Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 


Пошук по сайту

 

 

       
 

Заходи

2018 рік

Лютий

(Бесіда)

Михайло Михайлович Пришвін (1873 - 1954) - російський письменник, прозаїк і публіцист. У своїй творчості досліджував найважливіші питання людського буття, розмірковуючи про сенс життя, релігії, взаємини чоловіка і жінки, про зв'язок людини з природою.

 

Співець природи. Саме з природою асоціюється ім'я письменника Михайла Пришвіна. Ставлення його до природи не науково-описове, а духовно-поетичне. Пришвін, починаючи начебто з простого дослідження, піднімається у філософські сфери, у сфери глибокого мистецтва. Саме він назвав ріки й озера «очима землі». Це він, Пришвін, зміг так придумати: «весна світу». Тільки він міг описувати торф'яні болота як «комори сонця» і зворушити оповіданням про «гарячу душу дерева» чи «бездонну ніжність звірів». За своє тривале життя Михайло Михайлович створив чимало нарисів, найвідоміші з яких: «У краї неляканих пташок», «Календар природи». Крім того, Пришвін збирав фольклор, писав казки, вірші, новели, де вміло виражав свою філософію життя.

«Мир на землі можливий лише при якомусь гармонійному співвідношенні душі з розумом. Панування ж розуму призводить до голої техніки і до війни.»

«Кохання на землі є єдина гідна подиву сила.»

«... Треба мріяти якомога більше, як можна сильніше мріяти, щоб майбутнє перетворити в сьогодення.»

(М. Пришвін)

(Тем. полиця)

 

Жюль Ґабріель Верн (1828 - 1905) — французький письменник (за походженням бретонець)

Читацьке визнання Верн заслужив перш за все як основоположник жанру наукової фантастики. У числі його творів романи, що стали класикою, «Подорож до центру Землі» (1864), «Із Землі на Місяць» (1865) і його продовження «Довкола Місяця» ; «20 000 льє під водою» (1870) ; «Таємничий острів» (1875), який є і продовженням «20 000 льє» . Верн володів незвичайним даром провидіння - він передбачив не лише космічні подорожі, підводні човни, гелікоптери, але і штучні супутники (у романі «500 мільйонів Бегуми» - 1879), керовані ракети з реактивним двигуном (у «Незвичайних пригодах експедиції Барсака», 1914) ; окремі абзаци в «Рівнянні на прапор» наводять на думку, що Верн здогадувався про існування атомної енергії.

Якось Жуль Верн зайшов до приймальні міністра закордонних справ, і секретар люб'язно сказав йому: «Сідайте, будь ласка, мсьє Верн. Після стількох подорожей ви, певно, дуже стомлені...» Прихильники таланту письменника і справді вважали, що він описує справжні мандрівки, а його герої дійсно літають на повітряних кулях й підкорюють морські глибини. Так, він був великим вигадником, який в душі залишався дитиною. Він став генератором ідей, які з успіхом підхопили винахідники всього світу.

«Що б я не створював, що б я не вигадував, - все це завжди буде нижче за дійсні можливості. Настане час, коли досягнення науки перевершать силу уяви.»

«Все, що людина здатна представити в уяві, інші зуміють втілити в життя.»

«Моєю метою був опис Землі, і не лише Землі, але і всього Всесвіту, тому що в моїх романах я інколи відносив читачів далеко від Землі.»

«Робота - це моя життєва функція. Коли я не працюю, то не відчуваю в собі ніякого життя.»

(Жюль Верн)

(Тем. перегляд)

10 лютого 1837 року помер Олександр Пушкін.

У Санкт-Перербурзі від рани, отриманої попереднього дня на дуелі, на 38-у році життя помер видатний російський поет Олександр Сергійович Пушкін, який увійшов у історію російської культури як творець російської літературної мови і родоначальник нової російської літератури.

