Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 


Пошук по сайту

 

 

 

« Оболонь – земна моя зоря »

Поетично-музична Оболонь

 

 

 

 

 

О, справжнє диво, диво світу,

Моя ти рідна Оболонь,

Перлина чиста, озер намисто,

Я п'ю красу з твоїх долонь.

Бібліотека ім О.С.Пушкіна знаходиться в чудовому районі м.Києва – на Оболоні.

На цій сторінці зібрані вірші і пісні, присвячені нашому району і його мешканцям.

 

 

Земна моя зоря

Слова: Андрій Демиденко
Музика: Михайло Чемберджі
Виконання: Оксана Білозір

   

 

 

 

 

Люблю твої я береги,

Де сам Дніпро на гуслях грає,

Люблю твої задумливі луги

І острови, що називаю раєм.

Яка шовкова тут трава,

Які в гаїв зелені гриви,

Хто на Оболоні не бував,

Той не бачив Київ.

 

Приспів:

О, справжнє диво, диво світу,

Моя ти рідна Оболонь,

Перлина чиста, озер намисто,

Я п'ю красу з твоїх долонь.

 

Блакитна квітка на вітрах,

Тут воля для душі природи,

Ти, Оболонь, земна моя зоря,

Як я люблю твої джерельні води.

Тут в небесах блакить співа,

А у серцях квітують мрії,

Хто на Оболоні не бував,

Той не бачив Київ.

 

Моя чарівна Оболонь  

Слова: Оксана Голуб
Музика: Оксана Голуб
Обробка мелодії: Леон Кенні
Виконання: Оксана Голуб

   

 

Народжена вірою-правдою

Для кожного в серці свята,

Ота Батьківщина прославлена -

Для мене єдина, одна!

Там, де ми вмивалися росами,

В піску залишали сліди,

І мріяли стати дорослими,

І шлях свій в житті віднайти...

Приспів:

Моя чарівна Оболонь,

Я п'ю тепло з твоїх долонь,

У сонячнім серпанку дня,

У хвилях сивого Дніпра!

Купаюсь мов у вирі днів,

У круговерті дивних снів,

І п'ю красу з твоїх долонь,

Моя чарівна Оболонь!

 

Перлина сучасного Києва,

Осяяна в плесах Дніпра,

І дім, про який завжди мріяла,

Де серцем й душею була.

Тут діти вмиваються росами,

В піску залишають сліди,

І мріють ще стати дорослими,

Так само, як мріяли ми...

 

Приспів.

 

 

   

Колектив "Вишиванка"

Пісня про Оболонь

   
   

 

Оболонь

Слова і музика:Ігор Переверзєв

Виконання: Ігор Переверзєв

 

   
   

 

Оболонь

Слова:

Музика:

Виконання: ВІА Світязь

 

   

 

Я народився на Оболоні

І від душі признаюсь всім:

Мені з дитинства близькі і знайомі

Тут кожна вулиця і кожен дім.

Я, Оболонь, тебе ніколи не забуду,

Нехай летять роки у небуття.

Зустрінусь я з тобою, наче з давнім другом,

Поп'єм пивка і поговорим про життя.

 

Приспів:

Оболонь, Оболонь, загаси в душі вогонь.

Я про все з тобою разом забуваю.

Оболонь - це просто диво,

Оболонь - це справжнє пиво.

Пива кращого у світі не буває.(2)

 

Поп'єм пивка, минуле пригадаєм,

І не біда, що захмеліла голова.

Я, Оболонь, тебе люболю і поважаю

І це, повір, для мене не пусті слова.

Я, Оболонь, тебе ніколи не забуду,

Нехай летять роки у небуття.

Зустрінусь я з тобою, наче з давнім другом,

Поп'єм пивка і поговорим про життя.

Приспів.

 

Оболонь - це просто диво,

Оболонь - це справжнє пиво.

Пива кращого у світі не буває. (3)

Приспів.

 

Оболонь - це наше пиво.

Пива кращого у світі не буває. (3)

 

 

 

 

Оболонь

 Микола Луків

 

 

 
 

 

Наш будинок - просто над рікою,

І вночі, коли стихає місто,

З-поміж верб, сяйнувши над водою,

До балкона підпливає місяць.

Десь під ним ряхтять і грають хвилі,

І землі не видно - тільки зорі,

І здається, ніби дім на крилах

Підійнявся і пливе в просторі.

 
 

На Оболоні

Микола Луків

 
 
 

 

На Оболоні паслись коні,

Цвіли луги на Оболоні.

 

А де ті коні? Хто їх знає!

Народ живе і не питає.

 

 І тільки зрідка серед ночі

Чиєсь дитя розплющить очі

 

І стрепенеться, мов пташатко:

У вікна дивиться лошатко.

 

Таке маленьке, полохливе,

Таке чудне, таке красиве.

 

Дитя гукне до мами й татка,

Простягне руки до лошатка.

 

Та скаже мама: "Це із казки".

