Згуба

Комедія в п'яти справах

 

 

- СПРАВА ЧЕТВЕРТА -



Городська Химчина кватиря. Невеличка хата. На праву руч — піч; біля неї зачинені двері, що ведуть у хазяйську половину; з лівого боку хисткий столик, покритий білою скатертиною. Біля столу стоїть два поламаних стула; на одному край вікна сидить Химка, сумно поглядаючи у його.


Вихід І



Х и м к а. Ох-хо-хо!.. Сиди, Химко, та виглядай у вікно своє щастя, коли то воно до тебе заверне... (Зітхнувши). Ніколи, мабуть, не діждешся його! Не на те тебе родили, не такою долею обділяли... Думала замужем його знайти; а знайшла таке, що й самій гидко дивитись, а не то щоб людям похвалитися!.. Іван хати не держиться: будень прийде — зранку і до пізнього вечора на роботі; а в неділю чи в свято — з трахтиру його не витягнеш, хіба опівночі діждешся... Та все грошей йому давай — не настачиш. За два місяці сотню рублів, що панич на весіллі подарував, рішив до копієчки... А за кватирю не заплачено; хазяїн похваляється, що вижене. Я біля того білля, рук не покладаючи, щодня полощуся, а йому — байдуже. Що зароблю сама — отим тільки й живемо,— себе й його годую; а він,— бог його знає!—де свої заробітки діває, додому ні копієчки не приносе... Все, видно, в тому бісовому трахтирі зоставляє; а може, отій поганці віддає... Кажуть же, що Фенька не на місці, а небійсь, у новій одежі щодня його біля мосту виглядає, щоб, як з роботи вертається, перейняти та в трахтирю затягти... Де ж його на оту одежу набрати, коли він не справляє?.. Господи! невже ж моя доля така? невже мені отак довіку каратись?

Увіходе Фенька.


Вихід ІІ


Ф е н ь к а. Іван дома?
Х и м к а (прикро глянувши на неї). Чого ти до нас тьопаєшся? Чого тобі треба?
Ф е н ь к а. Я не до тебе, я до Йвана.
Х и м к а. А тобі до його що за діло?
Ф е н ь к а. Значить, єсть, коли прийшла... Не твоє дєло!
Х и м к а. Не моє діло? Ох ти, помийнице гидка! Що ж я таке, що мені немає до того діла? Я ж його жінка!
Ф е н ь к а. Ну то што, што ти жінка? Великая, бач, персона!.. Ти жінка, а я люблю его. Ти обманом переманула єго до себе, а тепер я от тебя буду єго переманювати... От тобі і увесь сказ!
Х и м к а (призро дивлячись на Феньку). Безстиднице! срамотнице!.. І в тебе язик повертається отаке мені у вічі казати?.. Вон з моєї хати, поки я тобі голови твоєї паршивої не обскубла!
Ф е н ь к а. Короткія у тебя руки!.. Да што с тобой, глупой, разговарювати? (Швидко виходе).


Вихід ІІІ


X и м к а (тремтячи уся). Господи! куди ж се я піймала[сь], де се я опинилася? Чи між людьми я живу, чи люті звірі мене полонили?.. Видно, я між звіротство ускочила, бо серед людей не чутно таких річей. Хто скаже їх вінчаній жінці?.. Чи, може, я справді не вінчана? Так ніт же: усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали, шлюб приймали... А вона плеше, що я його обманом переманювала і що тепер вона його буде до себе переманювати. Оце каже мені, його жінці?., прямісінько, не соромившись, у вічі каже!.. І язик у неї повертається отаке казати, не задубів він у неї, колом не став у горлянці, рота їй набік не повернуло?.. Господи! що ж се таке, скажи ти мені? Невже так можна? невже отак довіку буде? Хіба ж я оцього ждала, подаючи йому свою руку?.. Ждала я спокою тихого, дожидалася щастя веселого, а вийшло — одна мука мученська!.. Змалку — голоднеча та колотнеча далися узнаки; тільки трохи й заспокоїлася, як до панича перейшла... Дорогою ціною той спокій достався мені: честі позбулася, лихої слави набулася. Справжнього покою не знала душа моя і там, та хоч не клопоталася про завтрішнє... А тепер — роздирають тебе на десятеро: спокою як не було, так і немає!.. Та тоді тільки одна думка не давала моїй душі заспокоїтися; а тепер—ціла хмара укрила мою голову, і кожна з їх рве та щипає за серце!

