Згуба

Комедія в п'яти справах

 

 
СПРАВЛЯЮТЬ




О д а р к а, кріпацька вдова, 45 літ. Не так стара, як зостарена та засушена лихою долею та недостачами.

X и м а, її дочка, 22 літ. Дуже красива дівчина, а потім молодиця.

П е т р о, 14 літ; О р и с я, 10 літ: Одарчині діти.

Ї в г а, 35 літ. Сусідка Одарчина; дуже балакуча та цікава.

Г р и ц ь к о, 56 літ. Хрещений батько Химчин. Поважний та богобоязний чоловік.

П а л а ж к а, 50 літ, городська куховарка. Огрядна з себе.

Ф е н ь к а, 27 літ, городська горнична.

П а н и ч, 27 літ. Худий, високий, згорблений, наче сутулуватий.

І в а н, 24 літ, робочий з залізної дороги. Красивий з себе парень, одягається теж красиво. Великий митець випити, погуляти, до дівчат залицятися.

Ф е д і р, 22 літ, теж робочий з залізниці. Приятель Іванів, а ще більший його прихильник до погулянок.

П о л і ц е й с ь к і: перший і другий.

 

 

- СПРАВА ПЕРША -



Біля панського будинку, з двома виходами на улицю, сидять на лавці за ворітьми Палажка і Фенька. Через улицю провалля, огороджене перилами. Геть за проваллям унизу видко річку серед зелених лугів; за річкою — вокзал з залізного дорогою, а за ним — синіють ліси, жовтіють поля, біліють церкви побічних сіл. Дуже красива картина.