Промовить тато: "Спи, будь ласка.

 

Двадцятий вік, а ти про коні...

Які там коні на бетоні!"

 

 
 

На Оболоні

Іван Драч

 
 
 

 

Ген оболоки Оболоні.

Стоять там хмари на припоні

І видно їм, як на долоні,

Віки.

 

На Оболоні, в самім лоні,

Крокують крани буйнотонні

І ловлять ночами в долоні

Зірки.

 

На Оболоні – дух машини,

Дух цементу і дух ожини.

Там все натужиться, пружинить –

Бо час такий!

 

Зросли ж тут руси в завірюсі,

Чи ті, що потім вийшли в русів,

Випростувались тут, на лузі,

Колись!

 

Прогупотіли літ буй-тури.

З лози і глини впали мури.

Зарубинецької культури

Пропав мотив.

 

Та ми з боліт і чорториїв

Зіперлися об горній Київ.

Віків золоточолий вияв

Горить.

 

Таж річечка мала, причаєна –

Це таємнича та Почайна,

Первопочатком незвичайна,

Твоя й моя!

 

Ти, будівничий, слави отче,

Прочисть їй очі, хай хлюпоче –

Століть священна й непорочна

Сльоза.

 

Тож збережи старі стоянки,

Первопочатки – не останки,

Нехай музеї, мов світанки,

Постануть тут.

 

Так треба рук талановитих –

Історії ж прадавній видих.

Митцю! Схопи в дереворити

Оці зірки,

 

Ці оболоки Оболоні,

Ці білі хмари на припоні,

Бо ж видно їм, як на долоні,

Нас крізь віки.

 

 
 

Оболонь

 Микола Сом

 
 
 
 

 

«Оболонь – низменное луговое пространство»

(Із словника Грінченка)

1.

Гектари скла, заліза та бетону,

І піраміди білого піску,

І днів толоку, людну і важку,

І ніч не глупу, світлу та солону –

 

Благословляю, мов життя, ріку,

Де прямо в душу – вітер без припону,

Де прямо в очі – хвиля від затону,

Де жить мені судилось на віку.

 

Так хто ж казав, коли збиралось віче:

«Що на піску родилось – то не вічне…»

Але ж горить над річкою вогонь!

 

А Київ-батько із туману кличе

Своє веселе видиво північне,

Своє дитя біляве – Оболонь.

2.

Будинку перший на піску…

Ти вже не одинокий!

Приймай рідню свою близьку

Край тихої затоки.

 

Уже на фото та рідня

З тобою разом знята,

Та знову родяться щодня

Твої брати-близнята.

 

Будинку перший на снігу…

В завії-сніговиці

Здавався ти тоді в пургу

Вигнанцем із столиці.

 

Теплів помалу, веселів,

Не знав біди і горя,

Вітрів приймав, немов послів

Із Київського моря.

 

Будинок перший на траві…

У мелодійнім літі,

По молодій хмільній крові

Твої пісні розлиті.

 

Вселився в тебе добрий дух –

Він буде жить віками,

Бо сіє квіти (добрий друг!)

І теше білий камінь.

3.

Прийшов трамвай на Оболонь,

В космічний вік – маленьке диво,

Та всі автобуси ревниво

На нього дивляться, либонь.

 

А він, їй-богу, молодець!

До галасливого Подолу

Везе завод, морфлот і школу,

Всю Куренівку і Сирець.

 

Його буває, хтось лайне,

Мовляв, гримить страшніше грому,

Та я радий, коли додому

Несе він бережно мене.

 

Не зло він возить, а добро,

На очі нам не сіє диму.

Йому вклонитися ітиму

З таксі, ракети і метро.

4.

Ніби вчора ходив до Дніпра навпрошки,

А сьогодні запитую: «Стежко, де ти?»…

А в кишенях балконів стирчать пелюшки

Із яких видибають майбутні поети.

 

І матроси ростуть.

І майстри-ковалі.

А в сусідки русявої родиться зодчий,

Що безсмертну красу пронесе по землі –

Хай типові пейзажі не муляють очі!

 

Громадяни мої!

Городяни мої!

Вередливі, крикливі, малі оболонці,

Перша гордість батьків у ласкавій сім’ ї,

Де голісіньких вас покупали у сонці.

 

Я під нозі малі сіяв синю траву,

І черешні садив на минулому тижні,

І для вас я писав колискову нову,

Щоб красиві росли,

Красиві і ніжні.

 

Буду дідом колись – і мої трудодні

Зацвітуть, зашумлять молодою весною.

Озовіться мені!

Усміхніться мені!

Мимо саду мого не пройдіть стороною!

 

Я привіти прийму з ваших теплих долонь,

Як зустрінемось ми у майбутній комуні…

А поки що залізом дзвенить Оболонь,

Де дерева манюні

І діти манюні.

 
 

Не все про Оболонь

 Микола Сом

 
 
 
 

 

1.

Про нас казали в перші дні:

— В далекій сторононьці

Десь люди є чудні-чудні,

А звуться — оболонці.