«… В изгнаньи скучном, каждый час

Горя завистливым желаньем,

Я к вам лечу воспоминаньем,

Воображаю, вижу вас:

Вот он, приют гостеприимный,

Приют любви и вольных муз,

Где с ними клятвою взаимной

Скрепили вечный мы союз …»

(О. С. Пушкін)

(Бесіда)

Бертольт Брехт (1898 - 1956) - німецький драматург і поет. Отримав міжнародне визнання своєї творчості. Його вважають засновником епічного («діалектичного») театру.

 

Творчий шлях Бертольда Брехта почався з п'єси «Тригрошова опера» Джона Гея, по його книзі «Опера жебраків», яка стала одним з перших таких дебютних дослідів, поставлених у 1928 році. Далі були написані найбільш відомі його п’єси - «Матінка Кураж та її діти» (1938), «Страх і відчай в Третій Імперії» (1939), «Життя Галілея» (1943), «Добра людина з Сезуана» (1943), «Кавказьке крейдяне коло» (1944), в яких червоною ниткою проходила думка про необхідність боротьби людини із застарілим світосприйняттям.

Бертольд Брехт стає новатором у царині театру. Він розробив концепцію «епічної драми». На думку драматурга, необхідно звертатися не до емоцій, а до розуму людини, намагатися розвинути її інтелект. Між глядачем і сценою має бути дистанція. Глядач має не співпереживати, а свідомо робити висновки, учитися. Сценічна драма повинна провести людину через страждання до очищення (катарсис). Основним принципом епічного театру стає «ефект відчуження». Проблема сприймається ніби відсторонено, буденне явище постає в новому, незвичайному («чужому») світлі. «Ефект відчуження» досягається додатковими коментарями, написами, «зонгами» (піснями). Актори, задіяні у драмі, не стільки вживаються в образ, скільки передають певну ідею, алегорію, втілену в образі. Конфлікт драми залишається нерозв’язаним — це принцип «відкритого фіналу»: автор не дає відповіді на поставлені ним питання, він спонукає глядача до самостійного пошуку шляхів вирішення соціальних чи моральних проблем. Брехт був цілком переконаний, що мистецтво, зокрема драма, покликане активно втручатися в суспільне життя, сприяти його вдосконаленню.

«У людини має бути хоча б на два гроша надії, інакше жити неможливо.»

«І в погані часи є хороші люди.»

«Можна бути вільним і в стінах в'язниці. Свобода - це явище духовне. Хто нею володіє, у того ніхто і ніколи її не відніме. Як це сказав поет? У ланцюгах - вільний! Є люди, які не вільні і за воротами в'язниці. Тіло можна закувати в ланцюги, дух - ніколи. Думка вільна!»

(Б. Брехт)

(Тем. полиця)

Жорж Жозеф Крістіан Сіменон (1903 - 1989) — франкомовний письменник бельгійського походження, один з найвідоміших представників детективного жанру в літературі. Прославився завдяки серії детективів про поліцейського комісара Меґре.

Початок найзнаменитішої серії своїх творів про комісара Мегре Сіменон поклав у 1929 році, ставши підписувати твори своїм справжнім ім'ям — Жорж Сіменон. Всього вийшло 103 твори, де діє легендарний комісар Кримінальної поліції. За своє довге творче життя Сіменон написав близько 300 романів, які перекладені на 55 мов, а їх тиражі перевищують 600 мільйонів.

З огляду на канони детективного жанру, Сіменон у своїх романах уникає детальних описів, ліричних відступів, картин природи. Деякі дослідники навіть писали про «нульовий градус письма» Сіменона. Це визначення передусім стосується мови письменника. Сіменон ретельно добирає лексику, вона завжди вельми конкретна, а її обсяг незначний. Ці особливості могли би свідчити про бідність мови письменника, якби не його вміння вибирати з-поміж звичайних слів найвлучніші і найнеобхідніші формулювання. Сіменон зарекомендував себе і як справжній майстер побудови інтриги. Зав'язка здебільшого подається на першій сторінці книги і розв'язується в її останньому абзаці, що дозволяє тримати читача у постійному напруженні. Саме тому романи Сіменона перекладені практично всіма мовами світу й відомі у будь-якій країні. Серед найвідоміших романів Сіменона можна назвати «Дім на каналі», «Вдова Кудерк» , «Тітка Жанна», «Залізна драбина» й ін.