Вихід І



Ф е н ь к а. Ну што у нас і юлиця глуха, то бодай у ній не довелося нікому доброму жити.
П а л а ж к а. Ще краще у такому тихому місці жити: ніхто не скаче перед твоїми очима, гуркоту та лементу того не чутно, що по людних улицях бува. А глянь он униз — як хороше!
Ф е н ь к а. Што там хорошого? — провалля, та й только! А по юлиці і в празник людей не видно... Развє какая собака пробіжить.
П а л а ж к а. А живуть же, бач, люди, та ще й бога хвалять за те, що так тихо.
Ф е н ь к а. То — кому надоело жить або хто зостарився... Звєсно, такому і нада спокойствія.
П а л а ж к а. А ти ще не вгамувалася?.. Не надолужило тобі отак по всіх усюдах тинятися? Ще життя тобі не далося взнаки?
Ф е н ь к а. Чому не далося?.. Та што наше життя! Салдати правду поють: «життя наше — копейка!» Што тут дивиться на його, — гуляй очертя голову!
П а л а ж к а. А потім що? Догуляєшся до сизого голубонька, та тоді — з мосту та в воду!
Ф е н ь к а. Уж лучше з мосту та в воду, чим отак жити! Єслі би я, дурна, знала — нікогда би не стала сюда на місто.
П а л а ж к а. Та хто ж тебе отут і держить?
Ф е н ь к а. Добуду только місяця — сейчас розсчитаюся.
П а л а ж к а. З богом, Парасю, коли люди лучаються! (Помовкли).
Ф е н ь к а. Єслі би еще господа билі, как другіє господа... настоящіє... А то — какіє ето господа? Только одно названіє, што господа, а больше — как простиє люди.
П а л а ж к а. Коли й прості наймають та платять гроші, то й простим треба служить. Така вже, бач, наша доля: найнявся — продався! Хто найняв — тому й служи.
Ф е н ь к а. У настоящих господ — приятно служить: всі с тобою благородно, обходительно поступають; а уж у етіх названих господ — одна мученька: і беседовать з ними неохотно.
П а л а ж к а. А з настоящими ти і в беседу вступала?
Ф е н ь к а. А как же! Вот як я служила у Луценкових. Он хотя і купець, но багатий; а она — благородная — на хвортоплянах іграєть, по чужесторонньому говорить — по-хранцюзькому, по-німецькому, — в інституті була... Он уже не молодой і все по своєму купечеському делу занят, все в роз'їзді та в роз'їзді; а она, бедная, одна — молодюсінька такая... Скушно єй одной дома. От ми с ней, когда он виєдет із города, весь город виходим, по всіх садах побиваєм. А домой как прийдем, то она меня возле себя все і держит; целую ночь с нею виговорим... I чего, чего ми только не переговорим с нею?.. Она, значить, разоденеться што наилучше да й пойдьом гулять, а ідучи приказиваєт: ти, говорить, Феня, іді за мною да смотри, хто на меня будет засматриваться. А там от них недалеко жил один охвецер — картина, не охвецер! Всьо на нее посматриваеть да глазами — так і с'єл би... Вот про етого охвецера всю ноч і проговорим...
П а л а ж к а. Так чом же ти там не зосталася служити?
Ф е н ь к а. Єслі би на меня, то я б од них нікогда не одійшла... і бариня не одпускала, да он расчитал... Узнал, што я от барині пісьма охвецерові носила. Ну — і расчитал!
П а л а ж к а. Ото ж то, бач, і є: дуже вже ви з своєю баринею по-чужесторонньому балакали та охвецерам письма писали та носили.
Ф е н ь к а. От мужика всьо может статься! Он мужик, не образований, а она — благородная... Ну, звєсно,— не пара йому.
П а л а ж к а. Та видно, що благородна: дуже, бач, по-благородному з своїм чоловіком поступала.
Ф е н ь к а. Ето што!.. У благородних так всегда, такая мода: барин себе амурами занімається, а бариня — себе.
П а л а ж к а. Що то за «амури» таке?
Ф е н ь к а. От видите, ви етого і не знаєте. Ето значить: любов'ю заніматься.
П а л а ж к а. Он воно що! На бісового ж батька вони женяться? Так би уже й жили!
Ф е н ь к а. Ето оно так нам кажеться, а їм нельзя: закон такой!
П а л а ж к а. Що ти плещеш? Який закон?
Ф е н ь к а. Такой закон: єслі би вони не вінчані жили, то їх би нігде і не принімали... Єщо мушинам так можна, а женщинам — нельзя.
П а л а ж к а. А як заміж вийде, то тоді вже все можна? Добрий закон! Хто ж це такий закон настановив?
Ф е н ь к а. Ну, не закон — обичай, або мода.
П а л а ж к а. То ти так і кажи, що це мода, а не закон, бо такого закону споконвіку не було і не буде: люди — не собаки! А що мода, то кожному не заборониш свою моду установляти. Як тільки вона другим достається!.. Он нещасна Химка теж по-модному захотіла жити, та тепер і нудьгує світом.
Ф е н ь к а. Што ваша Химка! Ви думаєте, она святая?
П а л а ж к а. Хто ж каже, що свята? Якби свята, то в таке б не вскочила!.. Так — доброї душі дівчина, а от з пантелику збилася та й гине.
Ф е н ь к а. Харашо гине,— другим на шию вішається!
П а л а ж к а. Кому? Що це ти плещеш таке?
Ф е н ь к а. Те плещу, што знаю... Ви не били позапрошлого воскресенія на свадьбі у желізнодорожного подмастерія, а я била з вашою Химкою і виділа, как она нашіптувалася з Іваном, какіє йому бісики глазами пускала,— прямо на шию вішалася!
П а л а ж к а. От уже як забалакала з твоїм Іваном, то тобі здалося, що і на шию вішалася.
Ф е н ь к а. Хороше балакала! А за верби чего шептатися ходила? Подлая ваша Химка, вот вам і всьо! Панич її содерже, все їй доставляє, а вона отак проти панича поступаєть! От как увижу панича да роскажу йому всьо, тоді і достанеться їй на орєшки.
П а л а ж к а. Кажи, хтось тобі так і повіре! Хіба ніхто не знає твого Йвана, волоцюги всьогосвітнього? Такий, як заллє очі, то не розбирає — де гора, а де низ, і в огонь полізе.
Ф е н ь к а. Єслі приводу не будуть давать, то не пойдьоть. Чого до других девушек не приставал?., а там їх било много... все с нею водился!
П а л а ж к а. Того, що, може, кращої за Химку не було. Молода, красива з себе — і не твойому Іванові кинеться в вічі,— от він і пристав. Звісно, якби друга, більше сміла, то одрубала б йому, та й годі; а Хима не така: боялася, певне, його гострим словом образити.
Ф е н ь к а. Да... Такії вона з ним і викрутаси викручивала! То вона тут видає з себе тихоню, а там, єслі б ви бачили її,— як сказ напал! Трохи на голові не ходила.
П а л а ж к а. Як була весела, то тобі вже здалося, що й на голові ходила Годі, кажу, плескати казна-що: не повірю!
Ф е н ь к а. Ви нікогда мені не вірите. Взяли ее под своє крилушко да і не видите, какой біс у вашій Химці сидить!
П а л а ж к а. У кожної такий біс сидить, як у неї. Що вона нещасна, то й шкода мені її. Якби вийшла за кого доброго заміж, то добра б з неї жінка була... тільки не за твого Йвана, бо твій Іван — городське ледащо, волоцюга... От тільки що наряджається, як та кукла, та видає з себе хвалька,— то тим і кидається вашому братові в вічі; а як чоловік — то він слова доброго не стоє. Не доведи, господи, Химці такого чоловіка! Тоді вже зовсім затопе свою голову.
Ф е н ь к а. Годі, пожалуста, хвалить свою Химку, бо мені аж тошно.