А множили. А ми росли

Углиб, ушир — і далі,

Росли з води та ще з роси,

З піску росли і сталі.

Гойдався в озері вогонь,

Ішов трамвай несміло,

— А де ж метро на Оболонь? —

Стогнало грішне тіло.

Воно ішло — ішло метро,

Але воно спочатку

Лягло малюнком під перо

І словом — під печатку.

Хода матроська в букви «М»,

Люблю її — широку,

Та швидше букви ми ідем,

Ідем щодня, щороку.

Розрита земле! Не холонь!

Ця яма — не на силос...

Уже метро на Оболонь

Тобі й мені наснилось.

Пройшов широким кроком кран —

Земля вставала дибки,

А неба синього екран

Дрижав, як лінза шибки.

Лягла впокорено земля

Перед законом руху.

Хрещатик нам ізвіддаля

Простяг красиву руку.

А в наші човники долонь

Б’є вітер окаянний...

Прийшло метро на Оболонь.

Прийшло метро на Оболонь!

Тепер ми всі — кияни.

2.

Що ми робимо?

Землю возимо

Із Десни, з-під мого села,

З-під мого села,

І трамбуємо землю грозами,

Пришиваєм її морозами,

До піску...

І ждемо зела!

І ждемо зела!

Як ми густо отут заселені!

Як радіємо зіллю-зелені!

Нам пісок уже очі виїв...

їде! Іде земля,

(Найрідніша земля!)

На машині Василя,

(Мого друга Василя)

На прописку в Київ.

Покладу я землю на пісок —

І почую рідний голосок.

 

З.

Красиві, смаглолиці,

Уперті, горді, злі...

Одна нога в столиці,

А друга — у селі.

В селі город і хата,

В селі жнива щодня,

А тут — одна зарплата

І сам собі — рідня.

Прописані. Законні.

Обжиті... А проте

На вашому балконі

Ще жито не росте.

Ні! Совість ваша чиста!

Бо завжди так було:

Село ішло до міста,

А місто — у село.

Колись ішли у найми,

Тепер — у хазяї...

До Києва із нами

Ідуть ліси, гаї,

Іде з полів колосся,

Дніпро під вікна йде...

Де ж місто почалося?

Село скінчилось де?

Не сотні, а мільйони

З дніпровських узбереж...

Іще — не гегемони

І не селяни вже ж.

А я встаю зарані,

Кричу у ранню рань:

— Стирай одвічні грані,

Та душу не порань!

Моя душа весела

Нахмуриться здаля —

Ростуть міста і села,

Не ширшають поля.

А мо, не треба гвалту?

Нехай ростуть жалі,

Що більшає асфальту

І меншає землі...

4.

Ще дрімає і скрип, і рип,

А в сусідоньки на балконі

Півень піє на Оболоні,

Так старається — аж охрип.

Вчора ти півсела будив,

Кукурікав, до праці кликав,

А моя Оболонь велика —

Тьма силенна людей і див.

Для яких, для сяких пісень?

Не для того тебе узято.

Через день у сусідки свято —

Отже, тихше... Анітелень!

Все проспівано — і гаразд.

Любий півнику! Ти в полоні...

Тільки знову на Оболоні

Півень піє... Останній раз!

5.

— Як закінчимо освіту,—

Ти казав мені колись,—

Підем, серденько, край світу,

Ми ж серцями обнялись.

Ми закінчили освіту,

Та в серцях погас вогонь —

Не повів мене край світу,

А привіз на Оболонь.

 

 
 

 

Як олень, що набіг із Оболоні

 Дмитро Павличко

 
 

 
 

Як олень, що надбіг з Оболоні

І над рікою у стрибку застиг,

Висить на вантах сонця золотих

Широкий міст в залізі та в бетоні.

 

Але в його розкриленим пілоні

Я відчуваю серця рівний дих,

Спекоту рук натхненно-молодих,

Твердь, що була на батьківській долоні.

 

Так чує будівник в своїх руках

Натомлених – гудіння арматури

Моста, що не затихне у віках!

 

Там з людської снаги сталеві шнури

Напнулися, як приструнки бандури,

І засвітив мелодією шлях.

1976

 
 

Про Оболонь

 І. Кореняко

 
 
 
 

 

Там, де Дніпро між берегами в’ється,

Красою дивною бере нас у полон,

Де вітер вільним птахом в небо рветься,

Квітуєш ти, Царице -Оболонь.

Дніпро свої бурхливі сиві води

Могутньо шляхом вічності несе.

Відроджує життя величної природи

Всі перепони він на тім шляху знесе.

Твоїх озер небесно - сині очі

Срібляться ясним світлом, мов сльоза,

І відбивається у них і вдень і вночі

Твоя земна, замріяна краса.

А сонце золоте, так хоче доторкнутись

Й попестити дерев тендітнєє гілля,

Неначе матері ласкаві, ніжні руки

Голублять своє любе немовля.

