(Бесіда)  Олексій Костянтинович Толстой (1817 - 1875) — російський письменник, поет, драматург, вихований на історичній Гетьманщині. Член-кореспондент Петербурзької Академії Наук.

З дитинства наближений до імператора Олександра Другого, Олексій Костянтинович завжди ухилявся від придворного життя, намагаючись реалізувати себе в літературній творчості. Найбільш вдалими його творами вважаються історичні поеми і балади, роман «Князь Серебряний», драматургічні твори «Фантазія», «Іоанн Грозний». Донині вони викликають живий інтерес читачів. Толстой взяв участь у складанні циклу гумористичних віршів, що з'явилися в журналі "Современник" у 1854 - 55 роках під відомим псевдонімом Козьми Пруткова ( колективний псевдонім О. К. Толстого і братів А. М. та В. М. Жемчужнікових).

"О, если б мог в мои объятья

Я вас, враги, друзья и братья,

И всю природу заключить!"

"И всюду звук, и всюду свет,

И всем мирам одно начало,

И ничего в природе нет,

Что бы любовью не дышало".

"Блажен, кто рядом славных дел

Свой век украсил быстротечный".

(Олексій Костянтинович Толстой)

Люби ближнего, но не давайся ему в обман!

Что имеем — не храним; потерявши — плачем.

Наука изощряет ум; ученье вострит память.

Глядя на мир, нельзя не удивляться!

(Козьма Прутков)

	(Тем. перегляд) 9 вересня - Міжнародний день краси

XX століття стало революційним у сфері косметології. Міжнародний комітет естетики і косметології СІДЕСКО проявив ініціативу створення Міжнародного дня краси.

З 1995 року в цей день у світі особливо вітається все гарне, прекрасне, що приносить естетичне і моральне задоволення. Тому в багатьох містах і країнах саме 9 вересня повсюдно проводяться конкурси краси.

Далеко не завжди в конкурсах беруть участь представниці слабкої статі з класичними параметрами 90-60-90. Журі виділяють осіб, наділених неповторною красою, що полягає у своєрідності зовнішнього вигляду.

10 цитат успішних і знаменитих жінок про красу:

«Для жінки краса важливіша за розум, тому що чоловікові легше дивитися, ніж думати», - німецька та американська актриса Марлен Дітріх.

«Важко стати чарівною, якщо ти лінива», «У елегантності неголосний голос», – італійська актриса і співачка Софі Лорен.

«Не всяка жінка народжується красивою, але якщо вона не стала такою до 30 років - вона просто дурна», - французький модельєр, яка заснувала модний будинок Chanel Коко Шанель.

«У дівчини повинні бути гарні дві речі – це погляд і губи, тому що поглядом вона може закохати, а губами довести, що любить», - одна з найкрасивіших жінок ХХ століття, актриса Мерилін Монро.

«Щоб губи були красивими — кажи тільки красиві слова. Щоб очі були красивими — шукай в людях тільки хороше. Щоб фігура була стрункою — поділися їжею з голодними. Щоб волосся були красивими, нехай кожен день ним грається дитина. Щоб постава була рівною — пам'ятайте, що ви ніколи не будете самотні», - британська актриса, фотомодель Одрі Хепберн.

«Молода красива жінка – це диво природи. Літня красива жінка - це диво мистецтва», - польська художниця, журналістка, письменниця Яніна Іпохорська.

«Навіть найдорожча косметика і найдорожча зачіска не взмозі зробити жінок красивими. Найяскравіші, найцікавіші жінки - ті, за плечима яких життя зі злетами та падіннями», - голлівудська актриса Шерон Стоун.

«Коли хтось любить тебе, і коли ти робиш когось щасливим, ти раптом починаєш відчувати себе найкрасивішою людиною в світі», - голлівудська актриса, режисер, посол доброї волі ООН Анджеліна Джолі.

«Краса для жінки стає проблемою тільки в двох випадках: коли її немає і коли немає нічого, крім краси», - одна з найкрасивіших жінок планети, італійська актриса Моніка Беллуччі.

«Не буває некрасивих жінок - бувають байдужі до себе», - успішна американська підприємниця, засновниця корпорації Estee Lauder Есте Лаудер.