Чутно здалеку гру на гармонію.

П а л а ж к а. Он лікар іде — поліче. Чуєш, як виграє? (Помовкли).

Через який час з переулка витикається Іван з Федором. Іван — попереду з гармонією у руках, виступа козирем; Федір — за Іваном, п'яний, поточується.


Вихід ІІ


Ф е д і р. Ну, і якого ми гаспида оцими глухими улицями швендяємо? Пойдьом до трахтиру!
І в а н (забачивши Феньку і Палажку, почина співати, приграючи на гармонії).

Ой чий же се двор?
Приточив би я свой...
Хорошая девушка
Да по нраву мені.
Да по нраву прийшлась,
Полюбилася...
Бедна моя головушка
Зажурилася!

Ф е н ь к а (гукаючи до Івана). Не журись: ось вона незабаром вийдеть да й утешить!
І в а н. Здрастуйте, Пелагея Кондратьєвна! Моє вам поштеніє! Сорок одно з утиральничком! (Розшаркується перед Палажкою і подає їй руку).
Ф е д і р (поточуючись). А моє — з салхветочкой!
П а л а ж к а. Здорові, здорові були. А що се: люди з церков повиходили, а ви з шинку?
І в а н. С какого шинку? В трахтирі билі!
Ф е д і р. І єщо пайдьом! Потому — сьогодня день воскресний... гуляй! Правда, брат Іван?
П а л а ж к а. Такому молодому, як ти, воно не пристало б те робити, що другі безпутні заводять.
Ф е д і р. Почему не пристало? Раніше почнем жить — больше увидім.
П а л а ж к а. Швидко засліпить...
І в а н. Так ето ви меня, тьотка Пелагея Кондратьєвна, безпутним взиваєте?
П а л а ж к а. А то путній, може? Хай би вже сам волочився, та хоч отого не підбивав (показує на Федора, що стоїть перед ними чуманіючи).
І в а н. Чуєш, Федоре! он тьотка говорить, што я тебя підбиваю?
Ф е д і р. Што тьотка в етом понімає?.. Разве она может за наше випить? Бабйо, більш нічаво! Пайдьом, брат Іван! Што нам с етім бабйом водиться?
Ф е н ь к а (призро). Бабйо!.. А ти не стоїш і баб'я... Випил одну да і з ног валишся.
Ф е д і р. Правду говориш, што одну... Одну — только не чарку,— держи карман шире!—кварту!.. Правда, Іван, кварту вкутали?.. Вон наш подмастерья только чвьортку випил да и звалився,— с трахтиру домой понесли... А ми — по кварті черкнули!., да еще черкньом... Пайдьом, Іван!
П а л а ж к а. Добрим хвалишся!?
І в а н. Да підожди, поговорим с людьми. (Сіда біля Палажки).
Ф е д і р. Знайшов з ким беседу вести? з бабйом!.. Не стоїть!
Ф е н ь к а. А ти без Івана дороги не знайдеш? Як та тінь за ним слідкуєш: куди він — туди й ти!
Ф е д і р. Потому... одному скушно... Пойдьом, Іван!
І в а н. Підожди. Он тьотка називаєт меня безпутним. А ви, тьотка, знайдіть мені пару та тогда і скажете — путній я алі безпутній!
П а л а ж к а. Шукай сам собі, якщо знайдеться така, що піде за тебе.
І в а н. Разве я такой з себя, што за меня ніхто не пойдьоть? Разве я такой, Фенька?
Ф е н ь к а. А ти думаєш — кожная за тебя так і ухопиться руками? Я — первая наплюю на тебя!
І в а н. Про тебя — горя мало...
Ф е н ь к а. То чого ж і спрашивается? Ну і іщи себе какую-нибудь танцорку!
І в а н. А тобі завидно?
Ф е н ь к а. Байдуже! Не нуждаемся...
І в а н. Как старець в копійкє?
Ф е н ь к а. Як там говорят: не вздьоргувало на молоці, не будеть вздьоргувать і на сироватці!
І в а н. О-о, да ти звєсная: пройшла огонь, воду і мєдні труби!
Ф е н ь к а. Только не била в таких дурнях, як ти.
П а л а ж к а. От уже й завелися. Годі, облиште!
Ф е д і р. Іван!., пайдьом... Што нам тут боби розводити?
Ф е н ь к а. Іди вже. Он — бачиш — твоя тінь за тобою соскучилася!
І в а н. А ти рада б стати і тінню, да нет такого — за ким слідкувати?