Ти влітку у зеленії одежі

Вбираєшся, як мавка лісова,

А взимку білосніжнії мережки

Тобі даруй королева снігова.

Живи, Царице наша, Оболоне,

Просторами безмежними вируй

І в зелені вінку на сонячному троні,

Як водоспад барвінчатий квітуй !

 
 

 

Славослів жінкам Оболоні

 Ніна Курбацька

 
 
 
 

 

В Оболоні живуть

Дуже мудрі жінки

І чарівні, і лагідні, ніжні.

Все доступне для них

Бо вони, як бджілки,

День і ніч в боротьбі

За майбутнє.

Світить їм, як зоря,

Оболонь чарівна,

Любі й милі дніпровські схили,

Неба синя блакить

І мережа проспектів грайлива.

Все доступне для них –

Оболоні краса надихає

Й завжди дає сили.

Оболонські жінки

Пам ’ ятають завжди,

Що про щастя

Самим треба дбати.

Хай минають роки,

Сильні ми на віки

І любов в нас не гасне.

Ми йдемо до мети

І Господь, як завжди,

З нами разом.

 

 
 

Украла я персик із божого саду

Наталка Поклад

 
 

 

 
 

Украла я персик із божого саду –

На світлу спокусу, на тиху принаду,

Пахучі акорди невічних погонь:

Тобі – Контрактова, мені – Оболонь.

 

Нам гарно допоки, і серця потреба

Зриває умовності, гонить до тебе;

Як струмом – прощальне торкання долонь:

Тобі – Контрактова, мені - Оболонь.

 

Ми нарізно трошки, а трошки у парі,

По цей бік – ще юність, по той бік – вже старість,

А слово тернове заквітло, либонь:

Тобі – Контрактова, мені – Оболонь.

 
 

Оболонь

Наталка Поклад

 
 
 

 

Тут був пісок, а ще раніш – озера,

Трава шуміла на віках століть.

І предок мій своє тут кільчик древо,

Ламаючи тугу життєву кліть.

 

Він знав це місце. П ’ янко било в душу

Воно привіллям і пахтінням зел.

Тут князь уперше цілував Малушу –

Я знаю, він тоді не був позер.

 

Та все – під нами. Вже пісок стужавів,

Шестиметровий прес прим ’ яв траву…

У цій високій молодій державі

Я шелюгою давньою живу.

 

 
 

Оболонь

Наталка Поклад

 
 

 

 
 

Тумани з моря-океану,

Русалок сміх і блиск заграв…

А щовесни Дніпро буянив –

Заплавам цноту руйнував.

 

Джерел замріяне сопрано,

І клекіт угорі шулік;

Вітри носили пошту справно –

За роком рік, за віком вік.

 

Учили трави неба мову,

П’ яніли співом солов’ ї.

Тут князь печать згубив на ловах,

А мавки віднайшли її.

 

Тут над водою жив рибалка

І мав дочку – для серця лік.

Ім’ я своє ота Наталка

Дала урочищу навік.

 

Затоки голубе кресало,

І верб розсіяний вогонь…

Летіло пір’ячко і впало,

І зачалася Оболонь.

 

Над нею небо голубіше,

Аніж над Києвом чомусь…

Я тут живу і тихим віршем

Їй у любові зізнаюсь.

30.01.2001

 
 

Оболоньска осінь

Наталка Поклад

 
 

 

 
 

Де затоки тиша, берегів набати, -

Як мости тумани розведе.

Оболонська осінь на вітрах розп’ ята,

А у мене серце, серце молоде.

 

Пахне кавунами й хмелем Занесення,

Одяглися верби в золотий жупан.

І човни рибальські вчать глибин поеми,

І танцюють зорі в небесах канкан.

 

Тут високі луни і дзвінке роздолля,

Тут почути можна ще русалки сміх.

По опалім листі тихо бродить доля

І кладе по казці в гнізда солов’ їх.

 

Крани в небі синім кличуть новоселів.

Тупцяє дитятко: «Правда, я росту?!»

…І летять тополі, ніби каравели, -

Вчать людей любити волю й висоту.

11.10.2001

 
 

Оберіг надії

Наталка Поклад

 
 

 

 
 

На Оболоні пісня і не свято –

Ота сільська, привільна, голосна;

На Оболоні пісня так занято –

Про щось ніяк не виповість вона.

 

Чи то ридає, чи то сміється,

І в сміхові тім – всі її віки!..

Ще довго-довго ловить луни серце,

Доточує-розводить стежечки…

 

«Марієчко!» - «Вже йду, іду, Васильку…» -

І знов, як повінь, двоє голосів…

Не раз, не два додасть надії й сили

Напівзабутий той народний спів.

 

І в гаморі, у тлумі, у бетоні

Казатиме про рідне і святе…

Уже тужніш пісні на Оболоні,

Аж чути, як сльоза крізь них росте.

 

 
 

Уже забувши мову і звичаї...

