Згуба

Комедія в п'яти справах

 

 

- СПРАВА П'ЯТА -



Постанова четвертої справи.


Вихід І



Х и м к а (сумна сидить край столу). От уже третій день минув, як його немає. Як віддала йому книжку на гроші, то тільки й бачила його! Скрився, як кажуть,— очима й плечима. А казав: зараз вернуся... Та й досі той зараз не скінчився. Третій день жду його і вже не стає моєї мочі його дожидати... Та невже ж ото була брехня одна, що він три дні тому назад плескав мені? Невже ж він дурив мене? Невже ж йому потрібні були тільки мої гроші?.. Та він же їх не візьме без мене! Панич казав, що ті гроші тільки одній мені відда[ду]ть, а більше нікому... Де ж йому скриватися, чого ж його скриватися? Хіба, може, не приведи господи, книжку де загубив? Ох, моя матінко рідна! Що ж його робити тоді?

Увіходе П а л а ж к а.


Вихід ІІ


П а л а ж к а. Здорова, Химо! Сумуєш одна?
Х и м к а. Сумую. Та як його й не сумувати?
П а л а ж к а. Бо дурна. Наплювала б на бісового волоцюгу, та й годі... Он учора бачила його — п'яніше самої горілки! Злигався з Фенькою та по трахтирах і сновигають.
Х и м к а (кинувшись). З Фенькою? по трахтирах?.. Де? у якому?.. Тіточко, голубочко! Скажіть, у якому... Я зараз піду.
П а л а ж к а. Куди? Щоб зуби повибивав або в'язи скрутив?.. Одно мені дивно: за що він гуляє, за що отій Феньці подарунки справля? Он, кажуть, так катеринками і сипле!
X и м к а. Якими катеринками?
П а л а ж к а. Якими? Хіба не знаєш? Сторубльову бумажку катеринкою зовуть. Там, либонь, цариця Катерина намальована. Через те і бумажка зоветься катеринкою.
X и м к а (злякано). То у його гроші є? Ви самі бачили?
П а л а ж к а. Я не бачила, а люди казали. Одну, кажуть, Феньці дав.
X и м к а (плаче). Боже мій, боже! То ж він на мої гуляє... Обдурив мене, обшахрав!.. Панич наскладав мені, а він цуциком підбіг — хату купувати. Я й віддала.
П а л а ж к а. Так он воно що! Та й пришелепувата ти, Химо, не во гнів тобі кажучи. Ти ж би хоч людей попиталася, чи можна отому шибеникові до рук гроші давати?
X и м к а. Я йому грошей не давала. Я йому книжку дала... А панич казав, що по тій книжці тільки мені одній можна гроші получити.
П а л а ж к а. Звідкіля?
X и м к а. З банку.
П а л а ж к а. З банку?.. Ну, так і є. То-то Фенька позавчора хвалилася, що їй треба з Іваном до банку іти. — Буду, каже, себе за Іванову жінку видавати... Ото ж вони удвох злигалися та й посіли твої гроші!
X и м к а (рішуче). Я піду... Тіточко! скажіть, де він гуляє? Піду одберу хоч те, що не прогайнував досі. А отій сучці очі повидираю! (Бігає несамовито по хаті).
П а л а ж к а. Куди ти? Куди? (Становиться біля дверей). Не пущу, бо ще душогубство буде.
X и м к а. Пустіть... Все рівно, — як немає щастя, то нащо те і життя здалося?

Усилковується одпихнути П а л а ж к у. Та не пускає. На сей саме час увіходять Одарка, Грицько і Ївга — трохи надвесіль.