Увіходе Федір.


Вихід ІV


Ф е д і р. Здрастуй, Химко! Де Іван?
X и м к а (понуро). Тобі краще знати... Ти ж за ним, як та тінь, усюди блукаєш; чого ж ти мене питаєш?
Ф е д і р. Гріх слова сказати: товариш он мне бил, пока работали вмєсті.
X и м к а. А тепер?
Ф е д і р. Тепер Іван позбился своєї тіні.
X и м к а. Як саме?
Ф е д і р. Так. Цєлий тиждень не ходил на роботу. Майстер переказував: как через тиждень не появиться — розсчот дам. Я говорил Іванові.
X и м к а (злякано). Ну?
Ф е д і р. Он только рукою махнул!.. Сегодня на его место прийняли другого... А жаль — добрий товариш бил!
X и м к а. Ще мало горя Химці! На — ще!.. Побила мене лиха та нещасна година!.. А його запитаєш: де був? то тільки й речі: на роботі... Де ж він буває?
Ф е д і р. А я почом знаю?
X и м к а (чуло) Федоре! ти товариш його... Скажи йому, як товариш, порай йому, як брат рідний,— хай він кине безпутне життя. Хай, поки ще сам був,— дурив світом; а тепер — пора ж і остепенитись, пора і за розум узятись!.. Невже отак цілий вік свій волочитись?.. Федоре, голубе мій! прошу тебе, молю тебе.
Ф е д і р (зітхнувши). Ех! Жаль мені тебя.
X и м к а. А коли жаль, то й послухайся: уговорюй його. Мені треба з дому піти... Панич переказував, щоб прийшла взяти білльо помити... Треба піти. А ти посидь у хаті... Може, Іван надійде, то побалакай з ним... Побалакаєш?
Ф е д і р. Што с тобою делать? Скажу вже ему... Не знаю, чи послухається?
X и м к а. А ти товчи. Щоразу одно товчи... Може, й послухається. Прощай до якого часу, я не забарюся. (Виходе).


Вихід V

Ф е д і р. Товчи! Што ти стовчеш у дирявій ступі? Не такой Іван человек... Женитися ему не треба б било. Нашто ему било женитися? Только глаза завязал Химці! А шкода... Славная она людина. Только не пара Іванові... ні, не пара. Ему не нада жени. Нашто она ему?.. Сегодня поігрался с одной, завтра — с другой,— метеликом, значить, дело!.. Ну, ему, значить, і соответствующей подруги нада. А Химка не то... Ех, жаль мені Химки!.. Ну, і вєзьот же ему; чорт его знает, чего ему так везьот... Вот примерно я: залицяєшся до девушки — не берет, а Іван прищол, глазком накинул — сразу кришка!.. Шкода Химки; право, жаль — не задля Івана вона...

Увіходе Іван Дивиться на Федора, узявшись у боки.


