Згуба

Комедія в п'яти справах

 

 

- СПРАВА ДРУГА -



У павичевих горницях. Велика хата. З лівого боку вподовж стіни стоїть довгий диван, біля його стіл і декілька стульців; з правого боку — двері у другу хату, паничеву опочивальню, вона ж і кабінет. Палажка і Химка сидять на дивані біля столу, на котрім стоїть самовар.


Вихід І



Х и м к а. Тіточко! наллю я вам ще стаканчик; поки не смерклося — випийте.
П а л а ж к а. Про мене, хоч і налий! Люблю я той чай пити. І літом, і зимою люблю: літом він холодить, а зимою — гріє.
Х и м к а (наливши, загляда в самовар). От уже й погас. Як почне смеркаться, треба буде другий раз настановити. Гості ж, певно, не обманять — прийдуть.
П а л а ж к а. О-о, вони до того торгу і пішки!
Х и м к а. Не зовсім воно так буває. Он Феньку прохала, а — бачте, не прийшла.
П а л а ж к а, І Фенька прийде. Підожди, як хлопці на поріг — і вона прибіжить.
Х и м к а. Я помічаю, що вона на мене чогось сердиться, а чого — не знаю.
П а л а ж к а. Потурай їй! Хіба вона на одну тебе ремствує? — На увесь мир! їй усюди погано... Збилась з пантелику дівчина та й не налучить на добру путь.
Х и м к а. Та чого ж його сердиться? От і мені часом буває так гірко, так тяжко! а проте — посумуєш сама собі та й облишиш... А щоб на других сердиться — ніколи!
П а л а ж к а. То ж ти. Ти інше серце маєш. Добре воно у тебе з самого роду, а Фенька — злюча. Я тобі по правді скажу: ти її остерігайся. Вона недобра і може лихого тобі заподіяти.
Х и м к а. Через віщо? Я ж їй, здається, нічого такого не зробила, щоб їй слід на мене мститися.
П а л а ж к а. То ти так думаєш, а вона інше гадає... Чого, бач, до тебе упадає Іван, а не до неї!.. От її зло і розбира.
Х и м к а. Хіба я його від неї переманювала?
П а л а ж к а. Ну, піди ж ти! І я казала, так не йме віри. Я вже їй товпичила, що на такого, як її Іван, ти і не подивишся... Що воно за чоловік? Ледащо городське, та й годі! Хвалька з себе видає та наряджається, як той павич, щоб другим у вічі кинутись,— ось, мов, ми які! А навсправжки — слова доброго не стоє!
Х и м к а (задумано). Бог його знає... На весіллі його вперше стріла... Красивий такий та веселий... Залицявся, у танок повів... Що ж мені — плювати було йому у вічі, чи що?
П а л а ж к а. Та облиш турбуватися про Феньку: безпутна дівчина, та й годі! Така вже змалку зародилася, — добра нікому не жадає.
Х и м к а. Господь його знає... Як подумаєш про своє життя — така завіна ухопе!.. Матір обдурила, кинула рідну оселю, пішла... куди? нащо?.. Ох, тіточко, якби ви знали все!
П а л а ж к а. А в тебе мати ще жива?
Х и м к а. Були живі, як кидала, а тепер — не знаю... Прокляла мене мати і вістки об собі ніколи не подає. А знаєте, так би хотілося коли-небудь хоч невеличкою пташечкою перекинутися та полетіти до рідної оселі, подивитися, що там робиться!..
П а л а ж к а. А давно ти з дому?
Х и м к а. От уже третій рік на покрову кінчиться.
П а л а ж к а. Давно.
Х и м к а. Давно, тіточко.
П а л а ж к а. А дома ще хто-небудь зостався?
Х и м к а. Брат... Тепер йому уже чотирнадцять минуло, та невеличка сестра Орися. Я сама найстарша. Були і після мене, та померли... А я от зосталася на лихо матері. Хіба вона такого ждала від дочки?
П а л а ж к а. Що ж то, панич так до серця прийшовся?
