Захист імені бібліотеки

Панас Мирний (Панас Рудченко) народився 13 травня 1849 року в Миргороді в родині дрібного чиновника.

У 1862 р. закінчив Гадяцьке повітове училище.

У чотирнадцять років (1863 р.) поступив на службу чиновником. Служив по канцеляріях у Гадячі (1863-1864), Прилуках (1865-1867), Миргороді (1867-1871), згодом став статським радником.

З 1871 р. жив у Полтаві, працюючи спочатку бухгалтером губернського казначейства, а потім на різних посадах у казенній палаті.

Брав участь у діяльності полтавського народницького гуртка "Унія".

Панас Рудченко мав ордени святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня, і 6 квітня 1914 року йому було пожалувано чин дійсного статського радника, що дорівнювало генеральському чину в армії. Успішну кар'єру царського чиновника й українського письменника порушила Перша світова війна. Після 1917 р. працював у Полтавському губернському фінансовому відділі.

На перші 8 років роботи чиновником припадають ранні літературні спроби Панаса Мирного. В цей же час він активно збирає фольклорний матеріал, частину з якого пізніше його брат (псевдонім Іван Білик) публікує в збірниках "Народные южнорусские сказки" и "Чумацкие народные песни".

На сороковому році життя на літературних суботах його серце вразила блакитноока 26-річна вчителька музики Полтавського інституту шляхетних дівчат Олександра Шейдеман. Її батько, німець, капітан у відставці. Шурочка знала кілька іноземних мов, закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат зі срібною медаллю та Харківське музичне училище. Панас Якович знав про хронічну нервову хворобу Шурочки, і про те, що в неї є наречений, молодий багатий лікар із Петербурга, але усе-таки наважився добиватися її руки і серця… 16 квітня 1889 року Олександра Шейдеман і Панас Рудченко побралися. Весілля святкували у будинку Олександри. Влітку він повіз молоду дружину до батьків. Гадав провести два тижні «нестямного весільного щастя», але мама й невістка не знайшли спільної мови. Вона була простою жінкою, говорила українською, а Шурочка розмовляла по-панськи – російською, поводила себе по-городському. Пройшли роки і тільки поява онучат допомогла жінкам знайти спільну мову.

У народі кажуть: «Один син – ще не син, два сини – півсина, три сини – син». Так було і в родині Рудченків. 11 червня 1892 року Панас Якович приймав вітання з одержанням ордена Святого Володимира і з народженням сина Віктора. З народженням другого сина Михайла 6 листопада 1893 року новими радощами наповнилося родинне життя. 9 травня 1898 року у них народився третій син Леонід. Шурочка намагалася бути турботливою дружиною, опікувалася дітьми, але хвороба давалася взнаки. Втім Панас був щасливим – кохав дружину, пишався синами. У березні 1903 року Рудченки придбали власну садибу на сім кімнат у передмісті Полтави. У 60-річному віці Панас Якович залишив заповіт: сини повинні продовжити його справу – вірно служити народу. На цей час старший Віктор закінчив юридичний факультет Московського університету, але був мобілізований на фронт. Талановитий юнак писав вірші, цікавився мистецтвом, але 17 вересня 1915 року під Рівно Віктор загинув: «Загинув син – і гордість, і надія, Продовження моє на цій землі. Не передати батьківської муки. І розпач – біль нічим не розвести». Михайло навчався у Варшавському політехнічному інституті, але перша світова змусила перевестися до Катеринослава. Першокурсником він завів сім’ю, а 1919 року, Рудченки отримали радісну звістку про народження онука Юрія. Незабаром невістка з немовлям приїхала до Полтави. У будинку свого діда на 3-ій Кобищанській, Юрась провів дитячі роки, закінчив школу. Молодший син, Леонід 1917 року закінчив гімназію, а потім батьки втратили з ним зв’язок.

Перші твори - вірш "Україні" та оповідання "Лихий попутав", підписані псевдонімом Панас Мирний, письменник опублікував у львівському журналі "Правда" у 1872 році.

Оскільки в той час цензура забороняла видавати літературу українською мовою, то і надалі свої твори Панас Мирний публікував за кордоном. Так, наприклад, у 1874 році в журналі "Правда" були надруковані нарис "Подоріжжя од Полтави до Гадячого" та оповідання "П’яниця", а у 1877 році в Женеві - повість "Лихі люди". Трохи пізніше з'явився у пресі роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (Женева, 1880), хоча написаний він був у 1875 році.

Тільки з середини 1880-х років твори Панаса Мирного публікуються в Україні. Так, на сторінках альманаху "Рада", який видавав М. Старицький у 1883-1884 роках, з'являються перші дві частини роману "Повія" та два оповідання з циклу "Як ведеться, так і живеться".