Вихід VI

І в а н. Чиста?
Ф е д і р. Чиста. На твоє мєсто сегодні другого приняли.
І в а н. Начхать! Світ не клином сойшовся; і в другом мєсті робота знайдеться. Нєчего за нею бєгать; она сама за тобою прибіжить.
Ф е д і р. А як не прибіжить, то как?
І в а н. Начхать!.. Жінка на то є; пускай кормить, поки знайдеться мєсто.
Ф е д і р (несміла). Ти не жалієш своєї жінки.
І в а н. Розмазня!
Ф е д і р. Хто розмазня?
І в а н. Ти!.. Чаво мені її жалувати? Разве она мені нужна?
Ф е д і р. Нашто ж ти женился?
І в а н. То-то й є, што розмазня... Нашто я женился? А што с того, што я женился? Учора женился, сегодня — розженился... Хто мене присилує с нею жити?
Ф е д і р. А как знайдеться такая управа?
І в а н. Какая управа?.. Подамся в другую губернію,— от і свищи та іщи меня!.. Нет такой управи.
Ф е д і р. Та ти ж вінчался?
І в а н. Ну што ж с того, што вінчался?.. Нужно било — повінчался, а потребується — розвінчаюся.
Ф е д і р. Хто ж тебе розвінча?
І в а н. А нашто мне розвінчуваться? Я і женатий, как не женатий: сегодні — здесь, а завтра — там... Про меня — де хатка, там і паніматка; де нас шанують — там ми і вродились... Начхать на все, да і только!
Ф е д і р. Воно то так... Только Химка больно горює.
І в а н. Ну, я так і знав!.. Видно, розпустила слинки перед тобою, от ти й розкис.
Ф е д і р. Чаво розкис?.. Вона мені нічаво не говорила, а я так... сам помічаю.
І в а н. Сам помічаєш? А помічаєш ти, што не сльози та слинки її мені нужни... Гори передо мною, по шнуру ходи! Ото по мені. А вона слізьми долужаєть.
Ф е д і р. Вона тебе оченно любить.
І в а н. І пускай собі любить; то єйо дєло... Любить, а деньжат, небойсь, не даєть.
Ф е д і р. Как же вона тобі будеть давать, когда ти с нею отак поводишся?
І в а н. Поводишся, кажеш?.. А ето правда... (Трохи задумується). Ну, се дєло поправимоє. Де вона, не знаєш?
Ф е д і р. Пошла до панича за білльом.
І в а н. До панича?.. (Задумується). Слухай. Я пойду, а как вона возворотиться... ти скажи їй... Ні. Ти краще зійди куди; я сам з нею поговорю... Не заходь только далеко, штоб, як гукну — ти тут і вродився!
Ф е д і р. Я пойду до хозяйського сина. Отут за дверима буду. Стукни только.
І в а н. Гаразд.

Ф е д і р виходе і стрівається на порозі з Фенькою.

Ф е д і р. Куди се ти, як буря, мчишся?
Ф е н ь к а. Не тобі, сопливому, знати!
Ф е д і р. Сопливому? А сама—слинява! (Набік). Ну, не ждати добра, коли оця повія примішається!.. Посмотрим, што то будеть. Только знай, Іване, што в Федора давно серце болить, дивлячись, як мучиться Химка... Знай та й остерегайся! (Виходе).


Вихід VII


І в а н (до Феньки). Се ти? А я думал...
Ф е н ь к а. Што ти думал? Можеть, й те, што твоя жінка?
І в а н. А вона што думаєть?
Ф е н ь к а. Нахвалялася коси обірвати... Може б, і оборвала, да не на такую напала!
І в а н. А гаразд би било.
Ф е н ь к а. Я так і знала, што вас двоє — п'ятак пара!
І в а н. Не то... А єжелі б вирвала хоч пасмочко, хоч півпасмочка, одну кучеречку... От би я у неї напам'ять собі і попрохав... Бо ти сдєлалась з якогось часу недотрога. (Пильно дивиться на неї). А кучеречки які!
Ф е н ь к а (граючи очима). Попроси у своєї жінки, пускай вона наділить тебя своєю вовною; а на чуже не зазіхай: єсть квас, та не для вас!
І в а н (жартовливо). А я вчера бил у компанії. Пили — аж небові жарко! І сегодні с похмілля голова болить... От би вашого кваску на похмілля.
Ф е н ь к а. Попроси сирівцю у Химки.
І в а н. У Химчиному сирівцеві пацюки бовталися!
Ф е н ь к а. А ти, небойсь, его улюбив?
І в а н. Думал — путяще што.
Ф е н ь к а (вертнувшись). Ну то й зоставайся з своєю бовтушкою!
І в а н. Слухай... Разві ти і досі сердишся?
Ф е н ь к а. Чого мені сердитись? Што ти мені такоє? Думал, што як зрадил, то і журитися почну? Не только свєт, што в окошке, за окошком єго больше... Сегодні один утішить, а завтра — другой. Є много вас, скурвих синів, за день не перевішаєш! Аби охота, а ви, как ті мухи на патоку, налетите... только кивну!
І в а н. Да ти козир з себя!
Ф е н ь к а. Та не тобі прийдеться сего козиря вбити.
І в а н. А можеть, і на мою долю перепадьоть?
Ф е н ь к а. Дожидайся!
І в а н. Как хвилька до меня прийдьоть, то я сего козиря і вб'ю! (Заграє).
Ф е н ь к а (крутнувшись; через плече). Твоя сопливая хвилька, што до панича сейчас повіялася?
І в а н. Фенько! Не згадуй її мені, бо...
Ф е н ь к а. Бо што? Куди ж пак! (Стріля на його очима).
І в а н. Ти... ти прямо — чортова перечниця!