X и м к а. Яке там? Дурна була, дурний розум мала... Убожество, бачите, нас заїло; страшне убожество! Після батька ми зосталися невеличкими; а нас було п'ятірко. Добра ж того — тільки хата з огородом... Батько, значить, дворовим були. Як вийшла воля, то його покійний пан і наділив огородом. Задворові наділ получили, а дворові— нічого... Ну, звісно, поки був живий батько, то землю у других брали, — ми нужди й не знали... А може, і тоді нужда була, та ми, як малі були, то того не примічали; а як умер — то злидні нас з усіх боків так і укрили!..
П а л а ж к а. Ще б пак! Де вже одній матері з малими дітьми та нужди не терпіти?
X и м к а. Вірите, — часом шматка сухого хліба не доставало! а про одежу уже і казати нічого. Звісно, на нас мати сердилася, часто гримала, а найбільше на мене, бо я найстарша була... Не привертало оце нас до матері: ми все її сердитою щитали. А вона, може, й сердилася від того, що як не билася, як не клопоталася, а куди не кинь, то все недостача. Недаром кажуть, що добро тільки робить людей добрими, а злидні та лихо — злими... Поки я мала була, то боялася не слухатися матері, а стала підростати... Хотілося молодій, як і другим, пожити, часом і погуляти, нарядитися не в те дрантя, в якому мене водили.
П а л а ж к а. Звісно, як молодій дівчині.
X и м к а. Подруги, дівчата, бувало, як зберемося, то все плещуть: та тебе, Химко, якби нарядити краще, то ти 6 як та панночка виглядала... Тут і хлопці почали задивлятися-зачіпати... Я й справді вбила собі в голову, що я красива... А тут і панич приїхав на літо додому.
П а л а ж к а. Оцей самий?
X и м к а. Та цей же... Він десь учився, чи що, та ото вже, скінчивши науку, прибув на батьківське добро відпочити. Непоказний він з себе, — от як бачите, — високий, сутуловатий, та тільки добрий, обхідчастий зо всіма. Стрів якось мене, почав зо мною розмовляти... А далі почав присоглашати їхати з ним у город, за хазяйку бути... От моя дурна голова і пішла кругом від думок!.. Довго я не подавалася, — як таки кинути матір та поїхати з паничем? Що люди скажуть та що й мати заспіває?
П а л а ж к а. Звісно, звісно... Перший ступінь завжди страшний!
X и м к а. Почало літо минати, панич ще більше пристає. Я тобі й те, я тобі й друге: і одежу справлю гарну, городянську, і плату тобі положу таку, що, як не схочеш у мене жити, то щоб нужди ніякої не знала; а в мене жити буде тобі добре, будеш сама собі хазяйкою і господинею... А як же я матір покину? — питаю.— Так, каже, я тобі скажу, коли буду їхати, а ти вийди за хутір; я тебе візьму з собою, та й поїдемо... Завдав мені загадку таку, що я не спала й не їла, аж на лиці змарніла!.. Помітила мати. — Чого се, питає, — недужа, чи що?.. Мовчу, бо як його похвалитися матері?
П а л а ж к а. Та звісно.
X и м к а. А тут і час паничевого виїзду наближається... Завтра, каже, перед вечором їду. Виходь... Вийшла я і не за тим, щоб з ним їхати, а щоб йому сказати, що я не поїду. Як же почав він мене умовляти та улещати! І кучер, що панича віз, теж каже: та чого ти, дурна, кородишся? їдь: добре тобі буде!.. Взяли мене удвох, посадили на бричку та й повезли... І от уже швидко три годи мине, як я отут живу!.. Через місяць, а може, й через два, як я покинула матір, приїздив той самий кучер, що одвозив нас. Розказував, що мати спершу побивалася за мною, горювала та плакала, поки не дозналася, де я... Вона думала, може, яке нещастя лучилося: утопилася або звір заїв... А як дозналася, то страшно розгнівалася на мене і прокляла... заказала, щоб я ніколи вже не верталася до неї... Отаке-то, тіточко, вчинилося!
