Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 

 


Пошук по сайту

 

 

       
 

Заходи

2016 рік

Липень

(Кн. виставка)

1 липня святкується День архітектури України. Це свято було засновано президентом країни 17 червня 1995 року. З того часу воно відзначається щорічно.

Архітектура України багатолика, вона, як кажуть, «озвучена дзвонами». Найбільш знаковим для країни було храмове будівництво, яке сягає своїм корінням у часи літописів і Княжої Русі. У ті часи День архітектури, звичайно, не святкували, але українське зодчество мало своє оригінальне обличчя, яке відбивало багато воєн, духовне зростання і державні злети. Ці цінності досі оспівуються в свято архітекторів, оскільки побудовані сотні років тому будівлі стали втіленням всієї української архітектури.

 

(Тем. перегляд)

Івана Купала, Купайла — традиційне українське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем.)

У зв'язку із введенням григоріанського календаря у 01.03.1918 церковне свято Різдво Івана Предтечі припадає на 7 липня. Свято отримало свою назву від імені християнського святого Івана. Квінтесенцією свята є очищення з допомогою вогню і води, найдавніша форма магічних дій. Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянського панування частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла. Подібні звичаї існують в багатьох народів, особливо індоєвропейських: чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів та росіян[. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19-24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана» та в Бразилії — «Феста Юніна» 13-29 червня.

 

(Бесіда)

Марсель Пруст (1871 — 1922) — французький письменник, есеїст та критик, що здобув світове визнання як автор роману-епопеї «У пошуках втраченого часу», одного з найвизначніших творів світової літератури двадцятого століття.

 

 

В важається, що Марсель Пруст є зачинателем нового напряму в літературі. Свої твори він розглядає як інструмент з вивчення конструювання реальності людською свідомістю в часі, але не лінійно, а згідно емоційних сплесків пам'яті.

"Щастя корисно для тіла, а печаль - розвиває душу"

(М.Пруст)

 

(Тем. полиця)

Вільям Мейкпіс Теккерей (1811 — 1863) — англійський письменник-сатирик. Серед кращих творів Теккерея - "Записки Желтоплюша" (1840), повість "Кетрін" (1840), цикл пародій "Романи знаменитостей" (1847), романи "Книга снобів" (1847), "Ярмарок марнославства" (1848), "Пенденніс "(1850)," Історія Генрі Есмонд "(1852)," Ньюкоми "(1855)," Вірджинці "(1857). Чудовими зразками англійської прози є літературно-критичні нариси Теккерея ("Англійські гумористи XVIII століття", 1853), його листи.

Основа всіх романів і гумористичних нарисів Теккерея - його песимізм і реалістичне зображення англійського життя. Він хотів протиставити правду життя умовної ідеалізації колишніх англійських романів. У романі того часу передбачається завжди ідеальний герой або героїня; Теккерей ж називає своє кращий твір - «Ярмарок марнославства» - романом без героя, і в цьому романі - як і в інших - ставить в центр дії людей порочних або щонайменше егоїстичних. Він виходить з того переконання, що в житті зло набагато цікавіше і різноманітніше, ніж добро, і що потрібно вивчати людей, що діють з поганих мотивів. Теккерей зображує кожен людський порок так яскраво, що роман несе карикатурний сенс. У своїх романах Теккерей не звинувачує людей з негативними рисами характеру і кепськими вчинками, він звинувачує систему, яка змусила людей так робити , таким чином, нав'язавши свої життєві пріоритети.

"Книги освічують душу, піднімають і укріплюють людину, будять в ній кращі прагнення, гострять її розум і пом'якшують серце. "

(В.Теккерей)

 

(Бесіда) 

Олена Іванівна Теліга (1906 - 1942) — українська поетеса, публіцист, літературний критик, діячка ОУН.

 

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після смерті: «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася. Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Жінка, на думку поетеси,— це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної.

"Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, — я тверда й сувора.

О, краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог."

(О. Теліга)

(Бесіда) 

Джордж Бернард Шоу (1856 — 1950) — англійський драматург і публіцист ірландського походження, родом з Дубліна, лауреат Нобелівської премії з літератури 1925 року.

Саме Б. Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостро соціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему. Основні твори: п’єси «Будинки вдівця» (1892), «Професія місіс Воррен» (1893), «Кандіда» (1894), «Учень диявола» (1897), «Цезар і Клеопатра» (1898), «Майор Барбара» (1905), «Пігмаліон» (1912), «Дім, де розбиваються серця» (1916), публіцистика: «Довідник революціонера» (1903), «Війна з точки зору здорового глузду» (1914), літературна критика: «Квінтесенція ібсенізму» (1891).

На українській сцені вперше ставив п'єси Шоу Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка були виставлені «Свята Йоанна» (1924) й «Учень диявола» (1948).

Самобутньою рисою творчості Шоу-драматурга є парадокс. За допомогою цього художнього засобу письменник прагнув привернути увагу глядача до проблеми. П’єси Шоу провокували до дискусій. Автор не давав готового рецепту для розв’язання зазначених соціальних проблем, його твори мали «відкритий фінал». «Нова драма» Б. Шоу ставила на меті виявляти фальш моральних цінностей суспільства, закликати до бунту проти застарілих життєвих норм, робити глядача співучасником драматичної дії, змусити його замислитися над власним життям і життям суспільства в цілому.

"Для мене життя — це зовсім не свічка, яка тане. Життя — це дивний факел, який потрапив в мої руки на дивну мить, і я хочу змусити цей факел палати як можна яскравіше, перш ніж передам його наступному поколінню."

(Б. Шоу)


 

 

 
       
 
   

 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

return_links(); ?>