Наталка Поклад

 
 

 

 
 

Уже забувши мову і звичаї,

Не забуває Оболонь пісень,

І з присмерком, оддавши Леті день,

Вона співає – у якомусь одчаї.

 

Співає про стежину й рідну хату,

В якій колись збиралася рідня;

Співає про калину і коня,

Якого треба хлопцям розпрягати.

 

І ті пісні зухвалі й недоречні

Між миготливих вікон і антен;

Та солодко під серцем зойкне ген –

Й відлунить у вечірньому катрені.

 

Так солодко, немовби саме в ньому

Зродилась пісня ця – колись давно…

…Затихло, - тільки палахтить вікно,

А в ньому – чорний шлях зі знаком грому.

 

І міста скрегіт, згладжений вогнями, -

Ні весело, ні сумно, далебі, -

І щось таке прогладжуєш в собі,

Чого без тої пісні і не втямиш.

 

 
 

Оболонь… - і душа зойкне – стерпне ...

Наталка Поклад

 
 

 

 
 

Оболонь… - і душа зойне – стерпне:

Півжиття мого – там на кону.

Я закохана в озеро Вербне,

В його хвилю, мов бражка, хмільну.

 

В тиш дерев приозерних, і траси

Пульсування, і чайок розгін…

Я знайшла там консенсус із часом,

Хоч донині не лагідний він.

 

Та січнева дзвінка ополонка

Розпаношує днів чорноту,

І я чую: з пісків оболонських

Диво-трави невидні ростуть.

 

І співають, і плачуть - сміються,

А над ними - така висота!..

І пильнує звідтіль моя юність,

Не свята, - а немовби свята.

 

 
 

Оболонь

Вера Пушкарская

 
 

 

 
  1. Тридцать два промчались быстрой птицей…

Сколько вод унес седой Днепро…

Поднялась любимица столицы,

Золотое Киева крыло – Оболонь.

 

Средь песков, болот непроходимых,

Новые дороги проложив,

Люди создали район красивый,

Градостроительства рекорды покорив.

 

Как мечтал поднять его Щербицкий,

Архитекторов собрав умы,

Верил, что мечта осуществится…

Как гордимся этой стройкой мы!

 

2. Сколько здесь передумано дум

Над строительством новых объетов!

Здесь горит человеческий ум

Над созданием новых проектов…

 

Сеть торговли, аптек, детсадов,

Школ, кафе, магазинов, базаров,

От больших и до малых дворов –

Все рассчитано точно недаром.

 

Чего стоила стройка метро,

Одоленье природных загадок!

Поезда голубые его,

Как волшебные кони из сказок.

 

 

Белорусы тогда помогли,

Поступили по-братски красиво:

Станцию «Минская» здесь возвели –

Расписное подземное диво…

 

На бульварах под ветром шумят

Лип кудрявых душистые кроны,

И повсюду наш радует взгляд

Изумрудная зелень газонов.

 

Как созвездья, блестят фонари

У домов и зимою и летом,

Воздух чист и прозрачен. Вдали

Вышгорода видны силуэты.

 

В летний день не пугает нас зной,

Ветер влажный к нам с моря слетает,

Небеса укрывают собой

Облаков лебединые стаи.

 

Обрастают садами дворы.

Вон куртины оградкой одеты.

Вон площадки – приют детворы,

Вон изящные кровли бюветов.

 

А озер голубое стекло,

Словно зеркало, мир отражает.

Летом всех привлекает оно,

Всем для отдыха места хватает.

 

Небеса словно плавают в них,

Над водой кружат белые птицы,

Нет пока ещё рыб золотых,

Как в иных европейских столицах…

Есть ещё достоянье одно,

И о нём говорят горделиво,

Всем, конечно, известно оно –

Оболонское славное пиво…

 

Отсчитали часы тридцать зим…

Возмужал наш район, как мужчина,

Охраняет Святой Михаил

Благодатную эту картину.

 

Любо – мило глядеть на неё,

Любо – мило здесь жить и трудиться,

И любой обыватель ее

Оболонью достойно гордиться.

 

 

 
 

Оболонь

Семен Гордеев

 
 

 

 
 

О-бо-лонь, О-бо-лонь,

Будто бы в оглоблях конь,

С пристяжными дружный,

Бьет копытом и звенит

Бубенцом поддужным.

 

Оболонь! Оболонь!

Ты ее теперь не тронь!

Что тут было,

Что тут было!

Черное болото гнило,

Чернобыль,

Чертополох,

От лягушек луг оглох.

 

Оболонь, Оболонь…

Мчит меня железный конь.

И не дед сидит с кнутом,

Правит девушка с огнем.

Ручкой ручку повернет,

Рельс за рельсом запоет.

 

А дорога, как гитара,

Жми до Житнего базара!

Оболонь, что Орион,

Звездный Киева район,

Ты войди в стихотворенье,

Как в квартиру в день вселенья,

Ляг строкою под перо –

Строчкой не казенною,

А как линия метро

Под землей зеленою.