Хоче обняти її; Фенька, окрутнувшись, ухильнулася і, граючи очима, стала біля порога.

Ф е н ь к а. Не черти, бо так тебе кругом обчерчу, што, як цуцик, будеш бігати за мною. (Іван кидається на неї; Фенька, ускочивши у сіни, зачинила двері і, придержуючи за клямку, з-за дверей). Слухай. Я не [за] тим приходила. Приходь сегодні увечері до нас з гармонією... Буде Пріська, Хотина, Горпина... погуляємо! Чув?.. Приходь же, побалакаємо. (Утікає).


Вихід VIII

І в а н (перед розчиненими дверима). Утекла!.. От гаспидське зілля! Іш, как меня роспалила!.. Как гадина, на всі боки так і звиваєтця... Отакую б мені, а не слиняву кислятину... Такая запал маєть. Єжелі б намірявся кого зарізати, то сама б і придержала!.. Огонь — не дівка!.. Правду каже про Химку: сирівець. Сирівець і єсть да ещо і давній, аж пузириться!.. А ета — шевська смола горюча! Так і мотаєть тебя всего, навспинячки станове!.. Єжелі б немного краща на вид — чорт би била не дєвка! Ну, да нічаво! Нада її з рук не видускати, когдась у пригоді станеть. Треба уже пойти до їх. Вот смеркнеться — пойду... А пока што — нада ж з своїм сирівцем штось думати. Пропасть, сказують, денег панич для неї наскладав; а не даєть... не признайоться... Што ти з нею будеш робити? (Задумується). Пошла до панича. Приревнувати до єго, штоби, значить, больше вєри било?.. Зачем до нього ходити?.. Ето хорошо придумано. Над етім нада подумати, как, примєрно... єйо деньжата сюда (указує на кишеню) переманити... А деньжат нада. Чортов Гершко говорил, што больше набор не поверю. Заплати, говорить, сперше 25 рублів, што нагулял... А гдє їх взять? Вот і мєста лишили... Видно, чортов Гершко рознюхал уже. Сказано: жид! (Задумується). А бісовая Фенька з голови не йдеть! Отак перед очима і стоїть. Проклятий магніт, гак і тягнеть до себя, так і палить. Он как збентежила: серце как не вискочить, аж дух сперло... А все ж нада Химку приревнувати. Ну, да ето недовго.

На порозі появляється X и м к а. Іван, углядівши її, мерщій насуплюється, видає, що сердитий.