П а л а ж к а. Ох, чого, Химо, не буває на віку! Недаром кажуть: вік прожити — все равно що довгу ниву перейти,— не раз спіткнешся і поколешся.
X и м к а. Та вже нікому, мабуть, отак, як мені! що й сама накололася, і другим загнала — от таку завбільшки! — спичку у саме серце.
П а л а ж к а. Чого тобі? Ще тобі гріх і на бога ремствувати. Що не гаразд ти перед матір'ю вчинила, то — правда; а що сама, кажеш, накололася, то — другим гірше є... От хоч возьми Феньку: зовсім з пуття збилася; так і пропаде!
X и м к а. А мене що жде?
П а л а ж к а. То бог знає, що тебе жде. Оже, дивлячись на тебе, то — від тебе ще твоя доля не втікала: сама ще ти молода...
X и м к а. Що з того, що молода?
П а л а ж к а. І красива... Та й панич же, може, надба чого-небудь тобі.
X и м к а. Та спасибі йому. Хвалився якось: вже, каже, шість сотень положив на моє мення у банці.
П а л а ж к а. От бач, ну й чого ж тобі? То якби він тебе не жалував та зобіжав, а то, бач, як старається про тебе. Чи й розійдетесь ви, то буде чим вік прожити.
X и м к а. Я об тім не турбуюся, тіточко; а мене печія пече, як подумаю, що я таке?.. Содержанка паничева, та й годі!
П а л а ж к а. Ті-і!.. об чім турбуєшся? Хіба ти заміж не мусиш вийти?
X и м к а. За кого? Хто мене візьме таку?
П а л а ж к а. Яку? Якби в тебе не було нічого або дітвора тебе обсіла, то то так! А то тільки моргни,— перший хазяйський син тебе візьме!
X и м к а. А потім буде докоряти та паничем очі вибивати?
П а л а ж к а. А трясці не хоче? Хіба він сліпий, що не бачитиме, кого бере? Чого ж йому докоряти? Можна йому й одказати, бачили, мов, очі, що купували!
X и м к а. Та все, тіточко, не гаразд. Краще, якби все було як слід.
П а л а ж к а. То, може, у вас там по селах ще придержуються цього звичаю, а у нас, у городі — уже про його й думати забули. Хіба мало усяких береться, та й живуть собі, та ще як гарно живуть!
X и м к а (задумано). Ох, тіточко! Як ви мене звеселили своєю розмовою... дух мій угору підняли... Ще, значить, наша доля не вмирала?
П а л а ж к а. А ти думаєш, умерла? Облиш журиться!
X и м к а (весело). Му, тепер же хай ідуть наші гості, — от яка буду весела!
П а л а ж к а. Веселись. Одно тільки пораю тобі: не дуже ти вбивай на того красня — Івана, — то непутяща людина: добра він тобі не принесе, а тільки зіб'є з пантелику.
X и м к а. Та вже ж як заграє, то потанцювати можна?
П а л а ж к а (усміхнувшись). Можна... Чому не потанцювати? Танцюй, та тільки розуму не протанцюй!
Х и м к а (весело). А дзуски не хоче?.. Я, тіточко, тільки потанцюю... Ну і люблю ж я ті танці, он як — люблю! А ви самі знаєте, коли мені доводиться танцювати? (Кинувшись). Що ж се я? Забалакалася з вами та й не туди, що самовар зовсім погас. (Хапається за самовар). Я, тіточко, зараз; тільки доллю та розведу самовар... минуточкою... Бо як прийдуть наші гості, а тут і самовара нема. Що вони скажуть? Ото, скажуть, хазяйка!.. Я зараз... минуточкою! (Виходе з самоваром).