“Пройшло більше 40 років, як до мого життя увійшов комісар Мегре. Обидва ми за цей час порядком змінилися, але незмінним залишається моя до нього пошана, і в романах, де діє Мегре, я ставлю деколи складніші проблеми, ніж в своїх соціально-психологічних романах. Досвід і мудрість Мегре допомагають мені вирішувати їх і робити доступними для читачів різних країн і різного культурного рівня.

…Все життя я не шукав ні героїв, ні подвигів, ні трагічних ситуацій, але, узявши найзвичайніших людей і зберігаючи всю їх достовірність, не виводячи їх за рамки звичного існування, прагнув додати в той же час героїчне звучання їх життю.»

(Ж. Сіменон)

(Кн. виставка)

14 лютого весь християнський світ відзначає День святого Валентина - покровителя всіх закоханих.

І «розбиті серця», і самотні скептики, і закохані без взаємності, і ті, хто втратив віру у любов, можуть 14 лютого попросити допомоги у заступника всіх закоханих святого Валентина. Причому не лише «у своєму серці», але й безпосередньо помолившись його мощам, які зберігаються 72 кілометри від Львова, у місті Самборі.

День Святого Валентина!!!

День закоханих й щасливих.

Люди люблять і чекають,

А чого? Самі не знають.

У цей день все може статись:

Кожен може закохатись.

Будуть серденька співати,

Будуть квіти дарувати…

(Тем. перегляд)

14 лютого – Міжнародний день дарування книг

Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day) – це добровільна ініціатива, започаткована у 2012 році американкою Еммі Бродмур. Вона спрямована на підвищення інтересу та доступу до книг і бібліотек.

Мета Міжнародного дня дарування книг – надихнути людей по всьому світу подарувати 14 лютого книгу один одному та членам родини, залишати книжки в людних місцях, надавати знижки в книгарнях, організовувати волонтерські кампанії зі збирання книжок, жертвувати твори друку бібліотекам. Вважається, що у цей день мають об'єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання.

Як можна відсвяткувати цей день:

- Подарувати книгу бібліотеці, або другові, родичу, незнайомій людині;

- Залучіть до цього свята друзів через соціальні мережі;

- Приєднайтесь до буккросингу ("прочитав – передай іншому")

Адже книга – один із найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов; вона дасть нам відповіді на всі запитання і гарну пораду; навчить жити, любити і працювати заради щастя народу, заради самих себе і своїх рідних. Сьогодні без книги ми не можемо уявити своє життя, бо вона — постійний супутник, найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для малечі, і для школяра, і для зрілої, досвідченої людини. Недарма в народі кажуть: «Хто багато читає, той багато знає». Частіше заглядайте до скарбниці духовності — книг, з яких б'є невичерпне джерело мудрості.

"Не викинь книгу на смітник!

Віддай її в бібліотеку!

Бо книга – скарб, у ній для тебе

Думок і висловів квітник.

У ній поета віршів море,

Кохання, радість, смуток, біль...

А ще незвідані простори

Письменник відкриває в ній.

Тож дурно книгу не змарнуй –

Бібліотеці подаруй!"

(Бесіда)

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року.

 

Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі. Дане свято можуть відзначати носії 6000 мов, які на сьогоднішній день зафіксовані в світі. Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Однак багато мов сьогодні знаходяться на межі повного зникнення. У деяких мов не залишається живих носіїв, тому одним з методів порятунку лінгвістичного багатства планети експерти називають вивчення іноземних мов.

"Без мови рідної й народу рідного нема…"

(В. Сосюра)

(Бесіда)

Людмила Євгенівна Улицька (нар. 1943 р.) — російська письменниця.

 

Перші оповідання вийшли наприкінці 1980-х років, за її сценаріями були зняті фільми: «Сестрички Ліберті» а і «Жінка для всіх». Перша книга — «Сонечка» (1992) — увійшла до списку фіналістів премії «Російський Букер» за 1993 рік, «Джузеппе Ацербі» (Італія), була визнана у Франції найкращою перекладною книгою року і відзначена премією «Медічі». Серед відомих творів: романи «Медея і її діти» (1996) і «Казус Кукоцького», повість «Веселі похорони». Книги перекладені 25 мовами.