 

Оболонь,

сирень,

герань,

Голубая льется рань

На высотные светлицы

Всеукраинской столицы!

А в ракете,

Как в карете,

Едут люди на рассвете,

И встречает оболонцев,

Озаренный вешним солнцем,

Доброй славой гражданина,

Теплоход

«Павло Тычина»

 
 

Вірш про Оболонь

Беженар Артем. Учень 7-го класу.

 

 
 
 

 

Оболонь - курорт за містом,

Оболонь - футбол зі змістом,

Оболонь - це просто диво,

Тут народжується пиво.

 

Народився тут і я,

Тут живе моя сім’я.

Оболонь - мій рідний дім,

Я живу і вчусь у нім.

 

На футбол мої надії,

І народжується мрія,

Оболонь - поля зелені,

Вболівальники шалені.

 

І тут я на цьому фоні,

Бо живу на Оболоні.

 
 

Май на Оболони

 Валентин Артеменко

 
 
 

 

На Оболони месяц - Май:

С зеленою травою,

Цветами, пеньем птичьих стай

И молодой листвою!

 

 

Он - дразнит ласковым теплом,

Он - заморозками студит,

Накличет дождик, град и гром

И радугу разбудит.

 

 

Бодрит, дурманит аромат

Черемухи, сирени.

Под вечер тело утомят

Остатки зимней лени.

 

И у раскидистой сосны,

В бревенчатой избушке

Навеет слодостные сны

Нам песенки кукушки.

 

 

От речки слышен плеск весла

И гул моторов сильных

Страда рыбацкая пришла,

С мечтою на улов обильный.

 

 

И кажется, что мой удел,

Озорничав беспечно,

Оставить уйму добрых дел

Для Оболони вечной.

 
 

На Оболони я живу!

Валентин Артеменко

 
 
 

 

На Оболони я живу

Немало лет подряд

И каждый год осознаю,

Что этому я рад.

 

Природы дар и труд людей,

Душевный их огонь

Создали Киеву красу,

Создали Оболонь.

 

На Оболоне жизнь бурлит,

Кипит и бьет ключом,

Ее и время не старит,

Невзгоды нипочем.

 

Она задорна, молода,

На праведном пути.

Хочу, чтоб было так всегда,

С него ей не сойти.

 

На Оболоне я живу

Немало лет подряд

И каждый день осознаю,

Что этому я рад.

 
 

"Оболонь моя світла і мила..."

Надія Карпова

 
 
 

 

Оболонь моя світла і мила,

Твоя незрівняна краса.

Тебе синь озер оповила

І слава летить в небеса.

 

Ошайний берег нашої затоки

Милує око й вабить хоч на мить.

Пройтись, вдихнути свіжого потоку,

Мистецтву зодчих оди присвятить.

 

Гойдаються чайки на крилах твоїх,

Закоханих зорі стрічають,

Їм в вербах співають пісні солов’ї,

Щасливої долі бажають.

 

І все це надбання, цей райський куток,

І новобудови довкола,

Оновлений берег Дніпровських заток

Вінчає святиня Покрова.

 

Ой, верби, до серця я вас прихиляю.

А липи – немає вам ліку!

У щирім коханні я вам присягну,

Клянусь, не забуду до віку.

 

Оболонь! Звідки в тебе та сила?

Ти, - гордість столиці і слава.

Спортсменів, артистів зростила,

Сузір ’ я талантів зібрала.

 

 

Так хай же щаститься й живеться в добрі,

На все це ми маємо право.

Хай множиться слава досягнень твоїх,

Моя Оболонь величава.

 
 

Оболонь

 Елена Христинко

 
 
 

 

Парус молча скользит по заливу.

Словно лебедь плывёт неспеша.

Будто шепчет о чём-то молитву,

Белым шёлком чуть слышно шурша.

 

Небо алым закатом сияет.

Спать готовится солнце, горя.

Рябь зеркальная тихо играет

Нам нежданную ласку даря.

 

Вдоль залива о чём-то мечтают,

Словно стражи застыв рыбаки.

Царство грёз и покой охраняют,

Над простором речным чудаки.

 

Чаек белый патруль пролетает,

Час от часа ныряя в волну.

Дань свою с тёмных вод собирает,

Мелких рыбок ловя на лету.

 

Ивы гривы густые купают

В мерном танце прибойной волны.

Будто тоже о чём-то мечтают,

Будто тоже волненьем полны.

 

Сказка дивная рядышком с нами.

Возле шумных домов-пирамид.

Между травами и облаками

Рай земной Оболонью лежит!

 
 

 

 
 
 

 

Пять минут – и я на Оболони,

Даже если в пробке весь Подол,

Меня и милиция не тронет:

Я к друзьям спешу, как на футбол.

 

В «Скорпионе» – том, что бросил якорь,

Заведем о жизни разговор,

Каждый в ней по-своему, но знахарь,

Каждый в ней хоть чуточку, да вор.