Вихід ІІ


П а л а ж к а (журливо). Дитина, зовсім дитина... Весело й слухати, як вона щебече: тут плаче, тут і сміється — все разом... Отак і мені колись було за мого молодого часу. Наче живий, він устав передо мною, як вона розказувала про себе... І дивно: так само кинула батька і матір, як от і вона... Повіяла в чужу сторону за другим, думаючи того химерного щастя до себе залучити... А де воно, те щастя?.. Розвіялося димом по чужому полю!.. На кого всі надії складала, той обдурив, кинувши одну між чужими людьми з малою дитиною... Та й тією господь не дав очей нарадувати: до году не дожило — померло... Зосталася я одна, на весь вік одна... чужою наймичкою, чужим попихачем... Як буду вмирати, то нікому буде і очей закрити, якщо не знайдеться яка чужа добра душа!.. Ох, краще про се не думати. Живи, як живеться... Видно, така вже божа воля та наша нещасна доля! (Зажурилася).


Вихід ІІІ


Х и м к а (убіга). От я і вже, справилася. А ви, тіточко, сумуєте?
П а л а ж к а. Та так... Зосталася одна та й задумалася.
Х и м к а. Не сумуйте, тіточко. Ударимо лихом об землю! От прийдуть наші гості, погуляємо!
П а л а ж к а. Гуляй уже ти, молода; а я своє одгуляла.
X и м к а. Я, тіточко, качку спекла, закуски, що позоставались тоді, як у панича були гості,— припасла... Пляшку вина сховала, доброго вина! Закусимо, вип'ємо, потанцюємо!.. Ви не повірите, яка я після вашої розмови стала весела,— наче гора з плечей звалилася! Так би, здається, і пішла в танок, якби було з ким, і без музики танцювала б!.. І сама не знаю, чого це мені так стало весело?.. Видно, не перед добром.

Чутно за коном гру на гармонію. Химка кинулась.

О-о... чуєте! Ідуть! ідуть!.. (Вибігла з хати).


Вихід ІV


П а л а ж к а (сумно). Ох, гуляй і веселися, поки ще молода та журба тебе кругом не опанувала!
Г о л о с Ф е н ь ч и н з а к о н о м. Ідіть, ідіть... Там уже давно вас ожидають, од нетерпєнія аж губи кусають.
Г о л о с Х и м ч и н. Гармонію принесли?
Г о л о с І в а н і в. Ось вона!
Г о л о с Х и м ч и н. То коли так, жалуйте, просимо у хату.

Увіходе Химка, за нею — Іван з гармонією, за Іваном — Федір.


Вихід V

І в а н. А єслі би, значить, без гармонії, то поворочай спиною назад?
Х и м к а. Атож!
І в а н. Доброго здоров'я, тьотушка, Пелагея Кондратьєвна.
П а л а ж к а. Здоров, тітчин п[л]еміннику, коли в тебе була тітка.
Ф е д і р. Здрастуйте, тьотушка... Та у його как тих тьотушок, то і не полічити; родной только нету.
І в а н. Нашто мне родния, когда і чужія жалуют? Вот одна только Пелагея Кондратьєвна завсегда протів меня ідьоть.
П а л а ж к а. Не йду я ніколи ні про[ти] тебе, ні за тебе.
Х и м к а. Та годі вам... Ти, Іване, завжди почнеш змагатися. Краще сідайте, а я зараз самовар унесу.
Ф е д і р. Ехто можно. (Сіда).
Х и м к а (наткнувшись на Феньку, що стояла за Дверима і підслухувала). Ох, господи! Се ти, Фенько? Як ти мене злякала.
Ф е н ь к а (за дверима). Можна до вашої компанії пристати?
Х и м к а. Та я ж тебе давно прохала. Іди, — у гурті веселіше буде.

Фенька увіходе, а Химка виходе.


Вихід VI

І в а н (набік). Треба чорта хату холодити! (До Палажки, сідаючи біля неї). Ви кажете, што ні за меня, ні проти меня... безразлично... Ето і будеть то, што я говорил: не жалуєте меня.
П а л а ж к а. Хай тебе рідна мати жалує.
І в а н. Не било отродясь.
Ф е н ь к а. Вот і я до вас прийшла. Здрастуйте.
Ф е д і р. Моє поштеніє. (Протягує їй руку).
Ф е н ь к а (не подаючи руки). До тебя і речь? Пойди, умойся!.. Я до тьотушки прийшла. (Сіда біля Палажки).
П а л а ж к а (до Івана). Що ж, ти без матері родився?
І в а н (жартовливо). Без нея... Бабушка в бур'яні поймала.
П а л а ж к а (до Феньки). Дивись, яких зразу в мене племінників та племінниць набралося! І той гука: тьотушка! й друга потріпує: тьотушка! Яка я вам тьотушка? Палажка, та й годі.
І в а н. Так не уштиво.
Ф е д і р. Уштивіє: тьотушка.
П а л а ж к а. О-о, ще й третій племінничок знайшовся? Тю-тю на вас!
Ф е д і р (до Феньки). А ви што ж меня, мамзель, зобидили?
Ф е н ь к а. Не чіпляйтеся, мусью, бо очі заплюю!
Ф е д і р. Видиш, ви какі? Не тронь меня! (Сідає біля Івана).
Ф е н ь к а. Такіє і єсть.

