Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 

 


Пошук по сайту

 

 

       
 

Заходи

2018 рік

Серпень

(Бесіда)

Борис Романович Гмиря (1903 - 1969) — видатний український оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952).

Борис Гмиря мав голос широкого діапазону, а також оксамитового, м'якого тембру. Був одним з головних майстрів на радянській оперній сцені. Діапазон голосу давав можливість виконувати тенорові і навіть баритональні партії. Він блискуче справлявся з подібними художніми завданнями. Його виконання відрізнялося глибоким психологічним розкриттям сценічних образів.

Артист висловлював стриману внутрішню силу і велику емоційну виразність. Виконав безліч оперних партій. Брав участь у постановках: «Іван Сусанін», «Русалка», «Євгеній Онєгін», «Моцарт і Сальєрі», «Пікова дама», «Фауст», «Тарас Бульба», «В бурю», «Молода гвардія», «Богдан Хмельницький», «Зоря над Двіною», «Мілана», «Броненосець Потьомкін», «Наймичка», «Запорожець за Дунаєм», «Севільський цирульник», «Князь Ігор», «Піднята цілина».

За 20 років творчої діяльності Борис Гмиря наспівав понад 1200 творів. З них зберігається у фонотеці 600, з яких майже 300 українських народних пісень, приблизно стільки ж російських, а також 75 арій із 40 оперних партій. Протягом цього ж періоду співак виступив 2103 рази: зіграв 683 оперні спектаклі, дав 1420 концертів.

«Пісня українська, немов сонце, немов вода, немов любов матері. Вона пестила мене з того часу, коли я й говорити ще зовсім не вмів, але співати вже співав.»

«Голос… - лише одна десята частина успіху. Головне ж – розум. Глибоке проникнення в те, що виконуєш…»

(Б. Гмиря)

(Тем. перегляд) 

14 серпня - Медовий Спас

Медовий Спас знаменує початок Успенського посту і є одним з найулюбленіших свят у слов'ян. Починаючи з цього торжества, люди починали вживати в їжу мед і відраховувати останні дні теплого літа. У цей час прийнято освячувати в церкві мед, мак, квіти і різні трави, які згодом ставали оберегом у хаті. Цей свято пов'язане з багатьма традиціями і обрядами, які збереглися і до наших днів.

Примітно, що цей день пов'язаний відразу з декількома важливими в християнстві подіями, тому має кілька назв. Так, Медовий Спас ще називають Макковеєм, Спасом на воді, Бджолиним і Медовим святом.

У Медовий спас також освячують букети-обереги. Такий букет називають маковійчик. Він складається з польових трав і квітів (калина, соняшник, материнка, м’ята, буркун, колоски вівса, полин і обов’язково макові голівки).

"Медовий Спас! Його солодкий смак,

Із теплим вітром у садах витає!

...Вже відлітають ластівки - це знак,

Що скоро осінь в гості завітає...

 

Освячуються в церкві квіти й мак,

Букет святковий зветься - маковійчик!

Волошки, айстри, м'ята і будяк...

В нім різне зілля - все й не перелічиш!

 

Ці обереги ставлять у хатах,

Щоб висіяти на полях весною...

А ще - святили воду в криницях,

Вона стає цілющою, святою!

 

Чудове свято! Сонце в небесах

Цвіте, мов сонях, на гостинах літа!

Приходить Спас з гостинцями в руках,

Дарує радість, втіху, мед і квіти!.."

(Тем. перегляд)

19 серпня - Яблучний Спас – це один з найвідоміших і найдавніших православних свят, коріння якого сягають часів язичництва.

Згідно з церковними канонами, він відомий під назвою Преображення Господнє і має велике значення для християнства. У народі це свято знаменує закінчення теплого літа і часто перетинається зі святами врожаю.

У народі це свято іще прийнято називати Другим Спасом, або Яблучним Спасом. За біблійною легендою, у цей день Христос явився трьом своїм учням у світлі божественної слави, демонструючи єдність Святої Трійці.

У це свято існує традиція нести до церкви врожай на освячення. Зокрема у святковий кошик кладуть груші, яблука, виноград, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці.

Освячення плодів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.

Для господарів свято символізує закінчення жнив та завершення літа.

У давнину в цей день люди старались утриматися від сніданку перед проходом до церкви. А вже після богослужіння пригощали членів родини освяченими яблуками. Розрізали фрукт на скибки, мочали в мед і їли. Вважали, що така трапеза дасть здоров'я на увесь майбутній рік.

Цього дня господині печуть пироги та готують вареники з яблуками. Також варять узвар і компот.

"Яблучний СПАС!"

"Яблука червоні, спілі, наливні!

Як же до вподоби в серпні ви мені!

Хай у кожну хату, у найближчий час

Завітає свято - світлий Другий СПАС!

 

Хай над світом сіє зорі зорепад,

На лозі медово зріє виноград!...

...Щедрим урожаєм сповнені сади,

Бог благословляє праведні труди!"

