Наші бібліотеки на карті Києва // Карта сайту // Список оновлень матеріалів сайту // Головна сторінка ЦБС // ЦПРБ ім. О.С. Пушкіна
     

 


 
 
 
 

Нові надходження

 

 


 
 
 
 

 

 


Пошук по сайту

 

 

 

Пропонуємо вашій увазі цікаву інформацію про письменників та їх твори

 

Щоб написати хороший роман, автору потрібно приблизно 475 годин

 

 

Автори однієї книги

Читати

 

 

 

 

 

 

 

Альтернативні обкладинки для книг

Читати

 

 

 

Дивовижні хобі знаменитих письменників

Читати

 

 

 

 

Книга без слів

Читати

 

 

 

 

Книги, які змінили хід історії

Читати

 

 

 

Кращі ідеї з книг, реалізовані в реальності

Читати

 

 

 

 

Маловідомі факти про відомі книги

Читати

 

 

 

Музеї літературних героїв

Читати

 

 

 

Найбільш продавані книги в історії

Читати

 

 

 

Найвідоміші перші фрази художніх творів

Читати

 

 

 

Найдорожчі книги відомих письменників ХХ століття

Читати

 

 

 

Найкоротші літературні шедеври

Читати

 

 

 

Найплодовитіші письменники

Читати

 

 

 

Останні слова відомих письменників

Читати

 

 

 

Пам’ятники літературним героям

Читати

 

 

 

Первинні назви відомих книг

Читати

 

 

 

 
 

Розпорядок дня великих письменників

Читати

 

 

 

Рукописи великих письменників

Читати

 

 

 

Слова, що нам подарували письменники

Читати

 

 

 

 

Творчі звички відомих письменників

Читати

 

 

 

 

Умови, в яких працювали відомі письменники

Читати

 

 

 

 

Цікавинки про відомі книги 1

Читати

 

 

 

 

Цікавинки про відомі книги 2

Читати

 

 

 

 

Українські письменники

 

Вовчок Марко (справжнє ім'я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; (1833 - 1907) — українська письменниця, перекладачка. Дружина етнографа Опанаса Маркевича (Марковича). Мати публіциста Богдана Марковича. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.

Марко Вовчок ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки стосовно її біографічних даних. Письменниця була впевнена, що біографію людини варто писати тільки після її смерті. Вона ніде не друкувала свого портрета до 1902 року.

Знала близько 10 іноземних мов, серед яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська (рідною для неї була російська) та інші. Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька.

Була знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Жулем Верном, Дмитром Менделеєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим.

Повість «Маруся» отримала нагороду Французької академії і була рекомендована для обов’язкового вивчення в французьких школах.

Марко Вовчок прожила 73 роки, виглядала теж досить молодо, як на свій вік. Померла від раку мозку.

Вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею наприкінці 50-х років ХІХ століття.

Вперше заміж вийшла в 17 років за засланого в Орел у Кирило-Мефодіївській справі Опанаса Марковича. У них народився син Богдан.

Чоловіки нею захоплювалися, боготворили, кохали й проклинали. Через неї накладали на себе руки. Жінки пліткували, ревнували, заздрили, осуджували й ненавиділи. У звабливої Марка були романи і з П. Кулішем, і з І. Тургенєвим, і з М. Добролюбовим, і з О. Пассеком, і з Д. Писарєвим. Проте урешті-решт її останнім чоловіком і другим законним був дрібний чиновник М. Лобач-Жученко, який був молодший на 17 років.

Марія Вілінська і Пантелеймон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш, залишаючи дружину, поїхав за Марком і одразу ж повернувся. Застав її у Берліні з І. Тургенєвим. 30 років ображений коханець виливав гори бруду й непристойностей на звабливу Марка Вовчка.

У Марії Маркович була репутація «фатальної жінки». Річ у тому, що два її коханих чоловіки померли просто в неї на руках, а третій зако­ханий вчинив самогубство. Юрист Олександр Пассек (з яким вона прожила 6 років під Парижем), помер від туберкульозу. Інший – троюрідний брат та коханець Марії Маркович Дмитро Писарєв, потонув на Балтійському морі під час спільної прогулянки на вітрильнику. Ще один коханець, польський хімік, випив ціанистого калію.

Марко Вовчок випускала журнал, що повинен був допомагати інтелігентним жінкам, у якому піднімалося питання емансипації. У 1871 році вийшло 12 чисел видання, а в 1872 – 5. «Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони нічого не роблять», – писала Марія Вілінська

Тарс Шевченко охрестив М. Вілінську «кротким пророком и обличителем жестових людей несытых», своєю «дочкою», а вона його «батьком».