Вихід IХ


X и м к а. Ти вже дома. А Федора не бачив?.. Де Федір? (Іван, швидко ходячи по хаті, мовчить). Федора, питаю, не бачив.
І в а н (сердито). Пущай він тобі повіситься!
X и м к а (прикро глянувши на Івана). Чого се? Такий приятель?
І в а н (ще грізніше). Ну то што, што приятель? (Приступаючи до неї). Пущай він, кажу, тобі або на тобі повіситься!
X и м к а (здвигнувши плечима). Отака ловись! Що се на тебе за ґедзь напав?
І в а н (грізно приступаючи до неї і важко дишучи). А ти де била? Де?.. У єго?.. У-у... Ти знову за давнє принялася? Старовину згадала?.. У єго, бач, подушки м’які... постіль — біла!
X и м к а (злякано). Що це ти плетеш? Господь з тобою!
І в а н. Разві ти задля сего заміж ішла?
X и м к а (пориваючись його перебити). Іване...
І в а н. Цить... Мовчи!.. Я задавлю тебе! Як ту жабу, розтопчу. (Задихаючись). Гадино! Обвилася ти кругом мого серця... Замишляла з ним проти меня... Ну, кажи, хвалися, што ви нараялися удвох? Какої гіркої отрути піднести своєму чоловікові?
X и м к а. Та господь з тобою, Іване! Оханися. Я ходила до панича.
І в а н. А я ж про кого кажу? Про какого супостата товчу тобі? (Хапа її за руку). Так ти била у єго? Бачила єго?
X и м к а. Переказував, щоб прийшла узять сорочки помити.
І в а н (хижо зареготавшись). Чи й не стирали, бува, удвох?.. Де ж ті сорочки, де?
X и м к а. Та постій же. Дай хоч слово виговорити... Так оце я й бігала та не застала дома... Лакей переказував прийти увечері.
І в а н (злякано). І ти підеш? Підеш увечері?
X и м к а. А що ж мені робити? Треба ж чимсь заробляти. Ти ж нічого додому не приносиш, не знаю, де свої заробітки діваєш. Треба ж чимсь жити. Он хазяїн переказував: як не заплатите за кватирю, то щоб вибирались.
І в а н. То отаким способом заробляти?.. Хай буде трижди проклятий той час, як я тебе забачив, познакомився с тобою, руку тобі подав!.. Задля чого? Штоб ти насміялася надо мною? (Закрива лице руками і, наче знічев'я, мота головою).
X и м к а. Та що це ти вигадав, Іване? Заспокойся... Великим господом богом покленуся, що я ні в чім не провинилася перед тобою. Що це тобі на думку таке зійшло?
І в а н. То ти... ти не підеш до єго? (Чуло до неї). Химо! прошу тебе: не ходи. Заспокой ти мою мученую душу. Усі її на шматочки розривають... Не чого я і загулял, што немає мені спокойствія на світі... Думал: с тобою щастя добуду.
Х и м к а (палко до його). Іване, голубе мій! Ось заспокойся... Заспокойся, кажу. Викинь оту думку з своєї голови. Невже ти думаєш, я ворог твій? Нащо ж я тобі слово подавала? Я не городська яка-небудь повія, що сьогодні до одного горнеться, а завтра — другого обнімає. Що до якого часу дурна я була, поквапилася на великі обіцянки і согрішила перед богом, — то правда тому. Ти ж сам бачив те. Я не крилася ні перед ким. А що перед тобою я не винна, то...
І в а н (перебива її). То ти не винна?
Х и м к а. Чим хоч, заприсягну.
І в а н. А мені одно в праве ухо плеще, а друге — в ліве доводе, што ти вийшла за меня заміж на те, штоби только тим заміжжям прикритись.
Х и м к а. Не слухайся, мій голубе, лихих людських річей. То вони, зарячись на наше щастя, таке плетуть. Не пішла б я за тебе ніколи, якби тебе не любила, не жила [б] ні одного дня з тобою, якби не покохала!.. По правді кажу тобі оце, як перед богом.
І в а н. Ні, я не стану тепер слухати людей... А ти до єго не ходи. Как перестанеш ходити, то ніхто нічаво і не скажеть.
Х и м к а. Та я ж йому обіцяла сорочки мити.
І в а н. Разві він не знайдьоть другу? Багато вас. Хай другой і віддайоть.
Х и м к а. Та все ж заробіток мені. То треба ще когось шукати, а то — готове діло.
