Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 


Пошук по сайту

 

 

       
 

Заходи

2018 рік

Березень

(Кн. виставка) 

Міжнародний жіночий день (англ. International Women's Day) — свято жіноцтва, що відзначається 8 березня.

Започатковане як пролетарське феміністське свято Міжнародний день жінок-робітниць. Вперше святкувався 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки. Протягом 20 століття відзначався в СРСР та країнах соцтабору як державне свято. 1977 року, за радянської ініціативи, отримав статус міжнародного дня за рішенням Організацією Об'єднаних Націй.

"Я жінка! І слабка, і сильна.

Я жінка! І весела, і сумна.

Захочу — буду ніжна і покірна.

Захочу — буду вільна, як весна."

(Бесіда)

Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар) (1814 - 1861) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф. Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

Незважаючи на короткий життєвий шлях, Тарас Шевченко залишив великий відбиток у літературі і художньому мистецтві. Шевченко писав, в основному, в жанрі поеми («Гайдамаки», «Сон», «Катерина» та ін.), балади («Причинна»), повісті («Княгиня», «Музикант»). Загальновідомі збірки його віршів — «Кобзар» (рання творчість), «Три літа», «У казематі» (написані в ув’язненні). Тарас Шевченко — автор більше 1000 художніх робіт, в основному, це пейзажі, портрети, жанрові малюнки. Він досконало володів технікою написання картин олівцем, пером, аквареллю та олією. Шевченку було присвоєно ступінь академіка з гравірування. Випущений альбом картин Тараса Григоровича Шевченка «Живописна Україна».

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.

«Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От, де люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.»

(Тарас Шевченко)

(Бесіда)

Володимир Іванович Вернадський (1863 - 1945) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, космізм. Академік Петербурзької АН (з 1912 року), професор Московського університету.

Один із засновників Української академії наук, дійсний член та її перший голова-президент (з 1918 року). Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). З 1921 року знову працює у Москві. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямів сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929 року; зараз Інститут геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського РАН). Дійсний член НТШ та низки інших академій (Паризької, Чеської).

У 1880 р. В.І. Вернадський написав вірш про Україну:

"Украина, родная моя сторона,

Века ты уже погибаешь…

Но борешься, бьешься, бедняжка, одна

И в этой борьбе изнываешь…

В минуту погибели крайней твоей

Детей твоих дух пробуждался,

Старались свободу найти от цепей

И ум их тобой восхищался…"

Перед смертю вчений передав до Академії наук України свої спогади, в яких зазначав:

«Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук…»

«Все, що ми знаємо, ми знаємо завдяки мріям мрійників, фантазерів і вчених-поетів»

«Людська особистість є найдорогоцінніша, найбільша цінність, що існує на нашій планеті. Вона не з'являється на ній випадково і раз зникнувши цілком, ніколи не може бути відновлена»

«Усвідомлення народом свого буття є, можливо, найбільшою силою, що рухає життя»

(В. І. Вернадський)

(Бесіда)

Генрік Ібсен (1828 - 1906) — норвезький драматург і поет, реалістичні і суперечливі п'єси якого революціонізували європейський театр.

Збираючи матеріали для драми про Юліана-відступника «Кесар і галілеянин» (1873), Ібсен задумав сатиричну поему, яка в результаті стала великою драматичною поемою «Бранд» (1866), герой якої — цілісна людина, що не зупиняється ні перед якими жертвами для здійснення свого ідеалу. Масштабність філософсько-символічної драми зберігається в «Пер Гюнта» (1867). Основна тема п’єс «Стовпи суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882) — невідповідність між показним блиском суспільства і його фальшивою внутрішньою суттю. З середини 1880-х років соціальна критика у драматурга слабшає, і в пізніх п’єсах ускладнюється підтекст, зростає тонкість психологічного малюнка, одночасно посилюються елементи символіки. Хоча тема «сильної людини» виступає на перший план, автор безжалісний до героїв, що реалізують своє покликання за рахунок життя і щастя інших людей: «Росмерсхольм» (1886), «Гедда Габлер» (1890), «Будівельник Сольнес» (1892), «Йун Габріель Боркман» (1896). Останньою його драмою з 26 стала п’єса «Коли ми, мертві, прокидаємося» (1899), де він, без жодної поблажливості до себе, піддав нещадному суду свій творчий шлях.

«Більшість має за собою владу, але не право; меншість завжди має за собою право.»

«Не може бути волі або краси в домашньому житті, що опирається на позики й борги.»

«Чиста совість - найкраща подушка.»

«Жінка - наймогутніша у світі істота, і від неї залежить направляти чоловіка туди, куди його хоче повести Господь Бог.»

(Г. Ібсен)

(Кн. виставка) 

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня.