Зривається іти і знову трохи не спіткнулася на Химку, що вносе кип'ячий самовар.

X и м к а. Стій, стій! Самовар. (Станове самовар на стіл). Куди ж се ти? Зараз будемо чай пити.
Ф е н ь к а. Пейте без меня. (Виходе).


Вихід VII


X и м к а. Що це з нею таке? Прохала ще вдень прийти — не прийшла. А це забігла, та зразу й вилетіла.
І в а н. Дрок укусив... Такая єсть лошадиная муха, дрок називається! (Регоче).
П а л а ж к а. Чи не ти, бува, його з собою приніс?
Ф е д і р. Ужасть сердитая! Руки не подала... Как тигрица лютая!
І в а н. І без нея обойдемся... Єще веселеє будеть.
Ф е н ь к а (за дверима). А я на ваше безголов'я сейчас возворощуся. Пойду только довідаюся, чи все благополушно у господ, та сейчас і возворощуся.
X и м к а. Вертайся, Фенько, вертайся, сестрице! Я зараз чаю наллю. (Почина поратися біля чаю).
І в а н. І зачєм ви ее, Хима Івановна, напрохуєте?
Ф е д і р. Только помісь одна!
П а л а ж к а. Що то воно за «помісь» таке?
Ф е д і р (сплюнувши). Мішать, значить, будеть нашому веселому собранію.
П а л а ж к а. Ось не верзи ти чортибатьказна-що своїм повстяним язиком! Говори, як тебе змалку учили говорити; а то: помісь!
Ф е д і р. Змалку по-мужицькому я говорил.
П а л а ж к а. А тепер по якому?
Ф е д і р (дивлячись на Івана). Тепер...
І в а н. Ето, значить, у нас серед майстров на железной дороге допускається... вольная беседа... Ну, хто-небудь там што-небудь своє і ізмислить... Примірко: помісь... Посміються, значить, значала, а потім і всі починають так говорить.
П а л а ж к а. Не по-людському?
І в а н. Зачем не по-людському?
Ф е д і р. Ми более все по-благородному.
П а л а ж к а. По якому ж воно благородному, коли тебе ні простий, ні благородний не пойме?
Ф е д і р. Конешно, простой не поймьоть, потому што он по-благородному не знаєть.
X и м к а (подаючи чай). Просю покорно. Вип'ємо, тіточко, і ми з вами?
П а л а ж к а. Та про мене, то вже й буде. Скільки ми до сього випили?
Х и м к а. Скілько там випили? Чашечку-другу, та и усе .. То ж воно коли було?
П а л а ж к а. Та налий уже, ще одну вип'ю.
Х и м к а (наливши, подає). От же Фенька не вертається. Так її і чай прохолоне. Хоч накрити. (Накрива блюдцем).
І в а н. Ей больше і следуєть з ледком; а нам... з ромком! Правда, Федоре?
Ф е д і р. Хорош чай з ромком!.. Пам'ятаєш, Іване, как ми пили в послєдній раз у Гершка?.. Уж проклятий Гершко! Єжелі, значить, захочеть догодить... Поднесеть такого... Аромат — так і ідьоть, а шмелі зразу у голові загудуть, как той американський паровоз!
Х и м к а (кинувшись). Стійте! Я зараз... Здається, десь ром був. (Поривається іти).
П а л а ж к а. Та не турбуйся, Химко!

Химка виходе.

От уже й появились вигадшики! Пили б те, що дають.
І в а н. По одному, тьотушка, слєд... Для воспаленія чувствій.
Ф е д і р. І услажденія скуса.
П а л а ж к а. Воспалитесь і усладитесь так, що відсіля і рачки не полізете.
І в а н. Зачем?.. Разве ми не знаєм, де і как слєдуєт поводиться?
Ф е д і р. Биваєм і ми у благородной компанії!
П а л а ж к а. У Гершка в шинку?
Ф е д і р. Зачем в шинку?., в трахтирі!.. В шинку все больше прості бивають, а в трахтирі — благороднії.
П а л а ж к а. Ті благородні, що як свині голодні?.. Благородний чоловік у себе і дома знайде, що випити та поїсти.
І в а н. А проєзжий?
Ф е д і р. Ну, вот: проєзжий?.. У проєзжого в дорозі нєту дома.
П а л а ж к а. Та проїжджий же не стане наливатися У вашому трахтирі!
І в а н. Случається... Одного я сам виділ... Три дні сідєл — і днем і ночью... Дойшов до того, што і подвестись не можеть... Лежить да гукає: лий мені в горло!
П а л а ж к а. Поки навіки не залився?
І в а н. Зачєм?.. Приєхала компанія да і взяла з собою. Так за руки, за ноги взяли, в вагон укинули да і повезли. Смєху било! Несуть да приговоривають: мертвоє тєло несем!