І в а н. Ат! Знайдем, как захочемо, і других. Я тепер, как ти меня заспокоїла, то знову приймуся за дєло. А то мені і робота в голову не йдеть, только заливаєш своє горе отією отрутою. (Набік). Ну што ж далі? Как же тепер насчет деньжат?
Х и м к а. Голубе мій! То ти уже не будеш отак жити, як досі жив? Кинь таке життя, хай йому! Ми як приймемося удвох за роботу, то, може, через рік або через два і на свою хату зберемося. А знаєш: чужа хата — гірше ката! Нема краще, як своя буде. Як я біля неї буду ходити? І підмету, і підмажу, щоб чисто усюди було.
І в а н (набік). Сама навела... Хорошая зацепочка! (До Химки). Хату, говориш? Я знаю одну хату. Гарна хата... Далеченько трохи, а добрая хата. Сходно можна б купити, ежелі б гроші.
Х и м к а. А скільки за неї просять?
І в а н. Хвалились люди, за п'ятсот віддають... А хата з огородом, побольш тисячі стоє.
Х и м к а (радо). У мене є аж шість сотень!.. Тільки (понуро)... От ти заказуєш до панича не ходити, а... гроші у його.
І в а н. У єго?.. Почому ж ти їх не взяла?
Х и м к а. Як же його узяти? Він положив на книжку у банці. Як треба, каже, буде — візьмеш.
І в а н. То книжка у тебе?
Х и м к а. Ні, у його. Треба буде піти.
І в а н. О-о!..
Х и м к а. Ти не віриш мені? Заприсягну великим богом, що я тільки книжку візьму!.. Одначе не гаразд, що я йому обіцяла сорочки мити... Мабуть, треба на сей раз уже і сорочки узяти... Треба, знаєш, діло тонко вести! Візьму на сей раз, помию, та й одішлю... Перекажу, щоб другу собі шукав... Правда, Іване?
І в а н. Печьоть мене оте, што ти кажеш!
Х и м к а (образливо). Який-бо ти ревнивий... Я ніколи й не думала, щоб ти був такий. Господи! і моїм клятьбам не ймеш віри?
І в а н. Ну, ну... На етот раз пущай уже будеть по-твоєму. Только... (ласкаво до неї). Пущай ето будеть упосліднє.
Х и м к а. Голубе мій! Вір мені: ніхто тебе так не любить, як я тебе люблю!
І в а н. Да я вєрю, только ти... не обмани.
Х и м к а (палко). Любий мій! (Обніма його і, беручи за ухо, стиха скубе). А це тобі, щоб ти так ніколи не робив, як досі... Не будеш?
І в а н. Не буду, Химо... Ех, заживьом ми с тобою у своїй хаті! Ти кажеш: хазяїн похвалявся, што вижене?
Х и м к а. Переказував, щоб заплатили. Як не заплатите, каже, то судом витребую і з хати вижену.
І в а н. От, чортов син! Разві ми багато зажили? Єщо і місяця не пройшло.
Х и м к а. Місяць, Іване, на тім тижні вийшов.
І в а н. Ну што ж, што на тім тижні? Великая, бач, сила, как за місяць не заплачено!.. А в своїй хаті, Химо, не треба нікому платити: сам пан, сам і господин!
Х и м к а. І справді... Боже, яка я буду рада своїй хаті! Знаєш, Іване... як купимо хату, матір до себе переведемо... Що їй там, бідній, робити на хуторі з своєю хатою, як нема землі? Та вже і старіються мати; нездужають самі польове хазяйство вести. Краще прираємо матері продати свою хату та до нас перейти жити. Ти, може, знову поступиш на залізницю...
І в а н. Знайдьом мєсто.
Х и м к а. Мого брата біля себе будеш держати, хай навчиться майстерству. А ми з матір'ю будемо білльо мити. Сестра ще мала, а як підросте — буде нам помагати. Знаєш,— усі укупі, увесь рід! Добре буде. Чи й занедужає хто,— буде кому доглянути; та й так, як більше у хаті, то охвітніше. А може... може нам господь і сімействечко пошле. Буде бабуся утішатися та доглядати онуків... Правда, Іване?
І в а н. А розуміється...
Х и м к а. Побіжу я зараз до панича. Он уже сонце хоче сідати. Може, він вернувся додому... Зараз возьму гроші та й драла назад!
І в а н. Только не барися.
Х и м к а. Минуточкою, хвилиночкою!.. Не ітиму — летітиму. (Мерщій убирається і йде. Повернувшись до його, з-за порога). Подумай тільки, Іване, своя хаточка буде?! (Мерщій скривається).

