У День вишиванки, 16 травня 2019 року, в Публічній бібліотеці ім. Самеда Вургуна Оболонського району м. Київ відбувся захід присвячений 30-річчю з дня написання відомим письменником, головою Національної спілки письменників України (2011-2014р.р.) Віктором Барановим (14.10.1950-30.07.2014) вірша «До Українців», який згодом став піснею. 

Спогадами про автора поділилися письменники: Борис Кириченко, Sergii LuchkanynТетяна Лемешко. Вірші Віктора Баранова читали учні восьмого класу спеціалізованої школи № 210 м. Києва, які завітали разом із вчителькою – Іриною Бученко і бібліотекаркою Наталією Гаврилюк. Пісня «До Українців» прозвучала у виконанні талановитого співака Євгена Киценка, який бачить світ лише очима душі і серця. Про життя і творчу працю Віктора Баранова розповіла вдова Лідія Баранова.
Вела вечір – завідувачка бібліотеки Галина Чеботарьова. Щиро дякуємо пані Галині і працівникам цього чудового Храму Літератури. Впевнена, хто хоч раз побував у цій бібліотеці, неодмінно протопче туди стежку!

ДО УКРАЇНЦІВ

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?

І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, як ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?

Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата»?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?
Віктор БАРАНОВ
1989 р.

60048400_1212362385611668_8131107281627512832_n.jpg 60331760_1212368895611017_5477339593218981888_n.jpg 60340453_1212363448944895_6765698660962402304_n.jpg

60341666_1212372005610706_8577700304642899968_n.jpg 60343913_1212373368943903_1743450675691388928_n.jpg 60357194_1212361992278374_8532965926742523904_n.jpg

60396919_1212370015610905_2195040309040119808_n.jpg 60432803_1212372452277328_6040015222784131072_n.jpg 60495323_1212368015611105_3146633589559394304_n.jpg

60541467_1212363078944932_3924041469207248896_n.jpg 60541468_1212370542277519_5978338994197364736_n.jpg 60605405_1212366402277933_63985344739016704_n.jpg

60700685_1212371625610744_1762623830607527936_n.jpg 60703057_1212372765610630_4906800982341451776_n.jpg 60762467_1212362765611630_5134411369738665984_n.jpg