Ф е н ь к а. Мала журба: знайдьом! Є багато дураков на білому світі! А вот тобі, небойсь, желательно бить тінню, та страшно, штоб хвоста не одрубали.
І в а н. Хто? Ти, може?
Ф е н ь к а. Знайдуться ті... що содержаніє дають.
І в а н. А-а... ти он про што?.. (Жартівливо до неї). А што, ти думаєш, Фенько? Єслі би, примірко сказать, Да сюда ее позвать?..
Ф е н ь к а. Іди сам да й зови... Што, страшно, не бойсь?
І в а н. Чаво страшно? Меня нішто не устрашить! Вот як зажарю — сама вийдеть! (Почина гулко трати на гармонії).
Ф е н ь к а. Дожидайся — діждешся!
І в а н. А што, разві дома нет? Пелагея Кондратьевна! дома?
П а л а ж к а. Хто?
І в а н (указуючи головою на вікно). Она... как ее?
Ф е н ь к а. А ти забил уже, як і звати?
П а л а ж к а. Химка?
І в а н. Да, да... Хима!
Ф е д і р (що досі стояв і чуманів, почувши слово «Хима», почав охриплим голосом співати).
Наша Хима запотіла,
Купатися захотіла...
І в а н! пайдьом.
І в а н. Да ну, не ори!
Ф е д і р. Пайдьом до трахтира... Скушно так.
І в а н. Ну, сам і йди, коли скушно.
Ф е д і р. Вот уж і пристал до бабов! (Махнувши рукою, переходить через улицю і звішується на перила, котрими обнесене провалля).
І в а н. Пелагея Кондратьєвна! Хима дома?
П а л а ж к а. А тобі нащо?
І в а н. Нельзя лі позвать?.. Страх люблю хорошеньких!
П а л а ж к а. Що з того, що хороша? Хороша, та не тобі.
Ф е н ь к а. Ну, уж і хорошенька! Знашол красавицю: під нос мимрить, через губу плюйоть!
П а л а ж к а. Не раю я тобі, парубче, встрявати до неї.
І в а н. Отчаво?
Ф е н ь к а. Хвоста, кажу, врубають!
П а л а ж к а. А від того, що у неї є той, за ким вона повинна ходити.
І в а н. Што с того, што єсть? І пускай себе ходить, а до меня вийдеть на беседу.
П а л а ж к а. На яку бісову беседу? Задля чого?
Ф е н ь к а (регоче). Загорелось побеседовать — вот як!
І в а н (сердито). Да не кавкай, жаба! Не до тебе говорять.
Ф е н ь к а. Ага, запала в глаз запороха?
І в а н (до Палажки). Как задля чого?.. В глаза ясния посмотреть, слово любезное з сахарних уст услишать.
П а л а ж к а. Облиш, парубче, на чужих дивитися та до їх залицятися! Хіба ти, як путній, топчешся біля неї? Так — аби її з розуму звести та ще більшого їй лиха заподіяти.
І в а н. А почом ви знаєте, как я топчуся? Может бить, я добриє намєри имею.
П а л а ж к а. Видко по другим, які.
І в а н. Ех, тьотушка! ви не вірите мені. А от вам Христом-богом забожуся, што єщо мені ні одна так дєвушка не правилася, як Хима.
Ф е н ь к а. Красавиця писаная! Только борошно з лиця сиплеться!
П а л а ж к а. Ну, що з того, що вона тобі наравиться? Я йому кажу, що не личить тобі до неї залицятися, щоб не наробив їй більшого лиха, а він одно стовбичить: наравиться! наравиться!
І в а н. Да якого ж я їй лиха заподєю? Посмотрю только, глаза порадую.
П а л а ж к а. Паси їх на других.
І в а н (зітхнувши). Як ее увідєл — всех забил... Не желаю на других смотреть да і только! (Помовчавши). Вірите: скус ко всему пропал!.. Сьогодня в трахтирі седю, а она перед глазами так і стоїть, так і вертиться.
П а л а ж к а (зітхнувши). Так до серця пристала?
І в а н (махнувши рукою). Вон как!
Ф е н ь к а (регоче). Как шевська смола до кожуха!
І в а н (чуло). Тьотушка! викличте... Благодєтельниця моя!
П а л а ж к а (підводячись). Та піти вже! Нічого з тобою робити. (Жартівливо). Ще, бува, згориш.
І в а н. Істинно говорю, што згорю, потому — огнем отут печот меня. (Указує на груди).
П а л а ж к а виходе.