Вихід ІІІ


О д а р к а. Що це ти, дочко?
Х и м к а (кидаючись до матері). Матінко! рідная! Пропала моя головонька! (Плаче).
П а л а ж к а. А ви мати її будете? От і гаразд, що ви налучилися,— угомоніть її.
Ї в г а. Химо, Химо! Що це з тобою? Чого се ти побиваєшся?
Г р и ц ь к о. От тобі й приїхали в гості! Умер хто, що ти, Химо, таке ревище підняла?
Х и м к а (ламаючи руки, з плачем). Ох, краще б умерти, ніж отаку наругу терпіти!
О д а р к а. Та що скоїлося, скажи ти мені? Чого ти так бунтуєш та вбиваєшся?
Х и м к а. Матіночко! Що мені розказувать і як його розказувати? Хай вам тітка Палажка розкажуть. (Прилягаючи на стіл, плаче).
О д а р к а (до Палажки). Розкажіть мені, будь ласка, що тут вчинилося?
П а л а ж к а. Що ж тут розказувати? Коротко розказувати. Ускочила ваша дочка, як риба у сітку... От і побивається!
О д а р к а. Ох, чуло ж моє серце недобру годину! Всю дорогу його наче гадина яка ссала.
Г р и ц ь к о. От тобі й почнуть з загадок. (Грізно). Химко! не скигли! Одарко! годі тобі вбиватися. Кажіть краще, тітко, що тут трапилося. Гуртом обсудимо, то, може, що і пригадаємо, як горю запомогти.
Х и м к а. Ох, ніхто ж тепер моїй дурній голові запомоги не дасть! (Плаче).
Ї в г а. Та годі, Химко. Угамуйся. Дай хоч тітці розказати, що тут у вас скоїлося.
Х и м к а. Обдурив мене, обшахрав зовсім отой вражий син, щоб його грім побив та свята блискавка запалила! А над нею, проклятущою, щоб світ не світав і сонце праведне не сходило! (Плаче).
Г р и ц ь к о. Ну, скажіть ви мені: чи можна що розібрати, що оце ви плещете? Хоч би десять рабинів докупи зібралося, то й вони б нічого не втяли. Сказано — баби!.. Цитьте! Дайте отій тітці толком розказати, що тут заводиться?
П а л а ж к а. Та що ж тут заводиться? Те, що між людьми завжди буває, як убереться проміж їх пройдисвіт всесвітній,— оббере, обшахрає, та й годі! Казала я Химці; не вір раклові, не вдаряй на те, що він, наче снігур той, розрядився, то — ракло раклом!.. Усе на йому чуже, усе мошенством добуте!.. Так ніт же,— повірила, ще й заміж пішла.
О д а р к а. Що ж він, знущається над тобою? Нівечить тебе?
Ї в г а. Ох, він гаспидський син! Хіба над ним розправи нема?
X и м к а (з плачем). Ні, він, мамо, не б'є мене.
П а л а ж к а. Не б'є по голові, а, небійсь, до серця доходить. Нащо йому бити, та й за що його бити, як він хати не держиться, по трахтирах сновигає, з другими гуляє!
Ї в г а. Та й тільки то? То того ти, Химо, й плачеш? Я думала: б'є... Тьфу ж на тебе! Начхай на його, та й годі. З твоєю вродою я б десять кращих від його знайшла!
Г р и ц ь к о. От уже й устряла, зводниця!
Ї в г а. А що ж на його дивитися? Трясця його батькові! Він гуля, а я б не погуляла?
Г р и ц ь к о. Та цить, сороко скреготлива!
X и м к а. Він же присягався, божився... Я йому гроші віддала.
О д а р к а. Які, дочко, гроші? Де у тебе гроші взялися?
X и м к а. Не питайте, мамо!.. (Рішуче). Шість сот рублів панич мені на хазяйство надбав.
Ї в г а (з жахом). Аж шістсот рублів?
Г р и ц ь к о. Не мала сума. Нащо ж ти йому віддала?
X и м к а. Хату хотів купувати. Назнав, каже, двір, що продається. Я й віддала.