Вертається X и м к а з пляшками й мисками.


Вихід VIII

X и м к а. Я вже заразом усе несу. Ось вам ром. (Станове перед Іваном пляшку). Це запіканка... А це нам з вами, тіточко, пляшка вина. (Станове перед Палажкою).
П а л а ж к а. Не турбуйся про мене: я не п'ю.
X и м к а. А це — закуска. (Станове печену качку). Стійте, я зараз хліба достану.
П а л а ж к а. Та не клопочися!
X и м к а. Які там клопоти? Хліб тут, у шахві. (Біжить у другу хату і незабаром виносе хліб, пироги і тарілки і все те розстановлює по столу).
П а л а ж к а. Навантажила повен стіл!
Ф е д і р. То не про нас.. Вот — про нас. (Бере пляшку рому). Правда, Іван? (Одпива з півстакана чаю і долива ромом). Лить і тобі?
І в а н. Уцяпни!
Ф е д і р. Куди? Надпий же!
І в а н. На блюдце одлий.

Федір одлива з півстакана і долива ромом. Іван, помішуючи ложечкою, пробує.

О-го, забирательний!
X и м к а. Панич казав, що то ром страшенно кріпкий. Він як чай п'є, то тільки по ложечці у стакан вливає.
Ф е д і р. А вот ми попробуємо, чи правду панич кажеть... Іван! Душа міру знає? (Дивиться на Івана. Той хитнув головою. Федір, перехиливши стакан, почав навхильці пити. Допивши до половини, станове)... Єсть дух!.. Разві мало не доходить до того, што в Гершка пили.
X и м к а. Тіточко! невже ж і ми не вип'ємо з вами? Уже ж як гуляти, то — гуляти! (Налива вина в чарку Палажиі і собі).
І в а н. Ето хорошо. І мені будеть с ким цокнуться. (Бере стакан і цокається з Химкою; потім помалу п'є).
X и м к а. Тіточко! Нуте й ми з вами.
П а л а ж к а. Та я ж нічого не п'ю.
X и м к а (трохи надпивши). І-і, боже, яке добре! Ось хоч пригубте, тіточко! (Подає чарку Палажці).
П а л а ж к а. Од тебе не одчепишся. (Бере чарку, надпива). Справді, добре.
X и м к а. То-то. Випийте ж повну.
Ф е д і р. А мені і цокнуться ні з ким? Приходиться самим з собою. (Підніма стакан, цока ним себе по лобу, а потім миттю випива). Хху-у!
І в а н (з півстакана надпивши). Крутой та солодкий!.. Паровозом пройшов по животу.
X и м к а. Може, другий?
І в а н (мота головою). Ні.
Ф е д і р. Можна другой, но — перепочивши.
П а л а ж к а. Куди вже тобі другий пити, коли ти й від першого захитався.
Ф е д і р. По ехтому і перепочить нада... Хху-у!
X и м к а. Краще рому не пийте. Хай йому! Поп'єтесь та й не заграєте, і не потанцюємо... Закусіть краще, а як схочеться випити — ось запіканка.
Ф е д і р (п'яно). І запіканки вип'ємо!
І в а н. Да, закусить нада... Будто шестірньой скородить!
X и м к а. То он — качка. Жирний був селезень! Просю покорно. Чого вам? Ось ніжка. (Кладе йому на тарілку ніжку і подає).
І в а н. Ні. Етого я не люблю.
X и м к а. А чого ж? Груднинки, може?
І в а н (мота головою). І то — нет... Вот (указує).
X и м к а. Куприк? Що ж тут їсти? Сама кістка!
І в а н. Лакомий кусочок!
X и м к а (кладе на тарілку куприк). І що тут лакомого? (Сіда і п'є потроху чай).
І в а н (одламує носик від куприка і їсть). У-у, смак!
Ф е д і р (протягуючи руку до пирогів). А мені — перожка... У меня мать попадя била і перожков їсти навчила.
П а л а ж к а. Чом же ти у попи не постригся, коли в тебе мати попадя була?
Ф е д і р (кутуляючи пиріг). Не захотєл.
П а л а ж к а. Видно й по тобі.
Ф е д і р. Я і в бурсі бил.
П а л а ж к а. Скажи краще: під бурсою валявся, як з шинку п'яний ішов.
Ф е д і р. Не — у бурсі... І кашу бурсацькую єл.
П а л а ж к а. Не видно, щоб тобі багато доставалося бурсацької каші: чоловіком би був.
Ф е д і р. Много єл.
І в а н. Та ну, не бреши. Надоєло твої брехні слухати! Думаєш, справді в шинку алі в трахтирі?
Ф е д і р (підводячись). Я — нічаво... Я только пойду провєтрюсь, жарко тут, ху-у! (Поточуючись, виходе).
П а л а ж к а (собі підводячись). Та й я піду на часок, довідаюся, де це наша Фенька. (Іде).
X и м к а. І справді: чому вона не йде? Ходімо силою її приведемо. (Схоплюється і йде. Іван придержує її за спідницю).