Вихід ІІІ


Ф е н ь к а (злюче). Іване! Я тобі навсправжки говорю: не впадай ти возлі Химки, бо...
І в а н (призро). Бо што?
Ф е н ь к а. Я тобі дешпоту нароблю!
І в а н. Короткія руки імеєш.
Ф е н ь к а. Позичу у тих, в кого вони довгі.
І в а н. Страхай других, а не меня. Видали ми види!
Ф е н ь к а. Оже таких не видал, как увидиш. Вот тобі хрест! — і тобі і їй глаза видеру!
І в а н (насмішкувато). Заживьоть! (Почина грати на гармонії).
Ф е д і р. Та хоч грай, може, веселіш буде; а то — засну... Отут біля провалля звалюся та й засну.
Ф е н ь к а (чуло). Іване! прошу тебе... Разве ти забил? Ніхто тебе так не любил и любить не будеть, як я.
І в а н. Одв'яжись, навіжена! Обридла!
Ф е н ь к а (грізно). Обридла?.. Ну, знай же, Іване, што ето тобі так не пройдьоть!

Увіходе П а л а ж к а.


Вихід ІV


І в а н (углядівши Палажку). А што, тьотушка? Кликнули?
П а л а ж к а. Не можна вийти. У панича зібралися гості, треба у хаті бути.
І в а н (злюче). А штоб їх нельогкая взяла!
Ф е д і р. Та грай, а то гармонію порву!
І в а н зо зла почина грати до танців. Федір, почувши, почав танцювати, придержуючись руками за перила. Палажка регоче. З двору чутно веселий голос Химчин: «Хтось там грає! хтось там грає!..»
Вибіга X и м к а і здивована на хвіртці стала.


