Меріме збігається з періодом взаємодії в літературі романтизму та реалізму. З одного боку, письменник залишається в колі ідей, тем та образів романтизму, з іншого — дивиться на них з відстані та підриває романтичний світогляд зсередини.

Новела була улюбленою формою творчості Меріме. Примітно, що письменник не порушує політичних питань, натомість заглиблюється у зображення етичних конфліктів, надаючи перевагу сучасній тематиці. У 1833 р. він опублікував книгу «Мозаїка», яка містила короткі новели: реалістичні («Матео Фальконе», «Взяття редуту»), фантастичні («Видіння Карла XI», «Федеріго»), психологічні («Етрусська ваза»). Найбільш відомі й досконалі новели письменника, які демонструють своєрідність його художньої манери, були створені у період 1834—1845 років. Досить великі за обсягом, вони нагадують повісті («Подвійна помилка», «Душі чистилища», «Венера Ілльська», «Кармен»). В новелах Меріме також зберігає зв'язок із романтичною традицією: захоплення екзотикою («Таманго»), зображення національної самобутності народів («Матео Фальконе», «Кармен») та духу колишніх епох («Душі чистилища»), спустошеності світського суспільства («Подвійна помилка», «Етрусська ваза»). Але вирішується ця різноманітна тематика, як правило, в реалістичному руслі. Головним завданням для Меріме є зображення знеособлення сучасної людини в умовах буржуазних стосунків, облесливість і егоїзм, характерні для французького суспільства після Липневої революції. І його письменник майстерно виконує, розкриваючи через одиничну подію історію цілих народів і різних епох.

Проспер Меріме виявляв великий інтерес до визвольної війни українського народу, займаючись головним чином історією запорозького козацтва, а також її популяризацією в провідних французьких виданнях як от «Огляд двох світів», «Всесвітній порадник» тощо. Називав українських козаків «історичним народом», а Запорозьку Січ — «республікою запорожців». Аби підкреслити пріоритет своїх українознавчих уподобань, іменував себе «козаком». Публікації Меріме стали підсумковими у французькій історіографії України за два попередні століття.

Камерне, вишукане й психологічно витончене мистецтво Меріме за наших днів сприймається найсучаснішим і стало школою, в якій виховується вміння любити й цінувати мале, прекрасні дрібнички, а це так само важливо для виховання культури почуттів та думок, як і вміння бачити світ глобально.

«За гроші не можна купити друзів, але можна зав'язати чимало цікавих знайомств. Є речі важливіші за гроші, але без грошей ці речі не купити.»

«Ввічливість часто замінює більш поважні почуття.»

(П. Меріме)

 

(Кн. виставка)

Всеукраїнський день бібліотек відзначається в Україні щорічно 30 вересня.

Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Провідними бібліотеками вважаються: Національна бібліотека Академії наук України імені Вернадського, Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна бібліотека України ім. Я. Мудрого. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.

"Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»."

(В. Сухомлинський)


 

 

 
       
 
   

 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

return_links(); ?>