О д а р к а. Ох, господи! Що час, то не легше. (Сідає біля столу і, підпершись рукою, наче скаменіла).
П а л а ж к а. А йому аби запопасти гроші. От він їм тепер і втирає очиці!
Г р и ц ь к о. Ххе-е!.. А давно ти йому віддала?
X и м к а. Сьогодні третій день пішов.
Г р и ц ь к о. Що ж ти, питала його, де він дів їх?
X и м к а. Та я його і в вічі не бачила! Як узяв гроші, як скрився, та й по сей час.
Ї в г а. З города виїхав?
X и м к а. Не знаю... Не бачила його. Кажуть: по шинках хиляється.
Ї в г а. То я б його не розшукала? Та я б його, бісового сина, і під землею знайшла! Я б з його оті гроші видрала разом з його ненажерливими очима!
П а л а ж к а. Шукай вітра в полі! Що з рук упустила — попрощайся з тим навіки.
Г р и ц ь к о. Ні, тітко, се ви не резон кажете, Ївга правду говоре. Його треба розшукати та допитатися, де він дів гроші? Ви знаєте, де він?
П а л а ж к а. Отут недалечко у трахтирі гуляв.
Г р и ц ь к о. То ходімо усі разом.
Ї в г а. Ходімо. Я перша хоч за чуба його почублю.
П а л а ж к а. Про мене — ходімо. Може, хоч чужих людей посоромиться та віддасть те, що не прогайнував. (Збираються іти).
О д а р к а (рішуче). Стійте! Не ходіте... Не набирайтеся більшого сорому.
Г р и ц ь к о. Якого сорому?
О д а р к а. Що то за гроші? Як вони їй досталися?
X и м к а. Мамочко, не вкоряйте мене! (Плаче).
Г р и ц ь к о. Овва, кумо! Яка ти горда та пишна. А небійсь, оті гроші, коли не тобі, то твоїй дочці здалися б про чорний день.
О д а р к а. Хай вони пропадом пропадуть, оті кляті гроші, що ними куплено сором моєї дитини!
Ї в г а. Та що ви, тіточко!
Г р и ц ь к о. Ой, не бришкай, Одарко, і не гніви бога. Хіба твоя дочка крала оті гроші чи грабувала?
О д а р к а. А досталися вони їй як? За що досталися?
Г р и ц ь к о. За що? Про те вона та бог знає. То гріх її, не нам його судити. Багато тепер вашого брата на світі повелося, що отак повинні спокутувати гріхи свої.
Ї в г а. Правда, Грицьку, твоя свята правдонька! Багато нашого брата на світі карається. Якби за се вішати, то й дерева б у лісі недостало. (До Палажки, усміхаючись). От би і мене треба разів з десять повісити.
П а л а ж к а. Та годі вам. Чого в світі не бува?
Ї в г а. Грішні... Ну сказано: усі грішні!.. Нащо мала комашина, та й та не без гріха.
Г р и ц ь к о. Не сквернослов, Ївго! Пожалій хоч нещасної Хими. Ти бач — якими вона одлива?
X и м к а (рішуче). Ні, не хочу плакати, не буду!.. Ходімо всі та найдемо клятого. Я йому прилюдно у вічі наплюю та й хай він буде трижди проклятий від мене.
Ї в г а. От і гаразд, Химо. Отак би й давно. Хай він буде трижди проклятий!
Г р и ц ь к о. Ні, дочко, так не годиться. Розказати йому — усю правду розкажи, а проклинати його — обережися. Не тобі його карати. Якщо він провинився перед тобою, то бог його за те скарає... Ходімо.
П а л а ж к а. Стійте. Здається, його голос чутно.
І в а н (за коном охриплим з перепою голосом співає):
Пив я водку, пив горілку,
Много денег прокутив...
Фенько! Я дав тобі катеринку! Кажи: дав? Танцюй! Пойдем до нашої тонкослізки, покажи їй, как нада нашого брата любить... Колесом ходи кругом міня! Чула? колесом!