Вихід V

X и м а. Бач, тут у їх весело. Музика своя!
І в а н (схопившись). Моє поштеніє, Хима... Хима Івановна.
X и м а. А ти почім знаєш, що я Івановна.
І в а н. Ну, не Івановна — Петровна... разві не все одно? По батюшки якось уштивіє.
Ф е д і р. Та грай! што ж ти перестал грати?
П а л а ж к а (регоче). О, щоб вас, чудодії! Грай уже, бо твій товариш тільки що налагодився танцювати.
І в а н. Подождьоть.
Ф е д і р (побачивши Химу). Знову пристал до когось... От, подлипало! Хто ж ето такой? Што-то не по знаку. (Переходить через улицю. Задивившись на Химку). А-а...
Хима (жартівливо). Чого ти на мене витріщився, неначе з'їсти хочеш?
Ф е д і р. Потому, значить... антик! Іване! Што ето за девушка? Заграй, ми с ней потанцюємо.
І в а н (сердито). На сторону! Не приставай, бо...
Ф е д і р. Бо што?
Ф е н ь к а (зло регоче), От єщо дуеля будеть!
І в а н. Зуби цілі?
Ф е д і р. До одного... Разві я што?
І в а н. Ну й не приставай... Не с тобой говорять!
Ф е д і р. Не со мной?.. Ну... ну, так пайдьом в трахтир!
П а л а ж к а. Та що це ти, Іване, такий злючий сьогодні?
Ф е н ь к а (регоче). На мозолю наступили!
Х и м а. І справді: чого се ти на парубка наскіпався? Що він зробив тобі таке?
І в а н. А то, што залил очі... не лізь другим в глаза!
Ф е н ь к а. Боїться, штоби голубонька другим в руки не порхнула!
X и м к а (неймовірно глянувши на Феньку). Що це у вас таке?.. Я думала у їх весело... музика... а вони — гризуться. Коли так, то я й піду від вас.
Ф е н ь к а С богом, Парасю!
І в а н. Ні, ні... стой... не ходи. Ворочай назад!
X и м к а (жартівливо до Йвана). А ти ж заграєш... Щоб я з ним (указує на Федора) потанцювала?
І в а н. Хоч?
X и м к а (весело). Страх люблю танці!
Ф е н ь к а. Больше, чем паничов?
П а л а ж к а (до Феньки). Та чого ти сичиш? Хай молоді бавляться.
Ф е н ь к а (призро глянувши на Химку). Молоді? Пасок с тридцять с'єла!

Іван почина грати, а Химка, дивлячись на Федора, притупує ногою і поводе плечем.

X и м к а. Що ж ти, парубче, не починаєш?
Ф е д і р (глянувши на Йвана, чи не сердиться, до Химки). Заривай, заривай!

Химка почина пританцьовувати.

Ф е н ь к а. Как сорока,— стрибу, стрибу!
Ф е д і р. Грай дрібніше!

Почина танцювати. Спершу уривками, дуже гупотячи ногами, тоді як Химка до його наближається, а далі все дрібніше та дрібніше, аж поки не пішов навприсядки. Химка кругом його, мов пава, пливе, а він, наче м'яч той, по землі качається, гопака оддирає. Тільки що розтанцювались, як у відчинене вікно почувся охриплий викрик паничів: «Хймо! Химо-б!».

Х и м к а (кинувшись у хвіртку). Тіточко! скажіть, що мене тут немає. (З-за хвіртки). Хлопці, у суботу панича не буде дома — на лови збирається. Приходьте в суботу увечері... тільки з гармонією... Оттоді ми потанцюємо! І ви ж будете, тіточко? і ти прийдеш, Фенько?.. Погуляємо!

Знову голос паничів з-за вікна: «Химко! Химко-6!» Химка утікає у двір.

П а л а ж к а (до панича). Та її тут немає. Ось я піду пошукаю у дворі.

Устає і виходе. На її місце сідає Федір, ледве духа переводячи.