	(Тем. полиця)  День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя.

6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.

"Йшли селом, йшли селом партизани,

По землі українській, невільній землі.

І у кожного зброя була за плечами,

І у кожного смуток і біль на чолі.

Їм сумно за всю Україну,

Та за спалені хати, за зрубаний сад,

За ту пісню, що чув ти колись, солов’їну,

Але їм вже не було дороги назад.

Бо дорога назад – то неволя,

А ховатися в лісі не будемо ми.

Ми підемо вперед – і здобудемо волю,

України своєї ми вірні сини…"

(Я. Нудик)

	(Бесіда)  Анатолій Борисович Солов'яненко (1932 - 1999) - всесвітньо відомий український співак (лірико-драматичний тенор) та громадський діяч, Герой України (2008, посмертно).

У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада… Кілька сезонів він проспівав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Дж. Верді, П. Масканьї.

Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків.

Анатолій Солов'яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Видатний українець, високоморальний і чесний, який досягнув найвищих світових вершин завдячуючи своєму таланту і праці. Заради української сцени він пожертвував спокусливими пропозиціями з Великого театру (Москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.

Анатолій Борисович став одним із тих українських співаків, завдяки яким світ дізнавався про незрівнянну красу пісенної творчості нашого народу.

Де б Солов’яненко не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи... Недарма кажуть, що пісня не має кордонів».

	(Бесіда)  Вільям Катберт Фолкнер (1897 - 1962) — американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури (1949) («за значний і з художньої точки зору унікальний внесок у розвиток сучасного американського роману»).

Романи Фолкнера - це драма молодого покоління, яке зіштовхнеться з жорстокої, суворою реальністю. Першим романом Вільяма був «Сарторіс». Більш складним в психологічному плані став роман «Шум і лють». Однак читається роман трохи важко, хоча б тому, що написаний в імпресіоністської манері. 1929 рік став для письменника Вільяма Фолкнера переломним. Він одружився на подрузі дитинства, грошей на життя катастрофічно не вистачало, а у його дружини було двоє дітей від першого шлюбу. Вільяму довелося влаштуватися на роботу кочегара на електростанції. Ночами він писав історії в своєму вугільному бункері на саморобному столі. Він випустив романи «Святилище» і «Світло в серпні». Критиками книги були прийняті доброзичливо. Однак Фолкнер знав, що письменницький прорив ще попереду. Цей період життя письменника був, мабуть, найщасливішим, адже саме в цей час у нього визрів задум трилогії «Сільце», «Місто», «Особняк». В цілому, Фолкнеру знадобилося 34 роки, щоб написати ці книги.

Вільям Фолкнер належить до визначних письменників США, майстрів нової американської прози XX століття, які стали відомі в Європі з 20-х років, а в 30-х роках отримали світове визнання. Спираючись на розмовну мову і американські народні традиції, Фолкнер поєднував ці елементи з літературним модернізмом і самими сміливими європейськими експериментами в символізмі і в літературі «потоку свідомості», створюючи свої безсмертні шедеври.

«Якщо письменник покликаний щось зробити, так це зробити світ трохи краще, ніж він його застав, зробити те, що в його силах, доступним йому способом, щоб не було такого зла, як війна, несправедливість, - ось у чому його робота. І робити це потрібно, не описуючи всілякі приємні речі, - письменник повинен показати людині його ниці риси, зло, яке людина здатна зробити, в той же час ненавидячи себе за це зло, яке людина повинна подолати, винести і витримати; щоб людина завжди вірила в те, що вона може бути краще, ніж вона, ймовірно, буде.»

«Я відмовляюся прийняти кінець людини ... Я вірю в те, що людина не тільки вистоїть - вона переможе. Вона безсмертна ... тому, що має душу, дух, здатний до співчуття, жертовність і терпіння. Покликання письменника - писати про це. Його привілей полягає в тому, щоб, піднімаючи людські серця, відроджуючи в них мужність, і честь, і надію, і гордість, і співчуття, і жалість, і жертовність, які складали славу людини в минулому, допомогти йому вистояти. Письменник повинен не просто складати літопис людського життя; його твір може стати фундаментом, стовпом, що підтримує людину, що допомагає їй вистояти і перемогти».