(Кн. виставка)

День Незалежності України — головне державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді. Уперше День Незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року — в пам'ять про те, що рік тому — 16 липня 1990 року — Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України»

Ще, з часів Київської Русі, українці прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї не зазнаючи при цьому поневірянь та утисків. Історичні умови складалися так, що на наших землях постійно панували інші народи-сусіди. Та попри все, наші співвітчизники, віками боролися за свою свободу і лише нинішнє покоління - наші сучасники у 1991 році вибороли її. Безумовно, ця визначна дата навічно увійшла в історію молодої держави, золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові, демократичні прагнення, до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення. Перші кроки незалежності стали випробовуванням для всіх нас - тестуванням на зрілість, на терпіння, на толерантність, нарешті – на здоровий глузд. Нині уже ніхто не сумнівається у тому, що український народ в змозі поліпшити життя у своєму домі власної Батьківщини.

"Дивися, безкрайнєє, синєє небо,

Стоїть над землею, неначе шатро.

Воно посилає любов нескінченну

І щиро дарує надію й добро.

Тут мешкають люди привітні та чесні,

Хліб–сіллю гостей зустрічають вони.

Земля наша щедра, родюча, багата –

Усіх нагодують безмежні лани.

Хай знає весь світ про казкову країну,

Де синєє небо та жовті поля.

Хай квітне щаслива моя Україна!

Найкраща, безцінна, любима земля!"

(Ю. Турчина)

(Бесіда)

 

Левко Григорович Лук’яненко (1928 - 2018) - український дисидент і політик часів СРСР.

Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник Української Гельсінкської Групи (УГГ), голова Української Гельсінкської Спілки (УГС), засновник та голова Української республіканської партії (УРП). Н ародний депутат України. Герой України. Письменник. Автор «Акта проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Засуджений у 1962 році до смертної кари, він перебував у камері смертників 72 дні й кожної миті очікував розстрілу. Його вирок врешті змінили: життя обміняли на 15 років ув’язнення. Але навіть побувавши за півкроку до смерті, Левко Лук’яненко не зрікся своїх переконань і не змінив свого способу життя. Він і далі провадив активну підпільну роботу, виношував плани, писав програми підпільних організацій, згуртовував навколо себе людей. Левко Лук’яненко провів 27 років в радянських тюрмах та концтаборах.

«Я належу до покоління тих синів української нації, які боролися проти російської комуністичної імперії за українську національну свободу. Ми не шкодували ні своєї свободи ні власного життя, бо Україну любили всією душею і підпорядковували себе ідеї боротьби. Ми вивели Україну з-під влади Москви і переможно завершили кількасотрічну боротьбу наших героїчних попередників.

Проголошенням незалежності наше покоління виконало свою історичну місію. Далі завдання ваше — молодшого покоління — наводити лад в українському національному домі…»

«Майбутнє України залежить від українців. Хоч би як ворожі сили діяли проти України, Україна достатньо велика, щоб, здобувши державну волю до боротьби, нейтралізувати антиукраїнські плани. Індекс генетичного розуму українців один з найбільших у світі.»

(Л. Лук’яненко)

(Тем. перегляд) 

Горіховий Спас (Третій Спас) українці святкують 29 серпня. Його також називають Хлібний Спас.

Перед Горіховим Спасом відзначають Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) та завершення Успенського посту, який триває два тижні – з 14 по 27 серпня.

У наших предків не було особливих святкувань Третього Спасу, адже на цей період випадає збирання врожаю, тому люди були переважно у полі.

На Горіховий Спас господині випікали хліб з нового врожаю. Його освячували в церкві і подавали, як головну страву до святкового столу. Крім хліба, також готують в цей день пироги з грибами і страви з горіхами, якими обов'язково пригощають рідних і близьких.

Ще одна традиція на Горіховий Спас – досівання. Після домашньої молитви господині проводжали чоловіків та синів на поля з хлібом і сіллю. На віз укладали три снопи, а зверху клали жито в мішках, яке було призначене для посіву.

Також у давнину дівчати ворожили на майбутнє і любов. У цей день вони зривали горіхи і визначали, яким буде майбутній рік. Стиглий і солодкий горіх – до великої любові, недостиглий – до важливої звістки, гнилий – до біди, а гіркий – до проблем у відносинах.

Третій Спас також проходить з обрядами та процесами малих освячень в храмах. Як правило, парафіяни укладають у свої кошики різного виду горіхи, однак не забороняється додати яблука, мед і навіть овочі.

"Горіховий Спас"

"Хліб печуть сьогодні, в Спас,

Пироги з родзинками.

Журавлям у вирій час,

Ластівки краплинками

У високім небі вже

Слідом зазбиралися.

Спас Горіховий іще

Хлібний називається.

Заверша Успенський піст

Хлібний Спас, Горіховий.

В ньому особливий зміст —

Поле вродить житніє.

Буде взимку хліб і квас

І родинний затишок.

Літо завершає Спас

І тепла вже залишок,

Бо і ранок, та і ніч

Віють прохолодою.

Літо й осінь пліч-опліч

Йдуть ходою гордою."


 

 

 
       
 
   

 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

return_links(); ?>