Вихід VI

Ф е д і р. Хху!., хоч спочити.
Ф е н ь к а. Іване! Знову кажу тобі: не приставай ти до Химки, бо дешпоту нароблю!
І в а н (гидливо). Ти?
Ф е н ь к а. Я... Великим богом забожуся!
І в а н (призро). Так бог тебе, дурної, і послухаєть! Остогидла ти мені... от што я тобі скажу!.. Ходімо, Федоре.
Ф е д і р (радо). У трахтир? Пайдьом, брат! Нада подкрепиться!

Береться Іванові за плече, і йдуть улицею. Іван стиха грає.

Ну, уж і девушка!.. Ловкая девушка... антик!.. Хто она будеть?

Окриваються за переулок.


Вихід VII


Ф е н ь к а (одна). Остогидла!., остогидла... Ах, будь тричі распроклята твоя мать, не отечеський ти син!.. Я йому остогидла?.. Не отищеться у моєму серці не переболевшего места за тобой, растреклятий син, а він говорить — остогидла?! Ах, горькая наша дівичеська участь!.. Одначе я тебе отій танцюристій содержанці так сплоха не попущу... Ні — не попущу... Ти знаєш мене доброю, узнай же, какая биваю я злая!

На крильці з другого боку дому появляється панич.


Вихід VIII

П а н и ч. Тут Химки не було? Де Химка?
Ф е н ь к а, Її тутича не било.
П а н и ч. А то ж хто грав та танцював?
Ф е н ь к а. То знакомив кавалери приходили.
П а н и ч (перекривляючи). Кавалери!.. Які кавалери? може, хлопці?
Ф е н ь к а. Пущай по-вашому хлопці... А все ж і хлопці кавалери.
П а н и ч. Чиї ж то знакомі: твої чи Химчині?
Ф е н ь к а. Можеть, і Химчині... почом я знаю? Вам больше должно бить ізвєсно, с кем она знакомство імєєть.
П а н и ч. А ти не знаєш?
Ф е н ь к а. Мені мало надобності других берегти!
П а н и ч (сам до себе). Та де ж це, справді, Химка? І в дворі гукав — не чутно, і тут — немає.
Ф е н ь к а. Можеть, за кавалерами побіжала... Ви смотрітє за ней: в тихом болоті черті водяться!
П а н и ч. Може, вона в кухні з Палажкою?
Ф е н ь к а. Можеть, і с Палажкою... Палажка сейчас у двор пішла.
П а н и ч (набік). Балуватись почала уже Химка... пора, пора з рук спустити... А все ж треба піти пошукати. (Проходе поз Феньку у двір).
Ф е н ь к а. А ви в суботу збираєтесь на охоту?
П а н и ч (застановлю[ю]чисъ у хвіртці). Збираюся, а що?.. А ти почом знаєш?
Ф е н ь к а. Сорока на хвості принесла.
П а н и ч. Хвалилася Химка?
Ф е н ь к а. Не знаю, можеть, і она...

Панич, неймовірно глянувши на неї, поривається іти.

Возворочайтесь в суботу увечері — вовка поймаєте!

Панич ще раз подивився на неї і. нічого не сказавши, скрився за хвірткою у дворі.

Его хорошо я пригадала!.. Он страх ревнивий какой. Вот-то будеть охота, як возворотиться! А он возворотиться, непремінно возворотиться... Он в своїй Химці душі не чуєть... віре їй во всьом... Вот і посмотрить, какая она верная!.. Ха, ха, ха!.. Вона і меня приглашала... Непременно пойду посмотреть, какая то будеть охота, як будуть вовка ловить .. Достанеться вовкові, та не миньоться і вовчисі!.. Вот вам, анахтемскія душі, первая от меня зарубочка!.. Одвадитъ он тебя, растреклятий син, засматриваться на других!... Посмотрим, хто верх возьмьоть... Посмотрим...


Заслона

1 2 3 4 5

Бібліотека ім. Панаса Мирного >> Твори Панаса Мирного >> "Згуба"