10 вересня 2018 співробітники нашої бібліотеки провели краєзнавчу екскурсію в сад Фотія Красицького на запрошення його праонуки Людмили Карпенко, талановитої жінки, яка береже пам'ять про своїх предків і розуміє цінність збереження дідового саду. 

У великому метушливому місті Києві є острівці, де час ніби зупиняється, і тобі вже не хочеться нікуди бігти, нічого вирішувати, ти ніби втрапляєш в інший вимір.  Таким є старий сад навколо будинку, в якому довгі роки мешкав з родиною класик українського малярства і графіки Фотій Степанович Красицький. Північна околиця Києва, Пріорка, яка колись була низькоповерховим приватним сектором, потопала у зелені і цвітінні садів. Художник купив цю ділянку з будиночком і почав обживати її у 1905 році.

Сьогодні на цьому місці, в куті між вул.Вишгородською та проспектом Правди залишилося лише кілька приватних будинків в оточенні багатоповерхівок. І саме завдяки будинку Красицького вони не були знесені наприкінці 80-х, коли зводили Виноградар.

У тому дворі побувало багато відомих людей, які залишили свій слід в культурі і мистецтві України та світу. У старому саду є висока-висока липа, посаджена власноруч Лесею Українкою, яка не раз гостювала у Красицьких (художник писав її портрет і портрет її матері). Також донині живі і плодоносять два старі, розкидисті, як шатри, кущі кизилу, привезені нею з монастиря Кавказу і посаджені тут же в садибі Красицького. А Михайло Грушевський посадив калину і грушу… Бували тут і Коцюбинський, і Старицький, і Марія Заньковецька, родина Микли Лисенка і багато інших людей тодішньої культурної еліти. І дерева, віком понад сто років, є свідками тих зустрічей, розмов, пленерів, чаювань, роздумів про майбутнє…

І коли слухаєш розповідь Людмили Карпенко, правнучки Фотія Степановича, усвідомлюєш, які люди відвідували це місце і не гнушалися фізичної роботи, залишили по собі прекрасні у своєму поважному віці дерева, які обсипають щороку землю плодами – груші, яблука, горіхи, ягоди кизилу милують око у мокрій від дощу траві і розповсюджують такий неповторний солодко-кислуватий аромат… Сторічні дерева дають плоди! Хіба це не символічно? А поруч підростають молоденькі деревця, турботливо посаджені нащадками художника. І чарівний старий сад прийняв їх як своє продовження, як справу небайдужих рук нових поколінь. Нащадки художника тут, на щастя, не розлетілися по закордонах, трудяться, творять, зберігають пам’ять про славетних предків, а також старий чарівний сад, який не зрівняється з новобудами і новодачами. Сад, закладений на віки з любов’ю і не зруйнований нащадками у погоні за респетабельною домівкою, сучасним газоном чи модним парковим дизайном. Подеколи мудрість у тому, щоб не нашкодити в погоні за оновленнями. Господарям вистачило тактовності і відчуття міри під час втручання у цей зачарований світ. Уклін і подяка.

PS

Будинок художника з меморіальною дошкою на фасаді не є музеєм, там живуть його нащадки. Відповідно – і доступ до чарівного саду навкруги будинку обмежений. Тож колектив нашої бібліотеки висловлює вдячність правнучці Ф.Красицького Людмилі Карпенко за запрошення, цікаву розповідь і можливість пофотографувати і поділитися враженнями з широким загалом.

DSC00280.jpg DSC00282.jpg DSC00284.jpg

DSC00289.jpg DSC00294.jpg DSC00298.jpg

DSC00302.jpg DSC00310.jpg DSC00314.jpg

DSC00315.jpg DSC00330.jpg DSC00332.jpg

DSC00333.jpg DSC00344.jpg DSC00345.jpg

DSC00346.jpg DSC00349.jpg DSC00354.jpg

DSC00356.jpg DSC00357.jpg DSC00362.jpg

DSC00367.jpg DSC00368.jpg DSC00369.jpg

DSC00371.jpg DSC00380.jpg DSC00382.jpg

DSC00386.jpg DSC00403.jpg DSC00405.jpg

DSC00426.jpg DSC00427.jpg DSC00428.jpg

DSC00435.jpg DSC00442.jpg DSC00443.jpg

DSC00444.jpg DSC00451.jpg DSC00452.jpg

DSC00457.jpg P80910-122734.jpg P80910-122802.jpg

P80910-122909.jpg P80910-123310.jpg P80910-134554.jpg