Вихід IХ


І в а н (тихо). Хима Ивановна! Пусть вона одна ідьоть. Зоставайтесь тут. (Палажка виходе).
X и м к а. Не личить нам удвох зоставатись.
І в а н. Чому? (Горнеться до неї). Любезная моя! (Цілує її ззаду у щоку).
Х и м к а (вирвавшись). Та ну! Вигадав що! (Мерщій виходе).
І в а н (один). Іш, какая недотрога! А нутро все так і палить, так і жжьоть... Ех, проклятая!

Хапає гармонію і почина журливої грати. Через який час на порозі появляється Химка і, розчинивши двері, становиться біля одвірка, слуха, що Іван грає.

Вихід Х

Х и м к а (сама собі). Та й красивий же, вражий син, який! Так і бере на себе очі. (Любується на його). Не йметься мені віри, щоб він був такий, як тітка каже... То ще поки він парубкує, то видає з себе такого... гуляку; а як ожениться, то, певне, переміниться.

Як Іван перестав грати і підвів голову, Химка зразу похнюпилася, наче зажурилася.

Іч, яку ловку та голосну зачали! А нуте ще.
І в а н. Грусть одна! (Сяке-таке приграє).
Х и м к а. Нащо ви так багато п'єте?
І в а н. Потому — грусть!
Х и м к а. Через те й грусть, що п'єте.
І в а н. Нєт... Через то, што я один.
Х и м к а. А чом же ви собі пари не знайдете?
І в а н. Хто не люб — сокочить, а хто люб — не хочеть.
Х и м к а (заграючи). А ви б попрохали.
І в а н (радо). Невже?
Х и м к а (усміхаючись). Ось попробуйте.
І в а н. Хима Ивановна!
Х и м к а. То ви про мене? Я вам не пара... У мене є свій буркун дома.
І в а н. А ви того буркуна бросьте, што вам з його?.. Хима Івановна! (Поривається до неї наблизитися).
Х и м к а. Не підходьте.., бо зараз утечу, їй-богу, утечу! (Вернулася і наткнулась на Палажку). От і гаразд, що ви, тіточко, вернулися; а то — покинули нас удвох.
І в а н (набік). Вот чорт старую принес! І чого вона сюда встряла? (Сіда і почина грати на гармонії).

Вихід ХІ

П а л а ж к а (увіходячи). Шукала, шукала Феньки — як лизь злизав! Нігде немає. Іду сюди, а щось на порозі сидить. Думала — вона.— Хвенько! гукаю. А воно — як замурчить!.. Коли придивлюся, аж то Федір сидить і хиляється на всі боки; не знайде, об віщо обпертися, та й хиляється... Іди, Іване, свого товариша порятуй. (Сідає за стіл; за нею — Химка).
І в а н (граючи). Не возьмьоть его нечистий! Прочумається — сам прийдьоть. А хочете, я його зараз призову?
П а л а ж к а. Якби хоч хто підвів його, а то ніяк не встане.
І в а н. Подведьом!