Чутно гру на гармонії. Через який час увіходе, танцюючи і приграючи на гармонії, Іван, за ним, стрибаючи, п'яна Фенька.


Вихід ІV


Ф е н ь к а (плещучи в долошки):
Ой грай, коли граєш,
Коли чорні брови маєш!

І в а н (забачивши людей, дивуючись). Глянь... гості!.. Дядюшка — Григорій Павлович!.. Тьотушка — Ївга Кукуріковна.
Ї в г а. Трясця тобі! Карповна.
І в а н. Тьотка — Пелагея Карповна... Тьфу! Все тьотушками насадило!.. А-а... і матушка?.. Одарія... То, бач, теща... (Набік). Чорт тьощу приньос! чорт тьощу приньос!.. Тьфу! тьфу! (До Грицька). А я, значить, ето... сірка, значить, смикнули за хвост! (П'яно усміхається).
Ф е н ь к а. Грай! а то гармонію порву!.. Ух, ух, ух, ух! (Танцює).
І в а н. Стой! Дай поштеніє отдать чесній компанії. Наше вам. (Кланяється). Жінко! што же ти не вітаєш гостей!
X и м к а (вискакуючи уперед). Не зови мене жінкою. Я не жінка тобі, а ти мені не чоловік!.. Ти мошенник!., злодюга!., гроші мої украв! Ти...
Г р и ц ь к о (одводячи Химку). Стій, Химо, стій. Дай я з ним побалакаю.
Ї в г а. Та що на його дивитись? За чуба його, Химко! А то що за преподобниця з ним? Ану, я її за кучері піймаю. (Поривається до Феньки).
Ф е н ь к а (беручись у боки, гордо). Короткії руки! короткії руки!
О д а р к а (з плачем до Івана). Що це ти робиш, клятий, з моєю нещасною дитиною?
Г р и ц ь к о. Замовчте усі. Замовчте, кажу! Ївго, Одарко! Не сучіться.
І в а н (хитаючись). Нет, нет, дядьку Грицьку, не спиняйте Химку... Пущай Химка говорить... З запалом, значить, з запалом! Страх люблю з запалом!
Х и м к а. Хай тебе, злодію, запале моя кров, що ти п'єш її! Від сього часу і довіку будь ти проклятий від мене!.. І на слід твій, мошенюго, буду плювати, не тільки на тебе... Тьфу!
Г р и ц ь к о. Химко! А я що казав? Замовч!
Ф е н ь к а. Ну, мнєе здесь делать нечего. (Поривається вийти).
П а л а ж к а (придержуючи її). Ні, стій, Фенько. Разом куліш заварювали, разом і їж з ним. Підожди та послухай, що будуть люди казати.
І в а н. Брешеш, я твоєй крові не пил; а вот водочку — так! (Співа):
Пил я водку, пил горілку,
Много денєг прокутил.
Г р и ц ь к о. Іване! Скажи ти мені: чи ти чоловік єсть, чи що ти таке?.. Глянь на себе, на свою гидоту подивися, та й скажи по совісті: чи можна отаке робити?
І в а н. Какоє?
Г р и ц ь к о. Як — какоє? Хіба ти не бачиш?.. Чи ти віриш у бога, чи кладеш хреста його святого на себе?
І в а н (випрямляючись і притупуючи ногою). Ну... Што ж ти меня сповідать будеш? Заповіді спрашувати будеш?.. Ми, брат, у хорі були, знаємо по-церковному не менш твоєго... А тепер ми — гуляємо!.. Гуляй! вот тобі і весь сказ!
Г р и ц ь к о. На що ж ти гуляєш? і за що ти гуляєш?
І в а н. Как на што?.. Штоби погулять!.. А за што? — Много дураков на світі єсть!
Ї в г а. Здурій ти сам, каторжний! Жінчині гроші пропиваєш!
І в а н. Ну то што, што жінчині? Какія оні єйо? Паничеві!.. Заработала, значить, постіль білу стелючи... Вот ми їх і — прикрили!
Г р и ц ь к о. Іване! Ти ще й жінку докоряєш? Ти ж бачив, що брав.
І в а н. Ну, видал... Што ж с етого?
Г р и ц ь к о. Навіщо ж ти женився?
І в а н. Как на што женився? Штоби денег добить, потому — без денег тепер жить нельзя
Г р и ц ь к о. А жінка ж як?
І в а н. Жінка? (Свище). А на што мне она? і без нее обойдемся... Фенько! Я дав тобі катеринку? Кажи, дав? Танцюй, штоби земля ходором ходила! (Почина грати).
Г р и ц ь к о. Ну, як я бачу, то тут уже більше нічого балакати. Одарко, Ївго! Збираймося назад.
X и м к а (з плачем). Матінко моя! а мене ж на кого покинете?
О д а р к а. Дитино моя рідная! Не плач. Оце ж тобі одливається твоя доленька, що ти її сама собі добувала.
І в а н. Собірайтеся. Всі собірайтеся! Я вам марша заграю. (Почина грати). Фенько, танцюй!