Вихід Х

І в а н. Думай собі про свою хату, нужна она мені!.. Кажеш: ніхто меня так не любить, как ти любиш? Ну і люби... То — твоє дело! А от как денежки до моїх рук поймаються, то ето будеть уже моє дело... А добре — шестьсот рубликов! Сейчас куплю собі срібні часи с цепочкою... штоби довга била — через усю шию. Такую саме куплю, как у одного звозчика видал. Ловкая цепочка!.. Одьожу нову справлю; ета уже зносилася... Новую, тонкого сукна нада, штоби на себя так глаза і брала!.. Ну, та єщо што? Та об етом єщо подумаємо... Тут нада денежки добить... А не мало: шестьсот рублей! (Усміхаючись підходе до дверей і стука). Фёдоре. Федоре!
Ф е д і р (з-за дверей). А што?
І в а н. Клюйоть, брат!
Ф е д і р (за дверима). Клюйоть, кажеш?
І в а н. Єщо й как!.. Го-го-го-го!

Убіга Химка, засапавшись, з книжкою у руках.

Вихід ХІ

X и м к а (даючи Іванові книжку). На, на! Ось вона — наша хата! Ось!
І в а н. Што ж ето такоє?
X и м к а. Хіба не бачиш? Книжка! Книжка на 600 рублів... Прибігла я до панича, як божевільна, як тороплена, задихаючись, благаю його мерщій віддати книжку мені.— Нащо? — питає він.— Хату, кажу, купуємо; купуємо хату собі! Подумайте, кажу: свою хату будемо мати!.. А він якось чудно глянув на мене, та, нічого не кажучи, пішов у другу хату та й виносе книжку.— На,— каже,— боже тобі поможи!.. Як стріла та, помчалася я з цією книжкою до тебе, мій голубе. Бери її та мерщій кінчай діло за хату.
І в а н (узявши книжку, розгляди її). Што ж ето такоє? Ето ж не деньгі.
X и м к а. Як не гроші? Панич казав, що по цій книжці зразу у банці видадуть гроші.
І в а н. Да, как би не так! Тут, брат, нада с кимсь тямучим побалакать. У мене єсть знайомий аблокат. Надо пойтить до єго; он знаєть, как ето дело оборудовать. Ти обожди, я сейчас возворочуся. (Хова книжку у кишеню і береться за шапку).
X и м к а. Тільки не барися, Іване. Поки вечерю зварю, щоб ти і дома був.
І в а н. Чого мне с ним там насиживать? Я сейчас. Только побесєдую і возворочуся.
X и м к а. Вертайся, Іване; вертайся, мій голубе! Повечеряємо та побалакаємо удвох, як то ми будемо на свойому добрі хазяїнувати. Ти не повіриш, яка я рада, що ми будемо свій захист мати. Землі під собою не чую, така я рада!
І в а н. Розумієтця, хорошо своє імєть. Прощавай же, дожидайся мене! (Виходячи, набік). Хорошо, што книжку віддала,— дожидайся тепер! Нада забіжать по Федора. Взять єго з собою, штоби он часом здесь раньше, чем нада, бучі не збив. (Виходе).

Вихід ХІІ


X и м к а. Ох, аж у мене все тіло тремтить, а серце — як не вискоче,— така я рада! Спасибі ж тобі, милосердний боже, що ти зглянувся на мене та на мої сльози, гіркі і повернув думки Іванові на добрий шлях, привернув його серце до мого. Додержуй же його, господи, і далі на сьому шляху; підкріпи його розум добрий, захисти від усього лихого, натхни в його душу віру до мене, до мого щирого кохання! А я, господи, поки й віку мого, буду молитись тобі і дякувати за твоє велике милосердя до мене!

 

Заслона пада

1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Згуба"