У 1999 році на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії відзначався в Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

 «Поезія, - йдеться в рішенні ЮНЕСКО, - може стати відповіддю на найгостріші і глибокі духовні питання сучасної людини - але для цього необхідно залучити до неї як можна більш широку громадську увагу. Крім того, Всесвітній День поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, якi відроджують одвічну традицію живого звучного поетичного слова».

"Не вмре поезія, не згине творчість духа,

Поки жива земля, поки на ній живуть,

Поки природи глас людина серцем слуха,—

Клопоти крамарські її ще не заб’ють..."

(В. Самійленко)

"Поезія — це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі."

(Л. Костенко)

(Кн. виставка) 

Міжнародний день театру встановлений в 1961 році IX конгресом Міжнародного інституту театру (МІТ).

Діяльність організації, згідно з її статутом, повинна бути спрямована на «зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчого співробітництва всіх діячів світу». Це не просто професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів глядачів. З-поміж багатьох складових, котрі визначають цивілізаційний та культурний рівень нації, одне із основних належить ставленню її громадян до мистецтва загалом і театру зокрема. Адже театр є джерелом духовності і наснаги, він народжує високі помисли у людини, пробуджує шляхетні почуття та високі пориви, є своєрідним каталізатором морального росту та розвою громадськості, тестом на свідомість та моральність.

"Театр штучно вводить нас в сферу чужих бід і за миттєве страждання нагороджує нас солодкими сльозами і розкішним набуттям мужності і досвіду... Все те, що відчуває наша душа у вигляді туманних, неясних відчуттів, театр підносить нам в гучних словах і яскравих образах, сила яких вражає... Лише в театрі великі світу цього чують щось рідкісне або навіть прямо для них неможливе - правду, і бачать те, чого не ніколи бачать біля себе або зустрічають дуже рідко - людину..."

(Ф. Шиллер)

(Тем. перегляд) 

Максим Горький (Пєшков Олексій Максимович, також Горький Олексій Максимович) (1868 – 1936) - російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист.

На межі 1890—1900-х рр. Горький пише низку творів у неоромантичній манері («Стара Ізергіль», «Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника» тощо). Слід, проте, зауважити, що поряд із «Піснею про Буревісника» письменник створив цілком реалістичний роман «Фома Гордєєв», де на широкому історичному тлі зобразив російську буржуазію. 1902 року у Московському художньому театрі була поставлена його соціально-філософська п'єса «На дні». Підкреслено реалістично змальовуючи у ній життя так званих «декласових елементів» — злидарів, які животіють у нічліжці, Горький стверджував гідність та честь людини, що не втрачаються навіть «на дні» суспільства. Високою гуманістичною вірою в людину сповнені слова одного з мешканців нічліжки: «Людина — це звучить гордо!». З 1913 року - другий період творчості Горького, який в основному охоплює автобіографічні твори та спогади (автобіографічна трилогія «Дитинство», 1913; «В людях», 1915; «Мої університети», 1923; роман «Діло Артамонових», 1925; епопея «Життя Клима Самгіна», 1926-1936 та ін.). Революцію 1917 року Максим Горький зустрів з радістю. Але дуже швидко він зрозумів утопічну суть більшовицьких гасел і вжахнувся наслідкам, які пророчо передбачав. Письменник втрачає інтерес до долі окремої людини, закликає думати про прекрасне майбутнє. Бунтарство, протест Горького - реаліста перетворюється на безпомічні, невиразні заклики утопіста, який вірить чи робить вигляд, що вірить у прекрасне майбутнє СРСР.

Після репресій, розстрілів інтелігенції у 1922 році Горький виїхав за кордон, але сталінському режиму був потрібний авторитет письменника. Влада вирішила будь-що повернути Горького додому. Славослів'я, широке святкування його ювілеїв — все змушувало Горького вірити в те, що його люблять на батьківщині. Він повернувся і потрапив у "золоту клітку", з якої вже не зміг вирватися до самої смерті. Брехня, облудні обіцянки, примітивні лестощі зробили свою чорну справу: дух гордого Буревісника було зломлено.

"У вдосконаленні людини - сенс життя ..."

"Книги читай, однак пам'ятай - книга книгою, а своїм мозком рухай."

"Найвища радість життя - відчувати себе потрібним і близьким людям."

"Чудова посада - бути на землі людиною."

"Сенс життя в красі і силі прагнення до цілей, і потрібно, щоб кожен момент буття мав свою високу мету."

"Розум май хоч маленький, та свій."

"Хороша книга - просто свято!"

"Людина! Це чудово! Це звучить ... гордо!"

(М. Горький)


 

 

 
       
 
   

 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

return_links(); ?>