Критики називають твори Людмили Улицької "прозою нюансів", відзначаючи ретельність роботи автора і дивовижне світовідчуття, яким вона ділиться з читачами. Її повісті та оповідання пройняті абсолютно особливим світовідчуттям, яке, тим не менш, виявляється близьким дуже багатьом . Сама ж Улицька так характеризує свою творчість: «Я ставлюся до породи письменників, які, головним чином, відштовхуються від життя. Я письменник, який не конструює, а живе. Не вибудовую собі жорстку схему, яку потім прописую, а проживаю твори. Іноді не виходить, тому що виходжу зовсім не туди, куди хотілося б. Такий у мене спосіб життя ». При цьому Людмила Євгенівна – людина, яка має сумнів, вона не приховує, що до сих пір відчуває «відчуття дилетантизму»: «Я ніби тимчасовий письменник, ось напишу все і піду робити щось інше».

У березні 2014 підписала звернення російських діячів культури проти окупації Криму.

«Література - краще, що є у людства. Поезія - це серце літератури, вища концентрація всього найкращого, що є в світі і в людині. Це єдина їжа для душі.»

«Життя за межами книжкового простору було якесь образливе, проте в книжках билася жива думка, і почуття, і знання.»

«Вихованням моїм ніхто особливо не займався, так що головним моїм вихователем можу вважати книжкову шафу.»

«Кожного разу, коли ми беремо в руки книгу, ми готуємо себе до нових солодких, а, часом, і важких переживань, а коли їх не знаходимо, то з розчаруванням відкладаємо в сторону. Читаючи, ми ростемо, доростаючи поступово до всього кращого, що можна виразити за допомогою алфавіту.»

(Л. Улицька)

(Бесіда) 

Ірвін Шоу (при народженні - Ірвін Гілберт Шамфоров) (1913-1984), американський прозаїк і драматург.

 

Походив з родини російсько - єврейських емігрантів. Після закінчення в 1934 р. Бруклінського коледжу заробляв на життя твором радіосеріалами. Успішно дебютував антивоєнною п'єсою «Поховайте мертвих» (1935), але приголомшливу літературну славу, високу оцінку критики й міцну репутацію довершеного майстра приніс роман «Молоді леви» (1948), в основу якого лягли особисті воєнні враження автора. В оповіданнях Шоу гостросоціальна проблематика поєднується з розкриттям моральних пошуків особистості (збірки «Матрос із Бремена», 1939, «Ласкаво просимо до міста», 1942). Його дилогія «Багатий, бідняк» (1970) та «Вбогий, крадій» (1977), романи «Вечір у Візантії» (про Голівуд, 1973), «Спогади утрати» (1982) ставали бестселерами, багаторазово перевидавались та екранізувались, увійшли до золотого фонду літератури XX століття.

Ірвін Шоу - неперевершений майстер новели. Йому властиві вміло вибудуваний сюжет, разюче знання людської психології, захоплююча інтрига, неперевершені і динамічні діалоги, яскраві образи персонажів і емоційне напруження пристрастей. Він - один з небагатьох письменників, здатних наділяти високу літературну суть в оманливе просту форму захоплюючої белетристики. Його книги читаються на одному диханні, але при всій зовнішній легкості піднімаються високо над рівнем звичайного чтива - змушують співпереживати і міркувати. Твори Ірвіна Шоу давно стали бестселерами і увійшли в золотий фонд літератури XX століття.

«Найчастіше книга - це маска, а не портрет автора.»

«Є думка, що будь-яка людина несе в собі, принаймні, один роман. Сумніваюся. Такі люди, звичайно, є, але величезна більшість людей носять в собі, може, одну фразу або, в кращому випадку, оповідання.»

(І. Шоу)


 

 

 
       
 
   

 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

return_links(); ?>