(В. Фолкнер)

	(Бесіда)  Володимир Миколайович Войнович (нар. 1932 р.) — російський поет, письменник і драматург на еміграції.

У 1960 Войнович працює на Всесоюзному радіо редактором, пише тексти популярних пісень - "Я вірю, друзі, каравани ракет ...", "Рулла, ти Рулле ..." та ін. У 1961 в журналі "Новий світ" була опублікована перша повість Войновича - "Ми тут живемо". Стає професійним письменником. У 1960-і одна за одною з'являються нові повісті: "Відстань в півкілометра", "Два товариша", "Хочу бути чесним", "Шляхом взаємної листування". У 1960-і Войнович активно включився в боротьбу за права людини, за права письменника. Його твори перестають друкувати, тим більше що в 1969 опублікував за кордоном "Життя і пригоди солдата Івана Чонкіна" (1-й том), роман-анекдот, пародію на потік масової літератури про військові подвиги і героїзм. За "непослух" і бажання відстояти свою людську гідність В. Войновича виключили зі Спілки письменників. На засідання Секретаріату він не з'явився, надіславши відкритий лист: "... Нам нема про що говорити, нема про що сперечатися, тому що я висловлюю свою думку, а ви - яке накажуть ..." У 1975 пише повість "Іванькіада, або Розповідь про вселення письменника Войновича в нову квартиру". У 1979 вийшов 2-й том "Чонкіна" за кордоном. Оскільки він ніде не працював, то підпадав під статтю закону про дармоїдство. Тому він в 1980 змушений був покинути країну. Жив в Західній Німеччині, в Мюнхені. У 1981 Войновича позбавляють радянського громадянства. За кордоном написав ряд творів - сатиричну п'єсу "Трибунал" (1984); роман-антиутопію "Москва 2042" (1986); повість "Шапка" (1987). У 1983 читав лекції в Прінстонському університеті США. В останні роки час від часу виступають з читанням лекцій в Америці. У 1990 йому було повернуто радянське громадянство. В. Войнович живе і працює в Мюнхені і в Москві.

Під час російської інтервенції в Україну у березні 2014 року разом з іншими російськими діячами культури підписав звернення проти агресивної політики Кремля та висловив жаль з приводу підтримки цієї політики частиною російської інтелігенції.

"Мистецтво не відображає життя, а прикрашає."

"Читання цікаве тільки те, за яким бачиш близьку собі по духу людину."

(В. Войнович)

	(Бесіда)  Мігель де Сервантес Сааведра (1547 - 1616) — іспанський новеліст, драматург і поет, класик світової літератури («Галатея», «Дон Кіхот», «Мандри Персилеса і Сигізмунди»). Повсюдно відомий, передусім, написанням твору «Дон Кіхот», який багато критиків називають першим сучасним романом та одним із найкращих творів світу.

Його літературна творчість почалась у 1585 році з роману «Галатея». Затим з'явилася велика кількість драматичних п'єс, проте успіхом вони не користувалися. Про життя Сервантеса в період з 1598-го до 1603-го року майже нічого не відомо. У 1604 році з-під його пера вийшла перша частина знаменитого «Дон Кіхота», котра одразу здобула величезну популярність. Відтоді літературна діяльність Сервантеса не припинялася. Серед творів письменника сонети, романи, елегії, близько 30-ти п'єс. Сьогодні існує премія «Мігеля де Сервантеса», яка щорічно присуджується Міністерством культури Іспанії письменникам, що пишуть іспанською мовою.

"Свобода - найцінніше благо, дароване небом людині."

"Історія - скарбниця наших діянь, свідок хорошого і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього."

"Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість."

"Хто багато читає і багато ходить, той багато бачить і багато знає."

(Мігель де Сервантес)

	(Кн. виставка) Всеукраїнський день бібліотек відзначається в Україні щорічно 30 вересня.

Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Провідними бібліотеками вважаються: Національна бібліотека Академії наук України імені Вернадського, Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна бібліотека України ім. Я. Мудрого. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.

"Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»."

(В. Сухомлинський)