 

Жить по совести всегда бывало трудно,

Кусок грязи – это не халва,

Вот душа и мается, ей нудно,

Мало дел, нужны еще слова.

 

Чистые, как белый лист бумаги,

Честные, как исповеди слог,

Мы еще дерябнем для отваги,

Чтоб услышал и народ, и Бог…

 

А потом пожмем друг другу руки,

Разбегаясь снова по делам,

Жизнь всегда и радости и муки,

Но дьяволу ее я не отдам.

2011 год.

 
 

Ветер на Оболони

 Наталья Филиппова

 
 

 

 
 

На Оболони ветер, ветер, ветер…

У шляпы – крылья, вовсе не поля.

Ее полет над лужами заметен.

Куда ж ты в небо? Вот она, земля!

Полет шмеля? Куда ему равняться!

Скажите, вы помчитесь за шмелем?

Да и за шляпой мне уж не угнаться,

А ветру не угнаться за стихом.

 

 
 

З Інтернету

 

"Іду по Героїв Дніпра..."

 
 
 

 

Іду по Героїв Дніпра

І трохи вже пізня пора

В моїм майже рідному домі

Ось тут, на моїй Оболоні.

 

В повітрі від солоду хміль.

А взимку: яка заметіль

Кружляла у танці нічному…

І біля сусіднього дому

 

Мене зачекався бузок.

Неначе із давніх казок

Стоять в один ряд мої клени

Там влітку таке все зелене.

 

А взимку – безслівно і біло

Моя Оболонь, ти зуміла

Навіки у серце запасти…

Спасибі, я бачила щастя

 

На твоїх проспектах буденних…

Повітря вдихаю з натхненням

І йду до знайомих вогнів.

Отут кожен вечір горів

 

Простий оболонський ліхтар.

Здіймався у аурі чар

Мій світ. Недосяжний стороннім.

Ось тут, на моїй Оболоні…

 
 
З Інтернету
 
 

Оболонь

 
 

 

 
 

Тумани з моря – окіяну,

Русалок сміх і блиск заграв…

А щовесни Дніпро буянив –

Заплавам цноту руйнував.

 

Джерел замріяне сопрано,

І клекіт угорі шулік;

Вітри носили пошту справно –

Зароком рік, за віком вік.

 

Учили трави неба мову,

П ’ янили співом солов ’ ї.

Тут князь печать згубив на ловах,

А мавки віднайшли її.

 

Тут над водою жив рибалка

І мав дочку – для серця лік.

Ім ’ я своє ота Наталка

Дала урочищу навік.

 

Затоки голубе кресало,

І верб розсміяний вогонь…

Летіло пір’ячко і впало,

І зачалася Оболонь.

 

Над нею небо голубіше,

Аніж над Києвом чомусь…

Я тут живу і тихим віршем

Їй у любові зізнаюсь.

 

 
 

З Інтернету

ОБОЛОНСКИЙ РОМАН(С)

 
 
 

 

Лунный свет заливает лица

И на них тень жёлтой воды.

Я хотел бы сейчас напиться,

Чтоб не видеть глаза твои ...

 

Твоих губ весёлую прелесть

И души твоей сладкий сон,

И руки приятную свежесть,

И прощания грустный стон.

 

Я приеду, родная, приеду -

Обниму тебя нежно, любя,

До зари продолжая беседу,

Что прервала дорога моя.

 

Я приду подарить тебе розы,

Сердце тихо твоё разбудить,

Расстояния высушить слёзы

И безумством Весны напоить.

 

Пожелай мне удачи в дороге.

Я вернусь, дорогая, вернусь -

И забудутся сердца тревоги,

И исчезнет прощания грусть.

 

Я вернусь - Киев вылечит раны!

Мне любовь, как манна с небес -

От любви и восторга пьяный

Захочу вновь от жизни чудес ...

 

Я спасусь от сердечной хвори,

Душу настежь cвою распахну

И споют мне дворы Оболони,

А потом... в светлых снах утону.

2003

 
 

З Інтернету

Оболонь

 
 
 

 

Оболонь – це історичне місце,

Де простору було багато,

І для зайців і для лисиці,

І де мисливці полювали.

 

Оболонь в озерах і ставках,

Водою чистою іскриста.

Прозорою була вода,

А в ній лілей, як білого намиста.

 

Та ось цивілізація прийшла

Домівки різні, школи принесла.

Ми народились тут і живемо,

Вчимось у школі, ростемо.

 

І наша Оболонь нам рідна:

Усього тут вже є багато.

І наш район – це ціле місто,

І жити в ньому свято.

 
 

Київське весілля

 

Слова:

Музика: Вячеслав Кукоба

Виконання: Вячеслав Кукоба

 
 
 
 

На Хрещатику кохались,

На Хрещатику побрались.

На Майдані все вирує,

Хлопець дівчину цілує.

На Майдані все вирує,

Хлопець дівчину цілує.

 

Приспів:

В Києві весілля гуляють,

В Києві голосно співають.