У 1886 році в Києві виходять збірник творів письменника "Збираниця з рідного поля" і комедія "Перемудрив". Одночасно Панас Мирний друкується за кордоном, де виходять його "Лови", "Казка про Правду та Кривду", "Лимерівна", вільний переклад "Дума про військо Ігореве". Активно перекладав українською мовою твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Островського ("Гроза" - разом з Іваном Біликом), К. Рилєєва, М. Огарьова, В. Шекспіра ("Король Лір"), Г. Лонгфелло ("Пісня про Гайавату"), здійснив оригінальний переспів "Слова о полку Ігоревім" - "Дума про військо Ігореве". Також написав близько 300 віршів. Але свою поезію Мирний називав "нікчемним віршуванням".

Панас Мирний ніколи не дбав про власний імідж, не розкривав свого псевдоніма. У 1890 р. до Полтави приїхала трупа Садовського. Захоплений грою Заньковецької, він підніс актрисі рукопис «Лимерівни» з присвятою. Через два роки трупа привезла «Лимерівну», успішно її зіграла. Публіка аплодувала й скандувала: «Автора!». Здивовані полтавці побачили відомого багатьом радника. Заньковецька одягла на нього вінка.

Панас Мирний виступає з публікаціями, в яких закликає до рівноправності жінок. Співпрацює з полтавським журналом "Рідний край". У ряді своїх творів ("До сучасної музи", "Сон", "До братів-засланців") дає коментарі революційним подіям.

У 1914 році висловив протест і обурення діями царської влади, що заборонила відзначати 100-річний ювілей Тараса Шевченка.

Після революції 1917 року Панас Мирний підтримав Центральну Раду, а пізніше Петлюру.

Панас Якович робив усе для щастя родини, ходив на службу через силу до останнього дня. 19 січня 1920 року увечері він добрався додому, провів вечір із родиною. На світанні Олександра почула шум у кімнаті чоловіка, кинулася до нього: він був без свідомості на підлозі. Земський лікар засвідчив інсульт. О пів на шосту 28 січня 1920 року на 70-році помер громадянин УНР, найскромніший письменник Панас Мирний. І у особистій справі дійсного статського радника (цивільного генерала), класика української літератури за 57 років служби з’явився перший документ українською мовою про виключення його з числа службовців у зв’язку зі смертю. Під сумні дзвони Успенського собору його ховали 30 січня на старому військовому кладовищі. Провести його в останню дорогу прийшли тисячі полтавців. «Скромний, добродушний, привітний, глибокий гуморист», – шепотіли у натовпі. Від соборної Успенської церкви до кладовища за старовинним звичаєм труну під червоною китайкою і прапорами везли на санях двома парами волів. Український національний хор співав жалібних пісень. Поховали письменника поруч із сином.

В особовій справі колишнього дійсного статського радника, класика української літератури за 57 років служби вперше з'явився документ українською мовою - про вибуття його з числа службовців у зв'язку зі смертю. 29 серпня 1936 року прах його було потривожено в зв’язку з тим, що цвинтар влада ліквідувала. Останки Панаса Мирного було перепоховано в Зеленому Гаю, на схилі гори, через яку ходив він у місто і де відпочивав.

Дружина пережила чоловіка більш ніж на 20 років. Разом із сином вони відкрили в будинку Панаса Мирного меморіальний музей, першим директором якого був Михайло Рудченко, син письменника.

Увічнення пам'яті.

Миргородська школа № 1 носить ім'я Панаса Мирного.

У будинку, де жив письменник з 1903 року, створено літературно-меморіальний музей.

У 1999 році в Полтаві було відкрито пам'ятник Панасу Мирному.

У Миргороді Панасу Мирному встановлено пам'ятний знак на місці, де колись знаходився будинок, в якому народився великий письменник.

На могилі в Зеленому Гаю (Полтава) встановлено пам'ятник.

У 1999 році була випущена пам'ятна монета України, присвячена Панасу Мирному номіналом 2 гривні, яка є в наявності в нашій бібліотеці.

На честь письменника були випущені поштовий конверт і поштова марка.

На честь класика української літератури названа одна з вулиць Києва, а також вулиці в Дніпрі, Львові, Запоріжжі, Полтаві, Миргороді, Кривому Розі, Хмельницькому, Обухові, Мелітополі та інших містах.

Щорічно в Україні вручається премія імені Панаса Мирного, заснована Полтавською обласною радою для нагородження письменників, учених, працівників освіти і культури, журналістів, художників, майстрів народних ремесел, ділових людей, громадських і державних діячів за видатні успіхи в галузі літератури, літературознавства, публіцистики, театру, музики, живопису, народної творчості, архітектури, громадської діяльності.

Роман Панаса Мирного "Повія" був екранізований, причому головну роль (Христина) зіграла Людмила Гурченко.

Походження http://heroes.profi-forex.org/

Посилання на статтю Панас Мирний - епічний геній української прози (profi-forex.org)

«Заглянув у душу чоловіка глибоко-глибоко» (І. Франко).

«Роман цей справді — народний твір..це вже не просто пісня про наше гірке безталання, а велична симфонія» (М. Наєнко).

«Ваші твори мали великий вплив на мене. Опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив у них широкий та вільний розмах думки — власне те, чого не стає мало не всім белетристам» (М. Коцюбинський).

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/.../3367-vislovlyuvannya... Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua