МИКОЛА ПИМОНЕНКО є корінним уродженцем Пріорки. Народившись на київській Пріорці, починаючи з 11 років, Микола разом з батьком, іконописцем та різьбарем, мандрував по ближнім містечкам та селам, де Пимоненко-старший займався розписом церков.

Ці поїздки залишили свій слід на світосприйнятті і подальшій творчій роботі майбутнього художника. 

Його навчання почалося у невеличкій київській майстерні, але невдовзі його талант помітив Микола Мурашко – засновник Київської художньої школи. Пимоненка інколи називають "співцем українського села". Дитячі враження від поїздок з батьком, любов до рідного краю знайшли відображення в багатьох його жанрових творах, присвячених повсякденному життю, радощам і турботам простих людей. Більша частина цих робіт була написана під Києвом у селі Малютинці, де художник з сім'єю жив щоліта і де обладнав собі майстерню. Його "Весілля в Київській губернії", "Свати", "Ворожіння", "Біля колодязя (Парубки)", "На ярмарку", "Брід", "Гусі, додому!", "Суперниці. Біля колодязя", "Гопак" та багато інших є яскравим свідченням його закоханості в Україну та глибокого знання повсякденного життя людей праці.

До речі, останнє з перелічених полотен у 1909 році було придбане в музей Лувр, а Микола Пимоненко був за цю картину удостоєний золотої медалі Салону де Парі Товариства французьких живописців. Не слід забувати й того, що Пимоненко був одним з тих київських художників, які в 1890-х роках брали участь у розписах Володимирського собору в Києві. Він виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році він отримав за ці розписи орден Святої Анни ІІІ ступеня. Водночас Микола Пимоненко не залишав викладацьку практику у Київській художній школі, а після її закриття почав працювати штатним викладачем малювання Київського політехнічного інституту, в якому пропрацював до самого кінця свого життя.

На домі, де жив видатний художник (вул. Гоголівська, 28), йому встановлено меморіальну дошку, а у 1959 році у Києві на його честь названо одну з вулиць.