В Києві, в Києві-столиці,

В Києві гарні молодиці.

 

Програш.

 

На Подолі охристився,

На Подолі ожинився.

На Подолі в нашій хаті,

Веселять свати завзяті.

На Подолі в нашій хаті,

Веселять свати завзяті.

 

Приспів.

 

Оболонь уся гуділа,

Оболонське пиво пила.

Оболонь - це справжнє диво,

Це міцне козацьке пиво.

Оболонь - це справжнє диво,

Це міцне козацьке пиво.

 

Приспів.

 

На Шулявці знову свято,

На Шулявці нас багато.

На Шулявці дівки кралі,

Ой, підем гулять до Галі.

На Шулявці дівки кралі,

Ой, підем гулять до Галі.

 

Приспів.

 

А на Дарниці весілля,

А на Дарниці застілля.

А на Дарниці всі знають,

На коня тут наливають.

А на Дарниці всі знають,

На коня тут наливають.

 

Приспів.

 
 

Ой, коні, коні

Слова: невідомий

Музика: невідомий

Виконання: Віктор Шпортько

 
 
 
 

 

Спада рожевий квіт із яблуневих віт,

І сонце приніс лелека,

Чарівний цей світ, коли двадцять літ

І осінь ще так далеко.

 

Приспів:

Ой, коні, коні, коні, мої коні,

Не втримати мені вас на припоні.

У гриви вітер б'є сто щасть, а де моє? |

Не розгубіть підкови, мої коні! | (2)

 

І знав я часу плин, траплялось всюди клин

Та більше стрічались друзі,

Та все ж, як не кинь, михтить клятий млин

І меле літа на крузі.

Лелека-зореліт вже котрий переліт

Святкує на Оболоні,

Злетів рожевий квіт із яблуневих віт,

Мені запорошив скроні.

 

Приспів. (2)

 

Не розгубіть підкови, мої коні! | (2)

 
 

У Києві дощ

 

Слова: Вадим Крищенко

Музика: Анатолій Карпенко

Виконання: Жанна Боднарук

 
 

 
 

 

Веселий дощ на київські бульвари,

Проспекти посміхаються дощем,

Іще видніші мого міста чари,

Бо Київ мій стає гарнішим ще.

 

І дихається легко і привітно,

І кожен дім з відчиненим вікном,

Вмивається моє печерське літо,

Втирається подільським рушником.

 

Приспів:

У Києві дощ, теплий сонячний дощ,

Пейзаж парасольок навколо,

І усмішка вулиць, і усмішка площ,

Такі, як ніде і ніколи...

 

У Києві дощ, теплий сонячний дощ,

Такого не бачили й досі,

Дзеркала дощу, все чудове, ну що ж,

Чекаємо до Києва в гості.

 

І молодії всі від цього дива,

Блакитний дощ і світлі небеса,

І входить в серце щемко і звабливо

Неповторима київська краса.

 

І дихається легко і привітно.

І кожен дім з відчиненим вікном,

Вмиває очі оболоньське літо,

Солом'янським утершись рушником.

 

Приспів.

 

У Києві дощ, теплий сонячний дощ,

Такого не бачили й досі,

Дзеркала дощу, все чудове, ну що ж,

Чекаємо до Києва в гості.

 
 

Пуща-Водиця

 Платон Воронько

 

 
 

 

 
 

Як гуляли по діброві

Христонька та Вустонька,

Загубили чорноброві

Дві біленькі хустоньки.

Із пісні

Ось вона, вславлена Пуща-Водиця!

Піти подивиться –

Яка тут водиця,

Замріяна пуща яка!

На вітах похилених іній сріблиться,

Засніжена постіль м` яка

Із моху та листя.

- Ти Вустя

Чи Христя? –

Питаю у дівчини я.

- Не Вустя

Й не Христя,

Я Пуща-Водиця,

Я ніжний потік ручая. –

І справді, довкола нікого немає –

Лиш плескіт живої води.

Легенька пороша уже укриває

Мої ледь помітні сліди.

Чого ж мені мариться,

Що ж мені сниться

У шалі пухнатій вона?

- Не Вустя

Й не Христя,

Я – Пуща-Водиця, -

Шепоче нічна тишина.

 

 
 

Пущеводицька весна

 Сергій Цушко

 
 

 

 
 

Дощі квітневі землю розбудили,

Зволожили дерев пошерхлі губи.

І ліс – іще прозорий, рідкочубий –

Всміхається назустріч упівсили.

 

Сережок обсипаються гірлянди –

Весни найперший сонячний дарунок.

І визирають приязно із бруньок

Листочків напівстулені троянди.

 

А там, де з-під рудого падолиста

Несміло пробивається криничка,

Зі мною привіталася синичка,

Що вже переселилася із міста.

 

Щасливий в розгублений, не знаю,

Як крок ступити й не завдати шкоди.

Недосконалий паросток Природи –

Себе у ній, як в дзеркалі, вивчаю.