 

Гребінка Євген Павлович (1812-1848) — український письменник, педагог, видавець. Євген Гребінка народився на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині в сім’ї відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки. Початкову освіту здобув у домашніх умовах. У 1825–1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші.

На початку 1834 р. переїздить до Петербурга, де працює чиновником Комісії духовних училищ Міністерства народної освіти, одночасно вчителюючи в різних закладах, а з 1838 р. цілком переходить на викладацьку роботу.

Євген Гребінка був особисто знайомий з Т.Г.Шевченком, брав участь у його викупі з кріпацтва. Гребінку називають «бабою-повитухою української літератури». Пріцак говорив, що багато художніх стимулів для тем, образів і деталей Шевченко у своїх ранніх творах завдячував власне Гребінці, що Великий Кобзар почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки. Саме тому, Пріцак присудив звання «баби-повитухи» Гребінці.

Роман Гребінки про козацькі часи — «Чайковський» — Франко назвав «улюбленим твором галицько-руської молоді 1860-1880-х. Інший роман, «Доктор», Антон Чехов визнав серед кращих творів сучасної йому літератури, гідних для перевидання й народного читання.

3000 рублів на рік становила платня Євгена Гребінки під кінець служби в Міністерстві народної освіти Російської імперії. Для порівняння: Тараса Шевченка викупили із кріпацтва за 2500.

Гребінка був одружений з Марією Ростенберг, і, безперечно, найвідоміший вірш поета – «Очи черне» — присвячений саме їй.

У Петербурзі Євген Гребінка знався з багатьма літераторами: Нестором Кукольником, Олександром Пушкіним, Іваном Тургенєвим, Іваном Криловим, Олексієм Кольцовим, П. Куліш тощо.

У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей.

Тяжка хвороба (туберкульоз) рано звела його в могилу, 3 грудня 1848 р. Гребінки не стало. У 1840 році він писав в одному з листів, що їде на свою батьківщину, «чтобы не умереть между кацапами»

 

Костомаров Микола Іванович (1817 - 1885) — видатний український історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог.

Він з’явився на світ від зв ’ язку місцевого поміщика Івана Петровича Костомарова з кріпачкою і за законами став кріпаком свого власного батька. Після смерті батька він з матір’ю був у скрутному становищі, так як батько його не всиновив.

Микола Іванович Костомаров мав феноменальну пам'ять. Він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, але й цілі акти і документи. З пам'яті виголошував великі уривки шевченкових поезій і вірші інших улюблених поетів, декламуючи часто Байрона, Шіллера, Гете та Максимовича. А найбільше подобалися йому українські думи: поет-учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, але й усі відомі їхні варіанти.

Історія кохання Костомарова вразила уяву не одного письменника і покладена в основу романів Д. Мордовця «Професор Ратмиров» і В. Домонтовича (В. Петрова) «Аліна і Костомаров.»

Аліна Крагельська народилася в польській родині і була не тільки надзвичайно вродливою, але й талановитою. Вперше Костомаров побачив її у випускному класі приватного зразкового пансіону, де він викладав історію, але дати волю почуттям не міг: він — учитель, вона — учениця.

Вдруге доля звела їх під час відпочинку у 1846 році в Одесі. На той час Микола Іванович був уже професором Київського університету. Під час зустрічі вони вирішили, повернувшись до Києва, одружитися.

Однак за день до весілля 29 березня 1847 року його заарештували як члена Кирило-Мефодіївського братства і відправили у заслання. Аліна була готова розділити долю коханого, проте Костомаров не хотів ускладнювати її життя. Крім того, як глибоко релігійна людина, не хотів брати шлюб без благословення Аліниних батьків, які були категорично проти, щоб донька вийшла заміж за арештанта.

Втретє Костомаров зустрівся з коханою аж через 26 років після смерті її чоловіка. Він продовжував кохати Аліну, проте на взаємність не розраховував. Але під час їхньої зустрічі з’ясувалося, що це не так. Її кохання також витримало випробування часом. У травні 1875 року Микола Костомаров обвінчався з Аліною — або, точніше, Галиною, як він почав називати свою дружину. Вони щасливо прожили десять років. 19 квітня 1885 Микола Іванович Костомаров помер. А їхні стосунки підтвердили істину, яка нерідко піддається сумніву: є таки одна любов на все життя.

Ще цікавий факт. Микола Костомаров народився кріпаком. Матір його, Тетяну Петрівну Мельник, кріпачку, покохав місцевий поміщик, дворянин Іван Петрович Костомаров. Лише згодом він одружився на ній, проте, син його, Микола, ще довго юридично залишався у кріпацькому стані.

 
   

 

 

 

 

 
 
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

return_links(); ?>