Убігає Федір.


Вихід V

Ф е д і р (до Івана). Ага, запопав я тебе, мошенюго! Ану лишень іди до поліції.
І в а н (призро до Федора). Ти што за погань такая?
Ф е д і р. Што я за погань? То ти — погань! Ти думал, што, як я гуляв с тобою та товаришував, то й душу тобі свою запродав? Нєт, брат, помилився! Как я не гулял, а душі не прогулял. Серце у меня єщо зосталося і кипіло воно, дивлячись, как ти знущався над Химкою. Я только іскав случаю, штоб тобі за то віддячити. От і знайшов случай... Скажи лишень, вот тут, перед людьми, с какою ти жінкою Химчині деньги з банку брав? Ану, скажи: какая преподобниця ходила замість Химки с тобою? Чи не ета, бува? (указує на Феньку). Я все паничові розказав. Тепер іди з своєю преподобницею у поліцію та отвіт давай. (Повертається до дверей). Гей ви, поліцейські! (Увіходе два десятники). Ось той мошенюга! А ето єго преподобниця! Беріть їх та в тюрму саджайте.
П е р ш и й д е с я т н и к. Ану, пайдьом, красню. (Береться за Йвана).
Ї в г а. А-га, догрався, луциперу! Ану лишень іди та посидь у тюрмі з своєю преподобницею, щоб знав, як знущатися над нещасною жінкою.
І в а н. Што ж ето, што? Значить, ізмєна, Федоре? Не думал я, што ти такой... шпиг поганой!
П е р ш и й д е с я т н и к. Та ну вже, найдем! Не упирайся. Там вас розберуть. (Бере його і веде).
Д р у г и й д е с я т н и к. (до Феньки). І ти не одставай.
Ф е н ь к а. Ох, какоє лишенько — у тюрму!.. І там не без людей. Пайдьом. Іван!

(Виходять).


Вихід VI

Г р и ц ь к о (зітхнувши). Ох, гріхи наші.
X и м к а. Господи! що ж се вкоїлося таке? Де ж я тепер подінуся, на кого зостануся? (Плаче).
Ф е д і р. Я здесь, Химо, зостаюся.
Г р и ц ь к о. Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці, твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай. Поїдьмо з нами. Я старий чоловік, одинокий; немає у мене нікого близького. Була жінка, та й ту бог прийняв. Іди ж до мене з своєю матір'ю та доглядайте моєї худоби; а як умру — то все вам зостанеться.
X и м к а. Батечку мій! спасителю несподіваний! (Підбігає до його, хапає за руку і цілує).
О д а р к а. Ох, спасибі тобі, Грицьку, що ти зглянувся на наші сльози гіркі та нещастя люте і не дав нашим душам запропаститись. (Кидається до Грицька).
Ї в г а. От Грицько, так Грицько! Оце так. Ну ж я тебе хоч у лисинку поцілую. (Підходе до Грицька).
Г р и ц ь к о (осторонюючи всіх). Та годі вам, годі... От пристали! Збирайтеся мерщій та поїдьмо. (Усі заметушились).
П а л а ж к а. Яка я рада за Химку, яка я рада... Господи!
Ф е д і р. Вот тобі й раз! Думав: спроваджу Івана, а Химка здєсь зостаньотця... І тут не взяла... Ех, проклятуща невдача! (Махнувши рукою, поривається виходити).


Заслона пада

 

КІНЕЦЬ

1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Згуба"