Почина грати до танців. Незабаром почувся з-за кону викрик Федорів: «Чики, чики! чики, чики! Ух, ріж! грай! грай!» Далі чутно тупотання ногами і незабаром, танцюючи ускочив Федір.

Вихід ХІІ


Ф е д і р (танцюючи).
Ой грай, коли граєш.
Коли чорні брови маєш!

X и м к а (підводячись).
Коли ж такі, як у мене,
Сядь, Федоре, біля мене.

Виступа з-за столу і почина пританцьовувати. Чим далі, то все більше та більше, поки не почали удвох з Федором і навсправжки танцювати. Іван, не видержавши, і собі скочив з місця і, граючи на гармонії, почав танцювати. Палажка регоче.

Вихід ХІІІ

Ф е н ь к а (появившись непримітна задля всіх, становиться на порозі). Іш, какоє завели!.. Танцюють!.. Як би мені непримітне у кабенету пройти, лєворвера взяти... Он панич возворотился... послав мене за лєворвером... Стой! він угостить вас, кляті!
Ф е д і р (танцюючи).
Ой гоп, гопака!
Полюбила козака.

І в а н.
Чики, чики! чики, чики!..
Та червоні черевики.

X и м к а.
Як була я молодою,
Преподобницею!..

Ф е н ь к а. Стой, стой! Ось ми тебе преподобимо! (Непримітно задля всіх поза спинами проходе у кабінет і швидко виходе звідтіля).
П а л а ж к а (запримітивши Феньку, як та юркнула у сіни). Фенько! Фенько!

Незабаром появляється на порозі панич з револьвером у руках; за ним, вся сяюча, Фенька.

Вихід ХIV


П а н и ч (піднімаючи револьвер угору). Стій! Стрілять буду!

Всі, забачивши, що пан з'явився, спершу так і замерли, а потім — Федір кинувся ховатися за Йвана, а Химка, скрикнувши, схилилася за Палажку.

Ф е н ь к а (радо). Іш, как іспужалися!
П а н и ч (грізно). Що це у моїй хаті заводиться? Химко! Кого се ти накликала сюди? Хто тобі дозволив?
Х и м к а (похило). Паниченьку! простіть мене.
І в а н (сміло підходячи до панича). Ваше благородіє! Звеніть меня. Ето я с своїм товаришем пришол до Хими Івановни... Потому, значить... я люблю її, жить без нея не могу... Благословіть нас; я хочу Химу взять собі за жену.
П а н и ч. Так ти... з добрими замірами?.. Ну, коли так, то я нічого не буду мати... А ти ж, Химко, як?
Х и м к а (несміло). Я... не знаю... Як прикажете, паничу.
П а н и ч. Що я тобі буду приказувати? Ти ж знаєш цього парня?
І в а н. Ми, значить, ваше благородіє, давно вже знаємося і любимося з нею.
П а н и ч. Ну, коли так, то я тільки радий буду, що ти, Химко, пристроїшся, поки твоя мати жива. Боже тобі поможи на все добре! Треба тільки тобі до матері з своїм женихом поїхати, благословенія попрохати. А там вертайтесь та на мій щот і весілля зіграємо.
І в а н. Благословіть спершу ви, ваше благородіє, а до матері поїхать ми успіємо. (Бере Химку за руку і підводить до панича).
П а н и ч. Яке моє благословеніє? Що за благословеніє? Давай, Химко, чарку горілки... та й усім давай. Вип’ємо за ваше щастя... От вам і благословеніє. (Химка налива і підносе).
Ф е д і р. Вот панич, так панич! Женися, Іване, женись... Уж я на твоїй свадьбі і потанцюю!
П а л а ж к а (набік). Отаке ловись, несподіване!.. Видно, вже обридла Химка, що за першого стрічного випихає.
П а н и ч (піднімаючи чарку). Ну, за ваше ж здоров’я … Щоб були щасливі та довіку любились! (П'є. Іван і Химка кланяються).
Ф е н ь к а. Щто ж ето такоє? Замість того, штоб її розтерзати, він за здоров'я п'є?.. Вот как!.. Недаром казали, што панич пришелепуватий... так оно і єсть!.. Тьфу на вас, каторжні! (Поривається виходити).

Заслона пада

1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Згуба"